Алгоритм самопідготовки студента. 1. Будова багатошарового епітелію.

Теоретичні питання

1. Будова багатошарового епітелію.

Багатошаровий плоский незроговілий епітелій локалізований у рогівці ока, ротовій порожнині, стравоході, піхві, анальній частині прямої кишки. У ньому визначають 3 види клітинних шарів: базальний - клітини циліндричної форми, лежать одним ша­ром на базальній мембрані, поділяються мітозом, серед них є стовбурові, тому цей шар є камбіальним, остистий (шипуватий) – клітини полігональної форми з відростками, які вдаються між апікальними кінцями клітин базального шару, розташовуються кількома шара­ми, мають цитоплазматичні відростки у вигляді шипів, поверхневий (плоский) - поверхневі шари сплощених відмираючих клітин, що злущуються.

Багатошаровий плоский зроговілий епітелій (епідерміс) вкриває поверхню шкіри, має особливості будови: дуже звивиста базальна мембрана, значно більша товщина, неоднорідність будови та забарвлення – різкі відмінності від інших видів епітелію. Клітини зв′язані з базальною мембраною та між собою полудесмосомами та десмосомами, містять тонофібрили, це забезпечує цілісність та міцність пласта. Складається з багатьох шарів клітин, серед яких можна виділити 4 - 5 різновидів. Епідерміс долонь та підошв має 5 шарів: базальний; остистий - будова така ж, як у описаному вище незроговілому епітелії, але крім епітеліоцитів містить відросткуваті пігментні клітини - меланоцити, а також епідермальні макрофаги (дендроцити) та лімфоцити; в базальному шарі містяться стов­бурові клітини, тому він має назву росткового; зернистий шар складається із сплощених клітин, які містять зерна фібрилярного білка кератогіаліну; блискучий - на гістологічних препаратах має вигляд гомогенної блискучої смужки завдяки наявності в його плос­ких клітинах елеїдину, який є комплексом кератогіаліну з тонофібрилами і являє собою наступну стадію на шляху утворення рогового білка - керати­ну; роговий шар складається з рогових лусочок - без′ядерних заповнених кератином та пухирцями повітря сплощеними тільцями корнеоцитами; зовнішні лусочки під впливом лізосомальних ферментів втрачають зв'язок між собою і постійно відпадають з поверхні епітелію. Таким чином спостерігається вертикальна міграція епітеліоцитів.

Перехідний епітелій є різновидом багатошарового незроговілого, вистеляє сечовивідні шляхи - ниркові миски, чашечки, сечоводи, сечовий міхур. Він може змінювати товщину епітеліального пласта та форми епітеліоцитів в залежності від стану стінки органа: під час скорочення стінки епітеліальний пласт стовщується, деякі клітини проміжного шару «витискаються» наверх, а поверхневі клітини набувають грушоподібної фор­ми; при розтягненні епітеліальний пласт стає витонченим, кількість клітинних шарів зменшується, поверхневі епітеліоцити сплощуються. Має 3 ша­ри: базальний, який складаєть­ся з дрібних інтенсивно забарвлених клітин; проміжний - містить клітини різноманітної форми, здебільшого полігональні; покривний - складається з великих світлих клітин, які час­то мають 2 - 3 ядра. Форма цих клітин, залежно від стану стінки органа, може бути сплю­щена або грушоподібна.

2. Залозистий епітелій.

Залозистий епітелій є похідним покривного епітелію, функцією якого є продукція та секреція у оточуюче його середовище секрету, необхідного для метаболізму та регуляції метаболічних процесів. Диференціювання клітин залозистого епітелію – гландулоцитів спрямоване на синтез, транспорт та депонування секрету.

3. Будова залоз.

Залози (glandulae). Переваж­на більшість залоз є похідними залозистого епітелію. Залозисті клітини називають гландулоцитами. Залози поділяють на 2 великі групи: екзокринні - залози зовнішньої секреції, та ендокринні - залози внутрішньої секреції.

Гландулоцити поділяють на екзокриноцити та ендокриноцити. Екзокринні залози мають завжди 2 відділи: кінцевий (секреторний) та вивідну протоку. Вони продукують секрети, які виділяються на поверхню епітеліального пласта. Ендокринні залози не мають вивідних проток, їхні продукти – гормони - виділяються безпосередньо в кров і лімфу. Залози класифікують за будовою, типом секреції, а також за характе­ром секрету.

За відношенням до епітеліального пласта залози поділяють на ендоепітеліальні та екзоепітеліальні. Перші розташовані цілковито у епітеліальному пласті, не виходячи за його межі. У людини ендоепітеліальні залози одноклітинні. Це слизові келихоподібні клітини (екзокриноцити) у складі багаторядного війчастого епітелію повітроносних шляхів і одношарового призматичного епітелію кишки, у шлунку утворюють суцільний залозистий покрив. Екзоепітеліальні залози в організмі людини багатоклітинні, на відміну від ендоепітеліальних. Вони лежать у сполучній тканині і пов'язані з епітелієм вивідною протокою. Екзоепітеліальні екзокринні залози за кількістю вивідних протоків поділяють на прості, що мають одну вивідну про­току, і складні, у яких вивідна протока розгалужується. Прості залози залежно від кількості кінцевих секреторних відділів бувають розгалужені та нерозгалужені. Перші мають кілька кінцевих відділів, другі – один. Складні залози завжди розгалужені. За формою се­креторних відділів залози поділяють на трубчасті, кінце­вий відділ яких має форму трубочки, альвеолярні, кінцевий відділ яких має форму мішечка, та трубчасті альвеолярні, які мають обидва види кінцевих відділів. Складні багатоклітинні залози розташовані у підслизовій основі травного каналу та повітроносних шляхів.

За хімічним складом секрету залози поділяють на білкові, слизові, мішані (білково-слизові), сальні та по­тові.

4. Фази та типи секреції.

Секреція - це процес утворення та виділення секреторного продукту, протікає у 4 фази: 1. Поглинання вихідних продуктів гландулоцитами з крові та лімфи через базальну поверхню. 2. Синтез і накопичення сек­рету в ЕПС, оформляються секрети в комплексі Гольджі. 3. Виділення секрету – екструзія здійснюється різними шляха­ми залежно від типу секреції - мерокринового, апокринового, голокринового. 4. Відновлення вихідного стану залозистої клітини. Ці фази можуть протікати в гландулоцитах одна за одною циклічно (секреторний цикл) або одночасно (дифузна або спонтанна секреція).

Типом секреції називається спосіб виділення секрету. За типом секреції залози по­діляють на такі види: мерокринові, секрет яких виділяється з клітини без порушення її цілості, це найчисленніші залози в організмі людини; апокринові, у яких апікальна частина клітини (макроапокриновий тип) або верхівки мікроворсинок (мікроапокриновий) відторгаються разом із секретом, це молочні та специфічні потові залози; голокринові залози - після накопичення секрету клітина руйнується, і її залишки входять до складу секрету, це сальні залози шкіри.

5. Будова секреторних клітин.

Будова залозистих клітин (гландулоцитів) вирізняється наявністю секреторних включень у цито­плазмі. Форма клітин різноманітна і змінюється залежно від фази секреції. Ядра здебільшого великі, поверхня їх нерівна, покраяна. У цитоплазмі гландулоцитів, які продукують білкові секрети, добре розвинена гранулярна ЕПС. У клітинах, що синтезують небілкові секрети (ліпіди, стероїди), більш розвинена агранулярна ЕПС, також характерна велика кількість мітохондрій, наявність добре розвиненого комплексу Гольджі, де формуються секреторні гранули. Залозисті клітини мають полярну будову, яка зумовлена певною спрямованістю секреторних процесів, наприклад, при зовнішній секреції від базальної до апікальної частини секреторної клітини.