Лібералізм як напрям у деонтологічних політичних і правових вченнях

Лібералізм як напрям європейської політичної та правової думки бере свій початок з творчості видатного англійського мислителя Д. Лока. Термін «лібералізм» з’являється на початку XIX століття і походить від латинського «libertas», тобто «свобода». Основою цього напряму є свобода, яка, згідно з класичною дефініцією Декларації прав людини і громадянина, розуміється, як «право робити все, що не порушує свободи іншої людини; використання природжених прав кожною людиною не має інших меж, ніж ті, які забезпечують іншим членам суспільства змогу користуватися такими самими правами». У XIX столітті лібералізм стає однією з найвпливовіших політичних та інтелектуальних течій. Концептуальну основу лібералізму складають дві головні тези. Перша полягає у твердженні, що особиста свобода і приватна власність є найвищими соціальними цінностями. Друга – у твердженні, що реалізація цих цінностей не тільки забезпечує розквіт усього творчого потенціалу особи та її благополуччя, але й водночас веде до розвитку як суспільства в цілому, так і держави зокрема. Поряд із цими двома ідеями є низка інших елементів ліберальної ідеології, зокрема ідея прогресу, загального блага, правової держави, конституціоналізму, розподілу влад, представництва, самоврядування.

Лібералізм першої половини XIX ст. виступив з розробкою ідей, які, з одного боку, продовжували традиції попередніх прогресивних мислителів у трактуванні політичних і громадянських свобод, представницької демократії та ін. (Ш. Монтеск’є, Д. Лок та ін.), а з іншого – провели їхню переоцінку відповідно до змінених суспільно-політичних реалій. Наприклад, ідея влади народу та суспільного договору була замінена доктриною представництва. Сама по собі ідея представництва як гарантія особистої свободи була проголошена ще в XVII столітті, а згодом знайшла своє закріплення в американській Декларації незалежності і французькій Декларації прав людини і громадянина, як природжені та невідчужувані права особи. Однак розвиток подій у кінці XVIII – на початку XIX століття, зокрема у Франції, показав, що воля більшості, проголошення певних прав ще не є гарантією того, що вони не будуть ігноруватися та порушуватися. Тому лібералізм протиставляє державній владі цінність індивіда, його автономію, у тому числі від влади більшості.

Основоположник французького лібералізму Б. Констан так формулював завдання, яке він ставив перед собою: «Протягом сорока років я захищав один і той самий принцип – свободу у всьому: в релігії, філософії, в літературі, у промисловості, у політиці, розумі. Під свободою розуміється верховенство особи над владою, котра бажає правити за допомогою насильства, і над масами, які репрезентують з боку більшості право підпорядкування собі меншості». Він же підкреслював, що «політична свобода служить гарантією особистої свободи, проте вона не може її замінити». Розвиток лібералізму відбувається тією чи іншою мірою у всіх європейських країнах та на північноамериканському континенті.