Понятійний апарат адаптивно-ландшафтних систем землеробства

Методологія систем господарювання як на регіональному рівні, так і на рівні сільськогосподарського підприємства вимагає серйозного переосмислення. Досвід сільськогосподарського проектування свідчить про необхідність розробки комплексних проектів агропромислового виробництва, особливо для крупних підприємств, що включають три виробничі блоки:

землеробський,

тваринницький і

блок зберігання і переробки сільськогосподарської продукції.

Землеробський блок є агрокомплексом, що складається з адаптивно-ландшафтних систем землеробства, які інтегрують рільництво, овочівництво, луківництво і інші галузі рослинництва.

Поняття «система землеробства» має складну і суперечливу історію. Існує безліч її визначень. Як офіційне (ГОСТоване), таке, що увійшло до підручників, використовується наступне визначення: «Система землеробства - це комплекс взаємозв'язаних агротехнічних, меліоративних і організаційних заходів, направлений на ефективне використання землі і інших ресурсів, збереження і підвищення родючості грунту, отримання високих і стійких урожаїв сільськогосподарських культур».

У ГОСТ 16265-89 зональна система землеробства визначена як «система, всі ланки якої повною мірою враховують і реалізують грунтово-кліматичні, матеріально-технічні і трудові ресурси конкретної природної зони». Така «прив'язка» системи землеробства далеко неадекватна, оскільки природна зона охоплює надзвичайно різноманітні умови. Фактично ступінь диференціації систем землеробства розрізнявся на рівні природно-сільськогосподарських провінцій.

З урахуванням цих недоліків В. І. Кирюшиним розроблена методологія, яка дозволяє будувати моделі систем землеробства, зважені не тільки у фізичному просторі, але і в соціально-економічному з урахуванням певної сукупності чинників:

суспільні (ринкові) потреби (ринок продуктів, потреби тваринництва, вимоги переробки продукції);

агроекологічні вимоги культур і їх середовищеутворюючий вплив;

агроекологічні параметри земель (природно-ресурсний потенціал);

виробничо-ресурсний потенціал, рівні інтенсифікації;

господарські устрої, соціальна інфраструктура;

якість продукції і середовища незаселеного, екологічні обмеження.

Виходячи з цього підходу сформульовано визначення системи землеробства: адаптивно-ландшафтна система землеробства — це система використання землі певної агроекологічної групи, орієнтована на виробництво продукції економічно і екологічно обумовленої кількості і якості відповідно до суспільних (ринковими) потреб, природних і виробничих ресурсів, що забезпечує стійкість агроландшафту і відтворення грунтової родючості.

Термін «ландшафтна» в назві системи означає, що вона розробляється стосовно конкретної категорії агроландшафту, трансформованої через призму агроекологічної оцінки в агроекологічну групу земель. Термін «адаптивна» означає адаптованість системи землеробства до всього комплексу позначених умов.

Сукупність адаптивно-ландшафтних систем землеробства в межах природно-сільськогосподарської провінції названа зонально-провінційним агрокомплексом.

В межах землекористування досить крупних господарств може зустрічатися декілька агроекологічних груп земель, для яких повинні розроблятися відповідні адаптивно-ландшафтні системи землеробства. Тоді їх сукупність в межах сільськогосподарського підприємства може називатися господарським агрокомплексом.

Терміном «нормальні» позначені системи землеробства середнього рівня інтенсивності. Інтенсивні системи землеробства означають перехід до якісно нових сортів рослин з програмованим застосуванням добрив і регулюванням продукційного процесу різними біологічними і хімічними засобами. Високоінтенсивні системи (точні) припускають якнайповніше використання досягнень науково-технічного прогресу, створення сортів рослин із заданими параметрами продуктивності і якості, сучасні засоби реалізації їх генетичного потенціалу, оптимальну організацію території на основі ідентифікації ландшафтно-екологічних зв'язків за допомогою новітніх методів математичного моделювання і інформатизації. Точне землеробство включає:

проектування АЛСЗ і агротехнологій на основі електронних ГІС;

виділення виробничих ділянок з достатньо однорідним ґрунтовим покривом і оптимальними умовами зволоження, теплозабезпечення і грунтової родючості;

прецизійний передпосівний обробіток грунту, точний висів, диференційоване внесення добрив і інших агрохімічних засобів відповідно до мікроструктури грунтового покриву і стану посівів;

У особливу категорію виділені системи землеробства з обмеженнями або виключенням застосування добрив і пестицидів щоб уникнути ризику забруднення водозахисних, курортних зон і т.п. У цю ж категорію віднесені альтернативні системи землеробства: біодинамічна і органічна.