Діяльність медичної сестри в анестезіології

9.1. Біль та знеболювання

Поняття про біль

Це особливе відчуття, яке виникає внаслідок дії травмуючого факто­ра і характеризується відповідними реакціями та рефлекторними змінами функцій внутрішніх органів, спрямованими на звільнення організму від дії шкідливого фактора.

Біль є специфічним особливим відчуттям і до останнього часу немає спеціальних приладів, які б сприймали виключно больові подразники. Будь-яке відчуття, що грунтується на подразненні тих чи інших рецепторів (тем­пературних, тактильних та ін.), може перейти в біль, якщо сила його переви­щує відповідну межу. Так, підвищення температури шкіри вище 45° С або зниження її нижче 15° С зумовлює виникнення болю. Він відіграє важливу роль в захисті організму і є сигналом небезпеки. Тільки за рахунок болю різні організми здатні створювати захисні реакції і пристосовуватись до умов існування. Захисні реакції створюються на основі уроджених механізмів больових рецепторів, які знаходяться в різних структурах організму (шкіра, слизові оболонки, очеревина, надкісниця і ін.). При дії пошкоджуючого фак­тора із клітин виділяються Н-речовини (гістамін, ацетилхолін, плазмокінін і інші гістаміноподібні речовини), які подразнюють больові рецептори. Від них по нервових волокнах больові імпульси надходять у головний мозок. У формуванні больових реакцій беруть участь ретикулярна формація, гіпота­ламус, таламус, а також лімбічна система головного мозку. В цих нервових структурах формується первинна больова реакція, яка через підкірково-кіркові зв'язки надходить в кору головного мозку. Слід зазначити, що відчуття болю великою мірою залежить від стану центральної нервової системи. При очікуванні болю він більш виражений, при пригніченні кори головного моз­ку інтенсивність його зменшується. В стані психічного афекту (екстремаль­на ситуація) біль взагалі може бути відсутнім. У відтворенні больових ре­акцій бере участь і вегетативний відділ нервової системи. Подразнення сим-патико-адреналової системи призводить до накопичення у нервових закінченнях гістаміну, ацетилхоліну, які є подразниками больових рецеп­торів. На больові подразнення реагують залози внутрішньої секреції, поси­люючи або зменшуючи виділення гормонів (надниркові залози, щитоподібна залоза, різні утворення мозку та ін.).

При відчутті болю у потерпілого виникає відповідна реакція у вигляді захисних рухів скелетної мускулатури, голосових звуків і ін. Клінічно больові реакції проявляються порушенням гемодинаміки, дихання, функції залоз внут­рішньої секреції, обміну речовин і ін., сумарно такі зміни можуть призвести до розвитку шокового стану.

Головне місце у симптоматиці різних захворювань займає вісцеральний біль, тобто біль, який виникає у внутрішніх органах. Він тяжко піддається локалізації, має розлитий характер і може іррадіювати (передаватись) в інші ділянки організму. Однак дослідження, проведені переважно на людях під час оперативних втручань, свідчать про те, що не всі анатомічні утворен­ня мають больові відчуття. Так, органи черевної порожнини (печінка, селезі­нка, кишки та ін.) не чутливі до больових подразників. Болючими є лише брижа і парієтальна очеревина.

Дуже чутливі до болю артерії. їх звуження або раптове розширення спричинює гострий біль. Слід пам'ятати, що біль - явище (відчуття) не

фізіологічне, а патологічне. Досить часто він інформує про розвиток хворо­би (патологічного процесу) в організмі. Відігравши роль інформатора, біль надалі може стати грізним компонентом патологічного процесу в організмі.

Поняття про знеболювання

На сьогодні жодну операцію не проводять без знеболювання. Для по­передження болю використовують цілу систему заходів, якими займається окрема наука - анестезіологія (від грец. ап - заперечення + аезіезіз -відчуття + 1о§05 - наука) - наука про знеболювання та інші методи захисту організму від надмірних подразнень, зумовлених хірургічним втручанням.

Спроби знайти засіб, за допомогою якого можна було б виконувати операцію без болю, відноситься до давніх часів. Згадки про знеболювання можна знайти в записах Стародавнього Вавилону, Китаю, Греції. З цією метою в Єгипті використовували індійську коноплю; в Європі - препарат Маго, марійський камінь, розтертий в порошок і розчинений в оцті та ін.

Розвиток сучасної анестезіології пов'язаний з іменем французького вче­ного Антонія Лавуазьє, що займався вивченням газів, і Гумфрі Даві, який вперше вивчив дію закису азоту (звеселяючого газу). В 1844 р. англійський лікар Уельс випробував цей засіб на собі і вперше застосував у хворих для видалення зубів. Відкриття ефіру для наркозу пов'язане з роботами амери­канського хіміка Джексона з Бостона, дослідами зубного лікаря Вільяма Мортона, що випробував дію препарату на собі, й лікаря-хірурга Уорена, який вперше в світі 16 жовтня 1846 року в присутності студентів і лікарів видалив велику пухлину шиї, застосувавши ефірний наркоз. Цей день вважа­ють офіційною датою народження сучасної анестезіології. Після цього ефір­ний наркоз швидко увійшов у хірургічну практику різних країн.

Відкриття хлороформу пов'язане з роботами Сімпсона, який 14 листопада 1847 року доповів результати своїх досліджень медичному товариству Едін-бурга. З тих пір почався бурхливий пошук різних наркотичних речовин, який продовжується і в наші дні. В 1902 р. в експерименті Н.П. Кравковим, а в 1909 р. в клініці С.П. Федоровим вперше був застосований внутрішньовен­ний наркоз гедоналом, який отримав назву "руського наркозу". Поряд із розробкою загального знеболювання з'явились оригінальні методи місцевої анестезії. З цією метою російський вчений Анреп у 1879 році запропонував кокаїн для знеболювання слизових оболонок, а в 1905 році Ейнхорн - ново­каїн, який широко використовують і в наші дні. Інші шляхи введення нарко­тичних речовин - ректальний (вперше запропонований М.І. Пироговим у 1847 році), ін'єкційний (М.А. Табчібашов). У 1889 році німецький хірург Бір запропонував спинномозкову анестезію, а пізніше (1925 р.) Доліотті - пери-дуральну, при якій настає повне знеболювання нижньої половини тулуба і кінцівок. Російський хірург О.В. Вишневський запропонував і впровадив у клінічну практику місцеву анестезію, а німецький хірург Куленкампф розро-

бив провідникову місцеву анестезію. Численні спроби синтезувати ідеальну речовину для знеболювання залишилися марними. Більш перспективним вар­іантом анестезії на сьогодні є поєднання декількох препаратів, що дають мож­ливість покращити ефект знеболювання і знизити токсичну дію наркотичних речовин (ефір, хлороформ і ін.). З'явились змішані та комбіновані види нарко­зу. При них стали широко використовувати міорелаксанти (курареподібні препарати, які знімають тонус скелетної мускулатури), що дає можливість здійснити інтубацію трахеї і перевести хворого на штучну вентиляцію легень (ШВЛ). Останнім часом широко використовують нейролептаналгезію (НЛЛ), за допомогою якої можна досягнути хорошого ефекту знеболювання, особли­во в комбінації з ендотрахеальним введенням закису азоту і кисню

У 1902 році французький вчений Лемон провів експерименти над тва­ринами за допомогою електронаркозу. Цей вид знеболювання широко вико­ристовують у комбінації з аналгетиками, седативними і протисудомними пре­паратами. Пізніше була розроблена методика голкоанестезії в комбінації з аналгетиками. Тепер при великих операціях на легенях, серці, судинах вико­ристовують штучну гіпотермію (охолодження) із застосуванням керовано­го кровообігу і штучної вентиляції легень.

Загальне знеболювання (наркоз)

Загальне знеболювання {наркоз) - стан глибокого штучного сну (заціпеніння), який характеризується тимчасовою втратою свідомості, больо­вої чутливості та деяких рефлекторних реакцій, досягається за допомогою різних наркотичних речовин.