Система центрального та місцевого управління та правоохоронні органи російської імперії 19-20 ст

Російська імперія наприкінці XIX - початку XX ст. являла собою абсолютну монархію, де вся повнота влади належала імператору, який повинен був дотримуватися закону про престолонаслідування (передача престолу старшому синові або старшому по чоловічій лінії).

Гербом Російської імперії був двоголовий орел з царськими регаліями, а прапор представляв собою полоніще біло-синьо-червоного кольору.

Державний лад Росії в основному сформувався ще при Олександрі I. Головним законодавчим органом при царі був Державна рада, діяльність якого полягала у висловленні імператору думок з питань законодавства. Будь-який проект ставав законом лише після підписання царем. Вищим судовим органом був Сенат. Для управління державними справами існував Комітет міністрів, всі дев'ять міністрів якого були підпорядковані цареві. Самою великою компетенцією володіли міністерства фінансів і внутрішніх справ. У віданні Міністерства внутрішніх справ знаходилася всі адміністративно-поліцейські установи країни. МВС виконувало багато функцій, в тому числі воно відало цензурою, загальною статистикою, поштою і телеграфом, ветеринарними і медичними справами і т.д. Священний Синод - відомство у справах церкви - також ставився до органів державного управління.

На чолі місцевої адміністрації стояли губернатори, які призначалися урядом і володіли широкими повноваженнями. У разі введення в губернії надзвичайного стану влада передавалася генерал-губернатору, який міг забороняти збори, закрити друковані органи, заарештувати підозрілих і т.д. Частина функцій з управління губерній передавалася до рук земств, які відали ремонтом доріг, наданням продовольчої допомоги населенню, містили мирових суддів і т.д. Земства в силу своїх можливостей намагалися протистояти натиску чиновницької бюрократії. Іншими словами, через земство суспільство намагалося вплинути на систему управляти країною.

Функції щодо забезпечення громадського порядку ніс Департамент поліції, що входить до складу МВС. Він включав в себе армію, козачі частини - з метою охорони кордонів і боротьби із смутою, жандармерію, яка проводила політичне слідство. У кожній губернії існувало губернське жандармське управління, в кожному губернському місті був поліцмейстер, в повіті - справник, у підпорядкуванні якого перебували урядники і пристави.

На початку ХХ ст. виникли секретно-розшукові відділення («охранки»), до яких входило агенти набюденія, негласні агенти, провокатори. На поштамтах існували відділи для перлюстрації листів. Створювалися охоронні відділення «для виробництва негласних та інших розшуків і розслідувань у справах про державні злочини з метою попередження і припинення останніх». Іншими словами, служба безпеки представляла собою ефективну систему політичного розшуку.