Ключові терміни і поняття.

 

Об’єкт і суб’єкт – об’єкт – частина природи на яку спрямована активність людини; суб’єкт – людина, як вихідний пункт прояву активності;

Закон – об’єктивний, сталий, повторюваний тип зв’язку між процесами та явищами дійсності;

Субстанція – позначає таку основу світу, яка охоплювала всі форми та явища світу;

Аксіома – очевидне положення, яке не потребує доведення.

 

1. Новим періодом названо час з 16 по 18 століття нової ери. В цей час в соціально – економічному розвитку країн Західної Європи відбуваються суттєві зміни в економічній, політичній та духовній сферах. З розширенням виробництва утвердилась нова політична сила – буржуазія. Це проявилось в переможних Англійській та Нідерландській буржуазних революціях.

Прискорений розвиток виробництва обумовлював висунення на передній план науки. Саме в 17 – 18 століттях нової ери визріла необхідність перетворень в природознавстві і гуманітарних науках. Приоритетними стали такі науки як: математика, механіка, логіка і філософія. Домінуючою формою світогляду стає деїзм або пантеїзм, що дозволяло не заперечуючи Бога, визнавати велич і могутність Природи і Людини.

 

2. Значними були досягнення філософів Нового часу в галузі методології. Методологія (систематизація і пояснення набутих знань, способи бачення емпіричного (досвідного) матеріалу науки, оцінка засобів і методів які застосовуються в науці). Найбільш плідно в цьому напрямку працювали філософи Френсіс Бекон (1561 – 1626 роки нової ери) та Рене Декарт (1596 – 1650 роки нової ери). Френсіс Бекон – син чиновника. Навчався і працював в Кембріджі. Найбільш відомі філософські праці – “Про гідність і збагачення наук”, “Новий Органон”, “Нова Атлантида”. У центрі уваги філософії Бекона стоїть проблема Людини і Природи (можливість пізнання природи людиною і формування наукового методу пізнання). Головним в осмисленні оточуючого світу, з його точки зору, є експеримент, дослід. Говорячи про емпіриків він вважав, що чиста емпірія не веде до нових відкриттів. Істинна філософія за Беконом, повинна поєднувати такі способи пізнання - як емпіричний та теоретичний. Найбільш продуктивним методом пізнання в науці він вважав індукцію. Вона дозволяє вченому одержувати нові і перевіряти старі знання. Індукція – логічна операція, яка забезпечує перехід від окремих поодиноких фактів до загальних положень. Він говорив: “Не слід все – таки допускати, щоб розум перескакував від подробиць до окремих і майже самих загальних аксіом і по Їх непохитній істинності випробував би і встановлював середні аксіоми... Для наук же варто очікувати добра тільки тоді, коли ми будемо сходити по істинних сходах, по безперервним, а не переривчатим ступеням - від подробиць до менших аксіом і потім до середніх, одна вище іншої, і, нарешті, до самого загального. Тому що самі нижчі аксіоми мало чим відрізняються від голого досвіду. Вищі ж і самі загальні аксіоми умоглядні і абстрактні, і в них немає нічого твердого. Середні ж аксіоми істинні, тверді й життєві, від них залежать людські справи і долі. А над ними, нарешті, розташовані найбільш загальні аксіоми – не абстрактні, але правильно обмежені цими середніми аксіомами.” (Бекон Ф. Новий Органон. Соч. У 2 т., Т. 1, М, 1978. – С. 58 – 61.) Таким чином він обґрунтував індукцію (наведення) як метод узагальнення досвідного знання, як логічний шлях руху пізнання від знання ознак або властивостей, які повторюються в окремих явищах, до висновку, що вони властиві всім явищам певного класу.

Французький філософ Рене Декарт – автор книг “Біблія”, “Книга природи”, “Першооснова філософії”. Головну увагу приділяє розуму (тому він є раціоналістом). Мислення, з його точки зору, є головним критерієм людського розуму. Він говорив: “Я мислю, отже я існую”. Виходячи з цього у книзі “Першооснови філософії” він дав роз’яснення предмету і завдань філософії. Філософія – це мудрість, досконале знання всього того, що може пізнати людина. Оволодіння знаннями, з його точки зору, є філософствуванням, тобто дослідженням першооснов. Йому належать слова “ніщо не виникає з нічого”. Найбільшим відкриттям Рене Декарта є дослідження явища дедукції. Дедукція – це перехід від загальних положень до окремих. Суть дедуктивного методу. Розум володіє висхідними, абсолютно вірогідними аксіомами знання, які доступні лише інтуїції, тобто ясному, виразному сприйняттю, а в зв’язку з цим шлях до індукції (узагальнення) знань лежить через дедукцію.

Отже, індуктивний і дедуктивний методи пізнання заклали базову основу для удосконалення оптимальної технології в різних галузях філософії.

 

3. Значними були досягнення філософів Нового часу в галузі онтології. Онтологія – філософська галузь про буття. Буття - існування і розвиток матерії природному і соціальному світах. Онтологією, як галуззю філософії займались філософи: Г. В. Лейбніц, Ф. Бекон, Т. Гобс, І. Дідро, Д. Берклі, Р. Декарт і Б. Спіноза. У них були різні погляди на буття, первинність буття чи свідомості.

а) Філософи Ф. Бекон, Т. Гобі та Д. Дідро мали матеріалістичні погляди на онтологію. Первинним вони визнавали буття.

б) Філософ Г. В. Лейбніц розвивав плюралістичну концепцію об’єктивного ідеалізму у вченні про монади (від грецького – одиниця) - різні неподільні духовні субстанції. Найнижчі монади які “сплять без сновидінь” це земля, камінь, тощо. Другий клас монад: це ті, які мають відчуття і споглядання. Третій клас – це тварини, які мають невиразні споглядання і є напівсвідомими. Четвертий клас монад це душі людей з їхніми здібностями до самосвідомості. Г. Лейбніц вважав, що у Всесвіті є живі істоти, досконаліші за людей в духовному і тілесному відношенні.

в) Б. Берклі та В. Гольбах розвинули суб’єктивно – ідеалістичну онтологію. “... щодо нас матерія взагалі є все те, що діє будь – яким чином на наші органи відчуття”. Речі, це комбінації, своєрідні суми відчуттів. Існувати - значить бути сприйнятим.

г) Р. Декарт започаткував дуалістичний напрямок у філософії. Духовна субстанція - атрибут мислення. Матеріальна субстанція – атрибут протяжності. Паралельно – існуючі протилежності суть дуалізму Р. Декарта.

Нідерландський філософ Б. Спіноза (1632 – 1677 роки нової ери) в книзі “Етика” обґрунтував дві субстанції Р. Декарта (протяжність і мислення). Субстанції Декарта були перетворені на нерозривну єдність – матеріальної субстанції і духовності. Спіноза до дуалізму Декарта добавив діалектику (єдність, взаємозв’язок, розвиток).

 

4. Гносеологія – галузь філософії, що вивчає пізнання, джерело людських знань, пізнавальну роль чуттєвих і раціональних форм знання, природу істини.

В період Нового часу сформувались три основні напрямки (погляди на це питання).

а) Матеріалістичний сенсуалізм (відчуття – єдине джерело пізнання). Пропагував цю ідею філософ Джон Локк, який говорив “Досвід – єдине джерело знання про зовнішній і внутрішній світ для людського розуму”.

б) Ідеалістичний раціоналізм. Джерелом знань є розум, а в розумі людям даний реальний світ.

в) Ідеальний сенсуалізм. Джерелом знань є відчуття, а в них людям даний або Бог, або нічого крім відчуттів.

Плюралістичний підхід до гносеології сприяв конкретно – науковому, філософському дослідженню особливостей чуттєвих і раціональних знань.

 

5. Філософія історії - галузь філософського знання, яка займається проблемами смислу історії, її закономірностями, головними напрямками розвитку людства та теоретичними пізнаннями. До філософії історії підійшли французькі просвітителі Вольтер, Ж.Ж. Руссо, Деламбер, Д. Дідро, Гельвецій, Гольбах які внесли в осмислення суспільного життя таку складову частину скептицизму, як сумнів. У 18 столітті нової ери актуальним питанням, яке вивчалось, постало питання взаємовідносин людини і влади. Гельвецій і Гольбах говорили, що люди здатні створити справді гуманне суспільство, на основі принципів свободи, рівності та братерства. Ці принципи згодом стали гаслами Великої Французької революції. Д. Локк висунув положення про закон збереження людства: “Людина.. не може підкоряти себе деспотичній владі іншого.. Оскільки основним законом природи є збереження людства, то жодна людська санкція не може бути благодійною або обґрунтованою, якщо вона вступає всупереч з ним”. Феодальна державно – правова система розглядалась просвітниками як порушення властивих особі прав і свобод. П. Гольбах заклав гуманну ідею про те, що суспільство, середовище формує людину. Системну філософію історії створили К. Маркс та Ф. Енгельс, яка пізніше отримала назву “історичний матеріалізм”.

 

Теми для рефератів і доповідей.

 

1. Особливості методологічних позицій Ф. Бекона Р. Декарта; їх роль у розробці ідейних засад науки, в тому числі механіки і дорожнього будівництва.

2. Тлумачення пізнання в філософії Нового часу.

3. Філософія Нового часу про світобудову.

 

Завдання для закріплення матеріалів теми.

 

1. Окресліть особливості розвитку філософії Нового часу.

2. Порівняйте філософські ідеї Ф. Бекона та Р. Декарта.

3. Порівняйте погляди на субстанцію Б. Спінози та Г. Лейбніца.

4. Охарактеризуйте провідні ідеї європейських просвітників.

 

Література з теми.

 

1. В. Л. Петрусенко. Філософія. Навчальний посібник. К., “Каравела”, 2001, С. 108 – 134.

2. Філософія. Підручник для вузів. За ред. Г. А. Заїченко, К, “Вища школа”, 1995, С. 35 – 45.

3. Філософія. Підручник. За ред. В. Г. Кременя. Харків, “Прапор”, 2004, С. 139 – 153.

 

Додаткова література.

 

1. Соколов В. В. Європейская философия 15 – 17 веков. М, 1984.

2. Таранов П. С. Золотая философия. М., 1999.

3. Татаркевич В. Історія філософії. Т.2. Львів, 1999.