Кандидат юридичних наук, доцент О.В. Павлишин

 

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ внутрішніх справ

Кафедра філософії права та юридичної логіки

 

“ЗАТВЕРДЖУЮ”

Начальник

кафедри філософії права

та юридичної логіки

полковник міліції

Гвоздік О.І.

“” 2012 року

ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ

ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

ТЕМА №3 Діловий (службовий) етикет

З навчальної дисципліни: “Етика та естетика”

 

Категорія слухачів: курсанти (студенти, слухачі) навчально-наукових інститутів та факультетів НАВС

Навчальна мета: ознайомити студентів і курсантів із змістом моральної культури особистості; основами етики спілкування і норм службових відносин.

 

Виховна мета: сприяти формуванню вміння правильного поводження правоохоронців у громадських місцях та на офіційних заходах, а також засвоєнню правил спілкування з іноземними громадянами.

 

Розвиваюча мета: формування адекватної поведінки та адекватної реакції у взаємовідносинах із населенням; обґрунтувати світоглядні та ціннісні підходи для дотримання норм службового етикету.

Навчальний час: 2 години

 

Навчальне обладнання, ТЗН: мультимедійний проектор, комп’ютер.

 

Наочні засоби: малюнки та схеми, мультимедійні презентації.

 

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни: логіка (юридична логіка), юридична деонтологія, культурологія, філософія.

Забезпечувані дисципліни: релігієзнавство, кримінологія, соціальна психологія, соціологія, конфліктологія, політологія, міжнародне право, сімейне право, філософія права актуальні проблеми теорії держави та права, філософські проблеми управління.

 

План лекції (навчальні питання):

1. Етикет службової діяльності.

2. Правила поведінки працівників міліції у громадських місцях та на офіційних заходах.

3. Правила поведінки та спілкування працівників міліції з іноземцями.

 

Література:

1. Гребеньков Г.В., Фіолевський Д.П. Юридична етика: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. – 2-е вид., випр. – К.: Алерта, 2010. – 246 с.

2. Кирилина Т.Ю. Совесть и ее роль в нравственном развитии личности. – М.: Издательство Московского государственного университета леса, 2001. – 204 с.

3. Кузнецов Б.А. Защита чести и достоинства: Опыт, проблемы, стратегия и тактика защиты. – М.: Юридическая литература, 1996. – 237 с.

4. Лозовий В.О., Петришин О.В. Професійна етика юриста./ Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого. – Х.: Право, 2008. – 317 с.

5. Лоренц К. Так называемое зло / А.И.Федоров (пер.с нем.); А.В.Гладких (ред. пер.). – М.: Культурная революция, 2008. – 616 с.

6. Малахов В.А. Етика спілкування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Либідь, 2006. – 386 с.

7. Основи професійної етики та естетичної культури: до проведення масових заходів та спортивних змагань: навч. посіб. / за заг. ред. Петрової Г.М., Кумеди Т.А. – К.: КНТ, 2012. – 192 с.

8. Палеха Ю.І. Етика ділових відносин: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Кондор, 2008. – 354 с.

9. Повна енциклопедія етикету / О. Кривошей (авт.-уклад.). — Донецьк: Глорія Трейд, 2010. — 384с.: іл.

10. Попович М. Бути людиною. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2001. – 223 с.

11. Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування: Навчальний посібник. – 6-те вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2007.– 336 с.

12. Шеломенцев В.М. Етикет і сучасна культура спілкування. – К.: Лібра, 2003. - 424 с.

13. Закон України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ» від 22.02.2006 р. № 3460-ІV.

14. Кодекс поведінки посадових осіб щодо підтримання правопорядку, прийнятий резолюцією 34/ 169 Генеральної Асамблеї ООН від 17.12.1979 р.

15. Кодекс честі працівника органів внутрішніх справ України (Додаток до наказу МВС України від 11 січня 1996 р. № 18).

 

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Питання 1. Етикет службової діяльності.

Етикет (з фр. – ярлик, етикетка) – це сукупність формальних правил, що регулюють зовнішній прояв людських стосунків, а саме: поводження з людьми, формули звертання, вітання, вибачення, подяки, поведінка у місцях загального користування, манери, одяг тощо.

Прискорені темпи розвитку сучасної цивілізації стверджують актуальність унормованих (сталих) форм поведінки у спілкуванні людей між собою. Унормовані форми поведінки існують для: а) полегшення взаємодії між соціальними суб’єктами; б) позбавлення людських стосунків надлишкової емоційної напруги; в) ствердження наявності між суб’єктами соціальної комунікації єдиного морального і смислового простору, що забезпечує реалізацію самого процесу соціальної взаємодії; тощо.

Перехід від неусвідомлених форм поведінки до більш складних, комплексних, таких, що формуються при безпосередній участі свідомості, відбувається у розвитку людини від рівня індивіда як номінального представника людського роду до рівня особистості як значимої соціальної одиниці. Даний перехід передбачає наявність відповідного бачення і розуміння світу – неподільної системи понять і уявлень, що утримує образ світу і взірці діяльності, які забезпечують пристосування людини до середовища, а також є необхідними для організації поведінки. Процес переходу від невмотивованої поведінки до усвідомлення необхідності дотримуватися у ній встановлених правил можна назвати переходом від природи до культури, від ненормованих форм міжособистісного спілкування до сталих, цивілізованих форм комунікаційної взаємодії співгромадян.

Етикет виступає зовнішньою формою вираження норм і принципів моралі будь-якої історичної спільноти, підкреслюючи при цьому визнання людиною моралі як необхідної й особливої форми духовного єднання, що виступає безумовною основою співжиття як способу власне людського існування. У даному контексті норми моралі виступають конкретними правилами поведінки, що визначають, як людина має вести себе по відношенню до суспільства, колективу, інших людей; дотримання норм забезпечується силою суспільної думки й механізмом самооцінки самої людини. Принципи моралі ж є найбільш загальними вимогами до поведінки людини в її ставленні до середовища і до себе, що визначають основну лінію її діяльності. Правила поведінки – це найбільш елементарні, конкретні вимоги до поведінки людини в конкретних умовах, що є похідними від норм і принципів моралі, і саме вони складають основу етикету.

Етикет – це не лише форма самовираження та самореалізації, але й, в першу чергу, форма стримування, самоконтролю, опанування емоцій і вчинків.

Попри універсальний характер етикету, є певні особливості його прояву в сім’ї, у громадських місцях, на роботі. Розрізняють наступні види етикету: діловий (службовий), військовий та повсякденний (звичаєвий).

В офіційній сфері діє міжнародний принцип, за яким ставлення до особи визначається її статусом чи посадою, яку вона займає. У цій сфері кожна особа є представником організації, держави, тому етикетні правила вимагають ставитися до неї з повагою, незалежно від віку чи статі.

Є певні особливості етикету в організаціях, де працюють люди. Тут різновидом етикету є службовий. Службовий етикет – це сукупність найдоцільніших правил поведінки людей там, де відбувається їхня професійна діяльність – на виробництві, в будь-якій організації (фірмі, заводі, установі, інституті, концерні, фабриці тощо). Дотримання правил і вимог етикету є обов’язковим для всіх, адже це сприяє створенню сприятливого клімату для людей, зайнятих у загальному виробничому процесі. Доведено, що добрий настрій позитивно впливає як на здоров’я людини, так і на продуктивність її праці. Не випадково великі фірми та корпорації створюють власні Кодекси честі чи Правила поведінки, в яких передбачено етичні норми взаємовідносин та правила службового етикету.

Основні принципи службового етикету. Службовий етикет - це загальноприйняті (або декларативно встановлені) правила соціальної поведінки у професійному спілкуванні в конкретній організації. Це система норм та атрибутів ділового етикету, притаманна конкретній організації: вимоги до естетизації внутрішнього середовища організації, стиль спілкування; стандарти спілкування, ведення справ з суб'єктами зовнішнього оточення організації; частина заходів щодо формування іміджу організації.

Службовий етикет має, з одного боку, забезпечувати нормативну регуляцію процесу спілкування нерівних за соціальним статусом партнерів шляхом вирівнювання їх позицій, але не в соціальному, а тільки в комунікативному плані. З іншого - зберігати і підтримувати певну «нерівність» партнерів, що мають різний службовий статус, для забезпечення належної субординації і дисципліни.

Однією з функцій службового етикету є зближення людей з різними соціальними статусами, поліпшення їх взаєморозуміння та взаємоповаги. Етикет сьогодні - це, насамперед, засіб спілкування, засіб регуляції взаємовідносин людей, які спілкуються.

Можна виокремити декілька таких принципів службового етикету, які є надзвичайно важливими для посадових осіб та працівників.

Перший - це принцип гуманізму, людяності, який втілюється безпосередньо в моральних вимогах до культури взаємовідносин: ввічливість; тактовність; скромність; точність.

Другий принцип службового етикету - доцільність дій. Сучасний службовий етикет передбачає, що все у спілкуванні має бути поміркованими простим. Якщо ми не знаємо, як поводити себе в якійсь нестандартній для нас ситуації, то варто керуватись принципом доцільності і зручності. Треба пам'ятати, що зручно повинно бути не тільки нам, а й людям, з якими ми спілкуємося. Реальне життя складне й багатогранне, і тому виникають ситуації, що не регулюються встановленими правилами і нормами. Сучасний службовий етикет не догматичний, він передбачає можливість вибору.

Третій принцип службового етикету - це краса, або естетична привабливість поведінки.

Правила етикету визначаються вимогами естетики, їх логіка не проста; «непристойно, тому що некрасиво».

Сучасний загальний етикет та службовий етикет державної установи зорієнтовані на єдність форми та змісту вчинків їх посадових осіб та працівників. Тому доброзичливе ставлення до людей має бути естетично оформлене, бо будь-який вишуканий і шляхетний за намірами вчинок може за формою виглядати непривабливо й безглуздо або й втратити свій благородний моральний зміст. Найбільше це виявляється в манерах, жестах, міміці.

Головна мета професійної діяльності ОВС – служіння закону, який не є самоціллю, оскільки існує в ім’я суспільного блага, але тільки за умови, що усвідомлюється суспільством як втілення справедливості, вияв вищого морального начала і забезпечує нормальне життя громадян. Тому є неприпустимим, щоб працівник правоохоронних органів виконував свої обов’язки бездумно, не бачачи за буквою закону живих людей. Таке легковажне виконання службових обов’язків часто викликає незадоволення з боку населення діяльністю міліції у цілому, що, в свою чергу, негативно відбивається на іміджі правоохоронних органів.

Спілкування є однією з центральних проблем, крізь призму якої вивчаються питання сприйняття й розуміння людьми одне одного, лідерство й керівництво, згуртованість і конфліктність, міжособистісні взаємини та ін. Спілкування допомагає глибше розглянути процес міжособистісної взаємодії та міжособистісних взаємовідносин.

Щоб не викликати роздратування і незадоволення колег, співробітників, не можна:

· приходити на зустрічі із запізненням або забувати вибачитися;

· перебивати чужі телефонні розмови;

· голосно розмовляти біля чужого робочого столу;

· порушувати межу чужого особистісного простору й залишатися у ньому;

· брати на якійсь час чужі речі й не повертати їх;

· забувати сказати секретарю, колегам, де Вас можна знайти;

· кричати колегам через увесь кабінет;

· не передзвонювати, коли від Вас чекають дзвінка;

· бути не в змозі швидко відповідати на прості запитання;

· переводити ділову розмову у русло обговорення Ваших особистих проблем.

Питання 2. Правила поведінки працівників міліції у громадських місцях та на офіційних заходах.

Етикет у службовій діяльності працівників ОВС займає одне з провідних місць. Службові взаємовідносини працівників ОВС визначаються службовим положенням і регулюються уставами, настановами та інструкціями.

Особливістю службової діяльності працівників ОВС є те, що більшість із них мають справи з матеріалами, які не підлягають розголосу. Тому без службової необхідності і без санкції безпосереднього начальника не слід цікавитися, чим у даний час займається той чи інший працівник, і, головне, не допускати втручання у свою службову діяльність.

Працівник ОВС – це, в першу чергу. людина з високою культурою спілкування. Культура спілкування – це вміння встановлювати зворотний зв’язок, відгукнутися на думки, почуття, турботи й проблеми іншої людини (це стосується всіх рівнів спілкування). Форми спілкування змінні, сутність спілкування – незмінна. Велику роль відіграє у професійній діяльності працівників ОВС культура мови – від вміння чітко сформулювати власну думку як у мовленні, так і на папері до граматичної та синтаксичної грамотності.

Особливої уваги заслуговує розгляд питання щодо форми службових взаємовідносин при розмові і у офіційному листуванні

Спілкування є однією з центральних проблем, крізь призму якої вивчаються питання сприймання й розуміння людьми одне одного, лідерство й керівництво, згуртованість і конфліктність, міжособистісні взаємини та ін. Спілкування допомагає глибше розглянути процес міжособистісної взаємодії та міжособистісних взаємовідносин.

У службових відносинах доречною формою спілкування є звертання до всіх на “Ви”: у діловій сфері навіть близьким людям у присутності інших бажано звертатися один до одного на “Ви”. Неприпустимим є “тикання” керівника до підлеглих.

У службових розмовах і при офіційному листуванні старших по службовому положенню з молодшими, рівних між собою і молодших зі старшими рекомендуються наступні форми вираження:

 

Старший по відношенню до молодшого	Рівний по відношенню до рівного	Молодший по відношенню до старшого
Наказує, приписує	Повідомляє, сповіщає	Доповідає
Вимагає, пропонує	Просить розпорядження, сприяння, допомоги	Просить клопотання, дозволу
Викликає до себе	Просить, запрошує	Просить прибути (для догляду), просить дозволу з’явитися
Дозволяє, затверджує (документ або пропозицію)	Погоджується, не заперечує	Виконує з подальшою доповіддю
Відправляє, надсилає (документи, матеріали)	Направляє (документи, матеріали)	Подає документи, матеріали

 

Основною нормою, якої слід дотримуватися у службових взаємовідносинах, є збереження гідності людини незалежно від того, яке місце вона посідає в ієрархічній структурі даних взаємовідносин.

Існують правила, які забороняють певні дії управлінців:

· не можна впливати на підлеглих нищівною критикою;

· не слід шукати винних, краще шукати причини і шляхи подолання наслідків;

· не принижувати гідності працівника, а краще проаналізувати його дії;

· не пред’являти претензій до працівника у присутності інших співпрацівників, краще висловити їх наодинці;

· якщо треба висловити негативну оцінку, то мову слід вести лише про результати діяльності, а не про особистість працівника;

· не обмежувати самостійність і свободу людей, потрібно їм довіряти і сприяти їх ініціативі, бажанню генерувати ідеї та ін.

За тим, хто як стоїть, ходить, сидить, тримає руки і ноги, ми можемо судити про повагу або зневагу до оточуючих. Кожна поза має бути коректною, природною і відповідати умовам. Те, що можна дозволити собі, знаходячись на самоті, часто неприпустимо у присутності інших. Безперечно, манера триматися залежить від оточення, від того, чим людина займається і як вона одягнена. Красивою є тільки така манера триматися, в якій відчувається внутрішня дисципліна.

Дотримання правил етикету є моральним обов'язком людини, навіть елементарна неввічливість свідчить про зневагу до оточуючих, псує всім настрій, вносить дисонанс в загальний спокій.

Питання 3. Правила поведінки та спілкування працівників міліції з іноземцями.

Суворе дотримання правил етикету - важлива умова високої культури поведінки працівника міліції як на службі, так і у позаслужбових відносинах.

Етика поведінки працівника міліції під час спілкування повинна будуватися на певних моральних принципах, серед яких головними є наступні:

· в основі ділового контакту лежать інтереси справи, а не особисті справи, інтереси та власні амбіції;

· порядність, тобто органічна не спроможність до безчесного вчинку або поведінки;

· доброзичливість, тобто органічна потреба робити людям добро;

· повага гідності співрозмовника, що реалізується через такі моральні якості як: ввічливість, делікатність, тактовність, чемність, турботливість;

· коректність, тобто стриманість у словах та манерах, виключення зайвих питань, надмірної настирності;

· висока самоорганізація і ефективне планування роботи та виконання її у відведені терміни і строки.

Саме вищезазначені якості, які повинні бути притаманні працівникам міліції здатні сформувати позитивний імідж правоохоронців як у громадян нашої країни та і у іноземців.

У цьому контексті особливу увагу співробітники міліції повинні приділити засвоєнню правил спілкування з іноземними громадянами.

Під час спілкування з іноземцями необхідно неухильно керуватись законодавством України, ставитись до них доброзичливо, уважно, з почуттям поваги до їх людської гідності, не допускати при цьому проявів дискримінації на ґрунті статі, раси, віку, національності, релігії, громадянства, соціального походження, політичних та інших переконань.

У службових стосунках з іноземними громадянами, в особистій поведінці бути зразком чемності, тактовності, зовнішньої охайності і внутрішньої дисциплінованості, культури спілкування, і зокрема мовної, передбачати моральні (а інколи й політичні) наслідки своїх вчинків, попереджати небажані наслідки, всіляко сприяти підвищенню авторитету органів внутрішніх справ України.

Поводження з іноземними громадянами пов'язане для працівників органів внутрішніх справ з особливою відповідальністю. Кожен контакт громадянина України, особливо представника державної влади, з іноземцями відбивається на тому враженні, яке складається у нього про нашу країну і її людей. Етичний і громадянський обов’язок працівника міліції - продемонструвати іноземцям кращі якості людини: патріотизм, гуманність, чесність, доброзичливість, відчуття колективізму, взаємодопомогу, ввічливість і тактовність, - і тим самим викликати у них пошану і інтерес до нашої Батьківщини, нашого народу, його культури і способу життя.

Під час спілкування з іноземцями слід постійно пам'ятати про високу відповідальність за виконання свого службового обов'язку. Бути бездоганно коректним і ввічливим.

У взаємовідносинах з іноземцями працівник міліції може вступати тільки у межах здійснення своїх службових повноважень. У випадку звернення іноземця з питаннями, що не відносяться до компетенції міліції, порекомендуйте йому звернутися до відповідної установи.

При зверненні до працівників міліції громадян іноземних держав, які не повною мірою володіють українською або російською мовами, необхідно, попри це, їх уважно вислухати і спробувати зрозуміти. Якщо працівник міліції володіє відповідною іноземною мовою, дати потрібну відповідь цією мовою. В іншому випадку спробувати відповісти українською або російською мовою по можливості просто та ясно.

Будьте витримані з іноземним громадянином, котрий знаходиться у нетверезому стані, навіть якщо він веде себе неправильно. На початку голосно, щоби чули оточуючі, вимагайте від такої особи припинити порушення порядку. Якщо це не допоможе, роз’ясніть, яку відповідальність тягне за собою його поведінка, і після цього приймайте рішучі міри щодо запобігання порушення громадського порядку або доставки порушника до чергової частини підрозділу.

Необхідно продемонструвати іноземцям кращі якості людини: патріотизм, гуманність, чесність, доброзичливість, відчуття колективізму, взаємодопомогу, ввічливість і тактовність, - і тим самим викликати у них пошану і інтерес до нашої Батьківщини, нашого народу, його культури і способу життя.

Отже, принциповими моментами сутності спілкування працівника міліції з іноземними громадянами, особливо під час масових заходів, є вміння точно розуміти співрозмовників, приймати рішення виходячи з звичайної системи координат людини. Ці етичні аспекти є необхідною компонентою всіх вмінь, що визначають спілкування.

Працівник міліції, за своїм службовим становищем, не має права відноситися безвідповідально до спілкування з людьми, а особливо з іноземцями. Важливим фактором ефективності спілкування є вивчення і врахування психологічних особливостей індивіда і його поведінки в конкретній ситуації.

Тому соціально-психологічна, комунікативна і етична компетентність співробітника ОВС визначає його вміння впливати на людину шляхом спілкуванн і є передумовою успішного вирішення оперативно-службових завдань.

У взаємовідносинах з іноземцями необхідно завжди пам'ятати про те, що вони відвезуть у свою країну і те враження, яке у них склалося від зустрічі з працівником міліції. І тому дуже важливо, щоб це враження було позитивним.

Висновки. Таким чином, етикет виступає засобом збереження культурного (цивілізованого) рівня розвитку суспільства і забезпечує повноцінну міжособистісну взаємодію співгромадян даного суспільства.

 

Укладач:

Доцент кафедри

філософії права та юридичної логіки НАВС,

кандидат юридичних наук Івченко Ю.В.

 

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ внутрішніх справ

Кафедра філософії права та юридичної логіки

 

“ЗАТВЕРДЖУЮ”

Начальник

кафедри філософії права

та юридичної логіки

полковник міліції

Гвоздік О.І.

“” 2012 року

ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ

ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

ТЕМА №4 Предмет, структура та функції естетики як науки. Мистецтво як об’єкт естетичного пізнання

З навчальної дисципліни: “Етика та естетика”

 

Категорія слухачів: курсанти (студенти, слухачі) навчально-наукових інститутів та факультетів НАВС

Навчальна мета: ознайомити навчанців з естетикою як філософською дисципліною, продемонструвати місце естетики в ряді наук про людину і прекрасне; визначити її структуру і функції, значення в житті суспільства та людини.

 

Виховна мета: звернути увагу навчанців до естетичного боку їх життя; переконати, що естетичне світосприймання є запорукою ефективності правоохоронної діяльності.

 

Розвиваюча мета: розкрити зміст основних категорій естетики, їх місце як у житті особистості, так і суспільства в цілому, продемонструвати їх значення в історії людства, використовуючи приклади з різних видів мистецтв.

Навчальний час: 2 години

 

Навчальне обладнання, ТЗН: мультимедійний проектор, комп’ютер.

 

Наочні засоби: малюнки та схеми, мультимедійні презентації.

 

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни: логіка (юридична логіка), юридична деонтологія, культурологія, філософія.

Забезпечувані дисципліни: релігієзнавство, кримінологія, соціальна психологія, соціологія, конфліктологія, політологія, міжнародне право, сімейне право, філософія права актуальні проблеми теорії держави та права, філософські проблеми управління.

План лекції (навчальні питання):

1. Естетика як філософська наука.

2. Основні естетичні категорії: прекрасне і потворне, міра і гармонія, трагічне і комічне.

3. Естетична культура правоохоронця.

Література:

1. Адорно Т. Эстетическая теория. - М.: Республика, 2001. – 527 с.

2. Баранова Н.М. Естетика: навч. пос./ Ніженський державний університет ім.. Миколи Гоголя. – Ніжин: НДУ, 2009. – 423 с.

3. Борев Ю.Б. Эстетика: М.: АСТ, Астрель. – 2005. – 830 с.

4. Бушанський В.В. Естетика політичної влади: Монографія. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2009. – 360 с.

5. Бычков В.В. Эстетика. – М.: Гардарики, 2005. – 556 с.

6. Голозубов А.В. Теология смеха как феномен западной культуры: монография – Х.: ТО Эксклюзив, 2009. – 468 с.

7. Густосологія: навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів: зібрання творів: в 10 т./ Інститут інноваційних технологій і змісту освіти. – Х.: Колегіум, 2009.

Т. 9: Формування фахово-спрямованого естетичного смаку майбутніх правоохоронців/ М.Г. Калашник, Ю.В. Орел-Халік. – 2009. – 269 с.

8. Даренський В. Мистецтво як феномен людинотворення// Філософська думка. – 2009. - № 6. – С.61-78.

9. Естетика на межі епох: Бесіда головного редактора «Філософської думки» С.Пролеєва з професоркою Л.Левчук// Філософська думка. – 2009. - № 6. – С.5-20.

10. Естетика: Підручник/ Л.Т.Левчук та ін. – К.: Вища шк., 2005. – 431 с.

11. Каган М.С. Эстетика как философская наука. – СПб, 1997. – 544 с.

12. Количева Т.В. Особливості наукового і художнього пізнання та їх взаємодія: монографія/ Українська державна академія залізничного транспорту. – Х.: Видавництво Української державної академії залізничного транспорту, 2009. – 172 с.

13. Кошкин В.М. Чувства и символы. Между духом и плотью: короткие эссе об искусстве, о богах и о любви. — Х.: Фолио, 2010. — 189с.

14. Ніконова С. До проблеми визначення естетики: трансформації суб’єктивізму// Філософська думка. – 2009. - № 6. – С.39-48.

15. Основи професійної етики та естетичної культури: до проведення масових заходів та спортивних змагань: Навч. пос./ За заг. ред. Петрової Г.М., Кумеди Т.А. – К.: КНТ, 2012. – 192 с.

16. Павлова О.Ю. Онтологічний статус естетичного досвіду: Монографія. – К.: ПАРАПАН, 2008. – 262 с.

17. Петрушенко В.Л., Савельєв В.П., Сурмай І.М. та ін. Етика та естетика. Навч. посібн./ За ред. В.Л.Петрушенка. – Львів, 2008. – 304 с.

18. Петрушенко О.П. Словник з естетики. – Львів, 2009. – 353 с.

19. Скороварова Є.В. Проблема метакатегоріального устрою естетики та поняття естетичного досвіду // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наук. праць. – К.: Міленіум, 2009. – Вип. XXII. – С. 192 - 199.

 

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Питання 1. Естетика як філософська наука

Вперше поняття «естетика» було транскрибоване з давньогрецької німецьким філософом Баумгартеном у 1750 р. і означало перший, найнижчий рівень пізнання Універсуму. Це поняття міцно укорінилося у філософській термінології, і вже з XVIII ст. естетику почали розуміти як науку, що вивчає лише "філософію прекрасного" (Гегель), або філософію мистецтва, у естетиків з'явився свій самостійний предмет вивчення.

Естетика (з гр. аisthetikos – “той, хто переживає почуття, відчуває”; “чуттєвий”, крім того “відчуття, відчування, почуття”, а також у переносному значенні “зауваження, розуміння, пізнання”) - є філософською наукою, яка вивчає дві взаємопов’язані сфери явищ: сферу естетичного як ціннісного відношення людини до дійсності і сферу художньої діяльності людини.

Предметом дослідження естетики вважають мистецтво, яке (за Аристотелем) є однією із п'яти (поряд із розумом, мудрістю, наукою, розсудливістю) властивостей духу. Поширене твердження, що мистецтво - це естетичне освоєння світу в процесі художньої творчості - особливого виду людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах відповідно до певних естетичних ідеалів.

Сьогодні естетика як філософська наука розглядає чуттєве пізнання навколишньої дійсності і має справу з її різноманітними напрямами: природою, суспільством, людиною та її діяльністю в усіх життєвих сферах, навіть у виробничій. Так, з естетичними властивостями явищ і предметів ми зустрічаємося, коли розглядаємо чудові квіти, величні споруди (наприклад, церкви, пам'ятки давнини тощо), нові технічні об'єкти (комп'ютери, автомашини та ін.), які створені працею людини, коли пишаємося високими моральними вчинками людей, високохудожніми творами мистецтва. Про людей, чутливих до краси, говоримо, що вони мають естетичне чуття. Процесу сприймання естетичної краси даємо назву естетичного сприйняття, результатом якого є естетичне переживання.

Естетика пов'язана з усіма суспільними, гуманітарними дисциплінами. Близькою естетика є і з етикою, адже багато питань етики (моральний ідеал, ідеал поведінки, внутрішньої краси людини) є невід’ємною частиною мистецтва і художньої творчості. Спільними для двох наук є висвітлення проблеми виникнення чуття прекрасного та морального, проблема художнього образу та інше. Моральний аспект є складовою частиною естетичних відносин. Взаємовідносини між людьми - це основа кожного художнього твору (свої правила поведінки у героїв О.Гончара, М.Стельмаха, В.Винниченка, Г.Тютюнника та ін.).

Естетичне в житті людини і суспільства набуває реальності через єдність духовної, матеріально-практичної та духовно-практичної діяльності. Але ця єдність також не є простою та однорідною: вона по-різному виявляється в різних сферах суспільного життя, має різні пропорції проявів в різних видах та напрямах людської життєдіяльності.

Активність людини, її творча свідома діяльність спрямовані на естетизацію довколишнього середовища. Естетична діяльність універсальна; вона включає як життєво необхідні сфери суспільного життя (виробництво, побут, етикет, поведінка, мода, традиції, обряди), так і ті сфери, де людина заявляє себе вільною від прямих життєвих потреб, - перш за все - художньо-творчу сферу (створення творів мистецтва, технічний дизайн, різні види самодіяльної художньої творчості, художньо-теоретична діяльність, ужиткове мистецтво, прикрашення побуту та житла, та ін.).

Естетична діяльність хоча й пов'язана із матеріальним виробництвом, лише у мистецтві набуває самостійної цінності. Естетичне знаходить своє втілення в художньому, коли мистецьки створена форма спроможна викликати естетичні емоції. Виникають ці емоції під впливом всього змісту психічного і духовного досвіду людини, всіх компонентів мистецького твору як нерозривної єдності естетичного і художнього. У зазначених положеннях ми стикаємося із відмінностями між поняттями "художнє" та "естетичне". У повсякденному житті ми не зробимо нічного ганебного, якщо будемо вживати ці поняття або як синоніми, або залишаючи поза увагою певні нюанси в їх змісті.

В естетиці та мистецтвознавстві все ж звертають увагу на їх відмінності. У більшості випадків під художнім розуміють перетворену людською свідомістю - сприйняттям та переживанням - дійсність, а також подальше втілення образів такої зміненої дійсності в предмети, явища та речі. Тому коли ми кажемо про художню літературу, то розуміємо, що мова йде про щось вигадане, створене, а не про занотовані факти. Так само в кіно чи на телебаченні ми відрізняємо художні твори від, скажімо, документальних. З іншої сторони, ми кажемо також про художнє виробництво, маючи на увазі, що при тому відбувається матеріальне втілення якихось творчих уявлень. Отже, художній процес – це процес активного перетворення дійсності на основі творчої уяви, фантазії, інтуїції, а також процес втілення результатів такого перетворення в матеріал.

Естетичний же процес – це скоріше процес сприйняття будь-якої дійсності в аспектах краси, прекрасного, потворного, гармонії та ін. Тому частіше ми кажемо саме про естетичні переживання та сприйняття, а не про художні; при тому об'єктами естетичного переживання можуть бути природні речі та явища, а не лише художні твори.

Естетичне пов’язане і з найістотнішою і найпершою метою людської діяльності, спрямованою на зміну самої природи. Людина тисячоліттями навчалась перетворювати і пристосовувати природу до власних потреб, інтересів, прагнень. Творча функція людського розуму постійно спонукала до удосконалення природного і соціального середовища, тому навколишній природній світ за тисячі років діяльності людей цілого ряду поколінь істотно видозмінився. Доцільно діючи, людина витворила нову реальність – матеріальну і духовну культуру, в якій втілився її творчий геній.

Культура, як „друга природа”, є перетворена природа, удосконалена, введена в такі форми та способи функціонування, що дозволяють розвивати та задовольняти потреби людини. Тому друга величезна і важлива сфера проявів естетичного – це світ культури в усіх його проявах та різновидах: йдеться про культуру виробництва, побуту, дозвілля, спорту, культуру різного роду свят та дійств, духовну культуру – в тому числі мистецтво і релігія.

Культурне та мистецьке постає концентрованим виразом того, що людина виділила, віднайшла в світі та творчо засвоїла. Тому це і є концентрованим виразом якостей як людини, так і природи. Тому саме культурна сфера є прямою формою виразу естетичного як такого, в його окремо фіксованих виявленнях.

В наш час однією із форм естетизації соціальних процесів можна вважати різноманітні рекламні компанії, гасла та пропагандистські щити, якими оформляють міста або автошляхи, різного роду плакати. Окрім того, естетичними якостями наділяються соціальні дії певного порядку (дипломатичні місії), соціально виділені місця (наприклад, особливо прикрашають столиці держав), меморіальні комплекси, національні ярмарки, офіси певних фірм, їх емблеми та ін.

Дуже важливою для людини і суспільства сферою проявів естетичного постає побут, де людина задовольняє свої важливі життєві потреби (відпочинок, гігієна, харчування, одяг, самообслуговування та ін.). Естетичне збіднення побуту як правило приводить до зниження творчої активності людини, навіть – до втрати нею інтересу до життя.

Естетика виховує особистість, її смак. Вона допомагає людині сприймати і розуміти мистецтво, сприяє формуванню певних естетичних поглядів, ідеалів, уявлень, орієнтує у світі естетичних цінностей, викликає ціннісні уявлення, якими люди зможуть користуватися у своїй практичній діяльності. Естетика сприяє розвитку духовного світу особистості і уможливлює використовувати на практиці естетичне знання.

Для фахівців, у тому числі й правоохоронців, надзвичайно важливим є вивчення естетики, оскільки вона формує естетичну свідомість юриста, розвиває його уявлення, фантазію, інші естетичні ознаки мислення, допомагає невимушено триматися у спілкуванні з людьми, естетично поводитися тощо.

Таким чином, висвітлене коло питань і складає предмет естетики.

Естетика – це теоретична дисципліна, що вивчає область смислоутворюючих виражальних форм дійсності, звернених до пізнавальних процедур на основі відчуття прекрасного, а також долі їх художнього втілення та відображення. В останньому випадку естетика набуває статусу «філософії мистецтва» (Гегель).

Питання 2. Основні естетичні категорії: прекрасне і потворне, міра і гармонія, трагічне і комічне.

Категорії (від грец. – висловлювання, ознака) – загальні фундаментальні поняття, які відображають найбільш суттєві, закономірні зв'язки і відношення реальної дійсності і пізнання.

Основними естетичними категоріями є прекрасне й потворне, гармонія і міра, піднесене й низьке, трагічне і комічне, які у процесі історичного розвитку можуть змінюватися. Категорії естетики взаємопов’язані і взаємопронизують одна одну. Але кожна з них має свій специфічний зміст.

Як правило категорія “прекрасне” дається нам через більш вузькі поняття. Наприклад, “краса”, “піднесене”.

Краса – більш буденне поняття, прекрасне – категорія межової досконалості й гармонії, що майже зливається з ідеальними уявленнями. Краса ніби заземлена, хоча вона постає, як духовна якість, прекрасне піднесено в духовну височінь – майже до божественного стану і статусу.

Прекрасне – категорія естетики, що характеризує явища з точки зору досконалості, як такі, що мають вищу естетичну цінність. В прекрасному, з одного боку, фіксуються найбільш загальні реальні якості предметів і явищ дійсності, а з іншого, – виражаються відношення до них людини.

Краса службової діяльності, зокрема правоохоронної, є одним із важливих факторів підвищення її ефективності. Вона створює привабливість праці, зацікавленість роботою, формує потяг до праці, що переходить у внутрішню потребу стверджувати в житті добро, гуманізм, справедливість, законність.

Прямо протилежною за естетичним почуттям та естетичним переживанням по відношенню до категорії прекрасного є категорія потворного. Це поняття важко визначити, і в історії естетики ми навряд чи знайдемо задовільне й адекватне його визначення.

Зрозуміло, що потворне – це вся сукупність у світі сил, що протистоять доброму і прекрасному, а потому брехня, обман, неістинність виступила “з відкритим забралом” супроти істини.

У міфології абсолютно всіх етносів світу потворне, жахливе, гидке, страшне, мерзенне майже завжди намагалося рядитися в “наряди” доброго, співчутливого, м’якого і нерідко сентиментального, щоб привернути до себе увагу, перш за все, темних, не розвинутих людей, котрі не вміють по-людські мислити і відчувати, оскільки забиті жахами і тяготами життя, особливо страхом перед смертю. Образи Медузи Горгони, Циклопа, Мінотавра, диявола, чорта, Баби Яги, Кощія Безсмертного, лісовиків, русалок та іншої нечисті проявлялися у почуттях, свідомості й оцінюючій діяльності народів як антиестетичні явища, переважно, звичайно, духовного порядку. Але пізніше перед людьми постали жахливі, потворні, зловредні і смертельно небезпечні для життя дії і явища самої людини, тому диявол, чорт, Мефістофель стали виявлятися в мистецтві в образі людському, котрий відрізнявся тільки злим, жахливим і страшним виразом обличчя, грубим голосом і жахливими вчинками і рухами.

У категорії “естетичне” відображаються як об’єктивні сторони, властивості, зв’язки як явищ самої дійсності, так і ставлення людини до світу, так само воно є результатом людської діяльності, тобто носить ціннісний характер. У цьому полягає складність та особливість розуміння естетичного та інших категорій естетики.

Слід пам'ятати, що термін "естетичне" має два провідні значення: 1) значення, похідне від назви науки естетики, коли "естетичний" означає: те, що має відношення до естетики; в такому значенні естетичне використовується як синонім термінів "художній", "мистецький", навіть "красивий" (коли ми, наприклад, кажемо: "Ця річ виглядає естетично"); 2) в сучасній естетиці термін "естетичне" фактично заміщає термін "прекрасне", оскільки тепер позначає все те, що викликає почуття, пов'язані із виглядом речі та тим враженням, що вона справляє на людину. Термін "художній", "художнє" позначає таку сферу діяльності та її результати, що базується на матеріально-речовому втіленні таких образі та задумів, що постають скоріше (або більшою мірою) результатами творчої уяви, фантазії, інтуїції ніж ретельним відтворенням реальності.

Скажімо, ми відрізняємо художню літературу від газетного репортажу або канцелярського звіту саме на основі того, що першого роду тексти є втіленням авторських переосмислень дійсності, її творчого конструювання. В такому значенні слово "художній" постає спорідненим словам "творчій", "мистецький". Термін "мистецтво" позначає особливу сферу людської життєдіяльності (і діяльності), де проявляється людська здатність створювати особливий світ артефактів (штучних речей), що мають художню природу. Термін "мистецький" вказує на те, що причетне до мистецтва, але також зберігає й давнє своє значення, коли грецьке слово "техне" та тотожне йому латинське "арс" позначали вміння, майстерність, вправність; в такому значенні сьогодні частіше використовується слово "мистецькість". У співвідношенні зазначених термінів можна також відмічати й деякі більш тонкі нюанси: наприклад, слово "художній" більше має відношення до роду діяльності та її результатам, в той час як слово "естетичний" скоріше стосується сприйняття такої діяльності та її результатів, певне оціночне відношення до них.

Отже, естетичне – це всеохоплююче поняття, яке відображає те загальне, що належить всім естетичним явищам. Сюди входить і естетичне в природі, суспільному житті, в продуктах матеріального і духовного виробництва, естетична діяльність або творчість за «законами краси», естетична свідомість (естетичні почуття, сприйняття, потреби, смаки, ідеали тощо).

Особливо яскраво в правоохоронній діяльності виявляється піднесене. Прекрасний вчинок стає величним тоді, коли в ньому виявляється пріоритет суспільного начала в житті. В моральному відношенні ця міра є героїчною. Героїчне передбачає певну оцінку поведінки людини і її характеру з позицій суспільних ідеалів. Героїчне є найбільш повним втіленням досконалої поведінки людини. Загальновідомо, що саме в уявленні про досконалу поведінку моральнісний та естетичний ідеали зливаються в єдине ціле, виступають як дві сторони одного й того самого явища.

Піднесене – це естетичний вираз героїчного, що являє собою найвищий вираз моральних сил людини, несе в собі естетичну цінність довершеності, краси, величного.

Сама етимологія понять «піднесене» і «низьке» говорить про «емоційні» корені, які йдуть з глибокої давнини, проте зберігають своє значення і в наш час. Так, помітне пов’язання фізичного «верху» з тим, до чого прагнуть люди у своєму житті, про що вони мріють, а фізичного «низу» - з тим, що вони хочуть подолати, від чого хочуть звільнитися: адже рух вгору – це подолання саме земного тяжіння, це прагнення до світла, до сонця, це свобода від влади землі та від рабської приреченості до «низу».

Низькими сприймаються явища, як які приховують в собі, містять загрозу для життя людини, її гідності, самоповаги, які заважають процесу самореалізації особистості. Через це низьке пов’язано з проявами бездуховності, аморальної поведінки. За своїми якостями низьке є протилежним піднесеному, має спільні риси, з одного боку, з потворним, а, з другого - з трагічним та комічним.

Низьке – це уявлення людей про те, до чого людина не повинна прагнути, оскільки це повертає її до тваринного стану. Піднесене прагне до сонця, низьке віддає перевагу темряві і гниттю.

Категорія трагічного є узагальненим виразом боротьби нового і старого, гострого конфлікту між окремою людиною і обставинами, які склалися, в результаті чого герой гине, смерть якого стає ствердженням прогресивних, ідеалів, за які бореться герой.

Люди усвідомлюють неминучість трагічного, виділяючи ситуації і форми загибелі і страждань, які найбільш співвідносні з поняттям людської гідності.

Сутність комічного полягає у протиріччі, коли контраст і невідповідність, а інколи навіть протистояння (наприклад, нице – високе, потворне – прекрасне тощо). Сміх є найбільш дохідливою, захоплюючою і гострою формою критики. Сміх вимагає свідомо-активного сприйняття людиною об'єкта сміху, щоб роздивитися та зрозуміти його невідповідність і неспівмірність.

Комічне незвичайно великою мірою пов'язане із загальною культурою суспільства та людини. Низька культура завжди агресивна: людина такої культури неспроможна терпіти погляди, думки, переваги інших. Навпаки, людина, що володіє високою культурою, здатна аналізувати поведінку, відносини не тільки інших людей, але й самої себе, що є свідоцтвом присутності у неї почуття гумору, розвиненого, живого розуму, яскравої уяви, фантазії.

Комічне в житті і мистецтві – це сфера лише людського. Комічне як і почуття гумору властиве тільки людині та людській оцінці явищ.

До чинників, які формують рівень естетичної свідомості, традиційно відносять естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал. Тобто йдеться про формування певної культури, зокрема естетичної. Естетична культура - це сукупність естетичних цінностей, які існують в суспільстві, способи і засоби їх створення та освоєння, хоча сама естетика є наукою про становлення чуттєвої культури людини.

Питання 3. Естетична культура правоохоронця

Здатність естетичного ставлення людини до світу не замикається на пасивно-споглядальному ставленні до дійсності, а передбачає розвиток активно-творчої діяльної здатності особистості до естетичного перетворення світу. Комплексний підхід до визначення естетичного ставлення людини до світу тісно пов’язаний із поняттям “естетична культура”. Найчастіше під естетичною культурою розуміють сукупність естетичних цінностей, засобів їх утворення та вживання.

Естетична людина ставиться до себе, до природи, до інших не як власник, а як особистість, котра відчуває унікальність та своєрідність іншого. Але парадокс естетичного ставлення полягає у тому, що суб’єкт безпосередньо переживає свою єдність з оточуючим: світ не протистоїть людині у своїй відчуженій об’єктивності, але відкривається як світ людини, який є рідним і зрозумілим для неї. Ідеалом такої людини є калогатія.

Калогатія – гармонійне поєднання зовнішніх (фізичних) та внутрішніх (духовних) якостей людини, засноване на ідеалі добра і краси.

Естетична культура сприяє розвитку в особистості образного мислення, мислення за аналогією та асоціацією, цілісності сприйняття конкретних образів, розвитку фантазії, здорового уявлення, інтуїції та повного багатства сприйняття простору.

Розглянемо складові елементи естетичної культури правоохоронця та механізм їхньої дії. По-перше, «діалог мистецтва» і закони краси певним чином впливають на формування правосвідомості юристів. Цей вплив відбувається лише у правовій естетиці, тобто в правовому колі, у полі професійної діяльності юриста, де власне потрібна його професійна правосвідомість. Крім цього, він здійснюється на почуттєвому (дуже витонченому) рівні, оскільки естетичне сприймання правових явищ відбувається через органи почуттів. Мистецтво створює особливий духовний світ людини - світ краси та емоцій.

Під дією діалогу з мистецтвом у підсвідомості правоохоронця «програмується» зворотний потік почуттів і думок, який позитивно впливає на його професійну діяльність. Він більш свідомо оцінює правову ситуацію, яку розглядає. Відбувається переосмислення набутих раніше правових знань, краще засвоюються нові відомості з юриспруденції.

По-друге, складовим елементом естетичної культури правоохоронця можна визнати почуттєвий вплив законів краси у правовій естетиці та формуванні професійної правосвідомості. Насамперед підкреслимо буття краси, адже юристові (як і кожній людині) для духовно-естетичного розвитку потрібно здійснювати професійну діяльність за цими законами, творити за законами краси, яка, як відомо, врятує світ.

Варто зіставити також поняття краси та істини у правоохоронній практиці. Дослідники доводять, що спорідненість краси та істини в цілісному перетворенні людини і світу спричинюється до просвітлення душі, а значить, до профілактики правопорушень, налагодження цивілізованого правопорядку у суспільстві.

Почуттєвий вплив законів краси на правосвідомість юриста формується також під дією законів, нормативно-правових актів тощо. Але якість правового почуття залежить від джерела краси, яка закладена у правові норми. Так, можна стверджувати, що вагомим джерелом краси професійної правосвідомості юриста є римське приватне право, а також історико-правові пам'ятки, які мають духовну цінність та світове значення. Своєю логічністю, універсальністю, мак­симальною наближеністю до досконалості ці документи можуть розглядатися як приклад правової естетики, слугувати орієнтиром у формуванні правового почуття.

Професійна правосвідомість як елемент естетичної культури юриста випливає з естетичної свідомості. Остання, як правило, стає джерелом правосвідомості. Під естетичною свідомістю особи розуміють особливий духовний стан, який характеризує естетичне ставлення людини або суспільства до дійсності. Естетична свідомість становить певний комплекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей і має такі складові елементи: естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал, естетичну теорію.

Принципи естетичної культури правоохоронця відображають ті естетичні позиції, без яких немислима юридична діяльність, яких треба дотримуватися на практиці. До основних принципів естетичної культури правоохоронця належать: юридична гармонія, естетична домінанта, феномен творчої волі, юридична алегоричність, професійна мажорність, службовий дизайн.

Принцип юридичної гармонії випливає із загальної гармонії як філософсько-естетичної категорії. Він означає високий рівень відповідності юридичної діяльності природній досконалості, що породжує професійну красу. Адже юрист, який діє в гармонії з навколишнім середовищем, сягає вічних, нетлінних духовних цінностей і краще пізнає правове явище, яке йому доводиться досліджувати. За допомогою цього принципу він завжди може виявити штучну руйнацію, порушений природний баланс, асиметрію у правовому явищі. Таємничість вічного прагнення існувала постійно, що сти­мулювало споглядання. І у юриста з'являється бажання до­сягти краси й гармонії у суспільному розвитку. Така насолода дає поштовх до активного пошуку причин появи негативних правових явищ у громадському житті.

Естетична домінанта підкреслює досить складний зв'язок естетики з психологією. Цей принцип властивий мистецтву, сфера якого слугує апробацією законів психології. Однак психологічні методи аналізу мистецтва не дають змоги всебічно розкривати його природу і сутність. Це - завдання естетики. Оскільки професійна майстерність правоохоронця є певним видом мистецької діяльності, то психологічні закони діють і в цьому випадку, створюючи відповідну психотерапію. Так, у людини може вироблятися безумовно-умовний рефлекс на позитивні дії, який стимулює бажання здійснювати пошук, нейтралізуючи при цьому навіть природні потреби (сон, їжу, відпочинок). Така фізіологічна властивість дістала назву принципу домінанти, прихованої домінанти, прихованого рефлексу. Це означає, що високий рівень естетичної культури без такого принципу обійтися не може. Поштовхом до нього є бажання пізнати красу правового явища й отримати естетичну насолоду від професійних дій.

Проаналізуємо такий принцип естетичної культури правника, як юридична алегоричність. Алегоричність, мистецькі умови доволі часто трапляються у правоохоронній діяльності. Досить згадати систему дорожніх знаків, форму одягу юристів різних спеціальностей, номерні знаки автотранспорту, іншу правову символіку. Ця естетично зафіксована інформація загальнодоступна і більш зрозуміла, ніж словесна. Вона легше засвоюється, активізує процес вироблення версій, створюючи тим самим сприятливі умови для пізнання правових явищ, встановлення логічних зв'язків між його мікрочастинами.

З аналогічної причини важливий і принцип професійної мажорності, що забезпечує піднесений настрій юриста, приносить радість від естетичного впливу тощо. Такий психічний стан може виникнути під впливом музики, театрального спектаклю, кінофільму, жартів. І це зрозуміло, адже мистецтво має здатність викликати естетичні переживання, уявлення та спонукати до появи нових версій. Такі естетичні контрасти часто стають підґрунтям для першо-відкриття частин незнайомого світу. Професійна мажорність як безкорислива допомога юристові є своєрідною естетичною терапією.

Принцип службового дизайну — своєрідний естетичний феномен духовної культури правоохоронця - нині особливо актуальний. Дизайнерська активність пов'язана з прагненням наблизити естетику українського дизайну до рівня світових взірців. З огляду на це набуває значення вміння правника застосовувати у своїй роботі закони колористики. Про це вміння свідчить насамперед оформлення службового кабінету, в якому доводиться перебувати іноді чи не половину доби. Відомо, що кольори по-різному впливають на людину, позначаються на її самопочутті, емоціях, поведінці, навіть можуть призводити до незрозумілої, на перший погляд, зміни пульсу та кров'яного тиску. Робоче місце, що враховує особисті риси, темперамент працівника і не порушує природної кольорової гармонії, активізує виконання службового обов'язку.

Багатогранний зміст естетичної культури правоохоронця виявляється в її функціях, основними з яких є: формування естетичних принципів правоохоронної діяльності, піднесення рівня правового почуття, подолання стандартного мислення, вплив на виховання суб'єктів права, наповнення і систематизація досвіду.

Естетична культура наповнює і систематизує юридичний досвід правоохоронця. Ця функція ніби доповнює естетичними почуттями професійні якості і у такий спосіб сприяє розвиткові аналітичного мислення, здатності використовувати набутий почуттєво-емоційний потенціал з метою оптимального врегулювання правових відносин у суспільстві.

Юридична діяльність передбачає обов'язкові ритуали, обряди, церемонії. Важливо, щоб вони здійснювалися за законами естетики, формували відповідну ритуально-обрядову культуру, що певною мірою регулюється нормативно-правовими актами. Ця функція естетичної культури виховує почуття відповідальності правоохоронця перед державою і народом, почуття внутрішнього імперативу службового обов'язку. Естетично-емоційне сприйняття ритуалу через сферу підсвідомого позитивно впливає на свідоме, формуючи високий рівень правосвідомості.

Висновки. Естетична культура наповнює і систематизує юридичний досвід правника. Ця функція ніби доповнює естетичними почуттями професійні якості і у такий спосіб сприяє розвиткові аналітичного мислення, здатності використовувати набутий почуттєво-емоційний потенціал з метою оптимального врегулювання правових відносин у суспільстві.

Отже, естетична культура правоохоронця повинна відповідати законам краси, гармонійності, згідно з якими відбуваються позитивні зміни у внутрішньому світі людини, в тому числі й правопорушника. Естетичне світосприймання, здатність засвоїти здобутки естетичної культури, взаємодія почуттєвого і раціонального у діяльності правоохоронця є чинниками ефективного регулювання правовідносин в Україні.

 

Укладач:

доцент кафедри філософії права

та юридичної логіки НАВС,