Девіантна поведінка дітей і молоді як соціально-педагогічна проблема

 

 

Будь-яке суспільство має власну визначену систему норм (цінностей), що включає вимоги до поведінки та обов’язки членів даного соціуму. Важливим є те, щоб підростаюче покоління засвоювало соціально значимі цінності даного суспільства в процесі соціалізації, оскільки відхилення від соціальних норм (девіація) зазвичай привносить певні труднощі або самій особистості в ході її інтеграції в групи, або ж оточенню цієї людини. Інакше кажучи, успішність соціалізації особистості великою мірою залежить від адекватності у поведінці і ставленні до норм і вимог усієї системи суспільних відносин, в які вона включається на кожному своєму етапі розвитку. Ось чому неабиякого значення набуває соціальна робота з дітьми та молоддю з проявами девіантної поведінки.

 

Українські науковці в царині соціальної педагогіки та соціальної роботи виділяють такі форми девіацій дітей та молоді, притаманні сучасному вітчизняному суспільству [17, с.67-73]:

 

- Делінквентна поведінка – різновид девіантної поведінки, сукупність протиправних вчинків та злочинів, які не відповідають формально зафіксованим соціальним та юридичним нормам. До цієї групи належать такі прояви як проступки, корислива чи агресивно-насильницька поведінка, злочини, бродяжництво та ін.

 

- Адитивна поведінка – поведінка, що передує різним видам хімічної залежності (наркотичної, алкогольної, залежності від психотропних речовин та ін.).

 

- Проституція – різновид девіантної поведінки, що виявляється у позашлюбних, випадкових, нерозбірливих сексуальних стосунках не заснованих на особистій симпатії чи потягу за плату.

 

- Самогубство(суїцид) – це навмисне позбавлення себе життя.

 

 

Даний перелік можемо доповнити також такими проявами як вандалізм, гомосексуалізм, комп'ютерна залежність, сектантство, завідоме розповсюдження ВІЛ-інфекції тощо. Зазначимо, що гострота прояву тих чи інших девіацій найчастіше зумовлюється певними чинниками, серед яких: соціально-економічні (низький рівень матеріального забезпечення, неблагополучна сім'я, безробіття та нездоровий спосіб життя батьків та ін.); медико-санітарні (недотримання санітарно-гігієнічних норм проживання, хронічні захворювання, узалежненість батьків тощо); соціально-демографічні (неповна або багатодітна сім'я, прийомні батьки); соціально-психологічні (конфліктні сім'ї, педагогічна запущеність, деформація ціннісних орієнтацій в сім'ї); кримінальні (аморальний спосіб життя батьків, присутність членів сім'ї, що відбували покарання, часті конфлікти тощо).

 

В соціальній роботі використовують різноманітні методи та технології, покликані упередити розвиток зазначених негативних явищ, а також показати молодій особі шляхи подолання проблематики. Зокрема, це – профілактика, розробка та впровадження корекційних програм, лікувально-соціальна допомога, соціальна реабілітація, соціальний супровід, ресоціалізація та інші. Приміром, профілактичні програми можуть бути представлені наступними моделями [27, с.210-211]:

 

- модель «моральних принципів» - соціальний контроль поведінки на основі пропагування моральних цінностей;

 

- модель «залякування» - підкреслення небезпеки девіантної поведінки;

 

- когнітивна або ж модель «фактичних знань» - надання об’єктивної інформації щодо проблеми та її наслідків;

 

- модель афективного навчання полягає у застосуванні методик, які фокусуються на емоційному впливі на особистість та інші.

 

Важливим напрямком соціальної допомоги дітям та підліткам з девіантною поведінкою є робота з їх найближчим оточенням, оскільки саме мікросоціум здійснює провідну роль у засвоєнні молодою особистості суспільно-корисного, чи, навпаки, соціально-небезпечного досвіду. Насамперед йдеться про допомогу та супровід соціально неблагополучних сімей, в яких виховуються діти та підлітки, поведінка яких відхиляється від соціальних норм. Позитивним є той факт, що вітчизняні соціальні працівники та практичні психологи вже мають певний досвід такої роботи. Прикладом такої діяльності є впровадження програми «Соціальний супровід неблагополучної сім'ї», яку реалізують Український державний центр соціальних служб для молоді, Комітет у справі неповнолітніх, Міністерство внутрішніх справ України, Український центр практичної психології та соціальної

роботи [по 124, с. 55]. Ця програма має на меті збереження цілісності неблагополучної сім'ї, захист прав її членів через створення умов для їх розвитку та самореалізації у сім'ї та суспільстві. Завданнями програми є:

 

- виявлення неблагополучних сімей, інформування про них відповідних органів, обстеження умов життя сім'ї;

 

- залучення сім'ї до соціальної роботи (у т.ч. – соціально-педагогічної, за контрактною моделлю);

 

- сімейна просвіта;

 

- консультування сім'ї;

 

- соціальна реклама про установи, які займаються допомогою неблагополучним сім'ям, їхнім членам;

 

- статеве виховання молоді, формування позитивної моделі сімейного життя;

 

- створення умов для ліквідації наслідків і причин сімейного неблагополуччя. Подібні програми розроблені та впроваджуються з метою вирішення чи

 

пом’якшення й інших нагальних проблем молодіжного середовища. Варто лише пам'ятати, що дієвими ці проекти будуть за умови їх комплексності, врахування усіх аспектів виховання дітей та молоді, а також особливостей їх взаємодії з оточенням. Крім того, здійснюючи заходи загальнодержавного чи групового рівня, соціальні працівники повинні не стільки прагнути опікуватися проблемами молодих чи надавати їм пасивний соціальний захист, скільки створювати умови для їх самостійного життєзабезпечення, саморозвитку, нормального функціонування, розкриття потенційних можливостей, самореалізації.