Проблема сучасної об'єктивної статистики друку в книжковій справі

Кількість виданих книжок є одним із найважливіших показників культурного розвитку держави. Кожна країна так чи інакше зіштовхується з проблемами об'єктивної статистики друку. В Україні ці проблеми сягнули свого апогею. Найважливіші з них, що стосуються книговидання, досліджуються у статті

Одним із найважливіших показників культурного розвитку держави є кількість виданих щороку книг і брошур. У всьому світі нагромаджується та аналізується інформації про випуск друкованої продукції, на основі чого базуються статистичні дані про друк кожної країни. Однак через низку важливих причин такі дані часто бувають неточними. Практично немає країни, де б не виникало проблем з об'єктивною статистикою друку. У нашій державі вони сягнули вкрай серйозних масштабів, що зумовлює актуальність цього дослідження.

Сучасною українською статистикою друку сьогодні займається Книжкова палата України, яка за результатами облікових досліджень щороку випускає статистичний збірник "Друк України". Саме ці збірники є основним джерелом вивчення вітчизняного книговидання та його статистики зокрема.

На особливу увагу заслуговують праці, присвячені проблемам української статистки друку, завідувача кафедри Харківської державної академії культури Миколи Низового. Його розвідки "Українська статистика друку: основні етапи становлення та розвитку", "Статистика друку: сутність і значення", "О структуре книжного дела и создании его статистического мониторинга" тощо, які дають добру поживу для аналізу сучасного стану досліджуваної проблеми.

Структурні зміни, що відбулися за останнє десятиріччя у книжковому ринку країни, помітно вплинули на продуктивність книговидання. В таблиці 1 представлено динаміку випуску книг в Україні в 1999 -2001 рр.

Цю офіційну статистику друку треба одначе сприймати тільки як орієнтовну і приблизну. У досліджувані нами роки видавці та поліграфісти дуже часто порушували чинну постанову Кабінету Міністрів від 6. 07. 92 № 376 "Про впорядкування розсипки контрольних примірників друку". До речі, порушували її в основному нові видавництва недержавних форм власності. За різними оцінками, понад 20% книжкових видань проходило повз облік Книжкової палати України - єдиної державної структури, що займається бібліографічною і статистичною реєстрацією видань. Такі функції Книжкова палата виконувала ще з 1919 року, від часів Директорії.

Як зазначає Микола Низовий, Українська книжкова палата вже тоді "вважала статистичну роботу своїм логічним і невід'ємним обов'язком. Випливав він з її сутності як органу державної бібліографії, тобто первинного обліку друкованої продукції" [5, 81].

У колишньому Радянському Союзі проблем зі статистикою друкованих видань не виникало. Адже в Україні діяло всього 29 державних видавництв, які щомісяця подавали звітні форми 1-В до Книжкової палати. Статистичний облік виконувався на основі вихідних даних обов'язкового безкоштовного примірника. Його надсилали поліграфічні підприємства за вказівкою видавництв. Оскільки видавнича справа у Союзі суворо регулювалася, надсилання обов'язкового примірника теж жорстко контролювалося.

З проблемою обліку книжкової продукції Книжкова палата України, як, зрештою, і Росії та інших союзних республік, зіткнулася двічі: "у роки непу і в кінці XX століття. Причина була однаковою - різке збільшення кількості видавництв" [3, 156].

Щодо сучасного періоду, проблеми у Книжкової палати почалися у 1989 році, коли її фонди було перевезено з Харкова до Києва. Як зазначає М. Низовий, тоді "до столиці не взяли жодного спеціаліста, в тому числі й з відділу статистики друку" [6, 93].

Перехід до ринкових умов докорінно змінив ситуацію в книжковій галузі. Кількість видавництв і видавничих організацій різко зросла - спочатку до 705 у 1996 році, згодом майже до півтори тисячі, і це вже само по собі ускладнювало роботу зі статистичним обліком книг. Кількість контрольних примірників, що надходять до Книжкової палати України, зменшилася від 100% до 75%, а терміни їх подачі взагалі почали ігноруватися, часто сягаючи року Книжкова палата України без нормальної фінансової підтримки з боку держави виявилася не в змозі організувати статистику друку на нових засадах на належному рівні. Така ж ситуація склалася і в сусідній Росії, як описують у своїй праці "Книжный рынок Росии. 1990 - 2000. Динамика, экономика, организация" дослідники Б. Єсенькін і Ю. Майсурадзе.

Існуюча проблема ще більше загострилася через тривалу розробку Закону "Про обов'язковий примірник документів", який Верховна Рада спромоглася прийняти аж на дев'ятому році незалежності. I навіть цей, вистражданий закон не гарантує вичерпного статистичного обліку.

Тут напрошується аналогія з діями Директорії, яка вже через день після відкриття Головної книжкової палати у м. Києві (24 січня 1919 р.) прийняла "Закон про обов'язкове надсилання друкарнями, літографіямп, металографіями та іншими подібними закладами до Повітових Комісарів примірників усіх видань".

Якщо звернутися до світової практики, то побачимо, що проблеми об'єктивної статистики існують практично всюди Так, скажімо, світові авторитети зі статистики ЮНЕСКО і Міжнародна асоціація видавців подають абсолютно різні дані. ЮНЕСКО свідчить, що в Бразилії виробляється приблизно 21 тисяча назв, а МАВ - 40 тисяч, в Індонезії, за даними ЮНЕСКО, випускають 12 тисяч, а за даними МАВ - 58 тисяч назв Практично немає країн, де б ці показники не розходилися [3, 157],

Отже, перша проблема сучасної статистики українського книговидання облік випущеної продукції за контрольними примірниками.

Джерелом статистичного обліку є контрольний примірник, який згідно із Законами України "Про видавничу справу" та "Про обов'язковий примірник документів", повинен надсилатися до Книжкової палати всіма поліграфічними підприємствами різних форм власності під контролем видавництв. На думку Миколи Низового, "своєчасність і повнота надходжень обов'язкових примірників сьогодні є чи найгострішою проблемою для Книжкової палати, зокрема для статистики друку" [6, 94]. У документальному архіві Книжкової палати було проведено аналіз звітних форм № 1-В, що надсилаються видавництвами. Висновок напрошується невтішний: до установи надходять далеко не всі обов'язкові примірники книг, зазначених у формах № 1-В.

Переконаємося у цьому хоча б на одному прикладі. Станом на кінець 1994 року державними видавництвами Оуло подано контрольних примірників і зазначено кількість випущених книжок у звітній формі*:

Отже бачимо, що у більшості лише державних видавництв кількість контрольних примірників і кількість книг і брошур за статистичною звітністю не збігаються. Це означає, що видавництва не завжди подають обов'язкові примірники, і це ускладнює статистичний облік видань. На сьогодні чинні закони у видавничій справі порушують 25% видавництв [4; 30]. Ця проблема породжується через недосконалість Закону "Про обов'язковий примірник документів" і недисциплінованість багатьох видавців.

Друга проблема статистики друку реальні тиражі видань.

За даними статистики, в Україні за осанні роки почало випускатися книг у 3,5 рази менше, ніж, скажімо, у 1990 році (див. таблицю 1). Однак відомо, що це зовсім не реальні цифри. Видавці періодичних видань, наприклад, мають здатність завищувати тиражі з метою залучення реклами та збільшення кількості передплатників і покупців. З книгами у нас спостерігається якась дивна тенденція - видавці з відомих тільки їм причин, подаючи вихідні відомості до Книжкової палати, на нашу думку, часто зазначають неправдиві дані щодо величини тиражів А, як відомо, вихідні дані - основа статистики друку.

Ми зазначили основні проблеми статистики друку їх повний перелік значно ширший. Мабуть, наша країна вже ніколи не матиме такої вичерпної статистики видань, яка існувала ще до розвалу Радянського Союзу, коли тиражі розподілялися ще до того, як були виготовлені. Б. Єсенькін зазначає: "Формула того часу виходила з того, що статистика виробництва книг прирівнювалася до статистики їх споживання У ринкових умовах вона неможлива..." [З, 160].

Величезна кількість книг сьогодні завозиться до нас з близького зарубіжжя, в основному, з сусідніх Росії та Білорусі. Кількість цих видань і величина тиражів не фіксуються статистикою друку. Процес обігу книг на нашому ринку відслідковує Українська асоціація видавців і книгороз-повсюджувачів. Однак її дані приблизні, через що не можуть вважатися статистичними. Облік того, скільки в країні продається книг вітчизняного виробництва, а скільки імпортованих, є надзвичайно важливим для кожної держави. Без цього неможливо відстежувати процес споживання народом культурних цінностей і, що найважливіше, - вибудувати реальну державну політику в галузі книговидання.