Розвиток фонематичного слуху

План

1. Загальні відомості про розвиток мовлення молодшого школяра

Розвиток фонематичного слуху

3. Засвоєння граматики і орфографії

4. Засвоєння читання

5. Розвиток мови в інших видах навчальної діяльності

Література

1. Люблінська Г.О. Дитяча психологія. – К.: Вища школа, 1974, - 356 с.

2. Прошин С. Ф. Формирование орфографических действий. М., «Просвещение», 1965

3. Вікова психологія. За ред. Г.С. Костюка. К.: «Радянська школа». 1976., 272с.

4. Мухина В. С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество: Учебник для студ. вузов. - 5-е изд., стереотип. - М/. Издательский центр «Академия», 2000. - 456 с.

1. Загальні відомості про розвиток мовлення молодшого школяра

 

У дітей молодшого шкільного віку активно удосконалюються навички усного мовлення: розширюється словниковий запас, вони оволодівають все складнішими граматичними структурами.

З початку навчання особливого значення набуває формування грамотності школяра передусім читання і письма – форм символічної комунікації, які здійснюються з допомогою уваги, сприймання, пам’яті, асоціацій з наявними знаннями і конкретного контексту. Завдяки їм діти налагоджують зв’язок із зовнішнім світом, впливають на свій внутрішній світ. Читання вимагає засвоєння фонетики, набуття навичок декодування графем (літер), а письмо удосконалення необхідних моторних навичок. Ці форми комунікації взаємопов’язані, адже читання є сприйманням змісту письмового тексту, а письмо – передавання змісту в письмовій формі.

Визначення взаємозв’язку між процесами оволодіння усним і писемним мовленням зумовило розгляд грамотності з точки зору цілісного підходу до мови. Прихильники його висунули концепцію емерджентної (з лат. – з’являтись, виносити на поверхню) грамотності, відповідно до якої пов’язанні оволодінням усним і писемним мовленням навички розвиваються з періоду немовляти протягом кількох років, поступово удосконалюючись. Тому розповіді, які дитина слухає ще до того, як навчитись говорити, написати, які вона залишає всюди, перегляд улюбленої книжки – все це можна вважати ранніми проявами читання і письма.

Основними чинниками становлення грамотності мовлення школярів є:

1. збагачене писемним мовленням оточення (наявність дитячих книжок, журналів тощо; сімейні читання в голос; письмо під диктовку батьків; можливість ознайомитись із значенням незрозумілих слів, фраз під час самостійного читання);

2. збагачене усним мовленням середовище (зразки мовлення дорослих; розмови з дорослими, однолітками в сюжетно-рольових іграх; можливість збагачення словникового запасу; доступ до необхідної інформації про значення слів);

3. набуття досвіду (ігри; повсякденне життя; дослідження природи);досвід символічної репрезентації (театральні вистави; малювання і живопис; музика і танці);

4. експериментування з писемним мовленням (написання повідомлення, письма);

5. проба сил у читанні (читання напам’ять; читання з контекстними підказками; пошук писемної форми почутого слова).

Опанування письма і читання у початкових класах відкриває додаткові можливості для подальшого розвитку лексичного, граматичного і стилістичного аспектів мовлення дитини. Виявляється воно під час розв’язування різноманітних завдань, мисленого планування, запам’ятовування тощо.

Розвиток фонематичного слуху

Оскільки звуковим аналізом діти оволодівають вже у 1-му класі, то необхідно звернути увагу на формування та удосконаленні таких вмінь:

- вміння сприймати і правильно розрізняти фонеми;

- вміння аналізувати фонему;

- вміння виділяти звук у словах;

- вміння об’єднувати звук в словах;

У 1-му класі дитина повина оволодіти точним звуковим аналізом і синтезом.

Протягом першого півріччя навчання в І класі діти слухають, див­ляться і діють (олівцем, ручкою, ножицями), працюють з дидактичним матеріалом. Школярі привчаються слухати пояснення вчи­теля і стежити за його думкою та вказівками. У І класі слухання стає одним з основних видів спеціальної пізнавальної діяльності школяра.

У класі йде робота над діленням слова «рама» на склади. Один з учнів знайшов у цьому слові три склади. Піднімаються руки. «Ні, тут тільки дві частини слова». — «А скільки звуків?» Учитель чіт­ко вимовляє те саме слово ще раз. Учень вслуховується,в звучання слова і визначає його звуковий склад. «Яким звуком треба заміни­ти перший звук, щоб дістати назву найдорожчої людини?» Діти шукають потрібний звук. Можна поставити замість «р» «м», мати­мемо «мама». Такі завдання на ділення слова на частини, склади і звуки й на складання слів із складів швидко розвивають слухове зосередження дітей. Діти вчаться препарувати почуте слово: зна­ходять м'який приголосний або визначають, який склад ударний, де чується дзвінкий, а де глухий приголосний, який звук у слові сумнівний, як його треба перевіряти і правильно писати.

Але не тільки при вивченні граматики вдосконалюється процес слухання учнів. Читаючи художню літературу, газетні тексти, діти опановують багатство рідної мови. До III—IV класів словник зрозумілих слів в учнів різко зростає. При цьому він поповнюється і образними висловами, що їх чують діти, слухаючи вірші і худож­ню прозу.

3. Засвоєння граматики і орфографії

 

Великий вплив на розвиток мовлення у даному віці здійснює оволодіння писемним мовленням. Писемне мовлення є славнішим від усного мовлення тому, що воно є більш розгорнутим. Молодшим школярам дуже важко перенести внутрішнє мовлення у писемне, оскільки дитина не може стати у позицію читача. Писемне мовлення бідніше за усне мовлення, в ньому може не використовуватись займенників, сполучників, переважають прості поширені речення. До кінця 4-го класу писемне мовлення може наближатися до літературної мови.

Величезну роль у розвитку мови молодшого школяра відіграє опа­нуванням письма, спеціальної граматики і орфографії (Є. В. Гур'я-нов, Д, М. Богоявленський, К. Г. Павлова, С. Ф. Жуйков). Насам­перед підвищуються вимоги до звукового аналізу слова: слуховий образ перетворюється в зорово-руховий, тобто поелементно відтво­рюється. Дитині треба навчитися розрізняти вимову і написання: чується «сарока», а треба писати «сорока», чується «грип», а треба писати «гриб». Щоб правильно написати слово (або речення), ду­же важливо спочатку вимовити слово по складах і звуках в їх по­слідовності і зв'язках. Промовляння окремих звуків, складів і слів багато дослідників вважає мовно-руховою опорою для написання відповідних слів (Л. К. Назарова) і надає йому великого значення в розвитку мови дитини.

Звичайно, щоб написати буквений, як і числовий, знак, треба засвоїти координовані, дуже точні і тонкі рухи пальців. Така на­вичка виробляється особливо швидко в тих дітей, руку яких готу­ють до письма спеціальними заняттями в дитячому садку: штриховкою, малюванням, вишиванням, вирізуванням. Першокласник на кінець року вміє під диктовку написати кілька слів, скласти і записати кілька речень. Закінчуючи початкову школу, більшість учнів вміють самостійно і правильно побудувати речення, надати йому заперечувальні або стверджувальн форми. Подію, викладену в минулому часі, дитина може передати в теперішньому. Діти можуть змінювати особу, від імені якої ведеться виклад, скласти оповідання на задану тему за написаним планом або зада­ною назвою, успішно використати основні граматичні конструкції.

Навчаючись аналізувати склад слова, добираючи споріднені слова, змінюючи зміст слова підставлянням різних пре­фіксів або включенням суфіксів, діти засвоюють лексику рідної мови, добирають потрібні слова, щоб передати свої думки і точно визначити якість предметів. У побудові речень, у переказах і тво­рах, складаючи план розповіді, учні засвоюють правила орфогра­фії і опановують синтаксис.

Ця робота, яку розпочинають у І класі, розкриває маленькому школяреві різноманітні і найскладніші зв'язки між речами і явищами, а також ті відносини з предметами та іншими людьми, в які людина вступає іноді за своїм бажанням, а іноді незалежно від своїх намірів («Я піду» — «Мені довелося літи»; «Він знайшов» — «Його знайшли»; «Вони поїхали» —«До них приїхали», «За ними заїхали»; «Вони переїхали через рейки» — «Ми переїхали в інше місто»).

Дальша робота над відмінюванням іменників і прикметників, над префіксами і прийменниками, над дієсловом і його дієвідміною не тільки збагачує учня зовсім новими для нього знаннями, а й від­криває йому величезні можливості у вивченні рідної мови. Діти починають помічати красу літературної мови, вникати в зміст образних висловів. Вони роблять спроби самі добирати слова і бу­дувати речення так, щоб передати найповніше і найточніше своє розуміння якоїсь події, свої переживання у зв'язку з святом, зу­стріччю з цікавою людиною.

Урізних видах і формах роботи з мовним матеріалом розвива­ються логічне мислення і зв'язна мова школяра. У цьому процесі істотне значення має засвоєння учнями багатьох життєвих і спе­ціальних термінів та мовних зворотів.

Знання навчального матеріалу, наукових термінів і вправляння в їх різноманітному застосуванні ведуть до успішного формування в дітей нових наукових понять. Для цієї роботи потрібна складна розумова діяльність,.насамперед аналіз, абстрагування й узагаль­нення; вона розвиває в дітей гнучкість мислення та мову.

Розвиток лексичної сторони мовлення. В цей період суттєво зростає словник дитини і співвідношення між пасивним та активним словником дитини. Пасивний більше за активний словник. У словнику представлені всі частини мови.

Граматична будова мовлення. Дитина повністю оволодіває граматичною категорією і на відмінно від дошкільника, слово для молодшого школяра стає предметом вивчення, так як, діти можуть аналізувати морфологічну будову слова, порівнювати слова за граматичними категоріями.

Особливе значення для розвитку мови має перехід учнів II—IV класів до літературного читання. Після пояснювального читання з І—II класах, метою якого є насамперед удосконалення техніки читання і розширення кругозору, діти переходять до ознайомлення з книгою як літературним художнім твором. До цього вони готу­ються і на уроках позакласного читання, коли, слухаючи художній твір (повість, вірші), ознайомлюються з багатством і красою рід­ної мови.

 

4. Засвоєння читання

Учні, спочатку важко оволодівають розумінням прочитаного. Дитині важко зрозуміти розділові знаки, будову фраз, тому варто при навчанні чітко приділяти увагу виразності при читанні. При навчанні читання обов’язковим є читання у голос з необхідною інтонацією, що поступово переходить до читання про себе, що також залежить від розвитку мовлення та мислення дитини в цілому. До кінця 1-го класу більшість дітей оволодівають процесом читання про себе. Протягом навчання у початкових класів у дитини зростає техніка читання вони можуть вільно переказувати зміст текстів прочитаних як у голос так і про себе.

Найістотнішою зміною в мовному розвитку дитини-школяра є ознайомлення її з словом, з мовою як об'єктом пізнання. З ранньо­го дитинства мова була засобом спілкування дитини з навколишні­ми людьми. У школі діти вивчають мову як спеціальний предмет. Першокласникові спочатку важко розмежувати слово і предмет, який ним позначено. Тому першокласник довго не може зрозуміти, що слово «малина» — Ще не ягода малина. Слово — лише назва відомої йому смачної темно-червоної ягоди. Не відразу слово відо­кремлюється від предмета, і першокласник, знову збиваючись, ка­же: «У малині три склади». Вчителька поправляє: «Не в малині, а в слові «малина» три склади».

Дослідження (Т. Г. Єгоров, Є. В. Гур'янов, Д. М. Богоявленський, Д. Б. Ельконін) показали, що засвоєння грамоти, а потім чи­тання і письма дуже важливий процес. Щоб опанувати цим проце­сом, треба:

1) тонко розрізняти звуки в словах {або в їх частинах — фоне­мах), які чуєш;

2) вміти співвіднести почутий звук мови з певним знаком, на­ друкованим у книжці, або вміти зобразити самостійно цей знак на папері;

3) навчитися сприймати не тільки кожну літеру і за утвореною асоціацією відтворити відповідний цьому знаку «чистий звук»; треба побачити поєднання однієї літери з іншою і відповідно до цього змінити вимову потрібного звуку: п-пі, пу-пу, па-па;

4) усі літери в слові треба вимовляти разом, як цілий звуковий комплекс;

5) слово повинно бути зрозуміле, тобто утворена комбінація звуків має бути зрозуміла як позначення якогось знайомого дитині предмета, дії, ознаки.

 

Отже, засвоєння грамоти — складна робота для семирічного школяра, вона ґрунтується на тонкому і точному слухо-зоровому-артикуляційному аналізі і синтезі, на поєднанні звукової форми слова з його значенням. Маленький учень часто читає неправильно, ставить наголос не там, де треба, тому слова звучать спотворено, що заважає розумінню їх змісту.

Читаючи речення, школяр вчиться розуміти зв'язки між словами, а отже, правильно називати закінчення слів і читати-прийменники та сполучники, що сполучають слова в реченні, яке передає певну думку.

Розвиток мови в молодшого школяра виявляється в тому, що в нього виробляється навичка читання, тобто досить швидке і правильне пізнання літер та їх поєднань і перетворення побачених знаків у вимовлювані звуки, звукосполучення, тобто в слова.

Осмисленість читання виявляється в правильних інтонаціях, діти звертають увагу на знаки, які стоять у кінці речення: крапку, зна­ки запитання й оклику. Пізніше осмисленість читання починає виявлятися в дедалі тоншій інтонаційній його виразності.

5. Розвиток мови в інших видах навчальної діяльності

Якби все початкове навчання зводилося до засвоєння грамоти, чи­тання, слухання і письма, то й тоді б маленькі школярі мали б ве­личезні можливості для розвитку мови і підвищення рівня загаль­ного розумового розвитку. Проте, крім вивчення рідної мови, шко­лярі засвоюють математику, природознавство, історію. Вони регулярно займаються малюванням і співами, працею і фізкульту­рою. Кожний навчальний предмет має свій зміст і свою терміноло­гію, засвоюючи яку учень збагачує «словник і розширює розумовий кругозір. На будь-якому уроці вчитель має змогу спеціально розви­вати мову учнів. Так, на уроці праці, показавши учням II класу просте креслення (розгортку майбутнього виробу — візка), вчи­тель пропонує їм розповісти, що вони робитимуть, які операції ви­конуватимуть і в якій послідовності. Які частини заготовки треба буде покрити клеєм, чому? Де, коли і які треба зробити надрізи? Чому не можна змінити порядок виконання всіх операцій? Діти міркують, відповідають,на запитання, доводять.необхідність за­пропонованої.ними послідовності виконання трудових дій. Так у навчальній діяльності розвивається.мова.молодшого школяра. Поза навчальна робота також відкриває великі можливості для вдосконалення усної і писемної мови дитини. Після II класу діти звичайно багато читають самостійно, пишуть листи рідним, дописи в стінгазету.

У початковій школі є величезні можливості для розвитку в учнів грамотної, логічно побудованої і образної мови. Приділяючи спеціальну увагу такому розвитку учнів, учитель готує їх до; уважного сприймання художньої літератури. Книга відіграватиме дедалі більшу роль у середніх, старших класах і в усьому дальню-1 му житті людини, сприяючи розвитку її мови, розуму, почуттів і художнього смаку.

Отже:

1. Розвиток мови в дитини вдосконалюється як процес опанування рідної мови, засвоєння багатства її словника і граматичних форм, необхідних для розуміння кожною людиною інших людей і вміння висловити свої думки, бажання, переживання.

2. Мова розвивається в процесі повсякденного спілкування дитини з дорослими і однолітками. Успіх розвитку мови забезпечується не тільки багатством і правильністю мови дорослого, а й потребами дитини, що зростають. Потреба вспілкуванні, бажання дізнатися, зрозуміти нове, незвичайне, прагнення бути зрозумілим, повідомити іншому про щось, необхідність впливати на іншого, щоб викликати з його боку бажану дію - відповідь, є тими мотива­ми, які спонукають маленьку дитину до активного опанування мови.

3. Мова розвивається в двох взаємозв'язаних формах:

- як розуміння мови співрозмовника і

- як власна розмовна мова. При цьому рівень.розвитку мови, яку розуміють, випереджає рівень розмовної мови. На основі голосної мови в проблемній ситуації формується внутрішнє мовлення.

4. Виконуючи постійно дві взаємозумовлені функції — комунікативну (спілкування) і сигніфікативну (позначення) — мова, включаючись дуже рано в життя дитини, якісно змінює її взаємо­ відносини з навколишнім світом, соціальним і предметним, перебу­довує її чуттєве.пізнання, мислення і дії. Словом позначають не тільки предмети, їх якості, дії, зв'язки, а й моральні поняття, есте­тичні судження й оцінки.

5. З віком дедалі більшу роль у загальному спеціально-мовно­му розвитку дитини відіграють слухання, читання, бесіди, супереч­ки, міркування — специфічні форми мовної діяльності людини у таких формах спілкування дитина засвоює мову як засіб впливу на інших і на самого себе, як засіб самопізнання і саморегуляції.

6. Опанування мови як засобу різностороннього аналізу пред­метів та явищ дійсності і водночас об'єднання, синтезу предметів і явищ у групи, категорії сприяє швидкому розвитку вищих форм інтелектуальної діяльності дитини. Особливе значення в розвитку мови молодшого школяра має засвоєння писемної мови, яка відкриває йому природу рідної мови і можливість досконалішого опа­нування нею.

7. Формуючись у процесі спілкування дитини з дорослими, у різноманітній її практичній діяльності, - мова проходить у своємурозвитку ряд етапів:

- агукання (4—6 міс);

- белькотан­ня (б—10 міс.);

- засвоєння перших слів як сигналів першої сигнальної системи (II міс — 1 р. б міс);

- засвоєння слова як сигналу, що узагальнює на о снові ви­ділення істотних ознак, і опанування простих граматичних форм (1 р. 6 -міс. — 2 р.);

- опанування ситуатив­ної мови, швидке збільшення слів, які діти розуміють і вимовляють (2—3 р.);

- перехід до опанування зв'язної і виразної мови, засвоєння складніших граматичних струк­тур (4 р. — 6 р.) і поява внутрішнього мовлення (почи­наючи з 4—5 років);

- засвоєння писемної мови і даль­ший розвиток логічної, виразної мови, що забезпечує дитині безмежні можливості пізнання дійсності, різностороннього спілку­вання.