Поняття про проведення масажу хірургічним хворим

Масаж — це сукупність дозованих механічних прийомів у вигляді тер­тя, тиснення, вібрації, що здійснюються на поверхні тіла людини як руками, так і спеціальними апаратами через повітряне, водне або інше середовище.

Масаж (від тазза^е- місити, м'яти, погладжувати) як метод лікування застосовують практично у всіх лікувальних і оздоровчих закладах. Методи­ка масажу, побудована з урахуванням клініко-фізіологічних принципів, є ефек­тивним методом лікування, відновлення працездатності, зняття втоми, профі­лактики захворювань.

Залежно від поставлених завдань, розрізняють: лікувальний масаж (за­стосовують для лікування різних захворювань і травм); гігієнічний масаж (використовують як засіб профілактики захворювань, підвищення працез­датності); спортивний масаж (застосовують після різних фізичних та ро­зумових навантажень, при втомі для відновлення функції організму спорт­смена); самомасаж.

Для реабілітації хірургічних хворих, покращення або відновлення функцій органів або систем у хірургії широко використовують лікувальний масаж. Розрізняють такі його різновиди: 1) класичний - застосовують без ураху­вання рефлекторного впливу і проводять поблизу пошкодженої ділянки тіла або безпосередньо на ній; 2) рефлекторний - його проводять з метою рефлекторного впливу на функціональний стан внутрішніх органів або сис­тем, використовуючи спеціальні прийоми і діючи на певні ділянки шкіри і тіла; 3) сполучнотканинний, спрямований на сполучну тканину, підшкірну клітковину (основні прийоми сполучнотканинного масажу проводять з ура­хуванням ліній Беннінгофа (рис. 299).; 4) періостальний - проводять на відповідних точках, що рефлекторно впливають на надкісницю; 5) точковий - діючи на відповідну біологічно активну точку (зону) тіла, можна послабля­ти або стимулювати функцію органа або системи, зменшувати біль й ін.

Показання для проведення лікувального масажу досить широкі; в хірургічній практиці його використовують у хворих, які перенесли операції з приводу захворювань органів дихання, шлунково-кишкового тракту, сечо­видільної, серцево-судинної систем, захворювань і пошкоджень опорно-рухо­вого апарату (кісток і суглобів) й ін.

Протипоказаннями до масажу є: гнійні процеси будь-якої локалізації, тромбофлебіти, значне розширення вен нижніх кінцівок, трофічні виразки, гангрени, хронічний остеомієліт, доброякісні і злоякісні пухлини різних ло­калізацій, нестерпний біль (каузалгічний синдром).

При проведенні масажу виділяють 9 основних прийомів (погладжуван-

ня, розминання, розтирання, витискання, потряхування,активні і пасивні рухи, рух з опором, ударні прийоми, струшування).

Масажні прийоми поділяють за їх фізіологічною дією на шкіру, сполуч­ну тканину, підшкірну клітковину, на м'язи, суглоби, зв'язки і сухожилки. Головна роль у визначенні механізму фізіологічної дії масажу належить нервовій системі. Через систему нервових рецепторів шкіри, м'язів та інших тканин можна впливати та покращувати функцію органів і систем.

Важливе значення має і гуморальний фактор. Під впливом масажу виді­ляються тканинні гормони, що теж позитивно впливають на перенесення нервових імпульсів і функцію органів й систем. Масаж діє і як механічний фактор, підсилюючи переміщення тканинних рідин (лімфи, крові), покращує мікроциркуляцію в органах і тканинах, викликає зміщення і розтягнення тканин (при рубцях, спайках), підвищує еластичність і скоротливість м'язів. Масаж суттєво впливає на стан суглобів, покращує їх кровопостачання, при­скорює розсмоктування суглобового випоту, а також патологічних періар-тикулярних відкладень, сприяє його руховій діяльності. Масаж позитивно впливає і на стан окисно-відновних процесів в організмі, сприяє підсиленому виділенню і очищенню тканин від токсичних азотистих речовин.