Особливості економічних процесів у регіоні

Самостійна робота №4

Тема: Особливості економічного та політичного розвитку країн арабського світу та Латинської Америки в період 1920-1939р.

Мета: - охарактеризувати розвиток країн регіону у 20-х – 30-х роках ХХ ст..; проаналізувати особливості тоталітарних режимів та демократичних рухів у Латинській Америці.

-закріпити навички аналізу та зіставлення історичного матеріалу, уміння розглядати історичні явища в конкретно – історичних умовах.

План

1. Арабський світ у міжвоєнний період. Палестинська проблема.

2. Особливості економічних процесів у Латинській Америці.

3. Особливості політичних процесів у Латинській Америці.

4. Диктаторські режими та демократичні рухи:причини появи, прояви.

Література: Бердичевський 288-302;310-318. Ладиченко 250-261; 268-276. Середницька 340-348 (стар.);340-349.

І. Активізація опорних знань:

1.Які країни відносяться до країн Близького Сходу? 2. Яка імперія існувала на цій території до І світової війни? 3. Хто є найближчим сусідом країн Латинської Америки? 4. Яку політику у цьому регіоні проводили США? 5. Поясніть суть політики «ізоляціонізму» та «доброго сусіда»?

ІІ. Опрацювання теми самостійної роботи

Арабський світ у міжвоєнний період

Після Першої світової війни арабські землі Близького Сходу, якф входили до складу Османської імперії, було поділено між Францією та Великою Британією.

Франція захопила Ліван і Сирію, Велика Британия встановила контроль над Іраком, Палестиною і Трансіорданією. Частина арабів на Аравійському Півострові на чолі з королем Ібн Саудом здобула незалежність і створила державу Саудівську Аравію (1932 р.). Тут були проведені реформи, які зміцнили центральну владу короля та його уряду. У 1938 р. Саудівська Аравія почала видобування нафти на узбережжі Перської затоки, частина якої увійшла до складу Саудівської Аравії.

В арабських володіннях Велика Британія створила два формально незалежних королівства — Ірак (1930 р.) іЙорданію (1932 р.). Велика Британія зберегла права розміщувати в цих королівствах свої війська і затверджувати окремі закони.

Наприкінці 30-х років у цьому регіоні посилився вплив Німеччини та Італії.

У 1940 р. після капітуляції Франції під контроль Німеччини перейшли Сирія та Ліван.

У 1942 р. була проведена спільна операція англійських військ і прихильників де Голля з захоплення Сирії та Лівану з метою усунення загрози використання території цих країн Німеччиною. У 1943 р. Сирія та Ліван були проголошені незалежними.

Палестинська проблема

Палестина — історична область у південній частині Передньої Азії, на Східному узбережжі Середземного моря. Тут здавна проживали араби і євреї, інші народності. З 1516 р. Палестина перебувала під владою Османської імперії.

Друга половина XIX—початок XX. Палестина була заселена переважно арабами. Ідею створення єврейської держави висунув австрійський журналіст Теодор Герцль у середині XIX ст.

Друга половина XIX ст. Європою прокотилася хвиля єврейських погромів.

1882 р. Є вреї організували першу хвилю переселення до Палестини.

1897 р. На конгрсі сіоністського руху в Базелі (Швейцарія) було вирішено створити єврейську державу на території Палестини.

1904—1914 рр. Друга хвиля єврейської еміграції.

1916 р. Арабське повстання проти турецького панування. Повстанці своїми діями змусили Туреччину кинути проти них значні сили, що дало змогу британським військам вступити до Сирії іI Палестини.

1917 р. Третя хвиля еміграції євреїв до Палестини.

1917—1918 рр. Британські війська витіснили турків із Палестини. Арабське населення підтримало британців, за що їм була обіцяна незалежність. Одночасно британці обіцяли лідерам світового сіонізму сприяти в створенні єврейської держави на території Палестини в обмін на фінансову допомогу. Британці управляли Палестиною з 1920 р. по 1947 р. інамагалися виконати обидві взаємозаперечуючі обіцянки. Ситуація постійно виходила з-під контролю. Потік єврейської еміграції був дуже інтенсивним. Особливо багато євреїв переїхало до Палестини у 30-ті роки, рятуючись від нацистської Німеччини. Це викликало незадоволення арабського населення Палестини, яке вилилося у численні повстання: 1920 р., 1921 р., 1929 р. Араби весь час виступали проти створення єврейської держави у Палестині.

Палестинська проблема стала не лише проблемою нестабільності на Близькому Сході, а й проблемою міжнародною нестабільності у світі. I донині проблема Палестини не вирішена і на шляху й мирного розв'язання є багато перешкод.

Підготуйте повідомлення про сучасне становище в регіоні. Чи можна, на Ваш погляд, розв’язати Палестинську проблему? Яким чином?

Латинська Америка

Латинська Америка — загальна назва країн, то займають південну частину Північної Америки, Центральну і всю Південну Америку. Ця назва походить від латинської основи романських мов, якими розмовляє більша частина населення цієї частини континенту.

Латинська Америка займає 15% заселення суходолу, на якій проживає 5% населення Земної кулі. На території Латинської Америки розташовано 29 держав. Тут проживають європейські переселенці та їхні нащадки, а також метиси (нащадки білих та індіанців), мулати (нащадки білих інегрів), індіанці, негри та інші. Офіційною мовою є: у 18 країн - іспанська, у Бразилії — португальська, на Гаїті — французька, у Сурінамо та деяких володіннях — голландська, в інших країнах — англійська.

Найбільші держави Латинської Америки: Бразилія, Мексика, Аргентина.

На долю цих трьох країн припадало на початку XX ст. 2/3 території і майже 60% населення всього регіону.

На відміну від Азії і Африки, кількість колоніальних володінь, які належали провідним країнам Європи (Великій Британії, Франції, Нідерландам та ін.) і США було мало та вони зосереджені в районі Карибського басейну. Вони становили лише 2,5% території та 4,5% населення регіону.

Особливості економічних процесів у регіоні

1. У сільському господарстві в країнах Латинської Америки продовжував панувати латифундизм. В Аргентині, Мексиці, Бразилії великим господарствам належало 30%
сільськогосподарських угідь.

2. У багатьох країнах вся економіка залежала від виробництва одного-двох видів продуктів для експорту, що зумовлювало орієнтацію на якусь одну сільськогосподарську культуру чи продукцію тваринництва. Так, Аргентина була одним із найбільших постачальників на зовнішній ринок м'яса й зерна, Бразилія і Колумбія - кави. Куба - цукру, країни Центральної Америки — тропічних культур тощо.

3. На цій основі (формувалася велика торгово-фінансова буржуазія, яка стала часткою поміщицько-буржуазної олігархії, що разом з іноземним капіталом контролювала економічне, а в багатьох випадках і політичне життя в країнах регіону.

4. Надходження іноземних інвестицій зіграло важливу роль у розвитку ринкових відносин у Латинській Америці, будівництві залізниць, розвитку сільського господарства, гірничодобувної промисловості, торгівлі. Великі капіталовкладення мали США, Велика Британія, Франція, Німеччина.

5. Латифундистські господарства, орієнтовані на експорт, підпорядковували національну економіку іноземному капіталу.

6. У сільському господарстві використовувалася наймана праця робітників, кабальні форми оренди і найму. 7. Країни Латинської Америки вивозили продукцію гірничодобувної промисловості, сільськогосподарську сировину і продовольство, а завозили машини, обладнання і

споживчі товари. 8. Економічна криза 1932—1933 рр. сильно вдарила по економіці латиноамериканских країн. Впали надходження від експорту. На складах накопичилася значна клькість сільськогосподарської продукції, яку доводилося знищувати, щоб втримати ціни від, різкого падіння. 9. У багатьох країнах почалася індустріалізація, проводилася політика підтримки власної промисловості, місцевому капіталові надавалися пільги. 10. Держава почала вкладати кошти у розвиток промисловості, що привело до виникння державного сектора економіки. В Аргентині, Мексиці, Болівії було націоналізовано нафтодобувну промисловість. 11. У багатьох країнах у соціальній сфері запроваджуються страхування і трудове законодавство, введено 8-годинний робочий день, визначено розмір мінімальної заробітної плати, пенсій і відпусток.