Дизайн Ренесансу (1400 – 1600)

1. Культура Ренесансу як фундамент появи проектної діяльності в декоративному мистецтві.

2. Основні стилістичні ознаки декору Ренесансу.

3. Меблі часів Відродження.

4. Ренесансна кераміка в різних європейських країнах

5. Скло Ренесансу.

6. Вироби зі срібла і металу та тканини.

 

1. Доба ренесансу є унікальним за кількістю і якістю фундаментальних зрушень у світовому цивілізаційному процесі явищ, обумовлених переходом від часів середньовіччя до історії Нового часу. Ренесанс – явище світове, яке зароджується на Сході, в Китаї, розповсюджується на захід, але найповніший вияв Ренесансу ми відмічаємо в європейській цивілізації. У контексті історії дизайну важливо відмітити, що ренесанс – це перехід від селянської культури до міської, збільшення ремісничо-промислової та фінансово-торговельної частки у розвитку економіки європейських країн, перехід до світського світосприйняття, а також – звернення до культурної спадщини античності як певного антиподу середньовічної свідомості, сформованої релігійними догматами. Величезну роль у культурному поступі в часи Відродження відіграє антропоцентризм, тобто, утвердження особливої ролі і призначення людини у пізнанні та перетворенні світу. Саме в ренесансну добу закладаються підвалини європейського раціоналізму, віри у власні сили людини і її здатності вивчити зрозуміти, виміряти і пізнати навколишній світ. Хронологія ренесансу є дещо відмінною в різних країнах і регіонах: в Італії перші його ознаки спостерігаються у другій половині 13 століття, загалом західноєвропейські країни входять у добу ренесансного розвитку наприкінці 15 століття (Північне відродження), а в Росії, наприклад, ренесансні елементи культури співіснують з середньовічним устроєм і в 16 – 17 століттях.

Активізацію проектно-наукової діяльності в часи Ренесансу можна простежити на прикладі розвитку годинникарства. На думку окремих дослідників створення годинників – це проектування на основі знання. Як відомо, вже давні цивілізації Шумеру, Китаю прагнули виміряти час і винаходили відповідні прилади. До пізнього середньовіччя і на Сході і на Заході люди користувались переважно водяними та сонячними годинниками. Перші - не дуже точні - механічні годинники з’являються наприкінці 13 століття і безперервно удосконалюються. Потреба у точному вимірі часу обумовлюється бурхливим розвитком мореплавства, торгівлі та природознавства у часи Ренесансу. З’являються баштові годинники, оскільки в містах виникає потреба синхронізації життя, встановленні єдиного міського часу. У 15 столітті розповсюджуються і кишенькові годинники, а в 1504 році Петер Хейнлен із Нюрнберга зробив цибулястий за формою годинник із заводною спіральною пружиною. Це була чи не перша галузь предметного світу, де форма продиктована науковими даними (фізичними процесами, точною механікою).

Важливою для подальшого розвитку дизайну була така унікальна особливість ренесансної культури як злитість наукового та художнього пізнання світу. Зовні це виявилось у великій кількості науково-теоретичних трактатів, у яких формулювались закони образотворчої грамоти, що значною мірою базувались на наукових знаннях в галузі механіки, фізики, анатомії тощо. Тогочасні митці були далекими від вузької спеціалізації, розподілу праці і одночасно виявляли себе як архітектори, скульптори та живописці, майстри декоративного мистецтва і винахідники.

Класичним взірцем універсальної ренесансної особистості був Леонардо да Вінчі (1452-1519). Ми вже згадували, що він, накреслюючи схеми своїх гелікоптерів, будівельних механізмів, водолазних дзвонів тощо, користувався компоновкою як дизайнерським принципом проектування: комбінуючи відомі елементи і вузли, отримував нові об’єкти. Його проекти досить практичні: екскаватор чи устрій для навивання мотузок. Найбільше уваги приділив Леонардо у своїх дослідженнях Людині як довершеній машині Всесвіту: яскраві малюнки і коментарі в його трактатах фіксують осі, точки рівноваги, структуру з’єднань у суглобах. Однак чи не найцікавішим для нас з точки зору сутності дизайну виявляється принцип поєднання практичної та художньої функцій, якого дотримується в своїй проектній діяльності митець. В знаменитому листі до правителя Мілану Лодовіко Моро – своєрідному резюме з переліком найрізноманітніших видів робіт, які може виконувати – Леонардо пише: «Я можу виготовити мортири та снаряди – практичні і гарні». Такий підхід характеризує дизайн Ренесансу.

Ренесанс – «Відродження» - це відродження класичного грецького та римського мистецтва і уявлень, що виникають в Італії (Флоренція) у 14 столітті і розповсюджуються по Європі. В основі стилю симетричні архітектурні, скульптурні та орнаментальні форми з класичними мотивами – трофеями, листям аканту, міфологічними істотами і гротесками. (Акант – стилізований листяний орнамент на основі середземноморської рослини – один із найбільш розповсюджених у мистецтві. Гротеск – складний орнамент з переплетених постатей людей тварин, птахів серед переплетеного листя, завитків, масок і стрічок; гротеск використовується на вертикальній та горизонтальній поверхні).

2. У добу Ренесансу Італія уявляє собою низку невеликих міст-держав, де на перших порах встановлюються певні варіанти республіканського правління (комуна, тобто спільна влада городян), як у Флоренції чи Венеції. Однак ера комун скоро змінюється диктатурами. Герцоги та князі, захоплюючи італійські міста, встановлюють одноосібну владу, яка переходить у спадщину, формуючи нові династії і починають використовувати мистецтво для зміцнення власного становища, величі та багатства. Гуманісти Відродження, керуючись принципами, викладеними давньогрецьким філософом Аристотелем, дискутують про те, що розумний правитель повинен відображати свою могутність і блиск у творах мистецтва, які, в свою чергу, служать для його звеличення. Правителі – Медічі, Сфорца, Гонзаго та інші – зводять палаци, будують мануфактури і запрошують художників працювати при дворі.

В декорі 15 – 16 століть домінує концепція наслідування мистецтву давнього античного світу. Наслідування поєднується з технічними відкриттями у виробництві скла, кераміки (глазурування глини), ткацької промисловості. В скульптурних майстернях копіюються античні орнаменти з завитками листя, фестонами,, гірляндами і мотивом канделябрів (Канделябр має форму вертикальної маси листя, яке підіймається вгору з вази або столика). У 15 столітті в декоруванні інтер’єру, меблів, кераміки, скла і металу домінують названі орнаментальні мотиви. У Венеції, пов’язаній з арабськими країнами, переважають орнаменти з геометричним узором, плетінками, іноді – стилізованим листяним мотивом. В розписах Лоджій Ватикану Рафаель застосовує орнаментальні мотиви, які зустрічаються у розписах давньоримських гротів і печер; вони отримують назву «гротеск» і набувають популярності, оскільки надаються для будь-якої поверхні і розвиваються у будь-якому напрямку. Рафаель також підносить значення стилю і в 16 столітті стиль є основою всіх мистецтв, що відзначаються примхливою елегантністю.

Погляди італійського Відродження розповсюджуються по Європі багато в чому завдяки прагненню королів та герцогів підкреслити свою значимість та модерновість. У добу середньовіччя митці прославляли виключно велич Господа. Нові гуманістичні ідеї, прославляючи людину, служили і задоволенню честолюбства правителів. В середині 16 століття класична античність сприймається як своя власна традиція в багатьох країнах. Цьому сприяли нові взаємозв’язки: зміни кордонів, альянси по політичним та релігійним мотивам, активний товарообмін і разом з цим – обмін ідеями, модою, уподобаннями. Однорідність ренесансного декору стала результатом визнання як творцями так і замовниками класичного орнаментального словника. Різноманітність забезпечувалась злиттям ренесансних концепцій з місцевими традиціями. Значну роль тут відіграло введення печатного станка і набірного металевого шрифту. Поява книгодрукування та тиражування зображень безпосередньо вплинули і на виділення дизайну в окрему професію. Вже з 16 століття відомі книжки і папки з аркушами, на яких зображені орнаментальні мотиви. Гравійовані увражі (художнє видання в гравюрі великого формату) були необхідні меблярам, ткачам, іншим ремісникам. Автори не задумувались про конкретний матеріал, в якому їх малюнки будуть використовуватись. Так проектування, малювання зразків починає трактуватись як професійна галузь.

Франція серед перших сприйняла італійський Ренесанс. Франциск І, як відомо, запросив працювати до себе при дворі у Фонтенбло відомих італійців – Від Леонардо і Б.Челліні до Ф.Приматіччо та Р.Фьорентіно. В оздобленні палацу, особливо – галереї Франциска І - були використані нові орнаментальні мотиви, поєднання фресок і стукових (штучний мармур) обрамлень зі стрічковим плетінням і завитками, що отримали назву «переплетений стиль». Нові мотиви разом з картушами і гротесками входять у практику прикладників Нідерландів і термін «переплетений орнамент» увійшов у фаховий словник. В Англії Генріх VІІІ також запроваджує в оформлення італійський орнамент, а коли в країну приїздять майстри-вигнанці з Нідерландів і Франції, то прикладні ремесла повністю змінюються, модернізуються і форми і декор.

3. Меблі. В ренесансних інтер’єрах меблів ще небагато. Основними предметами обстановки служать ліжко з балдахіном, пишно завішене шовками та вишиваними тканинами і підібрана до нього скриня – кассоне, що входила у посаг кожної нареченої. Велику роль відігравали бюро, прикрашені стриманим декором у техніці інтарсії, та стільці. У 16 столітті перелік предметів зростає і пишно розквітає декор меблів, який тяжіє до помпезності. Провідні архітектори і декоратори розробляють нові збагачені варіанти античних мотивів декору. З матеріалів у меблях найбільше використовували горіх, пофарбований чи позолочений, який добре піддається різьбі; в орнаментиці переважають мотиви гротеску, поєднані з арабесками. *Яскравим взірцем венеціанських меблів є стілець з високою рельєфно різьбленою спинкою та скульптурними фігурами. Важливим предметом умеблювання їдальні був сервант – ціла архітектурна споруда з дорогим посудом. Для Флоренції характерна стримана форма і архітектурний орнамент – карнизи, пілястри півколонки тощо. Столи часто мали мармурову стільницю з орнаментом та фантазійні форми різьблених ніжок, наприклад, у нормі лев’ячих лап. Орнаменти спочатку були геометричні чи стилізовані рослинні, але у другій половині 16 століття – більш натуралістичні.

Меблярі Франції наслідували італійські зразки, поєднуючи їх, однак, ще на початку 16 століття зі старими готичними формами. Наприклад, сервантах та шафах готична форма має гротескний декор раннього ренесансу. *Одна з таких шаф прикрашена різьбленими вертикальними тягами-гермами, які сучасник називає «французьким ордером» і вважає це новизною в тогочасному дизайні. *Великий стіл другої половини століття має в дизайні боковин мотиви римських жертовників, а центральна перекладина прикрашена балюстрадою, взятою з античної архітектури. З часом в декорі з’являються мотиви канделябрів та медальйонів з портретами. У Франції виникає також новий тип шафи: бюро, поставлене на низьку шафу з двома дверцятами. Один з перших дизайнерів-проектувальників Жак Дюсерсо (1515-84) видає малюнки, де пропонується багато варіантів подвійних шаф.

Іспанія зберігає потяг до арабесок і мавританських узорів, але поєднує їх з класичною антикою. В декорі іспанських меблів переважає складний лінійний рисунок з дрібною інкрустацією. *В горіховому бюро ми бачимо мозаїку зі слонової кістки. Тут зберігається і форма «іспанського» стільця-крісла з підлокітниками і жорстко-геометричним каркасом та тканим оббиттям. Меблярі Нідерландів також засвоїли мотиви італійського ренесансу. Шафи і скрині прикрашаються різьбленими фігурними гермами, столи мають товсті опуклі ніжки. В ліжках часто застосовуються ніжки у формі звірів. Німецькі майстри, використовуючи італійські орнаментальні мотиви, зробили внесок у розвиток техніки маркетрі. Пізніше улюбленим декором німецьких шаф і скринь стає різьблений архітектурний мотив, переплетений орнамент тощо. *Типовим прикладом німецького ренесансного стилю може бути бюро з сосни, з килимовим орнаментом маркетрі (груша, ясень і платан). *Дуже характерна і шафа з дуба з різьбленим орнаментом – переважно з канделябрів.

Англія до 16 століття багато в чому зберігає середньовічний побут. В аристократичних інтер’єрах центром тяжіння залишається велична парадна зала з центральним столом і лавами та стільцями. Крісла зазвичай з дерев’яними сидіннями, що мають різьблені спинки і точені ніжки. Улюбленим матеріалом лишається дуб, часто розписний. *Часто в столах та низьких шафах опори виконуються у формі кубків; популярний і геометричний узор «книжкова оправа». Від німців переймається для декору техніка маркетрі, а в мотивах з часом починають переважати геральдичні тварини, фігурні герми тощо, запозичені з альбомів зразків. *Характерним є ліжко з дерев’яним балдахіном і опорами з дуба; різьблені панелі, опори у вигляді італійського канделябра.

4. Кераміка. У 16 столітті в європейському виробництві кераміки домінує італійська майоліка. Це – вироби з випаленої кольорової глини, вкритої глазур’ю (поливою) з окисом олова, що робить білу гладеньку поверхню придатною для розпису. Термін «майоліка» відносився спочатку до дорогих, тонко розписаних люстрових виробів, які у 15 столітті ввозились в Італію з Майорки і дуже цінувалась знаттю, сприяючи підвищенню статусу кераміки взагалі. *Прикладом такого посуду може служити ваза з ручками у формі крил і з гербом К.Медічі у центрі. Пізніше техніка розповсюдилась і майолікою стали називати італійські керамічні вироби, глазуровані з використанням окису олова. Розпис італійської майоліки часто містить узори з дубового стилізованого листя та геральдичних зображень густо-синього кобальту. Пігмент наносився безпосередньо на сиру глазур і потім випалювався. (Синій пігмент – кобальт, зелений – мідь, жовтий – сурма, пурпуровий – марганець, помаранчевий – залізо). Популярними мотивами ранньої кераміки були стилізовані павині пера та портрети в круглих рамках. Портрети брались з античних монет та медалей і використовувались у різних видах декоративного мистецтва.

Великий вплив на тогочасні смаки зробила графічна друкована продукція: гравюри надихають майстрів на створення «картиноподібного» сюжетного оздоблення на біблійну чи міфологічну тематику. Мода на колекціонування і демонстрування мистецьких творів спричинила зростання замовлень від знатних патронів на вироби з сюжетним розписом («історіато»). Художників-керамістів найбільше надихали «Метаморфози» Овідія та гравюри Маркантоніо Раймонді по картинам Рафаеля. *На тарелі з гербом Ізабелли д’Есте ми бачимо овідієвих Федру та Іполита. *Цікаво зіставити гравюру Раймонді «викрадення Європи» по Рафаелю та тарілку відомого кераміста Авелі 1533 року на цей сюжет; герб герцога Мантуї Гонзаго свідчить про замовний характер роботи. *Популярними були і гротескні орнаменти, що відбивають зацікавлення давньоримським мистецтвом, які представлені на дзбані для припасів. *Синя основа тарілки, виготовленої у Фаенці – відомому керамічному центрі – розписана дельфінами.

Гротесковий орнамент, а також – трофеї, лаври, путті у поєднанні з арабською орнаменталістикою – типові мотиви майолікових розписів.

У середині 16 століття повертається мода на люстрування: техніку нанесення металевого глянцевого полиску, якого досягають за допомогою окису срібла або міді і повторному випаленні – під дією диму. Зазвичай люстрували великі блюда з жіночими портретами та написами на стрічках (тарелі кохання). Їх дарували в день заручин. У другій половині 16 століття мода на «історичні» сюжети в майоліці відходить і повертається стилізований орнамент з гротесками на білому тлі. Всі зміни в уподобаннях ренесансних орнаментів та їх основні типи відображені у «Трьох книгах про гончарне мистецтво» Чіпріано Піколпассо (1557). В них відбито і зацікавлення китайською порцеляною, а саме – появою синіх розписів на білому тлі «alla porcellano».

Засади італійської майоліки розповсюджуються у Франції, Нідерландах, Іспанії, встановлюючи нову гончарну традицію. Декор виробів мало відрізняється від італійського: ті ж ренесансні мотиви включно з профільними портретами і сюжетами «історіато». Але виробляється і локальний стиль. Найпомітнішим явищем у ренесансній європейській кераміці в 16 столітті стали роботи француза Бернара Паліссі (1510-90). Він винайшов прозорі поліхромні глазурі і виготовляв демонстраційні блюда з рельєфною ліпкою міфологічних постатей, рустовану теракоту і миски й тарілки з виліпленими жабками, ящірками, раками, мушлями в оточенні водного середовища. *У формованому глиняному блюді фігура в овалі символізує плодючість, що типово для французького придворного мистецтва Фонтенбло.

У французькій ренесансній кераміці зустрічаються і вироби кремового кольору з штампованим чи інкрустованим стрічково-арабесковим узором. Інший підхід до техніки і оздоблення демонструє німецька – кельнська кераміка зі скловидною поливою на солі: золотаво-коричневі глеки опуклих обрисів з ліпленим орнаментом.

5. Скло. Вже з 12 століття на острові Мурано виникає виробництво художнього скла, яке в часи ренесансу славить Венецію у всій Європі. Справа була добре організована і регулювалась гільдією Склодувів. Успіх забезпечується контролем якості, введенням нових технологій і торговою таємницею; успіхові сприяють і ділові відносини Венеції з її торговим флотом. Найбільші досягнення полягають у виготовленні чистого прозорого скла «cristallo» - поєднання вищої чистоти і прозорості з пластичністю – що стало синонімом взагалі венеціанського скла. Форми виготовлялись з металу чи кераміки, секрети форм і технологій дуття охоронялись. Готичні лінії змінюються на обтічні класичні; декор різноманітний. Найпопулярніший декор – «гаряча техніка», коли декор складає частину процесу виготовлення виробу і завершується в печі для випалювання. Щоб отримати ребристий узор, застосовували метод занурення. Для отримання вишуканого, пластичного рисунку виріб обробляється додатково, окремі деталі накладаються на гаряче скло. *Прикладом може бути глек з філігранного скла: стрічки з молочного скла переплітаються з тонкими «нитками», утворюючи сітчастий узор; тулово сформоване дуттям у вигляді конструкції з гранчастих алмазів. Для отримання скла «мільфлорі» пухир гарячого прозорого скла прокатується по дошці, на якій розсипані шматочки кольорового скла; їх закатують у поверхню, після чого пухир роздувають, надаючи потрібну форму. *Іноді вироби, як, наприклад, кубок, мають форму, запозичену з художнього металу. В «холодних техніках» декор наноситься на готове скло. Це передусім гравіювання алмазною голкою. Іноді вироби покриваються кольоровою емаллю, зробленою на основі скляної маси.

Майстрів Мурано переманюють за кордон і скоро осередки «венеціанського» скла виникають в інших країнах. Такими центрами стали Тироль в Австрії (глечик з холодним розписом і позолотою), Антверпен (бокал-дзвін з позолотою), Лондон (бокал з гравіюванням і позолотою), Барселона (чаша з емалевим розписом). Їх вироби важко відрізнити від венеціанських. У Центральній та східній Європі, де багато лісів, розвиваються центри гутного скла. Зеленого кольору, вони декорувались «льодяниками». Розповсюджений тип посуду для пиття – «ромер, ремер» - має сферичну або яйцеподібну форму, іноді - ніжку.

6. Вироби зі срібла і металу. У середньовічній Європі не було різниці між ремісниками і художниками; найвище з «мистецтв і ремесел» цінувалась ювелірна справа. Вироби ювелірів, попри утилітарну і художню функції, свідчили про статус власника і замовниками були церква і представники знаті. В часи раннього відродження ситуація зберігається: герцоги і прелати замовляють розкішні речі видатним митцям: А.Вероккіо, Л.Гіберті, А.Полайоло, А.Дюреру, та іншим. *В цей час у формах і декорі ренесанс ще поєднаний з готикою, як у вівтарному хресті Полайоло (1432-98), де основа і хрест готичні, а стовп – ренесансний; ренесансними є і загальні пропорції частин хреста. *Та ж ситуація в проекті подвійного кубка Дюрера з деталями готичними і ренесансними. У 16 столітті митці привносять в ювелірну справу засади ренесансної архітектури: строгі, гармонійні пропорції форм, яким підпорядкований декор. Зразками декору для кубків, канделябрів і ваз служать архітектурні деталі. Пропорційність орнаментальної композиції, поділеної на горизонтальні сектори, полягає у спів розмірності частин і цілого. Класичний орнамент строго організований і обмежувався мотивами канелюр, акантів, медальйонів та завитків. *Цікаві рішення подані в малюнках-зразках Джуліо Романо: мотиви романської архітектури і новий легкий декор в свічнику та солонці. Однак, трактування левів і путті в цих проектах – не класичне, а маньєристичне.

Роль багатих патронів у популяризації ренесансного стилю відчутна на прикладі правителів Англії і Франції. Г.Гольбейн (1497-1543) 27 років працював при англійському дворі. *Прикладом вишуканого ренесансного рішення є золотий щит з емаллю і кришталем, насичений переплетеним орнаментом з класичними фігурами, зроблений Г.Гольбейном для Генріха VІІІ, як і його ж кубок до шлюбу короля з Д. Сеймур. Активно працюють для Франциска І у Франції італійські - Россо, Ф. Пріматіччо, Б.Челліні – та французькі ювеліри. В золоті та срібні вироби для високих покровителів митці включали дорогоцінне каміння, кришталь. В середині 16 століття домінує маньєризм, як вишукано-примхлива відмінність пізнього відродження. *Шедевром цього періоду є золота сільничка Б.Челліні (1500-71) з вишукано-нестійкими постатями Землі і Моря для Франциска І. Часто використовуються емалі, якими прикрашають герби і медальйони.

Ренесансні мотиви розповсюджуються в Європі. Головною причиною стало зростання ринку зразків з надрукованим орнаментом; вони використовувались по всій Європі золотих справ майстрами. Важливу роль у нововведеннях відіграв і малюнок як суттєва складова навчання ювелірів по системі німецької гільдії. Значним осередком ювелірної справи став Антверпен. Саме тут Корнеліс Флоріс (1514-75) випустив серію в 154 композиції для ювелірних виробів. Антверпенське срібло тоді вважалось найрозкішнішим у Європі. У виробах переважає пишний декор з фантастичними істотами і гротескними мотивами. Видатним осередком ювелірної справи був Нюрнберг. *Для вступу у міську гільдію майстрів золотих справ необхідно було виготовити кубок особливої форми, як пропонує проект. Загальною славою користувались вироби Вензеля Ямніцера та Ганса Пецольда. *Знаменита декоративна ваза Меркель Ямніцера перевантажена символікою і вражає майстерністю. *Кубок з двома морськими мушлями його роботи захоплює композицією, попри порушення всіх пропорцій (орла та слимака). *Прикладом майстерності Пецольда є його кубки, в декорі яких відчувається повага до старих готичних мотивів. *Шедевром нюрнбергського золота є віртуозний кубок Ріхтера з вишуканим орнаментом.

Срібло Англії та Іспанії 16 століття відповідає стандартам вищеназваних європейських осередків.

Тканини. Ренесансний орнамент на тканинах містить, як і у виробах з металу, консервативні і нові елементи. На початку доби узори набивного полотна, мережива, вишивки були невисокої якості. Декор тканин складався або з дрібно геометричного малюнку, або – дуже крупного, що займав всю ширину полотна.

Парча і оксамит вироблялись із різноманітними стилізованими мотивами, найчастіше – гранатом. Оранжування включало також обрамлення у вигляді каплі. Готична форма «оживаль» (стрілка) стає більш різноманітною: це тонка лоза, стрічкове плетіння. Варіації оживального узора вінчають виноградна лоза і лист, які можуть бути структуровані в регулярний узор зліва направо чи навпаки. З’являються квіткові орнаменти, мотиви ваз. Удосконалюється геометричний узор, який стає чіткішим у численних повторах дрібних деталей. Особливо це стосується структурованих узорів для вишивки і мережив, де для виконання потрібно розраховувати клітини. *Характерними зразками є шовкові бархати - червоні з металевою ниткою чи золотавим орнаментом з чітко організованими рядами. Видаються альбоми узорів з гротескним мотивом, переплетеним узором та мотивом арабесок.

Питання і завдання

1. Розкрийте особливості провідних художніх орієнтирів у декорі Відродження.

2. Як пов’язувались загальні тенденції розвитку дизайну ренесансу з суспільно-економічними змінами та науковими відкриттями?

3. Визначте нові типи меблів доби ренесансу.

4. Якими були форми і декор італійської майоліки та венеційського скла?

5. Назвіть основні мотиви орнаментики ренесансних тканин.