Принципи вибору групувальної ознаки та утворення груп

Усі соціально-економічні явища та процеси різняться між собою формами розвитку, тому в разі потреби треба вибрати ту ознаку, якій адекватна мета дослідження і характер вихідної інформації. Зважаючи на теоретичні положення економічної науки та враховуючи завдання дослідження, для проведення групування потрібно з багатьох ознак вибрати визначальні, тобто такі, що найбільш повно і точно характеризують досліджуваний об’єкт, дають змогу вибрати його типові риси та властивості. Наприклад, розмір промислового підприємства може характеризуватися різними ознаками, кожна з яких має певне значення. Серед них найістотнішою, основною ознакою є вартість основних виробничих фондів, які виражають потенційні можливості, його потужність.

У разі вибору групувальної ознаки важливим моментом є до­тримання умови місця і часу. Всі ознаки, за якими можна здійснювати статистичні групування, класифікують таким чином.

Групувальні ознаки:

1. за формою вираження:

атрибутивні, які характеризують властивість, якість явищ і не мають кількісного виразу (стать, професія, освіта тощо);

кількісні (варіаційні), які набувають різне кількісне вираження у певних одиницях досліджуваної сукупності (кількість праців­ників, обсяг виробництва, вартість основних виробничих фон­дів):

дискретні (переривні), що описуються цілими числами, без проміжних значень (наприклад, розряд працівників);

безперервні, які можуть набувати різного значення в пев­них межах, тобто виражатися не лише цілими числами, а й дробовими (так, рівень оплати праці можна показати не лише в гривнях, а й у гривнях з копійками). Коли групування здійснюють за ознаками, що мають кількісний вираз, потрібно правильно визначити не лише кількість груп, а й інтервал групування;

2. за характером коливності:

альтернативні — коли одним одиницям властиві певні якісні параметри, а іншим — ні (наприклад, випущена продукція може бути якісною або неякісною);

варіаційні, які мають багато кількісних значень (наприклад, вартість основних виробничих фондів, чисельність працівни­ків);

3. за роллю ознаки у взаємозв'язку досліджуваних явищ:

факторні, що впливають на інші ознаки;

результативні, розмір і динаміка яких формуються під впливом інших ознак.

Залежно від об'єктивних умов і мети дослідження ознаки можуть обмінюватися ролями. Деколи вони можуть бути факторними, деколи — результативними. Так, продуктивність праці, з одного боку, залежить від рівня кваліфікації (розряду) працівника, з іншого —є і основним чинником збільшення обсягів виробництва, зниження собівартості одиниці продукції. Отже, у першому випадку показник продуктивності праці править за результативну ознаку, в другому —| за факторну.

Після визначення групувальної ознаки важливим кроком с розподіл одиниць сукупності на групи. Для цього треба визначити кількість утворюваних груп та розмір інтервалу. Ці два моменти взаємопов'язані: чим менший інтервал, тим більша кількість груп і навпаки. Важливою вимогою при вирішенні цього питання є вибір кількості груп і значення інтервалу, які б давали змогу більш-менш рівномірно розподілити всі одиниці сукупності в розрізі груп, забезпечити їх представництво і якісну однорідність.

Питання про кількість груп і розмір інтервалу потрібно ви­рішувати з урахуванням багатьох обставин, насамперед — мети дослідження, значення досліджуваної ознаки, обсягу одиниць сукуп­ності тощо.

Кількість груп здебільшого залежить від того, яку ознаку покладено в основу групування. Часто атрибутивні групувальні ознаки визначають кількість груп (групування працівників за статтю, за освітою).

Аналогічно розподіляється сукупність за дискретною озна­кою, яка змінюється у відносно не широкому діапазоні (при групуванні робітників за розрядами, сімей —за кількістю їхніх членів).

Інтервали груп використовують лише в разі значної коливності дискретної ознаки при безперервному зміненні кількісної ознаки (наприклад розмір середньої заробітної плати, основних виробничих фондів тощо).

Залежно від ступеня коливності групувальної ознаки, характеру розподілу

статистичної сукупності застосовують рівні або нерівні інтервали. Коли варіація

ознаки проявляється у порівняно вузьких межах ірозподіл більш-менш рівномірний, використовують однакові інтервали.

Значення інтервалу в разі групування із застосуванням рівних інтервалів визначають за формулою

відповідно максимальне і мінімальне значення ознаки та кількість груп.

Припустимо, що найбільша продуктивність праці робітників цеху становила

180 деталей за зміну, а найменша —60. Поділивши розмах і її, тобто різницю між максимальним і мінімальним значеннями ознаки(продуктивності праці) на кількість груп (3), визначимо

деталей:

Унаслідок послідовного додавання значення інтервалу до нижньої границі кожної групи дістанемо таке групування з рівними інтервалами

60...100; 100...140; 140...180.

Кількість груп тісно пов'язана з обсягом сукупності. Орієнтовно кількість груп при рівних інтервалах можна обчислити за формулою, запропонованою американським ученим Стерджесом:

n= 1 + 3,322 lg N

де N — кількість одиниць сукупності. Отже, при N= 200

кількість груп

п = 1 + 3,322 lg200 = 9.

Знаючи розмах варіації досліджуваної ознаки в усій сукупності та кількість груп, які необхідно утворити, можна знайти значення рівного інтервалу:

- крок інтервалу.

Однак користуватися цією формулою можна лише в тих випадках, коли досліджувана сукупність досить велика і зміна групувальної ознаки має відносно плавний характер. Безпідставне застосування наведеної формули може призвести до незадовільних наслідків.

У пракгиці економічної роботи здебільшого застосовують групу­вання з нерівними інтервалами, прогресивно зростаючими або спа­даючими. Необхідність застосування групування з нерівними інтер­валами виникає в тих випадках, коли коливність ознаки має нерівно­мірний характер і у великих межах. Наприклад, рівнозначний інтервал за обсягом виробництва для малих, середніх і великих підпри­ємств є недоречним, оскільки різниця в обсягах виробництва навіть у невеликих сумах с вирішальною для малих підприємств, тоді як для великих — неістотна. Треба передбачати невеликі інтервали для малих підприємств і більші — для великих.

При обчисленні інтервалу та розподілуодиниць об'єкта спостере­ження на окремі групи важливо точно визначити межі, які здебільшого позначають «від» і «до» для одиниць, що належать даній групі. Наприклад, групи підприємств за кількістю працівників поз­начають: від однієї до трьох тисяч чоловік або 4...7, 8... 11, 12...15 тис. чоловік. Такий підхід дає змогу чітко визначити межі та правильно розподілити одиниці сукупності на групи. Однак у практиці групувань часто (коли безперервно змінюються ознаки) одне й те саме число править за верхню і нижню межу двох сусідніх груп. Наприклад, групи працівників підприємств за рівнем продуктивності праці позначають таким чином: до 100 деталей, 100... 120, 120... 140, 140... 160, понад 160 деталей. За такої побудови інтервалів відносити одиниці об'єкта спостереження до тієї чи іншої групи на практиці можна двояко: за принципом «включно» до першої групи належить робітник, про­дуктивність праці якого сягає 100 деталей; за принципом «винятково цей працівник належить уже до наступної групи 100... 120. У прак­тиці застосовуються обидва ці методи, однак перевага віддається першому.

Інтервали при групуванні можуть бути відкритими (з однією межею — верхньою або нижньою) і закритими (що мають верхню і нижню межі). У наведеному прикладі перший та останній інтервали є відкритими, решта — закритими. Потреба у відкритих інтервалах зумовлена високою коливністю досліджуваної ознаки, розкиданістю її значень.

Групування за однією ознакою називається простим, за двома і більше – комбінаційним.