Законодавство України про охорону праці.

Основним законом, що гарантує право громадян на безпечні та нешкідливі умови праці, є Конституція України. У Конститу­ції проголошено, що громадяни України мають право на працю, яку вони вільно обирають, або на яку погоджуються.

Роботодавець (власник підприємства) зобов'язаний забезпечити нешкідливі умови праці відповідно до вимог безпеки і гігієни праці.

Держава створює умови для повної зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професії та роду трудової діяльності, здійснює програми професійно-техніч­ного навчання, підготовки та перепідготовки робітників.

Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, ви­кладених у законодавчих актах щодо охорони праці, а саме:

• Кодексі законів про працю;

• Законі «Про загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»;

• Законі «Про охорону праці»;

• Законі «Про пожежну безпеку»;

• Законі «Про охорону здоров'я»;

• Законі «Про охорону навколишнього природного середовища»;

• Законі «Про колективні договори і угоди»;

• Законі «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»;

• Законі «Про поводження з радіоактивними відходами»;

• Законі «Про дорожній рух».

3. Закон України «Про охорону праці»

Закон України «Про охорону праці» — це самостійна гілка в законодавстві України про працю. Закон визначає основні по­ложення конституційного права громадян на охорону життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює відносини між ро­ботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці, а також встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Дія закону поширюється на всі підприємства, установи і організа­ції незалежно від форми власності та видів діяльності (далі — підпри­ємство), фізичних осіб, які, відповідно до законодавства, використову­ють найману працю, та на всіх громадян, які працюють за наймом.

Закон не відмінив жодної з діючих норм і дозволив:

• створити органи управління охороною праці та систему ор­ганів нагляду за охороною праці;

• створити власну нормативну базу з охорони праці;

• забезпечити гласність з питань охорони праці;

• ввести економічні важелі управління охороною праці;

• визначити роль колективних договорів;

• увести нові інститути управління і нагляду за охороною пра­ці на підприємстві (уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці);

• розпочати підготовку дипломованих спеціалістів з охорони праці. Розглянемо основні принципи державної політики в галузі

охорони праці:

«пріоритет життя і здоров'я працюючих, відповідальність ро­ботодавця за створення безпечних і здорових умов праці;

• комплексне вирішення завдань охорони праці на основі створення національної програми поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

• соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди потерпілим від нещасних випадків, профзахворювань;

• встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх під­приємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності;

• організація навчання населення, професійної підготовки і під­вищення кваліфікації працюючих з питань охорони праці.

4. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»

Цей Закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціа­льного страхування громадян від нещасного випадку на вироб­ництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Завданнями страхування від нещасних випадків є такі:

• здійснення профілактичних заходів, спрямованих на усунен­ня шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання не­щасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням;

• відновлення здоров'я та працездатності потерпілих па ви­робництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

• відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахова­ним і членам їх сімей.

Дія Закону поширюється на осіб, які працюють за умовами тру­дового договору на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності, а також на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно.

Гарантом забезпечення прав у страхуванні від нещасних ви­падків на виробництві для всіх застрахованих є держава.

Кодекс законів про працю

Кодекс законів про працю України — основний закон націо­нального трудового законодавства.

Законодавство про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, регулює тру­дові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності.

Працівники реалізують право на працю укладанням трудового договору на підприємстві, в установі тощо.

Працівники мають право на:

• відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки;

• здорові й безпечні умови праці;

• матеріальне забезпечення в порядку соціального страхуван­ня в старості, у разі хвороби, втрати працездатності, а також ма­теріальну допомогу в разі безробіття;

• об'єднання в професійні спілки;

• вирішення колективних трудових конфліктів.

Умови договорів про працю, які порушують чинне законодав­ство України про працю, вважаються недійсними.

6. Закон України «Про охорону здоров'я населення»

Цей Закон визначає правові, організаційні, економічні та со­ціальні основи охорони здоров'я населення в Україні.

За Конституцією України кожен громадянин України має пра­во на охорону здоров'я. Це право передбачає:

• життєвий рівень, необхідний для підтримання здоров'я людини;

• безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

• безпечні та здорові умови праці, навчання, побуту і відпочинку;

• кваліфіковану медико-санітарну допомогу, до якої входить також вільний вибір лікаря та медичної установи;

• матеріальну компенсацію за втрачене здоров'я.

7. Закон України «Про пожежну безпеку»

Закон визначає правові, економічні та соціальні основи за­безпечення пожежної безпеки на території України. Забезпе­чення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національ­ного багатства і навколишнього природного середовища. Цей За­кон наголошує, що забезпечення пожежної безпеки підприємств покладається на їх керівників.

Власники підприємств зобов'язані:

• розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожеж­ної безпеки;

• забезпечувати дотримання протипожежних вимог, стандар­тів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов державного пожежного нагляду;

• організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки. У загальноосвітніх, професійних і вищих навчально-виховних

закладах організовується вивчення правил пожежної безпеки на виробництві та в побуті, а також дій у разі пожежі.

8. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»

Завданням законодавства про охорону навколишнього сере­довища є встановлення відносин у галузі охорони, використання та відновлення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідація негативного впливу господарсь­кої діяльності на довкілля.

Закон передбачає підвищення екологічної культури населен­ня, а також підготовку кваліфікованих спеціалістів через обов'яз­кову освіту і виховання у сфері охорони навколишнього природ­ного середовища в навчально-виховних закладах.

Кожен громадянин України має право на:

• безпечне для його життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

«отримання екологічної освіти;

• участь у роботі громадських екологічних об'єднань. Державний контроль у сфері охорони довкілля здійснюють Ради депутатів, Міністерство екології та _природних ресурсів і Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах за­хисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Гро­мадський контроль за охороною навколишнього природного сере­довища здійснюється громадськими інспекторами.

Нагляд за дотриманням вимог законодавства здійснює Генеральний прокурор України.

Закон регулює також використання природних ресурсів. Для фінансування заходів з охорони довкілля створено державний і регіональний фонди охорони навколишнього природного середо­вища за рахунок:

• штрафів за забруднення довкілля;

• штрафів за порушення норм і правил охорони навколишньо­го природного середовища;

• добровільних внесків підприємств та окремих громадян.

У законі визначено заходи щодо забезпечення екологічної без­пеки, а також природні території та об'єкти, що підлягають окре­мій охороні (природно-заповідний фонд, курортні та лікуваль­но-оздоровчі зони тощо).

Порушення законодавства України про охорону довкілля тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, кримінальну відповідальність.

Законодавство України про охорону навколишнього природ­ного середовища складається з цього Закону, а також із земель­ного, водного, лісового кодексів, законодавства про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону та використання ро­слинного і тваринного світу.

9. Закон України «Про охорону праці»

Закон України «Про охорону праці» — це самостійна гілка в законодавстві України про працю. Закон визначає основні по­ложення конституційного права громадян на охорону життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює відносини між ро­ботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці, а також встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Дія закону поширюється на всі підприємства, установи і організа­ції незалежно від форми власності та видів діяльності (далі — підпри­ємство), фізичних осіб, які, відповідно до законодавства, використову­ють найману працю, та на всіх громадян, які працюють за наймом.

Закон не відмінив жодної з діючих норм і дозволив:

• створити органи управління охороною праці та систему ор­ганів нагляду за охороною праці;

• створити власну нормативну базу з охорони праці;

• забезпечити гласність з питань охорони праці;

• ввести економічні важелі управління охороною праці;

• визначити роль колективних договорів;

• увести нові інститути управління і нагляду за охороною пра­ці на підприємстві (уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці);

• розпочати підготовку дипломованих спеціалістів з охорони праці. Розглянемо основні принципи державної політики в галузі

охорони праці:

«пріоритет життя і здоров'я працюючих, відповідальність ро­ботодавця за створення безпечних і здорових умов праці;

• комплексне вирішення завдань охорони праці на основі створення національної програми поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

• соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди потерпілим від нещасних випадків, профзахворювань;

• встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх під­приємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності;

• організація навчання населення, професійної підготовки і під­вищення кваліфікації працюючих з питань охорони праці.

Специфічною особливістю, цього Закону є високий рівень прав і гарантій працівника.

Вперше в історії держави працівникам було надано право відмовитися від дорученої роботи,

якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей які

його оточують, і навколишнього природного середовища. Розширено права працівників у

соціальних гарантіях відшкодування збитків у випадку їх ушкодження їх здоров’я на

виробництві. Передбачається нова система фінансування охорони праці планування системи

страхування від нещасних випадків і профзахворювань. До позитивних моментів закону також

належить закріплення за державою функції нагляду за охороною праці.