Поняття про маніпулювання.

 

У зв’язку з тим, що у реальному житті, в управлінській практиці конфліктанти досить часто використовують неконструктивну тактику врегулювання конфліктів, слід окремо зупинитись на суті маніпулювання.

Часто люди замість конструктивного вирішення конфлікту намагаються уникати суперечки або маніпулювати іншими, свідомо чи помилково використовуючи некоректні прийоми. Можна узагальнити такі прийоми маніпулювання:

- підміна предмета суперечки, використання двозначності та переведення важливих питань у площину несерйозних жартів;

- виявлення спільних поглядів із триманням своїх при собі;

- позбавлення протилежної сторони права аргументувати власну позицію, перехоплення ініціативи за принципом “кращий захист – це напад”: бути ініціативним легше і краще, ніж реагувати на чужу ініціативу. Різновидами таких прийомів є корекція тем і спрямовування ходу суперечки в потрібному напрямку, перекладання провини та необхідності доведення зі своїх плечей на чужі);

- атака питаннями: відповідати складніше, ніж запитувати;

- концентрація дії лише на центральній або найбільш слабкій ланці;

- прийом спростування суперника його ж зброєю, аргументами;

- ефект раптовості (найбільш важливе пропонується наприкінці суперечки: тоді створюється видимість ситуації, що ще не всі аргументи запущено у хід);

- використання неправди та недоказаних аргументів (немає диму без вогню);

- звернення до публіки, опора на її почуття, настрій та думку, тобто звертання не до суперника, а до публіки;

- використання групового егоїзму;

- звернення до особистості: виставлення її недоліків або зображення у смішному вигляді, розкриття самолюбства та честолюбства;

- переведення недоліків особи у її достоїнства;

- використання аргументів суперника: “Так, я буду робити, але тільки разом з вами, або якщо ви…”, “я визнаю, але…”;

- відстоювання контраргументу, задаючи уточнюючі питання;

- гра у “цифри та деталі”: бесіду зводять до деталей;

- звернення до самолюбства: похвала супернику з надією, що він пом’якшить свої звинувачення, стане більш поступливим;

- звернення до фізичної сили, погрози;

- безапеляційний, рішучий тон;

- використання невігластва суперника: виставлення його як некомпетентного, неосвіченого, аргумент “Вам повинно бути відомо – наука це вже довела”, каверзні питання, використання наукової термінології. Як приклад, можна навести відому наукову суперечку, в якій Майнерт намагався заперечити Фрейду таким чином: “У вашому виступі багато ідей нових і правильних. На жаль правильні ідеї старі, а нові – вигадані”;

- звернення до жалю: посилання на хворобу, на особисте нерозуміння, власні неприємності: погарячкував, буває з усіма;

- перекладання провини на суперника;

- вкрадливість (маніпулятивна поведінка) з метою саморозкриття суперника, показу його дійсного обличчя;

- позиція вичікування (підлеглі її розглядають як байдужість).

Однак у двобої зі злочинцем, коли слід виграти час, можна вважати цілком допустимими окремі з названих прийомів.

 

Специфічним є міжособистісний конфлікт, який виникає в результаті некоректних дій одного з конфліктантів. Це досить поширена ситуація, яку доводиться аналізувати керівникам і юристам, що намагаються розібратися з суттю конфлікту та виявити його причини. У зв’язку з цим варто зупинитись на можливих засобах некоректного та протиправного впливу на неугодну особу (від рядового співробітника до державного діяча), які у сконцентрованому вигляді розглядаються у спеціальній літературі:

Звичайні засоби.

Ø Взаємні докори.

Ø Розмова “по душам”.

Ø “Переконуючі бесіди”.

Ø Зауваження.

Ø “Холодне спілкування”.

Ø Постановка на вид.

Ø Провокування конфузних ситуацій:

- виклики непідготовленим на доповідь;

- нагадування привселюдно про давні провини, тоді як дія догани автоматично анулюється через рік, а в окремих випадках і раніше;

- голосне та нарочито крикливе перепитування про що-небудь;

- відсутність вітання;

- відсутність пропозицій сісти в кабінеті, коли всі інші сидять.

Ø Критичні відгуки: про особу, її роботу, про зроблене раніше, про її образ мислення.

Ø Дошкуляння зарплатнею:

- показове зменшення її;

- залишення її незмінною при піднятті іншим;

- підняття зарплатні недругам;

- залишення без премії.

Ø Вичитування “як хлопчака”.

Ø Погрози звільненням.

Ø Використання дрібних, але систематичних претензій і причіпок.

Ø Виставлення порушником дисципліни.

Ø Оголошення догани.

Ø Ігнорування його особи, “забування” запросити його на загальні колективні свята.

Ø Психічний тиск і погрози причинити неприємності колективу, де він працює.

Ø Ущемлення на роботі:

- незручний графік;

- часті відрядження;

- забезпечення за остаточним принципом.

Ø Відокремлення його від товаришів переводом в інший підрозділ.

Ø Зштовхування з ким-небудь (скажімо, на національнму підгрунті).

Ø Обхід у підвищенні по службі.

Ø Звільнення його підлеглих, неугодного керівника підрозділу.

Ø Надання відпустки у незручний час.

Ø Підозри або звинувачення в алкоголізмі.

Ø Демонстративне приділення уваги всім, крім нього.

Ø Доручення зовні почесної, але явно непідсильної роботи з метою осоромлення.

Ø Без підготовки переведення його на нову, більш складну посаду, підводячи під “принцип Піттера” (про некомпетентність та профнепридатність).

Ø Приписування негативних рис.

Ø Нацьковування на нього колективу.

Ø Підозри, скажімо, в наркоманії.

Ø Випробовування на чесність (наприклад, через видачу нібито “зайвих” грошей).

Ø Організація колективного листа проти нього.

Ø Розпускання компрометуючих пліток.

Ø Натяки прилюдно, що у цієї людини “не всі вдома”.

Ø Організація витоку інформації про неетичну поведінку його в родині, за місцем проживання.

Ø Мордування викликами “на килим”.

Ø Мордування перевірками.

Ø Проведення несподіваних комісій.

Ø Кулуарне зарахування його до сексуальних меншин, члена секти тощо.

Ø Проведення структурних реорганізацій з метою ліквідації його посади.

Ø “Викриття” його фінансових порушень.

Ø Організація “пропажі” з його столу важливого документу.

Ø Організація анонімок.

Ø Влаштування провокацій (скандалів, бійок тощо).

Ø Оголошення бойкоту.

Ø Звинувачення у плагіаті.

Ø Мордування телефоном: (організація дзвінків з погрозами; розклеювання листівок з його телефоном з пропозиціями непристойних послуг).

Ø Написання його імені у кабінках туалетів із супроводженням відповідними коментарями.

Ø Опублікування у місцевій пресі “гарячих” матеріалів проти нього.

Ø Підмова будь-кого робити йому постійні пакості.

Ø Щоденне тримання у стресовому стані.

Ø Організація “протоколів” затримання його у нетверезому стані або в іншому недостойному вигляді.

Ø Публічне знущання над тим, що для нього дороге.

Ø Приписування “амурних справ”.

Ø Провокування сварок з тим, хто його підтримує.

Ø Жорстокі та несподівані розправи з його друзями.

Ø Переведення іміджу борця в імідж склочника.

Ø Переконування всіх, що вся його, так би мовити, “непристойна” поведінка – наслідок того, що йому вказано на упущення в роботі.

Ø Звинувачення у громадській незрілості.

Ø Влаштування позапланової атестації.

Ø Відкриті пропозиції йди геть, звільнитись.

Ø Звільнення за статтею.

Спеціальні засоби.

Ø Звинувачення у корупції, у сексуальній непорядності та розбещеності.

Ø Побиття.

Ø Каліцтво.

Ø Оголошення шарлатаном.

Ø Підведення будь-яких його дій під “амбіційність”, “егоїзм”, “злосливість”, “політиканство”.

Ø Підстроювання йому викликів у міліцію за те, що він немовби відкрито “справляв потребу”, ображаючи своїм видом та діями громадськість.

Ø Влаштування погрому на його робочому місці.

Ø Вплутування у непристойну історію.

Ø Зґвалтування кого-небудь з членів його родини.

Ø Підлаштування скандального обшуку.

Ø Взяття в заручники родини.

Ø Театралізований “арешт” на очах знайомих.

Ø Підкидання наркотиків або зброї.

Ø Інсценування сповіді нібито зґвалтованої жінки.

Ø Інфікування.

Ø Випровадження на пенсію.

Ø Публічне знищення його книг, результатів роботи тощо.

Ø Демонстративне “викреслення” з пам’яті, забуття, знищення результатів його праці.

Ø Фізичне таврування.

Ø Піддання “громадській страті”.

Ø Відлучення.

Ø Конфіскація майна.

Ø Звинувачення у несплаті податків.

Ø Ущемлення його родини.

Ø Звинувачення у державній зраді.

Ø Приписування участі у репресіях або тероризмі.

Ø Методичне осквернення дорогих йому могил.

Ø Руйнування його сім’ї.

Ø Таврування непристойним прізвиськом.

Ø Організація принизливих анекдотів з його ім’ям.

Ø Звинувачування його підлеглих у незаконних діях.

Ø Принизливе спотворення його прізвища, свідомі помилки при називанні його імені та по батькові.

Ø Публічне спалення його опудала.

Ø Імітування його похорон.

Ø Заочний вирок його до страти (смерті).

Ø Примусове незаконне направлення на психіатричне обстеження й лікування.

Ø Повільне отруювання (свинцем, миш’яком, ртуттю тощо).

Ø Використання психотропних психотропних засобів.

Ø Організація “замовленого” вбивства.

Ø Влаштування авто‑ чи авіакатастрофи.