Тема. Перевірка та оцінка знань умінь і навичок учнів

План.

1.Функції перевірки та оцінки знань.

2.Поняття “оцінка” (оцінювальне судження) та “оцінка” у чотирибальній системі.

3.Педагогічні вимоги до перевірки знань, умінь і навичок.

4.Види, форми, методи перевірки знань.

5.Критерії якості знань, умінь і навичок. Характеристика бальної системи оцінювання знань.

6.Сучасні пошуки шляхів удосконалення перевірки і оцінки знань і подолання формалізму.

 

Контроль, перевірка і оцінка результатів навчання – невід’ємний елемент навчально-виховного процесу, без якого неможливо уявити повний цикл педагогічної взаємодії між учнем і учителем.

Найголовнішим заохоченням і найсильнішим покаранням у педагогічній праці, одним із найтонших інструментів виховання справедливо назвав В.О.Сухомлинський оцінку. Саме в ній – корінь зла і добра, саме вона – причина багатьох дискусій і суперечок,конфліктів і непорозумінь.

Усе в школі, мабуть, починається з оцінки, точніше – з системи оцінювання знань учнів. Від таланту педагога правильно оцінити знання та вміння своїх вихованців, від його здатності створити на уроці ситуацію безконфліктності залежить багато: бажання учня вчитися, ставлення до предмета, до учителя, стосунки з батьками і однокласниками.

Якщо контроль і перевірка організовані правильно, то вони сприяють:

-виявленню обсягу і глибини знань;

-своєчасному виявленню прогалин у знаннях і вміннях учнів;

-повторенню і систематизації матеріалу;

-встановленню рівня готовності до засвоєння нового матеріалу;

-формуванню вміння відповідально й зосереджено працювати, користуватися прийомами самоперевірки і самоконтролю;

-перевірці ефективності методів і форм навчання.

Єдність навчання і контролю – одна із найважливіших закономірностей дидактики.

Під перевіркою і оцінкою знань, умінь і навичок учнів треба розуміти виявлення і порівняння на тому чи іншому етапі навчання результатів навчальної діяльності з вимогами, заданими програмою.

КОМПОНЕНТИ КОНТРОЛЮ.

Контроль за результатами навчально-пізнавальної діяльності учнів включає в себе: перевірку, тобто виявлення знань, умінь і навичок;

оцінку – вимірювання знань, умінь і навичок, погляд на їх рівень;

облік – фіксацію результатів оцінювання у вигляді оцінок у класному журналі.

ФУНКЦІЇ КОНТРОЛЮ.

1. Контролююча. Для здійснення цілеспрямованого керування процесом навчання необхідний оперативний зворотний зв’язок. Перевірка знань 1) дає учителю інформацію про хід пізнавальної діяльності учнів, про те, як іде засвоєння. Перевірка одночасно

є 2) засобом виявлення ефективності методів і прийомів навчання, що застосовуються самим учителем. Учитель запитує себе, якщо ставить погану оцінку, у чому винен сам, які треба зробити висновки для подальшої педагогічної праці, 3) інформацію про свої успіхи і невдачі одержує і сам учень.

2. Навчальна. Перевірка сприяє більш глибокому засвоєнню програмного матеріалу, тобто в процесі слухання відповідей товаришів, доповнень учителя здійснюється систематизація знань, їх закріплення. Учень учиться критично аналізувати відповіді однокласників.

3. Виховна. Контроль привчає школярів до систематичної роботи, дисципліни, сприяє формуванню відповідальності, активності, самостійності, сумлінності, працьовитості, дбайливості, охайності, наполегливості, допомагає розібратись у собі. Разом з тим, як зазначає Ш.Амонашвілі, контроль сприяє розвиткові й негативних рис особистості: лицемірства, брехливості, пристосовництва. Тому контроль потребує педагогічного керівництва, певної майстерності, такту.

4.Розвиваюча. Ця функція нерозривна з навчальною і виховною. У процесі виконання завдань учні самостійно роблять висновки, узагальнення, застосовують знання у зміненій або новій ситуаціях, учаться виділяти головне, відтворювати інформацію тощо.

5. Стимулююча. функція аналізу й оцінки навчальної діяльності учнів зумовлюється психологічними особливостями людини, що проявляється у бажанні кожної особистості отримати оцінку результатів певної діяльності, зокрема навчальної. Це викликано ще й тим, що у процесі навчання школярі щоразу пізнають нові явища й процеси. Через недостатній рівень соціального розвитку та самооцінки учням важко об’єктивно оцінити рівень і якість оволодіння знаннями, вміннями та навичками. Учитель своїми діями і має допомогти учням усвідомити якість і результативність навчальної праці, що психологічно стимулюватиме школярів до активної пізнавальної діяльності.

Контроль має стимулювати розвиток учнів, а для цього необхідно враховувати наявний рівень розвитку школяра. Якщо вчитель ставить надто високі вимоги, то це гальмує розвиток. Занижені вимоги також гальмують розвиток, тому що вони не активізують їхньої розумової діяльності. Щоб успішно стимулювати розвиток школярів у ході контролю, необхідно:

-щоб учень зрозумів, що від нього вимагають;

-щоб учень не мав сумнівів у необхідності знань;

-щоб учень був упевнений, що може досягнути необхідне, що бажана оцінка залежить лише від нього самого, його старанності.

6. Діагностична. Контроль допомагає не тільки виявити знання чи незнання учнів, а й визначити причини такого стану. Через систему короткочасних робіт учитель швидко нагромаджує дані про рівень розвитку дітей, а це-основа диференційованого підходу. Діагностичне значення може мати й усне опитування перед вивченням нової теми, виконанням серії завдань з наступним ускладненням, самостійним вибором завдань відповідно своїх можливостей.

7. Управлінська. Контроль дозволяє визначити більш раціональні шляхи просування вперед у вивченні матеріалу, правильно скоригувати свою роботу і роботу учнів.

 

ПОНЯТТЯ “ОЦІНКА” (ОЦІНЮВАЛЬНЕ СУДЖЕННЯ) ТА “ОЦІНКА” У БАЛЬНІЙ СИСТЕМІ.

Під оцінкою успішності учнів розуміють систему певних показників, які відображують об'єктивні знання та вміння учнів, тобто оцінку можна розглядати як визначення ступеня засвоєння учнями знань, умінь та навичок відповідно до вимог, що висуваються до них шкільними програмами.

Оцінка включає в себе бал, тобто цифрову або іншу символічну форму вираження та фіксації оцінювання успішності, оцінні судження — коротку характеристику результатів учіння, їх позитивних моментів і недоліків та емоційне ставлення. У спеціальній педагогічній літературі, в окремих навчальних посібниках з педагогіки ці поняття ще до кінця не розкриті.

В історії освіти найдавнішою є словесна оцінка. Уже в Києво-Могилянській академії була певним чином відпрацьована система оцінювання навчальної діяльності та здібно­стей учнів. Вони тоді були такими: "весьма прилежен", "весьма понятен и надеждный", "добронадеждный", "хорош", „зело доброго ученія", "очень добр", "добр, рачителен", "весьма средствен"; "ниже средствен", "ниже средствен, плох", "преизрядного успеха", "весьма умеренного успеха", "малого успеха", "понятен, но неприлежен", "понятен, но ленив", "прилежен, но тупого понятия", "понятен, но весьма нерадив", "не худо успевает", "не худ", "не совсем худ", "малого успеха", "непонятен", "не совсем туп", "туп и непонятен", "туп", "очень туп"¹.

Цифрова система оцінювання пов’зана з єзуїтськими школами, в яких учні поділялись на розряди залежно від їхньої успішності, старанності і поведінки. Звіт починався з першого розряду, куди входили кращі учні. І сьогодні у школах Угорщини, Німеччини зберігається при оцінюванні відрахування балів від одиниці – вищого бала.

Пізніше в школах дореволюційної Росії спостерігались різні підходи до оцінки навчальної діяльності учнів. Так, наприклад, відповідно до статуту міністерства освіти 1804 р. вводилась система оцінок успіхів учнів. З кожної дисципліни директор визначав певне число кульок для з'ясування рівня знань школярів. Найвищий рівень успішності визначався 90 кульками. За статутом 1818 р. рівень знань учнів уже визначався за чотирибальною цифровою системою ("4", "З", "2", "1").

Наприкінці XIX і на поч. XX ст. у дипломах та атестатах оцінки позначалися словами "відмінно", "вельми добре", "добре", "досить добре", "посередньо", "слабо". Поширювалась також п'ятибальна, дванадцятибальна, семибальна шкала оцінок. Наприклад, семибальна: 7 — "відмінно", 6 — "вельми добре", 5 — "дуже добре", 4 — "добре", 3 — "досить добре", 2 — "посередньо", 1 — "слабо".

У радянській школі продовжувалися пошуки критеріїв і форм оцінки знань, умінь та навичок учнів. У 1918 р. постановою наркому освіти була відмінена бальна система для оцінки знань учнів, відповіді учнів оцінювалися словами "задовільно" і "незадовільно". Переведення учнів з класу в клас відбувалося на основі успіхів учнів та відгуків педагогічної ради. У 1935 році повернулися до п'ятибальної словесної оцінки знань учнів: "відмінно", "добре", "посередньо", "погано", "дуже погано". На початку 1944—45 навчального року словесна система була замінена цифровою ("5", "4", "З", "2", "1"). У 1993 р. діапазон оцінювання успішності звузили до чотирибальної шкали ("5", "4", "З", "2").

Іншою формою оцінки є оцінювальне судження. Воно сприяє розумінню учнями якості та рівня засвоєння знань, умінь і навичок, включає оцінку способів роботи учнів, їх ставлення до навчання, ступінь їх старанності, коротко характеризує відповіді учнів. Обґрунтовуючи бал, вчитель аналізує виявлені знання за формою, змістом, обсягом з погляду правильності та виразності мовлення. Значну користь можуть принести окремим учням вказівки вчителя про те, які саме прогалини в знаннях необхідно подолати, яку конкретну роботу потрібно для цього виконати. Важлива мета використання оцінювального судження — зробити вимоги і критерії оцінки вчителя відомими всьому класу. З використанням оцінювального судження пов'язане і вміння учнів розгорнуто проаналізувати свою роботу, виявити залежність своєї оцінки від способів роботи. Якщо об'єктивно виставлений бал підбиває підсумок роботи школяра в минулому, то розумне, добре продумане слово під час його оголошення налаштовує учня на майбутнє.

Формою оцінки є і емоційне ставлення. Воно знаходить своє вираження в так званих "малих формах": міміці, жестах, модуляції голосу, зверненні до учня, в коротких схвальних, виправляючих, критичних зауваженнях вчителя тощо.

 

ПЕДАГОГІЧНІ ВИМОГИ ДО КОНТРОЛЮ У НАВЧАННІ.

1. Об’єктивність контролю. Успішність кожного учня повинна бути оцінена з максимальною точністю і об’єктивністю. Учитель повинен дати справедливу оцінку досягненням кожного учня за тією чи іншою частиною вивченої програми. Оцінка в очах учня мусить бути справедливою і переконливою. Отже, необхідно вилучити випадки суб’єктивних помилкових суджень, які перекручують дійсну успішність учня і тим самим знижують виховне значення контролю. Суб’єктивне ставлення до учня може знайти вияв: у надмірній суворості або лібералізму, симпатії чи антипатії до учня. Не ставиться оцінка за підказку, розмову на уроці. Ця так звана “виховна” оцінка не визнається дітьми і озлоблює їх.

Усе це підтверджує, що оцінка не може бути випадковою, її треба забезпечити даними для оцінювання. Об’єктивність перевірки і оцінки міститься у науково обґрунтованому змісті питань, завдань, вимог, неупередженому ставленні вчителя до учнів, точному оцінюванні за встановленими для даного предмета критеріями.

2. Індивідуальний характер контролю. Необхідно враховувати знання кожного окремого учня, його досягнення і труднощі роботи, що дозволяє виявити фактичний стан знань, умінь учня, а також характер індивідуальної допомоги, що повинна бути йому надана.

3. Систематичність, регулярність контролю. Проте помиляється той, хто вважає, що чим контроль частіший, тим краще. Першорядне значення має не частота, а своєчасність контролю в межах окремого уроку і всієї теми.

4. Гласність контролю. Учню необхідно повідомити результати перевірки, пояснити ту чи іншу оцінку, вказуючи на сильні і слабкі сторони в його роботі для того, щоб школяр міг сам проаналізувати свої знання, тобто, виставляючи оцінку, необхідно її мотивувати. Ця вимога спонукає до виховання у школярів навичок самоконтролю й самооцінки. «Розуміння дитиною оцінки,- зазначав Д.Б. Ельконін, - виставленої учителем, потребує досить високого рівня самооцінки, а це відбувається не відразу. Без цього діалог учителя з учнем шляхом оцінок схожий на розмову двох глухих». Ш.Амонашвілі закликає учителів націлювати учня на те, яким він може стати при витраті певних зусиль, ніж повідомляти, яким він не став. Більш важливо навести як приклад не стільки встигаючого у навчанні товариша, скільки його особисті поки що окремі досягнення.

5. Всебічність контролю. Перевірка повинна охоплювати всі розділи програми, щоб не перекривати позитивною оцінкою з одного розділу програми незадовільну – з іншого, що зрештою породжує прогалини у знаннях учнів. Важливо оцінювати всебічно знання, вміння школярів з різних розділів програми як у теоретичному плані, так і в плані застосування знань на практиці, оволодіння навичками самостійної роботи.

6. Диференційованість перевірки. Вона передбачає врахування специфіки програмного матеріалу, предмета, індивідуальних особливостей учнів. Залежно від особливостей школярів, їх нервової системи, стану здоров’я під час контролю можна дати учням можливість заздалегідь подумати біля дошки перед відповіддю, зробити замальовки, скористатись наочністю, планом відповіді, що був складений у школі або вдома, вчасно підбадьорити, поставити додаткове питання. Інколи можна відкласти виставлення незадовільної оцінки, якщо вчитель бачить бажання учня покращити своє навчання (суцільне “2” до успіху не призводять), тобто вчитель повинен врахувати, що перед ним особистість з її особливостями, які треба враховувати, але при цьому дотримуватися об’єктивності, вимогливості, яка стимулює активність учнів. Учні повинні знати, що для всіх у них завжди відкрита дорога до успіху.

7. Різноманітність форм контролю. Це створює умови для реалізації функцій контролю, підвищення інтересу учнів до його проведення і результатів.

8. Етичність ставлення до школяра, повага до нього. Сутність вимоги розкрита в роботах Ш.Амонашвілі. Реалізація вимоги передбачає: Віру в можливості й перспективи кожного школяра, що може виявлятися в тому, щоб: а) переконувати клас у цілому і кожного учня окремо, що всі вони здібні і можуть подолати складності навчання; б) перед поясненням нового матеріалу попереджувати школярів про можливі прийдешні складнощі й висловити надію, що всі вони зможуть їх подолати, але одночасно показати,як діяти, на що особливо звернути увагу, як упоратись з труднощами, що виникли; в)учитель оптимістично ставиться до навчальних успіхів і невдач учнів.

- Педагогічний такт, делікатність учителя, що виключає із практики крик, лайку, неувагу, зарозумілість, гордовитість, погрозу, приниження гідності учня. Етичність педагога впливає на загальну атмосферу взаємоповаги, на виховання моральної поведінки учнів у суспільстві, сприяє підвищенню авторитету школяра серед друзів, у сім’ї.

9. Єдність вимог учителів, що здійснюють контроль за навчальною діяльністю учнів у даному класі. Для цього необхідно уникнути різне трактування балу.

 

ВИДИ КОНТРОЛЮ.

Попередній контроль використовується для виявлення підготовки учнів на початку навчального року або перед вивченням нового, особливо складного матеріалу. Його мета – виявити рівень знань, умінь, способів дій, які мають стати фундаментом для засвоєння нової теми.

Поточний контроль здійснюється вчителем під час повсякденної навчальної роботи. Він дозволяє вчителю виявляти, як здійснюється опанування новими знаннями, які зустрічаються труднощі. У відповідності до одержаних результатів учитель або впевнено йде далі, або вносить певні корективи.

Тематичний контроль має на меті виявити рівень засвоєння обов’язкових знань з теми. Суть тематичного контролю полягає в тому, щоб кожен учень протягом чверті мав позитивні оцінки з кожної теми. Оцінювання знань по темах усуває елементи випадковості при виведенні підсумкових оцінок.

Періодичний контроль допомагає встановити, наскільки успішно учні оволодівають системою знань і самостійно володіють ними, який загальний рівень засвоєння знань відповідно сучасним вимогам. Це внутрішньошкільна та інспекторська перевірки. Має велике значення для спрямування роботи школи (перевірка стану викладання предметів, роботи методичної комісії, проведення факультативних занять, виконання програм, ведення шкільної документації).

Підсумковий контроль здійснюється в кінці навчального року, при закінченні навчання з урахуванням результатів періодичного контролю.

 

ФОРМИ КОНТРОЛЮ.

Виділяють такі форми: індивідуальна, фронтальна, групова, залік і екзамен.

При індивідуальному, фронтальному і груповому опитуванні запитання даються всьому класу. Найчастіше при індивідуальному опитуванні учень відповідає біля учительського столу, при потребі користується дошкою. Цю відповідь слухає весь клас. Потрібно дати можливість учню самостійно висловити свою думку, лише тоді доповнювати, виправляти. Якщо учень не може сформулювати думку, то учитель допомагає в ході відповіді. Індивідуальні відповіді вимагають детального викладу і пояснення.

Групове опитування проводиться з метою повторення і узагальнення матеріалу після вивчення розділу програми. Методика проведення такого опитування: вступне слово вчителя про мету та організацію роботи в групах (4-5) чоловік; опитування консультантом (попередньо учитель прийняв у них залік) усіх членів своєї групи. Відповіді учня коментують, доповнюють і оцінюють разом. Перелік питань до такого заняття складає вчитель. На закінчення заняття групи звітують про отримані результати.

Для проведення підсумкового контролю часто використовують заліки і екзамени.

Екзамени – важлива форма державного контролю за виконанням навчальних програм. Їх результати свідчать про якість роботи школи, підготовленість випускників до самостійної практичної діяльності. Готуючись, учні остаточно приводять знання в певну систему, відбувається підсумкове закріплення, в результаті якого в учнів формується чітке уявлення про предмет як цілісне явище.

МЕТОДИ КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ.

Методи контролю знань це способи спільної діяльності вчителя та учнів, спрямовані на виявлення та оцінювання знань.

Спостереження за навчально-трудовою діяльністю учнів. Цей метод може бути виділений як метод контролю лише умовно, тому що він органічно входить до всіх методів навчання і контролю, виконуючи допоміжну роль. На уроці вчитель завжди спостерігає за кожним учнем, як він працює, наскільки уважний, яке ставлення до предмета.

Усне опитування. Один із досить складних методів роботи учителя, що вимагає ретельної підготовки та уміння. Під час усного опитування учні набувають навички і уміння мислити, аргументувати, викладати свої думки грамотно, логічно, у розгорнутій формі, образно, емоційно, відстоювати свою точку зору, дискутувати. Треба організувати опитування так, щоб усі учні працювали, були уважними.

Ефективність усного опитування залежить, насамперед, від того, як сформульовані запитання вчителя. Вони повинні бути зрозумілими, лаконічними, чіткими, посильними, вести думку учнів у правильному напрямі. Найбільш ефективні – проблемні питання. Використання усного опитування потребує від учителя високої зосередженості та розподілу уваги. Потрібне гостре слухове сприймання, адже відповідь звучить один раз, тому можна щось пропустити. Іноді невміння школяра конструювати речення заважає йому висловитись, передати наявні знання. У сором’язливих, невпевнених дітей через відчуття скутості теж виникають труднощі, тому усну перевірку доцільно доповнювати письмовою.

Письмова перевірка. Вона допомагає заощадити час і, якщо завдання складені за варіантами, дає повну і об’єктивну інформацію про засвоєння учнями матеріалу. Вона дає учителю документальний матеріал, який він може уважно проаналізувати, визначити характер допущених помилок, визначити способи їх подолання. Однак підготовка і перевірка письмових завдань забирає багато часу, під час виконання роботи складно помітити, хто з учнів потребує допомоги, кому потрібно поставити навідне питання та інше.

Найбільш поширені – це твори, перекази, диктанти, контрольні роботи, складання тез,конспектів.

Комбіноване опитування (ущільнене), при якому учитель одночасно запрошує для відповіді одразу кількох учнів, один із яких відповідає усно, один або два готуються до відповіді біля дошки, три-чотири чоловіки працюють за картками на місцях. Перевага цього контролю в тому, що він дозволяє охопити велику кількість учнів, недолік в тому, що знижується навчальна функція перевірки. Тому ущільнене опитування доцільне тоді,коли матеріал засвоєно і необхідно зафіксувати рівень засвоєння його окремими учнями.

Графічна перевірка. Це складання таблиць, графіків, схем, діаграм. На уроках мови – складання схеми структури речення, їх розбору; історії – хронологічні таблиці; ботаніки – схеми будови клітин та ін. Сфера застосування графічних методів досить широка, крім цього – діти оволодівають спеціальними навичками узагальнювати, абстрактно мислити.

Тестовий контроль. Тест у вузькому розумінні це короткочасний, технічно просто поставлений експеримент, який проводиться в рівних для всіх, кого досліджують, умовах і має вид такого рівня засвоєння знань, розвитку інтелектуальних здібностей,що відповідає вимогам даної галузі діяльності. У педагогічній теорії і практиці прийнято розрізняти дві групи тестів: тести досягнень і успішності засвоєння знань і тести визначення інтелекту.

Програмований контроль, під час якого використовуються перфокартки, сигнальні картки, посібники з друкованою основою, машини – контролери.

Практичний контроль. Він дозволяє впевнитись у тому, наскільки учень опанував знаннями, уміннями, як він уміє застосовувати одержані знання у практичній роботі (проведення дослідів, робота в майстерні, на пришкільній ділянці та ін.)

Самоконтроль забезпечує внутрішній зворотній контроль – дає інформацію про повноту і якість вивчення програмного матеріалу, про труднощі, які виникли.

КРИТЕРІЇ ЯКОСТІ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК.

КРИТЕРІЇ – це показники певного рівня знань, умінь, навичок. Вони відображають зміст вимог до оцінки.

Ознаки, які беруться в основу класифікації:

- Характер засвоєння матеріалу – обсяг, повнота, правильність і точність знань, рівень їх осмислення, міцність засвоєння, системність, навички і вміння застосовувати вивчене на практиці в стандартних і змінених умовах;

- Особливість виконання роботи – темп, старанність, вправність, зовнішнє оформлення;

- Якість відповіді учня – обґрунтованість, логічність, послідовність викладу, ступінь самостійності в судженнях, культура мови.

Критерієм оцінки знань, умінь та навичок учнів є точно обрана величина, що є вимірювачем якості навчальної діяльності. Обрані критерії мають відповідати цілям, завданням навчання в школі. У 2000 році в загальноосвітніх навчально-виховних закладах України запроваджена 12-бальна шкала оцінювання навчальних досягнень учнів. Це зумовлено новими підходами до поліпшення функціонування усієї системи освіти в країні.

У прийнятому Міністерством освіти і науки України документі "Загальні критерії оцінювання навчальних досягнень у системі загальної середньої освіти" зазначено: "Визначення рівня навчального прогресу учнів є особливо важливим з огляду на те, що навчальна діяльність у кінцевому результаті повинна не просто дати людині суму знань, умінь чи навичок, а сформувати рівень компетенції".

Поняття компетенції не зводиться ні до знань, ні до навичок, а належить до сфери вмінь. Отже, під компетенцією розуміють загальну здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, нахилах, набутих завдяки навчанню.

Основними компетенціями, яких вимагає сучасне життя, є:

- громадянські пов'язані зі здатністю брати на себе відповідальність, брати участь у спільному прийнятті рішень, врегулюванні конфліктів ненасильницьким шляхом, брати участь у функціонуванні й розвитку демократичних інститутів суспільства;

- ті, що стосуються життя в полікультурному суспільстві, — розуміння несхожості людей, взаємоповаги до їх мови, релігії, культури тощо;

- пов'язані з володінням усною і писемною рідною та іншими мовами;

- пов'язані з вимогами інформаційного суспільства, володінням інформаційними технологіями, здатністю критичного ставитися до засобів масової інформації;

- щодо бажання і готовності постійно навчатися як у професійному, так і в особистому та у суспільному плані.

З метою забезпечення ефективних вимірників якості навчальних досягнень та об'єктивного їх оцінювання в середній школі вводиться 12-бальна шкала оцінювання, побудована за принципом підсумовування набутих знань, умінь і навичок з урахуванням зростання рівня особистих досягнень учня, а не ступеня його невдач, до чого вчителя, як правило, спонукала чотирибальна система.

Встановлені Міністерством освіти норми оцінок з кожної окремої навчальної дисципліни є обов’язковими для учителів. Але існують і міжпредметні, загальнодидактичні оціночні норми, що мають орієнтовний характер.

Рівні компетенції	Бали	Критерії
1. Початковий		Учень володіє навчальним матеріалом на рівні елементарного розпізнання і відтворення окремих фактів, елементів, об'єктів, що позначаються уч­нем окремими словами чи реченнями. Учень володіє матеріалом на елементарному рівні засвоєння, викладає його уривчастими реченнями. Виявляє здатність викласти думку не елементар­ному рівні. Учень володіє матеріалом на рівні окремих фраг­ментів, що становлять незначну частину навчаль­ного матеріалу
2. Середній		Учень володіє матеріалом на початковому рівні, значну частину матеріалу відтворює на репродук­тивному рівні. Учень володіє матеріалом на рівні, вищому за початковий, здатний за допомогою вчителя логіч­но відтворити значну його частину. Учень може відтворити значну частину теоретич­ного матеріалу, виявляє знання і розуміння основ­них положень, за допомогою вчителя може аналі­зувати навчальний матеріал, порівнювати та ро­бити висновки, виправляти допущені помилки
3. Достатній		Учень здатний застосовувати вивчений матеріал на рівні стандартних ситуацій, частково контролювати власні навчальні дії, наводити окремі власні при­клади на підтвердження певних суджень. Учень вміє порівнювати, узагальнювати, система­тизувати інформацію під керівництвом учителя, в цілому самостійно застосовувати її на практиці, контролювати власну діяльність, виправляти помилки і добирати аргументи на підтвердження певних думок під керівництвом вчителя. Учень вільно (самостійно) володіє вивченим обся­гом матеріалу, в тому числі і застосовує його на практиці; вільно розв'язує задачі в стандартних ситуаціях, самостійно виправляє допущені поми­лки добирає переконливі аргументи на підтвер­дження вивченого матеріалу
4. Високий		Учень виявляє початкові творчі здібності, само­стійно визначає окремі цілі власної навчальної діяльності, оцінює окремі нові факти, явища, ідеї; знаходить джерела інформації та самостійно використовує їх відповідно до цілей, поставле­них учителем . Учень вільно висловлює власні думки і відчуття, визначає програму особистої пізнавальної діяль­ності, самостійно оцінює різноманітні життєві явища і факти, виявляючи особисту позицію щодо них; без допомоги вчителя знаходить дже­рела інформації і використовує отримані відомо­сті відповідно до мети та завдань власної пізна­вальної діяльності. Використовує набуті знання і вміння в нестандартних ситуаціях. Учень виявляє особливі творчі здібності, само­стійно розвиває власні обдарування і нахили, вміє самостійно здобувати знання