Поняття, підстави та ознаки крайньої необхідності

Поняття крайньої необхідності у кримінальному праві та її правові наслідки визначені у ст.39 КК України. З цієї норми випливають умови правомірності крайньої необхідності – сукупність ознак, за наявності яких діяння визнається таким, що вчинено при обставині, яка виключає злочинність. Такі умови наступні:

1) існує небезпека заподіяння шкоди інтересам, які охороняються законом. Це можуть бути права та інтереси окремої людини, інших осіб, суспільства, держави за заподіяння шкоди яким передбачена кримінальна відповідальність. Небезпека ж може бути викликана: діяннями інших людей, як винними (умисними або необережними), так і вчиненими без вини; діяннями тієї ж особи, яка перебуває в стані крайньої необхідності; природними явищами, включаючи дію стихійних сил, фізіологічний стан людини; технічними факторами; поведінкою тварин;

2) небезпека є безпосередньою. Безпосередність небезпеки означає:

– вона є дійсною – реально існуючою, а не становить здогадки чи припущення про можливе заподіяння шкоди;

– вона є наявною – такою, коли є реальна, близька загроза заподіяння шкоди. Шкода є неминучою, якщо не вплинути на фактори, що її викликають;

3) шкода заподіюється для усунення небезпеки. Причому така шкода заподіюється третім особам (не тим, дії яких викликали небезпеку);

4) небезпеку в даній обстановці не можна усунути іншими засобами – без нанесення шкоди. Тобто, нанесення шкоди є єдиним – крайнім – засобом усунення загрози. Саме тому цей кримінально-правовий інститут і називається крайньою необхідністю. Можливість усунення шкоди іншими засобами – без заподіяння шкоди, яка усвідомлювалася особою, виключає крайню необхідність, а відповідальність настає за загальними правилами (з врахуванням розміру та характеру заподіяної шкоди, форми вини тощо);

5) заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута. Це означає, що крайня необхідність передбачає заподіяння меншої шкоди (вчинення діяння, яке передбачене статтею КК про менш тяжкий злочин чи заподіяння наслідків у меншому обсязі) ніж та, яка загрожувала і яка б настала без вчинення дій у стані крайньої необхідності. Крім того, при порівнянні шкоди має значення і соціальна ієрархія цінностей. Так, життя і здоров`я особи можна рятувати шляхом завдання матеріальної шкоди, але аж ніяк не навпаки.

З цієї умови правомірності випливає, що при рівності заподіяної і відвернутої шкоди крайня необхідність відсутня.

Вчинення діяння і заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності виключає злочинність діяння якщо дотримані всі умови її правомірності. Водночас кримінальний закон формулює і поняття перевищення меж крайньої необхідності – коли при наявності її окремих умов все ж умисно заподіюється надмірна шкода (ч.2 ст.38 КК). Ознаками перевищення меж крайньої необхідності є:

1) особа вимушено заподіює шкоду для захисту правоохоронюваних благ. Тобто, вона вчиняє це при наявності всіх умов крайньої необхідності, окрім останньої, яка стосується співвідношення розміру заподіяної шкоди та наявної загрози;

2) заподіяна шкода є більш значною, ніж відвернена шкода. Співрозмірність же цих видів шкоди встановлюється так же, як і описано вище щодо відповідної (останньої за переліком) умови правомірності крайньої необхідності

3) шкода заподіюється умисно. Тобто, особа, яка заподіює шкоду для захисту іншого блага, усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння як такого, що полягає у заходах, які перевищують допустимі в даній обстановці; передбачає суспільно небезпечні наслідки – заподіяння шкоди більш значної, ніж відвернута; бажає заподіяння такої шкоди задля усунення загрози інших інтересів або свідомо припускає її настання.

4) особа не перебуває в стані сильного душевного хвилювання. Такий екстремальний психологічний стан, викликаний небезпекою, що загрожувала, якщо він не дає змогу оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці, виключає кримінальну відповідальність за перевищення меж крайньої необхідності (ч.3 ст.39 КК). Водночас, відсутність такого стану, можливість адекватно оцінити ситуацію, є умовою кримінальної відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності.

Чинний КК не передбачає спеціальних кримінально-правових норм про відповідальність за заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності. Відповідні діяння кваліфікуються на загальних підставах, проте наявність відповідного стану враховується при призначенні покарання як обставина, яка його пом`якшує (п.8 ч.1 ст.66 КК).