Збір врожаю та визначення фаз стиглості плодів

Організація збору врожаю. Плоди яблуні для достиган­ня для тривалого зберігання і споживання свіжими збирають тіль­ки вручну. Плоди необхідно збирати в суху погоду. Якщо їх збирають мокрими, то негайно охолоджують і інтенсивно вентилюють. Техніка знімання плодів повинна задовольняти такі вимоги: 1) забезпечувати оптимальну товарну якість їх; 2) не наносити пошкоджень плодоносним утворенням та іншим гілкам; 3) забез­печити високу продуктивність праці на зніманні.

При ручному збиранні врожаю ступінь пошкодження плодів, а отже і товарна якість їх залежить від техніки знімання та інших особливостей роботи збирачів. При зніманні плодів недосвідченими збирачами плоди пошкоджуються в 2-3 рази частіше, ніж при зби­ранні врожаю постійними досвідченими робітниками. Тому збирачі при зніманні плодів для зберігання і споживання свіжими повинні працювати сумлінно, дотримуючись установлених вимог, а саме:

Знімати плоди слід з плодоніжками, але не пошкоджуючи кільчаток. Для цього плід піднімають уго­ру в напрямі до плодоносного утворення, одночасно натискують вказі­вним пальцем на місце прикріплення пло­доніжки до кільчатки.

Не допускати механічного пошкодження шкірки і натисків на м'якоть плодів, а тому, щоб уникнути ненавмисного пошкоджен­ня їх, нігті на руках збирачів мають бути коротко обрізані, не на­бирати в одну руку більше двох плодів – складно утримати; не притис­каючи їх один до одного; класти, а не кидати плоди (особливо зер­няткові) у плодозбірну тару; при випорожнюванні плодозбірної тари не витрушувати плоди, а обережно викочувати їх, притри­муючи рукою; не ударяти наповненими плодозбірними сумками в гілки, ящики тощо. Не допускати обламування плодоносних утворень, пошкод­ження обростаючих та інших гілок, для чого насамперед необхідно дотримуватись установлених правил знімання плодів, що запобігає обламуванню кільчаток і плодух, садові драбини, столи і підставки ставити у найбільш розріджених частинах крони; дерев'яними гач­ками підтягувати тільки верхні частини тонких, довгих обростаючих гілок; у верхній частині крони високих дерев плоди знімати з дра­бин, платформ і уникати переміщення збирачів по дереву.

Продуктивність праці при ручному збиранні підвищується, коли обидві руки збирача вільні від збиральної тари, а слід використовувати тільки спеціальні сучасні плодозбиральні сумки, які є високо ергономічними – дозволяють збирачам вільно рухатися, не створюють надмірного навантаження на спину, запобігають пошкодженню яблук під час збору (з середини оббиті м’яким матеріалом) та вивантаження в контейнер – має відкривне дно і плоди не висипають, а опускають без пересипання.

Зби­рання треба розпочинати з підбирання падалиці, потім знімають плоди з нижніх гілок і периферії крони, просуваючись до її сере­дини та верхівки; ці операції виконуються паралельно, а при індивідуальному і парному методах збирання — послідовно; знімати плоди необхідно одночасно двома руками; тримати плодозбірну тару на відстані 50—70 см від місця знімання, при цьому верхній край тари має бути не вище рівня ліктя руки збирача; продук­тивність праці досвідчених і тренованих збирачів у 2 рази вища, ніж у початківців; вона залежить від маси плода і питомої урожай­ності, обсягу крони, специфічної придатності породи, сорту, яка залежить від чутливості до пошкоджень і ступеня міцності з’єднання плодоніжки із гілкою.

Збір плодів проводять у плодові сумки, ящики (20 кг) та контейнери (350-400 кг). Одна особа за день може збирати від 800 до 1500 кг плодів. Збір врожаю слід організовувати так, щоб при досягненні оптимального ступеня стиглості плодів їх якнайшвидше зібрати з дерев – протягом 1 тижня, тому слід залучати відповідну кількість збирачів і техніки.

У промислових насадженнях плодових культур залежно від їх породного, сортового складу і конструкцій, віку і урожайності, забезпеченості тарою, транспортними засобами і робочою силою застосовують таку організацію праці, яка в конкретних умовах забезпечує найбільш високу продуктивність. Виходячи з цього, на основі орієнтовних розрахунків і досвіду минулих років вибира­ють оптимальні методи організації праці. При ручному збиранні врожаю можна застосовувати такі методи організації праці: інди­відуальний, груповий, поярусний, потоковий.

Індивідуальний метод застосовують у садах з малооб'ємними кронами до 2-2,2 м заввишки та у молодих насадженнях з невеликими розмірами дерев, що вступають у плодоношення. Ро­бітник збирає плоди з усього дерева, стоячи на землі, і наповнює ними тару. Індивідуальний метод є основним при збиранні врожаю ягідних культур. Для контролю за повнотою знімання плодів за збирачем закріплюється певна кількість рядів рослин. Винос пло­дів та їх облік здійснюється індивідуально.

Груповий метод застосовують здебільшого у пальметних та інших типах садів із щільним розміщенням дерев у ряду висотою З—3,5 м. Група складається з 5—6 робітників, 2 з яких збирають плоди з одного боку ряду, 2 — з іншого, а решта відбирає від зби­рачів заповнені відра чи кошики, перекладає плоди в транспорт­ну тару і подає збирачам порожню плодозбиральну тару. При зби­ранні робітники користуються садовими столами і підставками 1—1,5 м заввишки.

Поярусний метод впроваджують у садах, де дерева мають висоту понад 3,5 м. Функції робітників розмежовані відповідно до ярусів крони: 2 робітники збирають плоди з нижнього ярусу, сто­ячи на землі, 2 — з середнього, а 2 — з верхнього; обслуговують їх 2—3 підсобних робітники, які забирають плоди і заповнюють ними тару та подають порожні відра та кошики. При цьому зби­рачі використовують драбини висотою 2,5—3,5 м, а при необ­хідності і вищі. Якщо для збирання застосовують платформи, то залежно від їх конструкцій кількість робітників може досягати 10—12.

Парний метод застосовують при збиранні плодів з невеликих дерев у пальметних шпалерно-карликових садах, коли два робіт­ники одночасно знімають плоди з усієї крони, знаходячись по різні боки ряду, і викладають їх у тару. При збиранні врожаю за цими методами спочатку в сад за­возять драбини, тару, пакувальний матеріал в кількості, необхід­ній для одноденної роботи. Ящики на піддонах або контейнери роз­вантажують на міжквартальних дорогах, а потім навантажувачем розвозять по рядах, враховуючи урожайність дерев. Крім того, їх можна відразу розвозити по міжряддях вздовж рядів. Заповнену тару ставлять у рядах в проміжках між деревами для зручності під'їзду вантажних засобів і вивезення продукції. Такі методи ор­ганізації збирання врожаю мають ряд недоліків — у садах з вузь­кими міжряддями утруднюється вивезення заповненої тари, при багаторазових навантаженнях і розвантаженнях псується тара, знижується якість плодів, особливо внаслідок їх несвоєчасного вивезення. Робітники втрачають багато часу на доставлення тари до місць збирання плодів. Ці недоліки значною мірою усуваються при потоковому методі збирання.

Потокове (бригадне) збирання врожаю поєднує прийоми збирання, навантажувально-розвантажувальних робіт і транспор­тування. Збирання плодів проводить бригада з 24-32 робітників, за якою закріплено 2-3 відповідно обладнаних збирально-транс­портних причепи, контейнеровози та 1-2 платформи для зби­рання плодів або переобладнані у плодозбиральні платформи при­чепи 2 ПТС-4, 2 ПТС-6. Якщо платформ немає, використовують необхідну кількість садових драбин. Найбільш поширеною є практика формування для збору яблук «потягів» - колитрактор тягне за собою 6-8 окремих візків з одним контенером на ньому (див. рис.).

Потоковий метод поєднує в єдиному організаційно-технологічному циклі збирання, наванта­ження і транспортування плодів. Особливістю потокової технології є те, що тару в сад заздалегідь не завозять, не розвантажують і не навантажують після заповнення — її заповнюють на причепі.

Перед початком роботи агрегат, що складається з трактора і контейнеровоза з 6-8 контейнерами направляється до місця зби­рання. Плоди збирають одночасно з двох рядів, по міжряддю яких пересувається агрегат. При збиранні врожаю функції робітників бригади чітко розмежовані: попереду агрега­ту, до його заїзду у міжряддя, 2 робітники збирають падалицю на шляху проїзду, 4-6 робітників (по 2-3 біля кожного з двох рядів) збирають падалицю під деревами, по 2 підсобних робітники на контейнеровозі (причепі) чи плодозбиральній платформі приймають плоди від збиральників і заповнюють тару, а по 8-10 робітників у складі двох ланок на кожний ряд — знімають плоди з дерев, сортуючи їх на І та ІІ сорти. Падалицю збирають в окремі позначені контейнери чи пакети ящиків, розміщених спереду або позаду причепа чи контейнерово­за. Після заповнення тари агрегат виїжджає з міжряддя і відво­зить плоди до місця розвантаження, а інший з порожньою тарою заїжджає до місця збирання, і робітники бригади займають попе­редні робочі місця. У міру переміщення збиральників разом з ними пересувається і агрегат. Таким чином забезпечується безперерв­ність збирання і вивезення врожаю. При належній організації пра­ці за робочий день бригада збирає 15—16 т яблук і більше. Про­дуктивність праці на збиранні плодів яблуні підвищується у 1,5 раза, порівняно з індивідуальним методом, на 10—15 % збільшу­ється вихід стандартної продукції.

Продукцію з літніх та осінніх сортів призначають виключно на потреби ринку свіжих плодів, рідше на технічну переробку. Частка вирощування таких сортів у світі не більше 5-15 % від загальних площ яблуні.

Універсальними за призначенням та найбільшими в обороті є плоди зимових сортів яблук, частка їх у світі становить від 85 до 95 %.

Збирання врожаю потрібно проводити в чітко визначений період. Розрізняють такі фази стиглості плодів на основі стану вуглеводів у них: недостиглі (вуглеводи в таких плодах знаходяться у вигляді крохмалю на 90- 100 %), знімна стиглість (технічна – вуглеводи, продукт фотосинтезу, в плодах знаходяться в рівних пропорціях 50 х 50 %) та перестиглі (падалиця – вуглеводи знаходяться у вигляді цукру: глюкози і фруктози на 90-100 %).

Залежно від призначення продукції: технічна переробка (сік, концентрат), тривале зберігання чи споживання у свіжому вигляді безпосередньо після збору – плоди збирають у відповідній фазі стиглості.

Так, для технічної переробки яблука можна збирати в кожній фазі стиглості: недостиглі яблука збирають переважно при загрозі втрати всього врожаю внаслідок сонячних опіків, пошкодження плодів градом, що призвів до розривів шкірки та враження їх гнилями; епіфітотійного розвитку хвороб, зокрема парші, що спричиняє розтріскування та гниття плодів; розвитку шкідників – яблуневої плодожерки, що також призводить до гниття плодів. Зібрані у фазі знімної стиглості плоди здають на технічну переробку лише в окремих випадках: нестандартні за формою та розміром плоди, у роки перевиробництва та за браку попиту на продукцію. Перестиглі яблука більшості сортів масово осипаються з дерев на землю, особливо під час сильного вітру. Падалицю збирають і призначають для технічної переробки.

Для тривалого зберігання закладають плоди зібрані виключно у фазі знімної стиглості, оскільки під час низьких температур у сховищі крохмаль перетворюється дуже повільно і яблука можна споживати протягом тривалого періоду без втрат смакових якостей.

Для споживання свіжими безпосередньо після збору призначають яблука зібрані у фазі знімної стиглості, що переходить у фазу перестигання – близько 70-80 % крохмалю переходить в цукри. Такі плоди відзначаються найкращим смаком та ароматом, проте такі плоди потрібно реалізувати протягом 4 - 8 тижнів – з огляду на продовження процесів достигання, протягом якого вони втрачають смак, структура м'якоті розрихлюється, плоди втрачають воду і в’януть (зморщуються).

Для визначення ступеня стиглості плодів застосовують кілька методів:

§ йод-крохмальний тест;

§ щільність м’якуша плоду;

§ вміст сухих речовин у соці;

§ вміст етилену в насіннєвих камерах;

Найпростішим є проведення крохмального тесту, що дозволяє в польових умовах оцінити з досить високим ступенем достовірності фазу стиглості плодів.Суть методу полягає в здатності розчину йоду при реакції з крохмалем змінювати забарвлення на синє, а при реакції з цукрами колір залишається без змін. Метод широко застосовується зокрема при зборі яблук на тривале зберігання.