І. Нормативно-правові акти

1. Загальна декларація прав людини: ООН; Декларація, Міжнародний документ від 10.12.1948 р. (Док. ООН/PES/217 А) // Голос України вiд 10.12.2008 р. – № 236. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_015.

2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: Рада Європи; Конвенція, Міжнародний документ від 04.11.1950 р., ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 р. // Офіційний вісник України вiд 16.04.1998 р. – № 13. – стор. 270; від 23.08.2006 р. – № 32. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=995_004&zahyst=4/UMfPEGznhhMXz.ZiizBA94HI4tgs80msh8Ie6.

3. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.

4. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права: Генеральна Асамблея ООН; Пакт, Міжнародний документ від 16.12.1966 р. (Док. ООН А/RES/2200 А (XXI)). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_043.

5. Національний план дій із забезпечення належного виконання рішень судів: Указ Президента України від 27.06.2006 р. № 587/2006. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/587/2006.

6. Порядок примусового виконання рішень про відібрання дитини: Мін'юст України; Роз'яснення від 08.07.2013 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0011323-13.

7. Порядок розшуку боржника-фізичної особи, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.08.2008 р. № 408, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.11.2008 р. за № 1078/15769 // Офіційний вісник України. – 21.11.2008. – № 86. – стор. 126. – стаття 2899. – код акта 44871/2008. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z1078-08.

8. Про виконавче провадження: Закон України від 02.06.2016 р. № 1404-VIII. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1404-19/page.

9. Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів: Закон України вiд 02.06.2016 р. № 1403-VIII. Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1403-19.

10. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 02.06.2016 р. № 1402-19. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1402-19.

11. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. №1618-IV. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1618-15.

 

Судова практика

1. Про вивчення та узагальнення практики розгляду адміністративними судами справ з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби: Довідка Вищого адміністративного суду України від 05.04.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/n0001760-12.

2. Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28.03.2008 р. № 2. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.viaduk.net/clients/vs.nsf/0/EC7A776906EDFD5DC225742F003D4548.

3. Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України: Постанова Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0009600-12.

4. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції: Постанова Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v0018600-11.

5. Про окремі питання застосування статті 370 ЦПК: Інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.01.2013 р. № 10-76/0/4-13. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sc.gov.ua/ua/2013_rik.html.

6. Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби: Постанова Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 р. № 3. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0003760-10.

7. Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження: Постанова Пленуму Верховного Суду України вiд 26.12.2003 р. № 14 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0014700-03.

8. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Шестаков проти Росії від 18.06.2002 р. (Case of Shestakov v. Russia). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.worldcourts.com/echr/rus/decisions/2002.06.18_Shestakov_rus.htm.

9. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (справа про мораторій на примусову реалізацію майна) від 10.06.2003 р. № 11-рп/2003. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v011p710-03.

10. Рішення у справі Гіллоу проти Великобританії (Case of Gillow v. the United Kingdom) від 1986 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.synigoros.gr/resources/roma/die8nehs-nomo8etikes-katey8iynseis/echr-desicions/16case-of-buckley-v1-the-united-kingdom.txt.

11. Рішення у справі Ментес та інші проти Туреччини (Case of Mentes and Others v. Turkey) від 1997 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unhcr.org/refworld/publisher,ECHR,,TUR,3ae6b6fe0,0.html.

12. Рішення у справі Нємєц проти Німеччини (Case of Niemietz v. Germany) від 1992 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.worldlii.org/eu/cases/ECHR/1992/80.html.

13. Рішення у справі у справі Баклі проти Великобританії (Case of Buckley v. the United Kingdom) від 1996 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.srji.org/resources/search/41/.

14. Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України: Узагальнення судової практики Верховного Суду України від 01.02.2013 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0003700-13.

 

ІІ. Спеціальна література

1. Гончар И. Неформальная логика. Органы исполнительной службы не вправе отказать в открытии исполнительного производства только на основании отсутствия некоторых формальных данных / Ирина Гончар // Юридическая практика. – № 23 (859), 10 июня 2014 года. – С. 24.

2. Гончар И. Отказное письмо / Ирина Гончар // Юридическая практика. – № 36 (872), 9 сентября 2014 года. – С. 25.

3. Гончар И. Строго по закону. Указание судом в исполнительном листе иного срока предъявления его к исполнению не имеет правового значения, поскольку такой срок установлен императивной нормой закона и не может быть изменен судом / Ирина Гончар Юридическая практика. – № 8 (948), 23 февраля 2016 года. – С. 32.

4. Гончар И. Уплата в “конверте”. Государственный исполнитель действует правомерно, когда конвертирует сумму подлежащую уплате долга в национальную валюту по курсу на день открытия производства / Ирина Гончар // Юридическая практика. – № 12 (952), 22 марта 2016 года. – С. 31.

5. Гуреев В. А. Исполнительное производство: учебник / В. А. Гуреев, В. В. Гущин. – М.: Эксмо, 2009. – 352 с.

6. Гусев Е. Факт независимости. С принятием закона, реформирующего органы исполнения судебных решений, частная исполнительная служба станет самостоятельным субъектом независимой проффесиональной деятельности / Евгений Гусев // Юридическая практика. – № 3 (943), 19 января 2016 года. – С. 11, 13.

7. Дацкив А. Частная стадия. Эффективность работы механизма частного исполнения будет зависеть от фундамента, заложенного на уровне базового закона об исполнительном производстве / Андрей Дацкив // Юридическая практика. – № 24–25 (912–913), 16 июня 2015 года. – С. 21.

8. Для обращения в суд с иском о побуждении к исполнению условий мирового соглашения стороне не обязательно предварительно обращаться в исполнительную службу (Постановление Верховного Суда Украины от 23 сентября 2015 года. Дело № 6-274цс15. Председательствующий – Сенин Ю. Л. Судьи – Барбара В. П., Бердник И. С., Гуменюк В. И., Емец А. А., Жайворонок Т. Е., Колесник П. И., Лященко Н. П., Охримчук Л. И., Потыльчак А. И., Романюк Я. М., Симоненко В. Н., Шицкий И. Б., Ярема А. Г.) // Юридическая практика. – № 41 (929), 13 октября 20156 года. – С. 27–28.

9. Донцов Е. М. Исполнение судебных актов, актов других органов и должностных лиц в отношении имущества физических лиц: научно-практическое пособие / Е. М. Донцов, Т. К. Донцова. – М.: Волтерс Клувер, 2010. – 656 c.

10. Дудаш Т. І. Практика Європейського суду з прав Людини: навч.-практ. посіб. / Тамара Іванівна Дудаш. – К.: Алерта, 2013. – 368 с.

11. Енич В. Торг-техника. Новый Порядок реализации арестованного имущества путем проведения электронных торгов устанавливает принципиально новые правила проведения соответствующей процедуры / Владимир Енич // Юридическая практика. – № 7 (947), 16 февраля 2016 года. – С. 11–12.

12. За задержку исполнения судебного решения не начисляются инфляционные потери и 3 % годовых (Постановление Верховного Суда Украины от 20 января 2016 года. Дело № 6-2759цс15. Председательствующий – Сенин Ю. Л. Судьи – Гуменюк В. И., Лященко Н. П., Охримчук Л. И., Романюк Я. М., Симоненко В. Н., Ярема А. Г.) // Юридическая практика. – № 6 (946), 9 февраля 2016 года. – С. 29–30.

13. Захарченко Ю. Исполнительный такт. Отсутствие каких-либо данных в исполнительном документе не должно становиться преградой для исполнения решения суда / Юрий Захарченко // Юридическая практика. – № 30–31 (918–919), 28 июля 2015 года. – С. 11–12.

 

Додаткова

1. Анохин В. С. Квалификация правоотношений по исполнительному производству / Виктор Стефанович Анохин // Хозяйство и право. – 2000. – № 4. – С. 85–93.

2. Белоусов Ю. В. Вопросы взаимодействия суда и государственного исполнителя по законодательству Украины / Юрий Валериевич Белоусов // Исполнительноепроизводство: процессуальнаяприродаицивилистическиеосновы: сборник материалов Всероссийской научно-практической конференции (г. Казань, Казанский государственный ун-т, 4 апреля 2008 г.) / Казанский гос. ун-т им. В. И. Ульянова-Ленина; отв. ред. Д. Х. Валеев, М. Ю. Челышев. – М.: Стаут, 2009. – 334 с. – С. 20–23.

3. Бенедик И. В. Стадии в юридическом процессе: общетеоретические исследования: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Иван Васильевич Бенедик. – Х., 1986. – 191 c.

4. Білоусов Ю. В. До питання про місце правових норм, що регулюють виконавче провадження в системі права України / Юрій Валерійович Білоусов // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2000. – № 3. – С. 54–59.

5. Білоусов Ю. В. Цивільне виконавче право як самостійна галузь права / Юрій Валерійович Білоусов // Закон і бізнес. – 3–9 лютого 2001. – № 5. – С. 27.

6. Боннер А. Т. Исполнительное производство: отрасль российского права или стадия процесса? / Александр Тимофеевич Боннер // Избранные труды по гражданскому процессу: приложение к Российскому ежегоднику гражданского и арбитражного процесса. – СПб.: Издат. дом С.-Петерб. гос. ун-та, 2005 (Тип. Береста). – 990, [1] с. – С. 108–129.

7. Боннер А. Т. Нужно ли принимать Исполнительный кодекс? / Александр Тимофеевич Боннер // Заметки о современном гражданском и арбитражном процессуальном праве; под ред. М. К. Треушникова. – М.: ОАО “Издательский Дом “Городец„”, 2004. – 352 c. – С. 291–304.

8. Гончаренко О. А. Правова природа «пілотних рішень» Європейського суду з прав людини [Електронний ресурс] / О. A. Гончаренко // Форум права. – 2012. – № 4. – С. 243–249. – Режим доступу до журн. http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_index.htm_2012_4_40.pdf

9. Григоренко А. В. Практичний коментар Закону України «Про виконавче провадження» / А. В. Григоренко, Л. С. Григоренко. - К.: «Центр учбової літератури», 2013. - 412 с.

10. Гусаров К. В. Проблемы гражданской процессуальной правосубъектности: дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Константин Владимирович Гусаров; Национальная юридическая академия Украины им. Ярослава Мудрого. – Х., 2000. – 201 c.

11. Дерій О. О. Процедура виконання рішень з стягнення аліментів і по них у примусовому порядку / Олена Олександрівна Дерій // Вісник Вищої ради юстиції. - 2012. - № 3 (11). - С. 30-40. – Режим доступу до журн.: http://www.vru.gov.ua/content/article/visnik11_031.pdf

12. Захаров В. В. Комментарий к Федеральному закону “Об исплнительном производстве” (постатейный) / В. В. Захаров. – М.: РИОР: ИНФРА-М, 2014. – 431 с.

13. Ковалів М. В. Особливості та порядок здійснення виконавчого провадження / М. В. Ковалів // Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля. Серія: Юридичні науки. - 2013. - № 1. - С. 10-14.

14. Коваль О. Звернення стягнення на житло на підставі виконавчого напису нотаріуса: прогалини законодавства та шляхи їх виправлення / О. Коваль // Вісник Академії правових наук України. – 2013. – № 1. – С. 253–261.

15. Кравченко И. И.Обращение взыскания на имущество должника как принудительная мера исполнения решения / Инна Игоревна Кравченко // Цивилистическая процессуальная мысль. Международный сборник научных статей. Выпуск 3 “Исполнительный процесс” / Под ред. д.ю.н., профессора, заслуженного юриста Украины С. Я. Фурсы. – К.: Издатель Фурса С. Я., 2014. – 588 с. – С. 182–189. – С. 186.

16. Кравченко І. І. Проблеми звернення стягнення на однокімнатну квартиру боржника: виконавча та судова практика / Інна Ігорівна Кравченко // Часопис Київського університету права. – 2013. – № 4. – С. 210–214.

17. Красицька Л. В. Особливості виконання судових рішень про відібрання дитини / Лариса Василівна Красицька // Проблеми теорії і практики виконання рішень судів та інших органів: збірник наукових праць за результатами Третьої міжнародної науково-практичної конференції (м. Хмельницький, 14–15 червня 2012 року). – Хмельницький: Хмельницький університет управління та права, 2012. – 368 с. – С. 241–248.

18. Кройтор В. А. Особливості порядку стягнення аліментів на неповнолітніх дітей / В. А. Кройтор // Університетські наукові записки. – 2013. – № 1 (45). – C. 86–93.

19. Кучер Т. М. Доведення прав сторін у виконавчому провадженні / Тетяна Миколаївна Кучер // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Юридичні науки. - 2013. - Випуск 5. Том 1. - С. 93-95.

20. Лемик Р. Я. Окремі аспекти примусового виконання рішень третейського суду / Р. Я. Лемик, С. В. Сеник // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2014. – Вип. 59. – С. 209−215.

21. Ляшенко Р. О. Судове рішення та виконавчий лист як виконавчі документи: їх співвідношення та проблеми виконання / Руслан Олегович Ляшенко // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2012. - № 4. - С. 83-86.

 

Тема 2. Проблеми законодавчого регулювання виконання судових рішень у цивільних справах

Мета заняття — з’ясувати сутність реформ виконавчого провадження та правове регулювання цього процесу.

 

Кількість годин — 6.

Завдання (питання) для самостійного опрацювання	Методичні рекомендації для підготовки питань для самостійного опрацювання
Реформування системи примусового виконання судових рішень та рішень інших юрисдикційних органів. Система приватних виконавців.	Історичний екскурс окресленої проблеми, виокремивши відповідні етапи. І. За радянських часів ефективність діяльності судових виконавців досягала майже 100 %. Суддя, який ухвалив рішення у справі, мав обов’язок контролювати його виконання. Як зазначають А. Авторгов та І. Ніколаєв, діяння судового виконавця контролювалися трьома суб’єктами: суддею, який ухвалив рішення, старшим судовим виконавцем та головою відповідного суду. Судові виконавці були технічними працівниками судів, отримували низькі зарплати і їхній особовий склад постійно змінювався (до 75 % в окремі роки). Справа могла бути переданою до архіву лише за умови наявності виконавчого документа з відміткою про фактичне виконання рішення суду. ІІ. Так, у 1998 р. із прийняттям Закону України “Про державну виконавчу службу” від 24.03.1998 р. № 202/98-ВР на зміну інституту судових виконавців, які працювали у структурі судової влади, було утворено нову структуру — Державну виконавчу службу (далі — ДВС) у системі виконавчої влади. Відповідно до Наказу Міністерства юстиції України “Про створення відділів державної виконавчої служби та скорочення посад старших судових виконавців та судових виконавців” від 19.11.1998 р. на виконання названого Закону скорочено посади старших судових виконавців та судових виконавців і утворено відділи ДВС. ІІІ. У 1999 р. було прийнято Закон України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 р. № 606-XIV, Інструкцію про проведення виконавчих дій від 15.12.1999 р. № 74/5. Тоді ж створено відділи ДВС у складі управлінь юстиції. ІV. У 2005 р. відповідно до Указу Президента України “Питання Міністерства юстиції України” від 20.04.2005 р. № 701/2005, Постанови Кабінету Міністрів України “Про утворення урядового органу державного управління у складі Міністерства юстиції” від 23.04.2005 р. № 320, Закону України “Про внесення змін до законів України “Про державну виконавчу службу” та “Про виконавче провадження”” від 23.06.2005 р. № 2716, Положення про департамент Державної виконавчої служби, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 03.08.2005 р. № 711 та відповідно до Наказів Міністерства юстиції від 18.08.2005 р. № 1474/к та від 19.08.2005 р. № 1482/к ліквідовано Департамент ДВС, як структурний підрозділ центрального апарату Міністерства юстиції та відділи ДВС, як структурні підрозділи територіальних управлінь юстиції і створено у складі Мін’юсту на базі органів ДВС Департамент ДВС як урядовий орган державного управління, а також ДВС областей, міст, районів. V. У 2007 р. ліквідовано Департамент ДВС як урядовий орган державного управління на підставі Постанови Кабінету Міністрів України “Про ліквідацію Департаменту державної виконавчої служби” від 16.11.2006 р. № 1622, натомість створено Департамент у складі Мін’юсту, відділи ДВС знову утворено у складі відповідних управлінь юстиції. VI. У 2010 р. Указом Президента України “Про оптимізацію системи центральних органів влади” від 09.12.2010 р. № 1085/2010 створена ДВС, діяльність якої спрямовував і координував Кабінет Міністрів України через Міністра юстиції України. Відповідно в регіонах України було створено управління ДВС які увійшли до складу головних управлінь юстиції, а також відділи ДВС відповідних районних, районних у містах, міських, міськрайонних управлінь юстиції. VII. У 2011 р. знову ліквідовано Департамент ДВС у складі Мін’юсту і утворено ДВС України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовувалася і координувалася Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України. VIII. 21.01.2015 р. Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову “Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції” № 17, якою ліквідовано ДВС та покладено на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб). Це проміжний етап реформ системи виконання рішень юрисдикційних органів, який має завершитися запровадженням, поряд із державними, приватних виконавців. Протягом тривалого часу та низки “реформ” ДВС не вдавалося вирішити ключові проблеми системи примусового виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів, серед яких: -надзвичайно велика кількість невиконаних рішень судів та інших органів; -порушення строків виконавчого провадження; -надмірна завантаженість виконавців (до 4000 проваджень на рік); -низькі заробітні плати (1200 грн., порівняно із виконавцями, наприклад, Грузії, зарплата яких еквівалентна 600 доларам США); -хабарництво; -бюрократизм; -відсутність мотивації працівників до сумлінного виконання своїх посадових обов’язків; -значний відсоток керівництва у співвідношенні до працівників (кожен дев’ятий — керівник); -неефективна організаційна структура; -відсутність програм і засобів електронної комунікації у державних виконавців, які б сприяли оперативному розшукові майна боржника; -взаємодублюючі функції працівників; -відсутність дієвих механізмів контролю; -недовіра громадян. Як зазначає Д. Кутецька, питання запровадження інституту приватних виконавців обговорювалося у 2008, 2009, 2010, 2012 рр., проте жоден законопроект не дійшов до другого читання. Шляхом скорочення керівного складу Мін’юсту і територіальних органів юстиції (20 % працівників центрального апарату органів юстиції та 10 % — територіальних органів юстиції, загалом — приблизно 2500 осіб), а також усунення дублювання відповідних функцій заплановано зекономити близько 60 млн. грн., за рахунок чого підвищити заробітні плати працівникам. В Україні планується запозичити грузинський досвід реформування сфери примусового виконання рішень судів та інших органів. Пропонується ввести змішану виконавчу систему. Незважаючи на те, що цілком приватна виконавча служба працює ефективніше, оскільки приватний виконавець матеріально зацікавлений в оперативному виконанні рішення, однак, вважається, що для пострадянських держав прийнятніше запровадження змішаної системи, оскільки громадяни звикли до державного захисту їхніх прав. Керувати цим процесом запрошено Хатію Шелію, яка протягом 2010–2014 рр. очолювала юридичний департамент Національного бюро виконання Грузії. На думку міністра юстиції П. Петренка, у Грузії реформування системи тривало 8 років, починаючи від 2003 р. після перемоги Революції троянд, і оскільки в України немає стільки часу, тому запрошено грузинських фахівців для допомоги у процесі реформування зокрема системи виконавчого провадження. За словами Х. Шелії, у Грузії до проведення реформ 2008 р. існували ті ж проблеми, що й в Україні: перевантаженість виконавців, значний відсоток невиконаних рішень, продаж майна з торгів лише “своїм” покупцям та ін. На думку грузинського експерта, у зв’язку із уведенням інституту приватних виконавців істотно скоротяться витрати з державного бюджету України на фінансування неефективних органів ДВС (приблизно 8 000 державних виконавців), створяться нові робочі місця у приватному секторі, що допоможе подолати корупцію у сфері виконання рішень, оскільки в громадян буде вибір, чи звертатися до державного або до приватного виконавця. В Україні серед анонсованих реформ пропонується відмовитися від принципу територіальності, створити єдину базу боржників, а також — систему моніторингу за виконавцями. Протягом 1–2 років заплановано створити інститут приватних виконавців, до компетенції яких віднести усі виконавчі провадження, окрім тих, де однією зі сторін є держава. При цьому, щоб запобігти упередженому розподілові виконавчих проваджень між державною та приватною структурами, буде створено систему електронного розподілу виконавчих проваджень.
Пропозиції щодо прийняття Виконавчого кодексу: структура, зміст.	У випадку прийняття Виконавчого кодексу, він має бути розгорнутим та містити у загальній частині універсальні для стадії виконання категорії: правовідношення, стадії, можливість здійснення судом попереднього та подальшого контролю (захисту права), система строків примусового виконання, представництво, правонаступництво, витрати, розшук боржника та інші конструктивні елементи процесу. Тобто у Виконавчому кодексі, з врахуванням наведеного зауваження, слід було б привести до спільного знаменника усі загальні положення щодо стадії виконання у цивільному, господарському, адміністративному, кримінальному та інших видах процесуальної матерії, а всі особливості, зокрема виконання рішень у цивільних справах та ролі суду в цьому процесі слід зосередити у ЦПК. Не раціонально лише змінити назву нормативного акта із Закону України “Про виконавче провадження” на Виконавчий кодекс без змістовних змін. Вважаємо доцільним не “кодифікувати” таким чином виконавче провадження (шляхом перейменування Закону на Кодекс), як пропонують вчені, що відстоюють точку зору щодо виокремлення даного інституту в нову галузь права. Погоджуємося із думкою А. Т. Боннера про те, що існуючі концепції Виконавчого кодексу та Закону про виконавче провадження ґрунтуються на абсолютно неправильній позиції, оскільки автори вчинили спробу штучно розділити процесуальні дії суду щодо забезпечення позову, забезпеченням виконання судового рішення, попереднього та подальшого контролю суду за діями виконавця, роз’яснення рішення суду та діяльність виконавця. С. В. Щепалов також вважає, що норми, які регулюють виконавче провадження, слід включити до ЦПК. Ми пропонуємо всі основні нормативні положення, особливо, які стосуються повноважень суду на даній стадії внести до ЦПК, а технічні моменти залишити у підзаконних нормативно-правових актах і усунути плутанину та дублювання положень, як це зробили законодавці багатьох держав, зокрема, Польщі Німеччини, Латвії (ст.ст. 538 – 635 Цивільного процесуального закону Латвії) та інших.

 

Теми рефератів:

1. Проблеми законотворчого процесу у сфері виконання судових рішень.

2. Закон України “Про виконавче провадження” чи Виконавчий кодекс?

3. Нова редакція Закону України “Про виконавче провадження” як можливий чинник ефективності виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів: позитиви та недоліки.

 

 

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть причини недостатньої ефективності системи примусового виконання рішень судів.

2.Які недоліки нової редакції Закону України “Про виконавче провадження” (наведіть приклади статей)?

 

Список літератури