Типи і рівні професійного самовизначення як можливі орієнтири саморозвитку психолога

Професійне самовизначення продовжується протягом всього трудового життя психолога. Фахівець постійно уточнює для себе значення своєї професійної праці, співвідносячи її із сенсом всього свого життя. Охарактеризуємо основні типи і рівні професійного самовизначення як можливі орієнтири професійного розвитку та саморозвитку психолога.

Умовно можна виділити наступні основні типи самовизначення: професійне, життєве і особистісне. Як співвідносяться ці типи між собою? На вищих рівнях свого прояву вони взаємно проникають. Наприклад, фахівець, який знайшов у життєвому самовизначенні, професійній діяльності головний сенс свого життя, поза сумнівом реалізує себе і як особистість. Коли людина у своєму хобі (наприклад, у написанні пісень чи віршів) досягає таких висот, яким міг би позаздрити професіонал, та й оточуючі говорять про таку людину як про справжнього поета.

Основними відмінними (специфічними) ознаками типів самовизначення є наступні:

Для професійного самовизначення характерні:

1) велика формалізація (професіоналізм відображається у дипломах і сертифікатах, у трудовій книжці, в результатах праці тощо);

2) для професійного самовизначення потрібні відповідні, сприятливі умови (соціальний запит, відповідні організації, устаткування та ін.);

Для життєвого самовизначення характерні:

1) глобальність, всеохопленість того способу і стилю життя, які специфічні для суспільства, в якому живе дана людина;

2) залежність від стереотипів суспільної свідомості даного соціокультурного середовища;

3) залежність від економічних, соціальних, екологічних і інших об'єктивних чинників, які визначають життя даної соціальної і професійної групи.

Для особистого самовизначення характерні:

1) неможливість формалізації повноцінного розвитку особистості. Важко уявити собі на рівні здорового глузду, щоб у людини був диплом або сертифікат із записом про те, що “володар даного документа є особистістю”;

2) для повноцінного особистого самовизначення краще підходять не сприятливі у споживацькому уявленні умови, а навпаки, складні обставини і проблеми, які у важких умовах не тільки дозволяють виявитися кращим особистісним якостям людини, але часто і сприяють розвитку таких якостей. Недаремно більшість героїв проявляються саме у важкі, перехідні суспільно-історичні періоди. Правда, у благополучні епохи у людини також є можливість все-таки знайти для себе гідну проблему і постаратися вирішити її, а не просто насолоджуватися життям, як це робить більшість споживачів. Таке самовизначення (благополучні епохи, повні спокус і вульгарності) може бути особистісно не менше значущим, ніж героїзм в екстремальних ситуаціях.

У сучасному світі, коли основну частину часу дорослі люди проводять на роботі, особистісне самовизначення більшою мірою пов’язане з професійним самовизначенням (з головною справою життя). Хоч у перспективі можливі ситуації, коли у людини з'являтиметься все більше вільного (від роботи) часу для особистісного розвитку. Тоді, можливо, саме життєве самовизначення (за межами багатьох рутинних видів професійної діяльності) стане для багатьох людей основою їх особистісного самовизначення.

Але якоюсь мірою все це стосується професії «психолог»? Швидше за все, для психолога (як і для представників інших гуманітарних і творчих професій) особистісне самовизначення все-таки пов'язано, перш за все, з основною справою життя. Наприклад, важко собі уявити, щоб прибиральниця пов'язувала з своєю роботою головний сенс свого життя. Швидше за все, вона виконує дану діяльність з необхідності і не розглядає її як головний засіб реалізації своїх потреб у творчості.

Але у творчих професіях (наприклад, у психолого-педагогічних) у фахівця є щаслива можливість краще реалізувати свої творчі прагнення. Але чи всі психологи готові до такої самореалізації та самотрансценденції, тобто до постійного розширення наявних прагнень і можливостей?

У кожному з основних типів самовизначення (професійному, життєвому та особистісному) можна умовно виділити підтипи, відмінні за критерієм широти діапазону, за самими можливостями самовизначення. Дослідники умовно виділили по п'ять таких «рівнів» окремо для професійного та окремо для життєвого самовизначення. Для особистого самовизначення виділяються окремі рівні реалізації наявних можливостей (за типами професійного і життєвого самовизначення).

Виділяються такі рівні реалізації можливостей (спільні рівні за професійним і життєвим типом самовизначення):

1. Агресивне неприйняття діяльності, демонстративне ігнорування та навіть руйнування можливостей. Наприклад, для психолога це виражається у постійних з'ясуваннях стосунків, конфліктах зі своїми колегами, начальством або клієнтами. За життєвого самовизначення це проявляється, наприклад, у невикористанні можливостей для вирішення важливих життєвих проблем або створення штучних труднощів для реалізації благородних суспільних справ.

2. Мовчазне уникнення діяльності. Наприклад, психолог шукає на роботі будь-яку можливість, щоб не виконувати свої професійні обов'язки. В життєвому плані це виявляється в банальній ліні і життєвій пасивності.

3. Реалізація стереотипних способів діяльності. Наприклад, психолог працює тільки за інструкцією, сам збідняючи своє професійне життя, не реалізовуючи навіть ті можливості, які у нього є. У житті це виявляється в банальних, і тому неминуче вульгарних способах проведення дозвілля (пияцтві, сидінні перед телевізором, коли замість реального життя людина йде у віртуальний світ і т. д.). Небезпека даного рівня полягає в тому, що формально людина робить все, що належить і ніяких докорів до неї бути не може (шкоди від такої людини немає), але життя такої людини проходить звичайно впусту і під кінець життя людина часто це усвідомлює.

4. Прагнення вдосконалити окремі елементи своєї діяльності, прояви творчості в межах традиційних способів життєдіяльності. Психолог не просто виконує те, що встановлено, але прагне сформувати у себе індивідуальний стиль діяльності, береться за нові, складніші завдання або шукає неординарні способи та методи роботи. В житті це виявляється у суттєвій зміні стосунків з навколишніми людьми, в пошуку нових можливостей для вирішення життєвих проблем тощо.

5. Нарешті, вищий рівень - прагнення суттєво удосконалити свою діяльність в цілому. У своїй діяльності психолог роботі кардинально змінює вже не окремі способи, а весь характер і навіть цілі своєї праці. Це часто призводить до нерозуміння з боку оточуючих і навіть конфліктів з ними. В житті це виражається в суттєвій зміні всього способу життя, пошуку принципово нових підходів до розв’язання важливих життєвих проблем тощо.

Людина може знаходити для себе можливість реалізувати свій творчий потенціал за межами загальноприйнятих уявлень. Проте, для початкуючого психолога такий напрям розвитку може виявитися фатальним, оскільки для даного рівня самореалізації (а швидше навіть - для самотрансценденції, тобто для виходу за межі самого себе і за межі загальноприйнятих уявлень) все-таки потрібні солідна основа і досвід самореалізації на більш доступних рівнях. Інакше виникають проблеми, характерні для невизнаних “геніїв”, духовна та особиста деградація, коли психолог буквально витрачає себе на різні «дрібниці життя», втрачаючи значну і оптимістичну перспективу свого розвитку.

Навіть за обмежених можливостей можна реалізувати себе як повноцінну особистість. Для творчої особистості бажанішою є ситуація, коли розширюються можливості для самореалізації.

Студенти і молоді фахівці більше звертають увагу на розширення своїх можливостей, іноді справедливо вважаючи при цьому, що реалізація цих можливостей - це справа найближчого майбутнього. А ось досвідчені фахівці поступово переводять акцент на реалізацію наявних професійних можливостей.

Не завжди професійна доля складається сприятливо. Комусь доведеться задовольнятися на перших етапах вельми обмеженими можливостями для професійного зростання і побудови успішної кар'єри. Часом фахівців спеціально заохочують до розширення своїх професійних можливостей. Перед студентом або вже працюючим психологом-фахівцем постає творче завдання - одночасне розширення своїх професійних можливостей і підвищення в собі готовності (рівня) до повноцінної реалізації наявних можливостей.

У межах психологічної спеціальності виділяються спеціалізації. Наприклад, у соціальній психології є фахівці з міжнаціональних відносин, з психології спілкування, з психології трудового колективу, з політичної психології і т.д. У віковій психології - фахівців з дошкільної психології, з підліткової психології, з розвитку суб'єктів професійної діяльності, фахівця з девіантної і деліквентної поведінки підлітків (на стику вікової, педагогічної, соціальної і медичної психології).

Є психологи, які вирішують певні проблеми, спеціалізуються переважно на тих або інших видах психологічного консультування (особистісне консультування, сімейне консультування, консультування з питань вікового розвитку, профконсультуровання, організаційне консультування та ін.). Психолог може спеціалізуватися на психодіагностиці або на психокорекції, на формуванні певних якостей або на створенні розвиваючого середовища, на проектуванні тих або інших методів роботи та ін. Психолог може спеціалізуватися на використанні окремих груп методик (або просто на окремих методах роботи, наприклад, на методиках типу «Кольоровий тест Люшера» або методика «плями Роршаха».).

У формальних типологіях виділяються психологічні вчителі (педагоги, наукові керівники і т. д.), керівники та адміністратори різного рівня, з одного боку, а також психологи-підлеглі або психологи-учні (послідовники), з другого боку. Природно, можна виділити при цьому і так званих «вільних художників», які зуміли формально забезпечити собі можливість займатися своєю улюбленою справою (виділяти і розглядати тільки ті проблеми, які вони вважають важливими і потрібними), залежних у своїй роботі від керівників і загальновизнаних наукових лідерів. Це, мабуть, один з вищих проявів кар'єри психолога. Але реалізувати такий варіант дуже і дуже не просто. Ще складніше зберегти для себе надовго таку щасливу можливість працювати по-своєму. А найстрашніша тут небезпека - пропозиція самому стати офіційним керівником або спокуса перетворитися на якого-небудь загальновизнаного лідера з певного напряму психології, коли у тебе з'являються вороги і заздрісники, коли ти постійно на виду, втрачається реальна безпосередність і свобода, так важливі для справжньої творчості. Але у кожного психолога завжди є право на свій вибір, на прекрасне трудове життя у психології.

Г. Сельє виділив соціально-професійні рольові позиції, які часто зустрічаються серед колег-психологів. Ці позиції розглядаються за аналогією з тим,як це робиться у психології малих груп - за критеріями популярності і мірою впливу на групу. Так, можна виділити загальновизнаного лідера, який вміє виражати основні інтереси даної групи психологів.

У плані вирішення психологічних проблем можуть бути виділені такі соціально-рольові позиції:

• генератор ідей (нерідко він може лише пропонувати ідеї, але не вирішувати їх);

• систематизатор ідей, що здатний узагальнювати різні ідеї та наводити у них певний лад;

• провідник ідей, здатний «пробивати» ідеї в кабінетах бюрократів;

• реалізатор ідеї, що може ефективно реалізувати програму чи апробувати нову методику навіть краще, ніж творець цієї методики чи програми.

• критик, опонент, здатний своєчасно виявити недоліки та помилки, а в ідеалі - здатен дати конструктивні пропозиції з усунення цих недоліків;

• захоплюючий колега, сам не здатний на щось конструктивне, але вміє вселити в генератора ідей (а також - у всіх інших) відчуття оптимізму та упевненості в тому, що вони на правильному шляху і зайняті дуже важливою справою;

• публіка, від якої також мало користі, яка своєю присутністю (в ході публічних дискусій і обговорень) створює певний емоційно-діловий фон, який зобов’язує тих, хто сперечається, виважено висловлювати свої думки, робити їх більш зрозумілими для присутніх, тобто підвищують відповідальність основних учасників процесу пошуку за свою творчість і робити його більш доступним для розуміння (а значить, і більш реалізовуваним у перспективі).

Виділяються декоративні соціально-професійні позиції або майстри створення атмосфер, (певного соціально-психологічного клімату діяльності), які мають різні варіанти свого втілення:

- «зачаровувачі», здатні одним своїм виглядом та поведінкою підняти настрій, зняти професійний стрес чи напругу; правда, іноді такі «чарувальники» можуть і сильно дратувати; і все-таки краще, коли від них є хоч якась ділова користь, а то ж простіше завести домашню тваринку, яка нерідко виконує “психотерапевтичні функції” не гірше за них;

- «модники» (або «модниці»), що виконують чисто декоративну функцію та іноді навіть вселяють у свідомість співробітників відчуття гордості за те, що саме в їх колективі працює таке «чарівне і навіть «елітне» створіння»; правда, такі відчуття більш характерні для переважно чоловічих колективів, здатних оцінити красу своїх зовні ефектних співпрацівниць;

- «дизайнери», здатні створити певний затишок, вдало переставити меблі або розвішувати картинки і календарі; особливо вони проявляють свої таланти перед офіційними святами (Різдво, Новий рік та ін.);

- «кулінари», здатні краще за інших зварити каву, або приносять з дому смачні пиріжки; для таких психологів кращі часи також настають під час свят із спільним столом;.

- «виголошувачі тостів» в ході різних спільних застіль (з приводу захистів дипломів і дисертацій, а також різних наукових подій) з урахуванням особливостей українського менталітету в науці є дуже важливими фігурами, оскільки здатні підвести певний підсумок багаторічної роботи або сказати щось важливе у вирішальний момент свого життя колеги, і вже потім вдячні колеги, звичайно ж, не забудуть такої участі у своїй долі;

- «піснярі» (рідше — «поети»), що уміють створювати атмосферу піднесеного, благородного, інтелігентного, що для психологів, які претендують на певну вишуканість своєї професії, дуже навіть важливо і майже священно. Це характерно для представників всіх творчих професій, бо є важливим моментом формування професійної самосвідомості і професійної гордості. Пісні зі свічками (під гітару) - це найважливіший ритуал неформального професійного становлення багатьох вітчизняних психологів, через який бажано пройти кожному. Для майбутньої професійної діяльності зіткнення з такими ритуалами особливо важливо для тих психологів, яким доведеться створювати таку атмосферу у роботі з підлітками, з клієнтами, що зневірилися, з хворими пацієнтами. Аналогічна атмосфера, правда, з використанням декілька інших засобів, часта відтворюється на тренінгах і в різних психотерапевтичних групах;

- «розповідачі про поїздки за кордон», що з урахуванням особливостей українського менталітету теж дуже важливо для наших психологів (приємно, що члени нашого колективу «там теж бувають», значить, і ми «коли-небудь там побуваємо»);

- «бувалі» і «значні» («хвальки»), які люблять самостверджуватися та часто хваляться своїми знайомствами, зв'язками та навіть інтимними з’язками з «великими психологами» (або з відомими діячами в інших сферах), створюючи таким чином атмосферу вишуканості не тільки для себе, але і для інших членів колективу (за принципом: серед нас працює людина, яка «поряд із золотом побувала»).

«Великі організатори і комбінатори» в епоху тотальної орієнтації на заробіток грошей виявляють собою дуже престижним і навіть корисним типом, у якому виділяються підтипи:

• «свої люди у начальства», здатні захищати професійні і життєві інтереси членів колективу;

• «ділові психологи», здатні знаходити вигідні замовлення на ті чи інші психологічні роботи (гранти, спільні заходи, читання лекцій) та давати можливість деяким своїм колегам мати додатковий заробіток; Це ті, хто може налагоджувати реальні контакти із зарубіжними колегами та забезпечувати цим спільні проекти з частковою роботою в інших країнах (мрія багатьох вітчизняних психологів, не здатних самостійно організувати такі контакти або впливових родичів і покровителів, які можуть організувати в наш чудовий час взагалі все, що завгодно;

• «командири», здатні швидко навести організаційний лад в діяльності своїх колег, поки офіційне керівництво (або штатні лідери) «розгойдуються», а інтереси справи вимагають швидких і рішучих дій;

• «психологи-поліцейські», для яких важливий зовнішній порядок і які часто просто тероризують своїх колег зайвою прискіпливістю; вони доносять начальству на тих, хто постійно спізнюється, в робочий час дуже багато п'є каву, і взагалі поводиться не так, як належиться.

Імітатори справжніх психологів-професіоналів виявляються в наступних підтипах:

• показна ерудиція, коли за обширними знаннями не видно системи, в основі якої часто лежить якась ідея, сенс, мета, які іноді навіть виходять за межі самої професії, з благородних цілей;

• показна активність - за принципом: «головне, не стояти без справи»; але психологія - це творча професія, яка вимагає часом просто зупинитися та задуматися, а то і просто помріяти;

• упевнений фахівець, у якого все «о'кей»; небезпека такого професійного стереотипу в тому, що часто він не дає можливості самому клієнту вирішувати свої проблеми, спочатку зачаровуючи клієнта своєю впевненістю та оптимізмом (часто досить примітивним), а потім схвалюючи за клієнта важливі життєві рішення, залишаючи його в ролі пасивного спостерігача, що споживає психологічну «послугу».

Психологи-пацієнти, яким було слід би самим звернутися за психологічною (або психіатричною допомогою), які випадково стали «професіоналами». Можливі наступні втілення такого типу:

• «ходяча совість», коли людина всім своїм прикладом доводить, що оточуючі їй чимось зобов'язані, наприклад, допомагати їй у вирішенні особистих проблем (обгрунтовування тут таке, що і у психологів є проблеми і кому як не колегам допомагати один одному);

• невихованість, запальність, агресивність, коли людина просто не уміє контролювати свою поведінку; іноді тут потрібен не стільки психологічне, скільки традиційне (в кращому значенні) педагогічне втручання, тобто таку людину треба просто покарати, а не цяцькатися з ним як з хворим;

• конструктивне втілення «психолога-пацієнта», коли, наприклад, такий психолог проводить психотерапевтичну групу і швидко з'ясовується, що у нього самого проблем більше, ніж у всіх присутніх. Якщо цей психолог достатньо привабливий, то нерідко група навіть об'єднується на основі надання такому психологу спільної допомоги і на цій основі у когось з учасників групи у самого може спостерігатися поліпшення. Але все це дуже ризиковані ігри, адже на групах можуть бути і справжні суїциди, і люди, що просто не сприймають психологів-пацієнтів.

«Психологи-артисти», в чомусь подібні на «майстрів створення певної соціально-психологічної атмосфери, але «артистам» все-таки вдається поєднати свій талант з основною професійною діяльністю («майстри милування собою», коли психолог, що виступає у різних аудиторіях або перед клієнтами, з одного боку, добивається уваги до своїх занять, а з другого боку, - ще й продемонструє свої безперечні достоїнства, викликаючи захоплення довірливих студентів, колег і клієнтів. На жаль, нерідко читання курсу або значення психологічної допомоги відступає на другий план, а на першому місці виявляється така «чарівна особистість» психолога-артиста;

- “майстри самоствердження”, що вміють майстерно нав'язувати свої думки і погляди аудиторіям і клієнтам, перетворюючи їх в об'єкти відвертої маніпуляції; наприклад, відомо немало випадків, коли такі психологи (деякі психотерапевти) фактично так «зачаровують» учасників різних психотерапевтичних груп і тренінгів, що перетворюють їх у своєрідні секти;

- «майстри-спокусники», які прагнуть справити враження на чергову аудиторію, і фактично закохувати її в себе. У них з'являється азарт колекціонера (за аналогією з «колекціонуванням» своїх «жертв» різними спокусами в буденному житті). З одного боку, частина клієнтів і студентів сама цього хоче (через їх природні і часто незадоволені потреби бути улюбленими і любити іншого). Але, з другого боку, сам зміст навчальних курсів і психологічної допомоги відходить на другий план. Молодим вразливим студентам і клієнтам-пацієнтам слід бути особливо обережними з такими “майстрами”. Тоді самому викладачу складно переживати, коли у ньому розчаровується сам студент (студентка), знайшовши для себе цікавіший об'єкт для обожнювання. Викладач відчуває справжню свободу, як тільки відмовилися від спокуси постійно подобатися студентам. Це дозволяє їм на своїх заняттях говорити те, що вони думають і відчувають, а не підлаштовуватися під смаки і симпатії-антипатії аудиторії»;

- можлива ситуація, коли артистична майстерність органічно поєднується із змістом лекцій (або із значенням практичної допомоги клієнту) і психологу справді вдається зацікавити, не «чаруючи», мотивувати, не маніпулюючи або пояснювати, не агітуючи і не пропагуючи тільки свою точку зору.

Справжні психологи, для яких головне, - це творче самовизначення та самореалізація у самій праці, а не тільки в супутніх їй видах активності. Якщо виходити з очікувань самих студентів-психологів, то найголовнішим у викладача є, перш за все, «людина успіху». Молодий психолог хоч і вибрав для себе престижну професію, але все більше сумнівається в тому, чи дозволить вона добитися життєвого і професійного успіху. Кожного разу, коли студент бачить викладача, який досяг успіху, йому стає спокійніше, значить, і він теж може домогтися чогось у цьому житті, значить, і ним теж хтось захоплюватиметься. Прагнення студентів до успіху та їх орієнтацію на успішних професіоналів цілком можна зрозуміти і навіть вітати.

Але що розуміти під професійним успіхом? Наприклад, іноді це прагнення виражається лише в тому, щоб просто бути ближче до сильної особистості, так спокійніше, а в реальному житті з сильними особистостями спілкуватися не виходить, але так хочеться. Навчити студента відрізняти справжній успіх від успіху уявного (чисто «декоративного») - одне з найскладніших завдань підготовки професіоналів-психологів. Тому сам образ викладача (як можливого зразка для наслідування, як живого прикладу для роздуму) виявляється важливим елементом професійного самовизначення майбутнього фахівця.

Найбільша проблема у побудові типології - це врахування комплексного характеру реальної психологічної діяльності, коли неможливо виділити психолога з тим або іншим чистим типом або стереотипом професійної поведінки. Інша проблема пов'язана вже з реалізацією тих або інших типів (або їх комплексів): чи завжди психолог повинен прагнути того, щоб бути справжнім фахівцем, зорієнтованим тільки на справу або на справжні психологічні проблеми. Мабуть, в реальних колективах основну роботу виконують лише небагато (головне - не заважати їм), а інші - це лише зовнішній обслуговуючий персонал. Така глобальна тенденція спостерігається у суспільному виробництві, коли у власне продуктивній праці беруть участь все менше і менше працівників, але при цьому збільшуються сфери обслуговуючої праці, а також число різних управлінців і менеджерів.

Мабуть, психологія (як сфера духовного виробництва) тут також не є виключенням. Діяльність справжнього психолога полягає не в тому, щоб проводити тести або ігрові вправи, а в тому, щоб реалізовувати певну гуманістичну ідею, де тести і психологічні ігри - це всього лише одні з скромних засобів реалізації цієї ідеї.