Музична терапія та її вплив на розвиток та виховання особистості дошкільника

Особливе місце музики в сучасному житті людини потребує усвідомленого ставлення до себе. Використовуючи досягнення науки й техніки (сучасні засоби звукозапису та звуковідтворення), музика розширює коло свого впливу в сучасному просторі буття особистості, вона перетворюється в «музично-звучащий простір» (В. Саранін). І дійсно, сучасна людина практично не може бути відділеною від звучання та знаходиться в постійній залежності від музичних смаків, потреб та настроїв навколишнього світу. Безперервна зануреність у музику робить її супутнім компонентом сучасної особистості. Стає очевидним, що музика є невід’ємною частиною системи людських координат, які перетворює в енергійно-інформаційні складові сучасності. Проникаючи практично в усі сфери людської життєдіяльності, вона дозволяє говори про виключну значущість у якості потужного духовного та біологічного стрижня, на якому будується людське життя. Недарма вчені починають обговорювати питання, пов’язані зі співвіднесенням «мелодичного повітря» із рядом екологічних вимог, високими параметрами культури його формування та використання.

В осмисленні цінності музики як феномену, спостерігаємо спрямування наукової думки від розуміння її як «абсолютної музики» (К. Дальхауз, В. Вакенродер, Л. Тик, Е. Т. А. Гофман, Р. Вагнер, Л. Фейербах, Ф. Ніцше), «рухомі форми, що звучать» (Е. Ганслік), «естетичного споглядання як благоговіння» в епоху романтизму, мистецтва, що пробуджує в нас благородні почуття (Х. Кох), «мистецтво, що підіймається до моральних почуттів, завдяки яким людина набуває моральну цінність» (І. Зульцер), «звуко-мова» (Й. Маттезон), мистецтво думки і змісту (А. Михайлов), «мистецтво інтованого змісту» Б. Асаф’єв, художнього відображення дійсності в звучанні [8], як одного із способів символічного мислення [16;с.334], до визначення її як складного поліморфного, поліфункційного енергійного утворення, сутність і вплив якого залежить від багатьох компонентів, що трансформує її в особливу форму культури, яка має власний смисл, певний ряд образів, механізмів упливу на людну та суспільство [13;с.3].

Один з найбільш стійких семантичних зв’язків поняття «музика» виявляється в синонімічності й навіть тотожності його з поняттями «радість» і «свято» (акадське слово «negütu» – музика – походить від «negu» – радість).

На основі вчення Б. Асаф’єва в курсі «Музика як вид мистецтва», В. Холопова пропонує своє розуміння музики як виду мистецтва, заснованого на системі звукоінтонацій, що історично склалася через емоційну дію, що втілює які-небудь ідеї, образи відчуттів і станів людини, можливо – предметів і подій дійсності, що реалізовується в конкретних творах, побудованих за певними принципами композиції й підносяться слухачу музикантом-виконавцем [14].

Музика тісно пов’язана зі здоров’ям людини, підтримуючи, зміцнюючи або руйнуючи його оптимальний стан. Багаточисленні дослідження підтверджують, що «людина – є звучащий мікрокосм, і кожний із напрямів музики виконує в його настроюванні на включення в форми життєдіяльності, певну роль» [13;с.3-4]. Така ситуація зумовлює осмислення музики як біологічної та антропологічної константи, що перетворює її в смислоутворюючий елемент екологічності буття людини.

Численні наукові розвідки, що вивчають музику, розглядають її під різним кутом зору. Цікавими та актуальними, з позиції практичного застосування в роботі вихователя ДНЗ, є накопиченні знання про закономірності терапевтичного впливу музики, що були узагальнені й оформленні в галузь психологічної науки – музикотерапію, яка являє собою напрям відновлюваної медицини, в методологічній основі якого лежить використання музичного мистецтва з лікувально-профілактичною метою.

Сучасна наукова думка в галузі музикотерапії розвивається в декількох напрямках. Так, вивчення художньо-естетичних закономірностей музичного сприйняття здійснюється в естетичних та музично-теоретичних роботах І. Догеля, А. Костюка. Психофізіологічні аспекти дослідження музикотерапії належать В. Бехтереву, І. Павлову, І. Сеченову, В. Полякову, Б. Любан-Плацца, О. Белову, І. Тарханову та інших. З другої половини XX ст. музикотерапія вивчається й використовується з лікувальною метою в різних напрямках медицини й у психології, зокрема, спеціальній. Найбільш розробленим аспектом у музичній психології є психологія музичного сприйняття, дослідженням якої займалися музикознавці та теоретики Ю. Тюлін, Б. Асаф’єв, Б. Яворський, Л. Мазель, М. Блінова, Ю. Алієв та інші. Сучасні вітчизняні дослідження музикотерапії представлені працями Г. Побережної, У. Дутчак, Л. Ігнатьєва, І. Крутій та інші.

Основою музично-терапевтичного впливу є феномен резонансу, що «являє собою різке зростання амплітуди коливань у будь-якій системі під впливом зовнішніх сил. При цьому частота власних коливань системи збігається із зовнішньою частотою. Одночастотні коливання об’єднуються й не просто додаються, а відбувається потужне нарощування якості, значний енергетичний стрибок» [11;с.24]. У фізичному плані проявом резонансу є вібрація. Підтвердженням цієї думки є дослідження доктора Г. Шоу [1], який пояснює вплив музики на здоров’я людини дією вібрації звуків. Звуки створюють енергетичні поля, що провокують резонувати клітини організму. Людина сприймає музику, а вона, в свою чергу, нормалізує ритм дихання, пульс, тиск, температуру, знімає м’язову напругу. Тому правильно дібрана мелодія має сприятливу дію, допомагає зняти емоційну напругу, врівноважує настрій, сприяє підвищенню емоційного тонусу.

Сфера впливу музики багатогранна й охоплює фізіологічну, соматичну та психолого-педагогічну сторони. Такий різнобічний уплив музики на психіку людини обумовив музикотерапію як один із перспективних сучасних методів гармонізації психо-фізичного стану особистості. Вона є відображенням і вираженням суспільно-історичної сутності людини, невід’ємною частиною її суспільної свідомості, фактором розвитку. При цьому, музикотерапія посідає своє унікальне місце, створюючи позитивний уплив як на дитину, так і на дорослого тим, що торкається емоційно-вольової (фізичної та душевної) й розумової сфер.

Г. Побережна виокремлює такі рівні музично-терапевтичного впливу: фізіологічний, психічний, сакральний. Музично-терапевтичний уплив на фізіологічному рівні можна описати такою послідовністю взаємодії: звук – вухо – барабанна перетинка – голосовий апарат – гіпоталамус – підкірка – кора головного мозку – нервова система. Психічний рівень продукується разом із настроєм музики. Це особливий душевний стан, що поєднується зі здатністю проникнути в найглибший шар змістовності музичного вислову. Сакральний – ми розуміємо як рівень глибокого філософського узагальнення та пов’язуємо із катарсисом, очищенням людської душі через страждання, емоційні переживання.

Кожний музичний твір сповнений певними засобами музичної виразності (ритм, темп, мелодія, гармонія, музична форма, жанр, динаміка, тембр тощо), що є відображенням певного стану людської духовності. Безумовно, духовність є переживанням і взаємодією людини з буттям. У межах нашого дослідження під одним із аспектів «буття» потрібно розуміти музичний твір, у якому в унікальній узагальненій формі, завдяки таланту композитора, передається комплекс емоційних відношень як таких. Людина за своє осмислене життя не завжди відчуває такі емоційні переживання, якими може бути сповнене людське життя та яким збагачує її мистецтво. Високохудожній музичний твір дає їй можливість зустрітися з розмаїттям емоційних станів, цікавих життєвих психологічних ситуацій, тобто – з «іншим», пережити в співбутті, наповнити свій духовний світ завдяки новим відчуттям. Підтвердженням цього є думка Ю. Білодіда [2;с.105] про те, що духовна особистість пізнає «іншого» на основі цілісного сприйняття іншодуховного здебільшого інтуїтивними засобами в процесі співпереживання буття. Переживання являє собою найсокровенніше, найінтимніше та невід’ємне від індивідуальної форми суб’єктивного. Переживання, що відбувається під час естетичної ситуації, базуються на безкорисливому інтересі суб’єкта до об’єкта, тобто відношенні духовного, а не біофізичного рівня. Виховна сила мистецтва базується на тому, що спонукає людей «переживати себе». Адже «пережити» щось, означає долучити дане явище, подію, дійство до свого власного життя. У практичній життєдіяльності людини сила впливу тих чи тих подій, вражень визначається тим, у якій мірі вони викликали переживання, тобто наскільки вони заглибились у емоційну сферу психіки. У випадку, коли переживання не відбулось, а почуте, побачене лишилось саме почутим і побаченим, а не сприйнятим, засвоєним, осмисленим, – воно не відбивається на духовному рівні, характері, світосприйнятті особистості. А у випадку, коли певне явище, подія пережиті людиною, залучені в структуру свідомості, то це трансформує емоційне, глибинно-особистісне ставлення до життя, цінності та переконання людини. Тоді мистецтво стає здатним будувати та трансформувати свідомість особистості в її цілісності – в єдності поглядів, світогляду, світосприйняття, переконань та характеру, тому що воно слугує не лише засобом спілкування та просвітництва, а й способом розширення життєвого простору, досвіду особистості та здобуття нових цінностей. Розширюючи рамки особистісного життєвого простору, мистецтво трансформує «чужий» досвід, роблячи його «своїм» через досвід власного переживання.

Разом із тим, у аспекті музичної терапії виховні можливості музики не пов’язані з її естетичною цінністю. Є «погана» з точки зору музичного мистецтва, але нешкідлива музика. А є музика шкідлива, з психологічної точки зору, хоча написана відомими композиторами. Музика, яку можна назвати шкідливою, відрізняється частим дисонансом, відсутністю форми, нерегулярністю ритмів. Наприклад, рок-музика впливає ультра- й інфразвуками, які ми не відчуваємо, але «чують» усі наші органи, вона здатна руйнувати мозок за принципом «25-го кадру». Деякі музикознавці вважають, що й класична музика може шкідливо впливати на психологічний стан слухачів, оскільки є музика, що «заражає» апатичністю, слабкістю, стражданням. Отже, ефективність музично-терапевтичного впливу визначає дотримання певних принципів, серед яких виокремлюють: 1) не нашкодь (відповідність використання стилю музики поставленій музично-терапевтичній меті); 2) індивідуальний підхід (рецепти музичної фармакології; відповідність музичного репертуару аудиторії слухачів, наприклад, «Похорон ляльки» із «Дитячого альбому» П. Чайковського не рекомендується демонструвати дітям тощо); 3) принцип вільного музикування; 4) принцип систематичної оцінки результатів і погляду медицини.

На думку В. Петрушина, основну роль в моделюванні емоції відіграють лад і темп, інші компоненти, такі як мелодія, ритм, динаміка, гармонія, тембр – залишаються допоміжними, хоча, це може здаватись незвичним. Далі, автор зауважує, що від творів музикантів «старих» майстрів до творів сучасності збільшується структурна та семантична складність музичної тканини, при цьому самі емоції суттєво не змінюються [10, с.22].

Наукові знання з біології та медицини свідчать про те, що сильну дія на організм людини здійснює ритм. Ритми музичних творів лежать в діапазоні від 0,6 до 1,5 Гц – це частота, близька частоті серцебиття та дихання. Життя людського організму засноване на різних ритмах – дихання, серцебиття, різних діях. Організму людини властиво адаптуватися до зовнішніх дій, тому під час прослухування музики робота серця й дихання копіює ритм музичного твору.

У результаті численних психолого-педагогічних та соціологічних досліджень встановлено, що під впливом музики, яка відповідає функціональному станові організму, такі психічні процеси, як пам’ять покращуються на 45-50 %, а увага – на 25-30 %. Музика активізує розумові здібності особистості, а також працездатність та зосередженість, здатна розвивати та підвищувати інтелект людини. Звукові вібрації стимулюють кровообіг, емоційний тонус. Ці дослідження підтверджують фізіологічну гіпотезу музикотерапії: поєднання ритму музики з біоритмікою людини.

На думку Г. Побережної [11], задля того, щоб музика надійно ввійшла в повсякденне життя людини, доцільно створити «музичну аптеку». Її склад становлять: 1) твори «золотого фонду» музичної класики («Либідь» К. Сен-Санса; «Адажіо» й «Танок маленьких лебедів» із балета «Лебедине озеро» П. Чайковського; його ж вальси із «Лускунчика» та «Сплячої красуні»; «Аве Марія» Й.Баха, Ф. Шуберта тощо); 2) класичні твори, написані спеціально для дітей: «дитячі альбоми» П. Чайковського, Р. Шумана, М. Равеля, К. Дебюсі, українських композиторів: В. Косенка, М. Степаненка, Г. Соська, О. Нежигая та інших; 3) фольклорні мотиви (колискові у виконані Н. Матвієнко, М. Пилипчак), оскільки генна пам’ять потребує свого прояву, тому українські веснянки, колядки, щедрівки, потішки будуть досить корисними в практичному застосуванні; 4) сучасні дитячі пісні, в тому числі з відомих мультфільмів; 5) фонова інструментальна музика (допомагає сконцентруватися над виконанням творчих завдань, наприклад, під час малювання, ліплення, конструювання тощо).

Наведемо приклади прийомів музичної терапії для вихователів ДНЗ:

1) Недирективна медитація для дітей старшого дошкільного віку. Мета заняття: заспокоєння дітей, зняття емоційної напруги, зменшення відчуття тривоги й невпевненості. Обладнання: музичний програвач, аудіозапис. Методика проведення: запрошуємо дітей зручно сісти на стільчики, звернути увагу на своє дихання, зосередитися на звуках музики, не відволікатись, «відправитись» у країну чарівних звуків, яскравих образів, настроїв та барв. Чарівливі звуки можуть перетворити нас на різних героїв, казкових персонажів. Пропонуємо прослухати музичний твір. Під час сприйняття музики вихователь веде бесіду-розповідь: «Діти, ми з вами можемо не лише слухати музику, а вдихати її аромат, відчувати його на своєму язиці, відчувати шкірою. Мелодія, що звучить, веде нас, мов стежинка, якою ми з вами подорожуємо. Можемо перетворитись на диригентів, та продиригувати музику, що чуємо. Подумайте, який настрій у мелодії? яку назву ми б дали цьому музичному твору? чому? Чи пробуджує мелодія якісь почуття у вас? які бажання викликає ця музика? які думки навіює нам музика? якого героя вам нагадує музичний настрій?». Обговорення ідей та образів, що виникають під час музичного сприйняття, веде до більшого пізнання членів групи й самих себе, один одного, і це сприяє росту товариськості в групі, доброзичливості між її представниками.

2) Музично-психологічний масаж. Мета: тренування рухомості нервових процесів; уважно ставитись до свого тіла, контролювати м’язові та психологічні утиски, що супроводжують напружену діяльність. Обладнання: музичний програвач, аудіозапис. Методика проведення: учасникам групи пропонуємо прослухати (зосереджено) насичений негативними афектами музичний фрагмент до 1,5-2 хвилин звучання, намагаючись пригадати епізоди зі свого життя, що підходять під пропоновану музику. Згадати та пережити заново. Потім вихователь промовляє: «СТОП!» і вмикає плавну, спокійну музику. Завдання тут – миттєво скинути, мов баласт, м’язову напругу, що виникає під час негативного переживання. Спектр емоцій може бути таким: від образи, злості, страху – до радості, заспокоєння, умиротворення. Рекомендується використовувати такі музичні фрагменти на вибір: а) С. Прокоф’єв. «Мана» («Наваждение»); б) Ф. Шопен. Ноктюрн. Мі-бемоль мажор; а) Р. Щедрин. «Скачки» з балету «Анна Каренина»; б) З. Фибих. Поема.; а) Л.Бетховен. Соната № 14 «Місячна» (Фінал); б) Й. Штраус. Вальс «Голубий Дунай».

При прослуховуванні першого фрагменту: «Чітко уявіть собі неприємну ситуацію. Відчувайте тривогу, неспокій, дозвольте собі відчути хвилювання. Напружте м’язи тіла. Негативні емоції повністю оволоділи вами». Після команди «СТОП!» вихователь вмикає приємну, спокійну музику. «Миттєво позбулися свого внутрішнього навантаження, повністю залишили зону негативних емоцій. Розслабили всі м’язи (ручки, ніжки, шії, обличчя, спину). Уявили себе серед природи. Вдихаємо аромат троянд, прогулюємось залитою сонцем стежиною. Ми спокійно дихаємо, нам приємно, тепло. Ми повністю забули неприємні спогади. На згадку приходять любі серцю образи, добрі друзі, теплі обійми».

Пропонований прийом тренує рухомість нервових процесів, а також вчить уважно ставитись до свого тіла, розуміти його прояви, контролювати м’язеві та психологічні утиски. Відпрацювання афекту на невербальному рівні закріплюється потім і словесним обговоренням пережитих емоцій, таким чином здобувається єдність почуттів та думок, що вичерпує негативні емоції.

Успішність музичної діяльності вихователя щодо музично-терапевтичного впливу на дошкільників визначається довершеним знанням, розумінням, осмисленням музичних творів, що ним використовуються, а також, чітким усвідомлення цілей музично-терапевтичного впливу; дотриманням принципів формування музичного репертуару (послідовність творів) та відповідністю психологічному клімату між дітьми; довірливою, комфортною атмосферою між дітьми та вихователем; наміром креативно розвивати дошкільників засобами музичного мистецтва. Адже загальновідомою є думка В. Сухомлинського про те, що в структурі людських художніх смаків музика посідає перше місце, випереджаючи інші види мистецтва. Вона виступає компонентом багатьох інших синтетичних видів мистецтв, формує середовище, створює унікальні умови для людського суспільства сприймати прекрасне в житті й мистецтві, допомагає людині стати чуйною, впливає на всі складові її психіки – уяву, почуття, мислення, волю, здібності. Отже, впровадження музикотерапії в практику ДНЗ уможливлює тотальний уплив на особистість дитини на трьох рівнях: фізіологічному, психічному, сакральному; сприяє розвитку комунікативних актів; розвитку творчої уяви, фантазії; розширенню емоційної сфери; релаксації психологічного тонусу; розвитку почуття товариськості.

3) музично-рефлекторне пробудження дітей після денного сну. Пробудження - процес індивідуальний, і займає різний час у дітей з різним типом нервової системи (від З до 10 хв). Щоб пробудження було м’яким, добрим і бажаним, використовується відповідна музика: досить тиха, ніжна, легка, така, що обіцяє радість. Використовують десятихвилинну музичну композицію, яку тривалий час не змінюють, оскільки у дітей має виробитися рефлекс пробудження на певну музику. Почувши звучання звичної мелодії, малюки легше й ефективніше переходять від стану повного спокою та розслаблення до активної діяльності. Через 1-2 місяці музична композиція змінюється на іншу, аналогічну, яка незабаром стає дітям такою ж звичною, як і перша.

Рекомендовані музичні твори: композиції Кітаро, "Вечірня серенада" Ф. Шуберта, «Пісня Сольвейг», «Ранок» Е. Гріга, Ф. Шопен. Ноктюрн. Мі-бемоль мажор, З. Фибих. Поема, Й. Штраус. Вальс «Голубий Дунай», К. Дебюсі «Дівчина з волоссям цвіту льону» тощо.

♫ Завдання: Розгляньте малюнок, ознайомтесь з музичними інструментами та їх співвднесенням людським органам. Заповніть табличку такої взаємодії

Рис.1 Відповідність музичних інструментів людським органам, години їх фізіологічної активності.

Ознайомтесь із впливом, що виявляє на людину різни жанри музики (За Г. Побережною)