Господарське та водогосподарське значення 1 страница

Лабораторна робота

Тема: Болота й болотні масиви у водогосподарському комплексі країни

Мета: Ознайомитися із загальними відомостями про болота та болотні масиви та у водогосподарському комплексі країни

ПРОГРАМА РОБОТИ

1. 1 Вхідний контроль підготовки студентами теми, що розглядається на занятті: письмово (тестуванням) чи шляхом усного опитування.

1. 2 Ознайомитися із загальними відомостями про особливостями формування боліт й болотних масивів.

1. 3 Розглянути питання формування гідрологічного режиму боліт й болотних масивів в країні.

1. 4 Ознайомитися із станом та господарським значенням боліт і болотних масиві у водогосподарському комплексі країні.

1. 5 Розглянути умови формування болотних масиві в різних регіонах країни.

1. 6 Поточний і підсумковий контроль рівня знань після вивчення пройденої теми за рахунок усної відповіді на питання.

2 ВКАЗІВКИ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО РОБОТИ

2. 1 За межами аудиторії підготовитися з визначення значень боліт й болотних масивів у водогосподарському комплексі країні.

2. 2. Загальні питання організації проведення лабораторної роботи.

2. 3 Отримати у ведучого викладача (лаборанта) методичні вказівки та необхідну навчальну літературу щодо проведення лабораторної роботи.

3 ОСНАЩЕННЯ РОБОЧОГО МІСЦЯ

3. 1 Методичні вказівки до виконання лабораторної роботи.

3. 2 Плакатний матеріал та матеріал для роздавання.

3. 3 Навчальна та навчально – методична література.

4 МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ЩОДО ВИКОНАННЯ РОБОТИ

4. 1 Ознайомитися з методичними вказівками до виконання роботи.

4. 2 Підготувати звіт по виконаній лабораторній роботі.

4. 3 Зробити висновок по виконаній лабораторній роботі.

Вступ

Всі розділи гідрології мають свою специфіку, багато з них уже є самостійними науками, інші ще тільки розвиваються в цьому напрямку. Зокрема, до самостійних розділі в належать гідрологія підземних вод, гідрологія річок, гідрологія озер, гідрологія боліт, гідрологія льодовиків і повітряна гідрологія.

Гідрологія боліт вивчає походження, поширення, розвиток і гідрологічних режим боліт і болотних масивів.

Залежно від мети і способів вивчення водних об’єктів, а також видів використання ресурсів, у гідрології виділилися окремі наукові дисципліни, які належать або до всіх, або до окремих частин чи розділів гідрології. Так, вивчення водних об’єктів завжди пов’язане з проведенням різних спостережень і вимірювань – рівнів і витрат води, глибин, температури та хімічного складу води, льодових явищ, швидкостей протікання води, хвилювання течії тощо. Ці вимірювання незважаючи на деяку специфіку у їх проведені на різних водних об’єктах.

Болото - це надлишково зволожений ділянка землі, на якому відбувається нагромадження органічної речовини, що не розклалося, перетворення надалі в торф. У більше вузькому розумінні Болото ототожнюють із торфовищем і визначають як надлишково зволожена ділянка землі, покрита шаром торфу глибиною не менш 30 см (у не осушеному вигляді); надлишкове ж зволожені земельні площі, що не мають торфу або покриті шаром торфу менш 30 см, називаються заболоченими землями. Болото мають велике народно - господарське значення. Торф, що добувається після осушення болото, використовується як добриво, паливо й на підстилку худобі, з нього виробляють ряд коштовних хімічних продуктів (аміак, дьоготь та інш.), плити з торфу який мало розкладається застосовуються в будівництві. Болото зосереджені в основному в Північній півкулі, переважно в лісовій зоні. Загальна площа під ними близько 350 млн. га.

Болото – це ділянка земної поверхні, що характеризується надмірним застійним або слабо проточним зволоженням горизонтів ґрунту протягом більшої частини року, наявністю процесів торфоутворення та специфічної вологолюбної рослинності.

1. Загальна характеристика боліт

Болото — це ділянка земної поверхні, яка характеризується застійним або слабопроточним зволоженням верхніх горизонтів ґрунту з наявністю процесу торфоутворення, де розвивається специфічна болотна рослинність, пристосована до умов сильного зволоження і нестачі кисню в ґрунті. Якщо на ділянці суші з надмірним зволоженням потужність торфу невелика і коріння рослин досягають мінерального ґрунту, то такі ділянки називають заболоченими землями, або болотами в початковій стадії їхнього розвитку.

В Україні найбільше боліт на Поліссі (особливо в Рівненській, Волинській та Чернігівській областях), у долинах степових річок та в Українських Карпатах. Це переважно низинні болота. На Поліссі їх до 90 %. У північно-західній частині Полісся та в Українських Карпатах перехідні і верхові болота займають невеликі площі. Загальна площа боліт в Україні становила близько 1 млн. га. Значна їх частина осушена й використовується у сільському та лісовому господарстві. Для збереження окремих боліт і болотних масивів у природному стані здійснюються заходи щодо охорони їх.

Важливим питанням є охорона боліт, особливо охоронювані природні території (ООПТ).

Проблемою збереження боліт займаються наступні організації: Міжнародні водно - болотні угіддя (Wetlands International). Міжнародна група по охороні боліт (International Mire Conservation Group) – IMCG.

2. Коротка історична довідка

Піонером вивчення болота й природи торфу в Росії був М. В. Ломоносов. І. Г. Леман в 1766 дав першу класифікацію торфів з урахуванням рослинних залишків у них. Г. І. Ендельман в 1810 видав книгу по осушенню Болото, у якій він розрізняв торфи по горючості. Роботи експедиції І. І. Жилинського в 1873 - 98 по осушенню боліт в Полісся, Московській та іншій губерніях дали коштовні наукові відомості. Великий внесок у вивчення рослинності й географії Болото вніс Г. І. Танфільев; перше районування Болото Європейської частини Росії дав А. В. Фомін (1898). Розвиток вчення про болота в 20 в. пов'язане з іменами В. С. Доктуровського й В. Н. Сукачева, що опублікували узагальнюючого посібника з болотоведенню. Доктуровський уперше в СРСР застосував пильцевій метод вивчення торфу й вивчив розвиток торфовищ по геологічних періодах. Сукачев В. Н., Аболин Р. И. та інш. провели поглиблені дослідження псковських боліт. Великий внесок у вчення про болото внесли Д. Л. Герасимов і В. В. Кудряшов. Перший вивчив географію й стратиграфію Болото, у тому числі деталі будови торф'яної товщі у зв'язку із процесом торфоутворення, другий створив оригінальну теорію росту й розвитку торфовищ. Із закордонних учених питаннями болотоведення на початку 20 ст. займалися К. А. Вебер у Німеччині, А. К. Каяндер у Фінляндії, відомі шведські роботи. Трохи раніше з'явилися роботи французьких і голландських болотоведів; особливо велике значення мало отримання відомостей про болото та болотні масиви (1884) Д. Лескере.

3. Походження терміна болото та інші визначення

Слово «болото» має древнє балто - слов'янське походження. Цей корінь зустрічається у всіх древні й сучасних балто - слов'янських мовах. Невипадково прабатьківщиною слов'ян уважається болотиста місцевість між білоруським Поліссям і Балтійським морем. Сама назва Балтика також вільного від цього кореня. У слов'янських мовах з повноголоссям (російський, український, білоруський та інш.) звучить у вигляді болото, в інших слов'янських і балтійських мовах, у тому числі в старослов'янському як «блато», «балто». Примітно що в результаті довгих язикових контактів слов'ян зі східно - романським населенням слово балтє / balta «драговина» увійшло в румунський і молдавську мови, у тому числі в топоніми. З ними разом була запозичена й інша лексика, що ставиться до води (лунка / lunca, здвой / zavoi, смерк / smarc «болото» від слова «сутінок», острів / ostrov, лоткэ / lotca та інш.).

Відповідно до словника Фасмера, слово має слов'янське походження й родинно литовському слову baltas (білий). У той же час спорідненість англійському слову pool (калюжа, прудик) ставиться під сумнів.

Марь - заболочений рідкостойний модриновий ліс, що переривається ділянками безлісних купинястих боліт і ерників.

Мочажина - вологе, заболочене, топке місце між купинами на болоті, низинному лузі.

Руда болотна - донні відкладення бурого залізняку в болоті як результат життєдіяльності залізобактерій.

Драговина - перезволожена ділянка болота з розрідженим торф'яним покладом, високим рівнем води й пухкою неміцною дерниною [7].

Трясовина - хитке болотисте місце.

4. Роль боліт в ландшафті та їх типи в різних зонах

Болото (також драговина, трясовина, хитке місце) - ділянка суши (або ландшафту), що характеризується надлишковим зволоженням, підвищеною кислотністю й низькою родючістю ґрунту, виходом на поверхню стоячих або проточних ґрунтових вод, але без постійного шару води на поверхні. Для болота характерне відкладення на поверхні ґрунту органічної речовини, що неповно розклалося, перетвореного надалі в торф. Шар торфу в болотах не менш 30 см, якщо менше, те це заболочені землі. Болота є складовою частиною гідросфери. Перші болота на Землі утворилися на стику силуру й девону 350 …. 400 млн. років тому.

Болота частіше зустрічаються в Північній півкулі, у лісах. У Росії поширені на півночі Європейської частини, у Західному Сибірі, на Камчатці. У Білорусії й на Україні болота сконцентровані в Полісся (так звані Пінські болота). Дослідження природи боліт почав ще М. В. Ломоносов, великий внесок вніс радянський ботанік В. С. Доктуровский, творець посібника з болотоведенню.

В арктичній тундрі поверхня болота розбите морочними тріщинами на прямокутники (полігони) шириною 5 … 20 м. Південніше - у типовій тундрі, лісотундрі й на С. лісової зони влітку більше утвориться поталої води. Замерзаючи взимку, вона утворить торф'яні бугри висотою до 10 м, з постійно мерзлим ядром усередині (крупно- і плоскобугристі болота). У тундрі заболоченість досягає 50 % і більше; переважають тут не торф'яні, а мінеральні Болото В тайговій зоні Європи й Західного Сибіру звичайне опуклі (верхівкові) сфагнові болота. Тут площа торфовищ (у загальній площі болота) найбільша. У лісостепу торфовища евтрофні (низинні). У степовій зоні торф утвориться зрідка (звичайно під водою); Болото тут з великими травами - очеретом, рогозом. На території країн СНД широко ведуть осушення, меліорацію й освоєння низинних Болото під травосіяння, овочі (капуста, морква), зернові (овес, жито), технічні (коноплі, льон) і силосні культури. Окультурено великі болота долини Яхроми (Московська область), на болотах Колхіди культивуються цитрусові; складений проект меліорації боліт Барабинської низовини, освоєні в значній частині болота Полісся.

Болота відіграють важливу роль в утворенні рік.

Болота перешкоджають розвитку парникового ефекту. Їх, у не меншому ступені, чим лісу, можна назвати «легенями планети». Справа в тому, що реакція утворення органічних речовин з вуглекислого газу й води при фотосинтезі по своєму сумарному рівнянню протилежна реакції окислювання органічних речовин при подиху, і тому при розкладанні органіки вуглекислий газ, зв'язаний до цього рослинами, виділяється назад в атмосферу (в основному за рахунок подиху бактерій). Один з головних процесів, здатних зменшити зміст вуглекислого газу в атмосфері - це поховання органіки, що не розклалася, що й відбувається в болотах, що утворять поклад торфу, що трансформується потім у кам'яне вугілля. (Інші подібні процеси - відкладення карбонатів (CaCO₃) на дні водойм і хімічні реакції, що протікають у земній корі й мантії). Тому практика осушення боліт, що здійснювалася в XIX - XX століттях, з погляду екології руйнівна.

З іншої сторони болота є одним із джерел бактеріального метану (одного з парникових газів) в атмосфері. У найближчому майбутньому очікується збільшення обсягів болотного метану в атмосфері через танення боліт у районі вічної мерзлоти.

Болота - природні фільтри води й санітари агроекосистем.

4. 1 Рослини та рослинність боліт

Рослинність боліт є інтразональні (внезональної), тому що ніде не утворить своєї зони, а виникає у відповідних умовах у різних природних зонах. На території Росії болота займають більші площі в лісових, лісотундрових і південної тундрової зонах.

Рослинність боліт різноманітна по життєвих формах і флористичному складі. На болотах ростуть коштовні рослини (лохина, журавлина, морошка). Брусниця, виростає на торф'яних болотах. Лохина. Журавлина, виростає на верхівкових і перехідних болотах. Морошка, виростає на торф'яних болотах.

Росичка, через недолік мінеральних речовин у ґрунті займається пасивним ловом комах.

Болотний кипарис, розповсюджений у Північній Америці й акліматизований у дельті Дунаю. Мохи сфагнум. Багно. Осока. Пухівка. Лепеха. Пузирчатка.

Микола Якович Кац розділяє верхівкові болота Центральної Росії по типу рослинності:

- тип з комплексами кустарничкових асоціацій;

- тип з комплексами пушицевих і кустарничкових асоціацій;

- тип з мочежинними комплексами.

Торф використовують у медицині (грязелікування), як паливо, добриво в сільському господарстві, корм для сільськогосподарських тварин [5], сировина для хімічної промисловості.

Торф'яні болота служать джерелом знахідок для палеобіології й археології - у них знаходять добре збережені залишки рослин, пилок, насіння, тіла древніх людей. Для останніх болотна руда була джерелом для виготовлення залізних виробів.

Раніше болото вважалося згубним місцем для людини. У болотах гинув худобу, що відбилася від череди. Через укуси малярійних комарів вимирали цілі селища. Рослинність на болотах убога: ясно-зелені мохи, невеликі чагарнички багна, осока, верес. Дерева на болотах низькорослі. Коряві самотні сосни, берези так заросли вільхи. Люди прагнули осушувати «згубні місця» і використовувати землю під поля й пасовища.

4. 2 Тваринний світ боліт помірного пояса

Європейська болотна черепаха (Emys orbicularis). Різні види жаб, жаб земельна. Комарі, кліщі та інші комахи. Лосі, єноти, видри, норки, ондатри. Птаха (журавлі, куріпки, чаплі, кулики, чибіси, качки, камишници і таке інш.)

5. Болотні масиви України

Болота - своєрідні природно-територіальні комплекси, у формуванні яких найважливішу роль грають поверхневі й ґрунтові води. У них формуються специфічні ґрунти, рослинність і мікрокліматичні умови. В Україні болотні масиви займають значні площі.

5. 1 Головні типи боліт

Болотом називають ділянка земної поверхні з надмірним зволоженням, на якому виростає вологолюбна специфічна рослинність, розвивається болотний тип ґрунтоутворення й, як правило, накопичується торф.

Залежно від умов водно - мінерального харчування, типу торфу й характеру рослинності розрізняють низинні (евтрофні), верхівкові (оліготрофні) і перехідні (мезотрофні) болота.

Низинні болота розвинені в зниженнях рельєфу - на заплавах, плавнях, ділянках старого русла рік і берегах озер. Заболочено долини рік Прип'яті (верхів'я), Турії Стохода, Горині та інш. Низинні болота багаті мінеральними речовинами, на них виростають вільха, рогоз, очерет, осока, мохи й водяться птахи.

Верхівкові болота зустрічаються значно рідше й утворюються на вододілах, піщаних терасах, що підстилаються водонепроникними породами. Вони харчуються в основному атмосферними опадами й тому бідні мінеральними речовинами. Тут виростають сосна, багно, журавлина, пухівка й ін. Деякі верхівкові болота Полісся мають значні розміри, як, наприклад, болотний масив Кремінне в Ракитновському і Сарненському районах Рівненської області.

Болота перехідного типу також відносно бідні мінеральними речовинами, а в їхньому рослинному покриві переважають береза, сосна, осока, сфагновий мохи та інш.

Крім боліт, виділяють перезволожені ділянки, на яких без проведення відповідних заходів можуть сформуватися заболочені ґрунти, а потім і болота. Такий процес спостерігається при умовах високого стояння рівня ґрунтових вод, значного перевищення опадів над випаром, недостатнього дренажу місцевості, наявності на невеликій глибині водонепроникних або слабоводопроникних порід. Утворення боліт може відбуватися внаслідок неправильної експлуатації зрошувальної мережі, підпору від водоймищ, ставків та інш. Поштовхом до початку перезволоження може послужити період підвищеної зволоженості території протягом декількох років.

5. 2 Поширення боліт

В Україні властиво болота найбільші площі займають на Полісся, особливо у Волинській, Ровенській і Чернігівській областях, у долинах лісостепових і степових рік і в Карпатах. Переважають низинні болота, які на Поліссі становлять до 90 % всіх боліт. Перехідні й верхівкові болота займають невеликі площі в північно-західній частині Полісся й у Карпатах.

Площа властиво боліт і торфоболотних земель на початку 1980-х років в Україні становила 613 тис. га, а в цей час вона оцінюється приблизно в 1 млн. га. При цьому досить значна частина боліт осушена, і використовується в сільському й лісовому господарстві. Загальний меліоративно - болотний фонд України становив 6568,7 тис. га. Він складається із властиво боліт і торфоболотних земель, заболочених і перезволожених земель.

Із загального меліоративного фонду країни виділено 1186,1 тис. га, або 18 %, які не підлягають осушенню. З них 311,6 тис. га представляють заповідники й заказники, найбільші площі яких розташовані в Чернігівській (47,7 тис. га, 32,3 % меліоративного фонду області), Черкаської (відповідно 38,9 тис. га й 100 %), Львівської (29,6 тис. га й 25,1 %) і Сумський (23,8 тис. га й 84,1 %) областях.

У цей час осушено 3273,6 тис. га, або 49,8 % болотно - меліоративного фонду України; ще 2500 тис. га можна умовно віднести до земель, що прилягають до осушених масивів і підданих впливу складних процесів осушувальних меліорацій. Приблизно кожний шостий гектар осушених земель перебуває в несприятливому меліоративному стані й близько 70 тис. га земель пересушені.

Для поліпшення меліоративного стану осушених земель необхідно використовувати комплекс заходів - застосовувати закритий дренаж, осушно - зволожувальні, водозбірні, контурно-меліоративні системи, широко впроваджувати автоматизацію меліоративних процесів, поліпшувати структуру посівних площ та інш.

6. Торфоболотні області країни та їх господарське та водогосподарське значення

Болото - поняття не стільки ботанічне, скільки географічне, ландшафтне. Для боліт характерні певні типи рослинності зі своєрідними життєвими формами рослин і певних умов їхнього існування, які вивчаються в рамках геоботаніки, у якій болото розглядається як рослинне співтовариство.

Незважаючи на невелику в цілому заболоченість країни, болота в окремих її регіонах - важливий елемент природного середовища. Заболоченість окремих районів України дуже нерівномірна - вона зменшується на рівнинній території з півночі на південь і із заходу на схід. Це обумовлено тим, що в тім же напрямку, особливо в теплу пору року, зменшується кількість опадів і зростає кількість тепла. Відхилення від загальної закономірності залежать від рельєфу, характеру покриву четвертинних відкладень і деяких інших геолого - геоморфологічних особливостей.

За рівнем заболоченості й характеру боліт в Україні виділяють п'ять торфоболотних областей: Полісся, Мале Полісся, Лісостеп, Степ і Карпати з Передкарпаттям.

6. 1 Полісся

Рівненський природний заповідник, утворений в 1999 року, - найбільший болотний резерват України загальною площею 470,47 км². Тут на ділянках Володимирецького, Дубровицького, Рокитновського й Сарненського районів області представлені всі типи боліт, що існують в Українське Полісся.

Поліський природний заповідник заснований в 1968 році в Олевському і Овручському районах Житомирщини на площі 201,04 км². Чверть його території займають болота й заболочені ліси, у яких виростають більше 500 видів вищих судинних рослин, 139 видів мохів, десятки видів лишайників, грибів і водоростей.

Торфоболотна область Полісся займає Поліську низовину на окремих ділянках Волинській, Ровенській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Хмельницькій і Сумській областях. Полісся - найбільш заболочений (6,26 %) і заторфованний (4,32 %) регіон України. Тут налічується більше 1,5 тис. боліт загальною площею 635 тис. га. Болота переважно низинні, здебільшого заплавні, але зустрічаються (звичайно на північно-заході), перехідні й верхівкові улоговинні болота.

На Чернігівське Полісся заболоченість досягає 5 % і переважають болота низинного типу. Найбільші з них: Замглай (більше 10 тис. га), Остерське (близько 10 тис. га), Сновське (9,4 тис. га), Смолка (більше 4,0 тис. га) та інш. Болото Замглай у Репкинському і Городнянському районах області займає древню прохідну долину на межиріччя Дніпро-Десна. У його склад входять кілька болотних масивів, де здавна розробляються відкладення торфу з потужністю шарів від 1,5 до 6 м.

6. 2 Мале Полісся

Торфоболотна область Малого Полісся розташована на заході України, між Волинською й Подільською височинами в межах Львівської, частково Ровенської, Тернопільської й Хмельницької областей. Заболоченість цього регіону досягає 5,26 %, а заторфованість - 4,41 %. На утворення й розвиток боліт тут дуже впливає незначна розчленованість території й висока її зволоженість. Переважають заплавні болота в широких долинах малих рік. Майже всі болота осушені і їхня територія використовується для сільськогосподарських потреб. У межах цієї торфоболотної області в 1984 р. створений ботанічний Бущанський заказник, розташований в Острозькому районі Ровенської області на площі в 385 га. Тут охороняється комплекс соснових і вільхових лісів і камишово - осокових боліт у долині р. Збитенки. На болоті виростають найрідші рослини, занесені в Червону книгу України.

6. 3 Лісостеп

Торфоболотна область Лісостепу займає центральну частину України, а її границі збігаються з лісостеповою фізико - географічною зоною. Значна розчленованість території й відносно невелика зволоженість не сприяють розвитку боліт, завдяки чому заболоченість (1,47 %) і заторфованність (1,02 %) тут незначні. Для цієї торфоболотної області характерні низинні болота, так чи інакше пов'язані з річковими долинами. Це заплавні, притеррасні, долинні й старо-руслові болота. Одним з найбільших є Ірпінське болото(площею близько 5,5 тис. га), розташоване в долині р. Ирпінь (басейн Дніпра) у Смілянському і Черкаському районах Черкаської області.

В області виділяють п'ять торфоболотних районів: Волинського, Подільського, Правобережного, Лівобережного й Східного лісостепу. Найбільш заболоченим і заторфованим районом є Лівобережний лісостеп.

Степ

Торфоболотна область Степу займає територію на півдні й південно-сході країни в степовій зоні. В адміністративному відношенні до нього ставляться окремі ділянки, розташовані на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Дніпропетровської, Запорізької й Донецької областей, а також у південних частинах Кіровоградської й Харківської областей і рівнинної частини Автономної Республіки Крим. Заболоченість і заторфованість тут незначні (відповідно 0,03 і 0,02 %). Переважають низинні заплавні болота, а також улоговинні болота на річкових терасах. Специфічними для цієї торфоболотної області є плавневі болота в низов'ях Дніпра, Південного Бугу, Дністра й Дунаю.

Карпати й Передкарпаття

Торфоболотна область Карпат і Передкарпаття займає територію від західної границі України до верховий Дністра, Бистриці й Пруту - Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська й Чернівецька області. Цю торфоболотну область підрозділяють на три торфоболотних райони - Прикарпаття, Карпати й Закарпаття. Найбільш заболоченим (1,22 %) і заторфованним (0,99 %) є Прикарпаття, де найчастіше зустрічаються низинні заплавні, долинні й улоговинні болота.

У Карпатах кількісно боліт більше й також переважають болота низинного типу, але вони мають незначні площі. У Закарпаття більшість боліт розташована в долині р. Тиси.

6. 6 Пінські болота

Пінські болота (Прип'ятські болота, Поліські болота) - болота в заплаві й першій надзаплавній терасі Прип'яті розташовані на півночі території сучасної України уздовж ріки Прип'яті і її припливів, і на території Білорусії від Бреста до Лунінца. Площа боліт - близько 98 419,5 квадратних кілометрів. У дореволюційній літературі Пінські болота іноді називаються Прип'ятським Поліссям. Пінські болота входять у міжнародний список Рамсарської конвенції про захист водно-болотних угідь.

Пінські болота перебувають в основному в Поліській низовині й займають більшу частину південної частини Білорусії й північний захід України. Долина боліт прорізана ріками Прип'яттю і її припливами Стирью, Горинню, Уборттю й Словечної із правої і Ясельдой, Цной, Случчю й Пташину з лівої сторони.

Глибина торф'яного або рослинного шару доходить у місцями до 6 метрів. Під ним залягає звичайно кварцовий пісок, у нижніх шарах якого попадаються валуни північних гранітів. Піски, у свою чергу, спочивають на глині.

Для Пінських боліт характерне чергування відкритих осоково-очеретяних просторів з майже непрохідними чагарниковими заростями. Під час весняного повіддя болота майже суцільно покриваються водою, тому місцеве населення змушене найчастіше переправлятися по них на човнах. На сухих «островах» ділянки сосново – широколиственних лісів.

Найбільші болота: Хольча, Морочно, Дедково болото, Городищенське болото, Дубник, Домашици, Черневське - Леднежево.

Сама велика й безперервна ділянка пінських боліт лежить між ріками Ясельдою, Прип'яттю й Стирью, називається Заріччям. Ця ділянка перетинається незліченною безліччю рік, рукавів і проток, те що з'єднуються, те знову розділяються. Окремі піщані пагорби серед боліт, покритих те очеретами й лозою, те видні поверхні, що представляють відкриті, зайняті невеликими селами, число яких доходить до 70. При розкритті рік, коли води їх зливаються. Заріччя представляє одне велике озеро, серед якого, як на островах, розсіяний відокремлені друг від друга населені місцевості. Сухопутне повідомлення між ними припиняється тоді звичайно на 2 місяці, повідомлення ж на човнах сполучено з більшими труднощами, а під час бур навіть і з небезпекою. Те ж повторюється й при осінніх розливах, хоча й улітку, особливо після тривалих дощів, болота затримують повідомлення або роблять його навіть неможливим. Втім, у сухе літо багато боліт перетворюються в прекрасні косовиці й пасовища, отут прокладаються дороги, так що місцевість втрачає характер безумовної непрохідності, яким вона відрізняється в дощовий час.

Поліська низовина, плоска з піднятими краями западина на півдні Білорусі й півночі України. Обмежена на півночі горбкуватими рівнинами центральна частини Білорусі, на півдні Придніпровською й Волинською височинами, на заході Прибугської рівниною, на сході Придніпровською низовиною. У Білорусі простирається із заходу на схід уздовж ріки Прип'ять більш ніж на 500 км, з півночі на південь - приблизно на 200 км. Рельєф переважно рівнинний і слабоволнисті, виділяються окремі денудировані моренні гряди, височини дніпровського віку. Характерні параболічні (поліські) дюни. У межах Білорусі переважають абсолютні висоти 130 … 150 м над рівнем моря. Вододіли рік плоскі, заболочені. Переважають дернові заболочені й торф'яно-болотні ґрунти. Лісу займають близько 33 % території (в окремих районах до 60 %). У найбільш зниженій частині низини з майже плоским рельєфом - болота (найбільші масиви Поддубичі, Великий Ліс, Вигонощанське болото, Гричин, Загальський масив). Частина боліт меліорована. На території Поліської низовини. у межах Білорусі виділяється Білоруське Полісся (фізико-географічні райони Брестське Полісся, Прип'ятське Полісся, Загородня, Мозирське Полісся, Гомельське Полісся).

Ровенський природний заповідник - другої по величині в Україні. Його площа більше 42 тисяч гектарів, а його територія розміщена в 4 районах Ровенської області - Володимирецькому, Сарненському, Рокитневському і Дубровицькому. Створено заповідник був в 1999 році. Складається із шести лісництв: Північного, Старосільського, Бєльського, Білоозерського, Карасинського й Грабунського. Охоронювана територія істотно розкидана. Таким чином, на північному сході заповідник граничить із Житомирською областю, на північно-заході - з Волинської, а на півночі - із сусідньою Білоруссю.

Флора й фауна заповідника мають важливе наукове й природоохоронне значення. Унікальні ландшафти, болота, ліси, слабка заселеність території - все це допомогло зберегти первозданний рослинний і тваринний мир. Тут проводиться робота, спрямована на збереження рідких, зникаючих видів рослин і тварин, а також знайомство людини з недоторканою частиною природи.