В чому цінність музичного мистецтва.

Виховна сила музичного мистецтва базується на тому, що спонукає людей «переживати себе». Адже «пережити» щось, означає приєднати дане явище, подію, дійство до свого власного життя. В практичній життєдіяльності людини сила впливу тих чи інших подій, вражень, визначається тим, в які мірі вони викликали переживання, тобто наскільки вони заглибились до емоційної сфер психіки. У випадку, коли переживання не сталося, а почуте, побачене лишилось саме почутим і побаченим, а не прийнятим, засвоєним, осмисленим, воно не відбивається на духовному рівні, характері, світосприйнятті особистості. А у випадку, коли певне явище, подія пережита людиною, заринуло в структуру свідомості, трансформує емоційне, глибинно-особистісне відношення до життя, цінності та переконання людини. Тоді мистецтво стає здатним будувати та трансформувати свідомість особистості в її цілісності – в єдності поглядів, світогляду, світосприйнятті, переконань та характеру – тому, що воно слугує не лише засобом спілкування та просвітництва, а й способом розширення життєвого простору, досвіду особистості новими цінностями. Розширюючи рамки особистісного життєвого простору, воно трансформує «чужий» досвід, роблячи його «своїм» через досвід власного переживання.

Саме в цьому і вбачається цінність музичного мистецтва. Внаслідок розуміння та осмислення творів музики людина набуває духовний досвід (тобто через приклади взаємодії людини й світу, через сюжети, засоби музичної виразності та віднайдені інтерпретації художніх творів).

«КУЛЬТУРА» Й МУЗИЧНЕ ВИХОВАНЯ

Категорія «культура» має кардинальне значення для педагогіки, для дослідження закономірностей функціонування освітніх процесів. Культура звернена до творчої сили особистості, до краси її дій. А спрямованість до культури є рухом до якості, якісним змінам, що так потрібні сучасному суспільству.

Культура, «що відтворює єдність картини світу, що формує людина всупереч диференціації наук, що розбивають цю картину на безліч осколків», розглядається як фундаментальна категорія, що визначає магістральну лінію розвитку освіти [2]. Культурологічний підхід розглядає музичну освіту як модель культури, забезпечуючи її гармонійність та цілісність. А саме, у культурній парадигмі освіти духовно-практичне відношення виступає у формі «причетності» людини до світу як єдинородному з ним. Ця «причетність» людини до того, що відбувається навколо нього стає умовою прояву цілісності, мислимої як гармонія людини з самим собою. Вона окриляє людину, його особиста дія стає джерелом етичної активності.

Однією із задач вихователя-педагога є знайомство і залучення дітей до світу музики. Та вищою його задачею є виховання Любові до музики. Музика – це мова, на якому розмовляють з нами композитори, виконавці. Музика одночасно залежить і не залежить від часу. Вона триває в часі, складається з тривалостей різної величини. Та час не владний над витворами музичного мистецтва, де мистецтво ми розуміємо як вищу форму втілення духовних цінностей. Існує і таке специфічне поняття, як «художній час», коли подія може відбутися за два куплети й т.п. Винятковість даної мови полягає у тому, що ми маємо справу не з вербальною, понятійною формою вислову, а з абстрактною, універсальною, що базується на емоційній основі. Особливістю взаємодії з музикою є неможливість її освоєння без опори на художньо-образну сферу. Вивчення «граматики» музики (теоретичний цикл дисциплін) дає уявлення про використання певних засобів виразності. Та хіба розбір речення по його членах допомагає в усвідомленні змісту цієї речення? Саме можливість поліваріантного трактування музичного твору підіймає його до універсального рівня, до вершин класики, яка вічна.

Музика завжди виступала як константа культури, що формує й відточує емоції. Виділення цієї позиції традиційно пов'язувалося із сприйняттям краси. Природно, що її емоційне сприйняття має еволюційне значення як найкоротший шлях адаптивного інтуїтивного пізнання. В. Саранін зазначає, що виступаючи як одне з найкомунікативніших мистецтв, музика емоційно-просторово об'єднує людей, формує множинні моделі їх схожої свідомості й поведінки. В результаті цього вона стає носієм реалізації й проведення в життя різного роду змістовних основ суспільства.

Проте, сам зміст, якість, цінність музики, музичного простору не однозначні. Часто він насичений низькопробними, агресивними творами. Тому музика трансформується в амбівалентную, складну соціальну проблему. Зміст «звучащого простору» треба вивчати, складати й формувати його у відповідності до вимог екологічності буття людини. Тому набуває особливої значущості питання формування культурної самосвідомості особистості, формування ціннісної свідомості, ціннісних переконань, а не обмеження підготовки людини до професійної діяльності в тій або іншій галузі матеріального чи духовного виробництва.

Таким чином, особистість дитини не розвивається сама по собі, її духовне зростання відбувається безпосередньо в живому соціальному досвіді, в процесі орієнтації на ті цінності, які забезпечують значущий смисловий взаємозв'язок різних форм людської життєдіяльності. Саме це відбувається в процесі ціннісної взаємодії особистості з твором музичного мистецтва та віднаходження власних смислів, базуючись на спеціальних знаннях, оскільки музика є універсальним явищем, специфічним світом прояву культури, найбільш широко представлений в особистісних та соціальних проявах.