Марсілій Падуанський та його погляди на обов’язки громадян у державі

Марсілій Падуанський (Marsilio da Padova, 1275-1343 рр.) належить до тих середньовічних мислителів, чия творчість свідчить про рішучий розрив із теологічною традицією у поглядах на державно-правові явища. У 1324 р. він написав найвизначнішу свою працю «Defensor Pacis» («Захисник миру»), в якій висунув ідею народоправства, яка випереджувала час на кілька століть. Тільки значно пізніше ця ідея знову знайшла своє відображення в доктрині великого французького просвітителя Ж-Ж. Руссо.

«Захисник миру» складається із трьох трактатів. У першому розвивається світська теорія держави, в другому – викладаються погляди на суть і призначення церкви, у третьому – формулюються висновки. Марсілій опирається у своєму трактаті на раціоналістичне вчення Арістотеля, концепцію єдиного розуму Аверроеса, він також неодноразово згадує Біблію, як книгу, з якої можна почерпнути знання про божественний закон, Марсілій Падуанський також посилається на Фому Аквінського, Августина.

Розглядаючи погляди Марсілія на обов’язки громадян у державі, та побудову держави, необхідно зазначити, що він розглядає їх відповідно до античних поглядів, обстоюючи таким чином форму досконалого устрою суспільства. Держава для нього – це світський інститут, який розвивається за власними законами і має власну субстанцію; це постійна спілка, завдяки якій людина досягає самодостатнього життя. Розглядаючи походження держави, він вважає, що вона виросла з сім’ї, як первинного, найпростішого елементу людської асоціації. Саме з появою держави він пов’язує і появу політичної влади. Згідно з Падуанським, держава – це результат природного прагнення кожної людини до досконалого життя.

Держава досконала, якщо вона добре управляється, має хороші закони, а також виконує функції, що забезпечують підтримку миру. Саме Падуанському належить перше трактування миру, як засобу для досягнення «громадянського щастя», а не як універсального порядку, що підтримується божественним правом. Досягається він у тому випадку, коли кожна людина в державі отримує можливість безперешкодно займатися своєю діяльністю, завдяки узгодженому функціонуванню всіх органів держави, досягненню певного правового порядку.

Під людськими законами Марсілій розумів «правила», що регулюють людську поведінку і містять накази, заборони, дозволи, і наділені примусовою силою. Саме у примусовості, як специфічному атрибуті, він вбачає суть законів, які виступають як приписи людської влади. Призначення людського права полягає, з одного боку, у регулюванні відносин у державі, адже воно – «універсальний суддя громадянської справедливості і загальної користі», а з іншого, – в утриманні людської влади від свавілля, тобто у контролі за здійсненням влади правителем на основі права.

Основою деонтологічного аспекту філософського вчення Марсілія Падуанського є його трактування народного суверенітету, згідно з яким сувереном у державі є народ-законодавець. Відповідно до цієї концепції, народ створює закони держави, тобто є legislator humana (людським законодавцем). Він призначає уряд (правителя) і контролює його діяльність, а в разі необхідності змінює їх. Важливою функцією народу-законодавця є контроль за тим, щоб закони переслідували «загальну користь».

Виконавчі функції в державно-правовій концепції Падуанського належать уряду, на чолі якого стоїть правитель, який обирається народом і йому підзвітний. Головне завдання правителя – проводити на практиці те, що вважає необхідним народ-законодавець. Важлива функція правителя – здійснювати правосуддя: він повинен судити, здійснювати свою владу і виконувати свої рішення на основі закону. Якщо ж правитель відступає від законів або перетворюється на тирана, то народ може покарати і, навіть, скинути його.

За вченням про належне Марсілія, виконавчі функції можуть бути довірені одному, багатьом або всім. Щодо форм держави, то він, так як і Арістотель, розрізняє три правильні і три неправильні форми. Марсілій виступає за монархію, тобто правління одного, але за монархію виборну, оскільки у такому випадку народ завжди зможе вибрати найкращого, тоді як при інституті спадкового правителя ця умова дотримується дуже рідко.

Значення та вплив Марсілія Падуанського на формування пізнішої європейської думки досить значні. Його називали родоначальником всіх демократичних авторів Нового часу та підкреслювали, що його з найбільшим правом можна зарахувати до провісників правової держави в новому розумінні, що він створив нове вчення про державу, побудоване на раціоналістичних засадах.

При розгляді деонтологічного аспекту філософських вчень Відродження і Реформації необхідно мати на увазі, що в цей час з’являються перші самостійні політико-правові вчення, у яких розглядаються правові засади громадян у державі. З позиції сучасної культури, кажучи її мовою, серед питань, що розглядаються в перших політико-правових вченнях, можна виділити наступні:

· соціальна природа моралі;

· становлення норм моралі в сферах спілкування;

· ступінь відповідності поведінки особи та моральних норм, прийнятих у суспільстві;.

· соціологічні аспекти взаємодії моралі з іншими видами соціальної регуляції поведінки людей.

Таким чином, у перших політико-правових вченнях – нових світських політико-правових теоріях розглядаються соціальні норми, що визнаються суспільством як певний стандарт духовних якостей людей, стандарт їх належної поведінки, розглядаються також форми політичної побудови держави. Але ж цей розгляд здійснюється на філософській основі, на основі поглядів, які вироблені в античності, середньовіччі, а також безпосередньо у Відродженні.

Отже, вищезазначене спонукає до аналізу головних рис нових світських політико-правових теорій.