Розвиток антимонопольного регулювання в Україні

Аналіз антимонопольного законодавства закордонних країн дозволяє виділити наступні антиконкурентні дії: горизонтальні обмеження конкуренції, вертикальні обмеження конкуренції, зловживання домінуючим положенням на ринку й ін.

Горизонтальні обмеження конкуренції визначаються як договори між сторонами, що ведуть справи на тому самому рівні виробництва або розподілу товарів (послуг). Вони можуть варіюватися від простих двосторонніх угод до багатосторонніх угод. До типових горизонтальних обмежень можна віднести картельні договори, які, зокрема, регламентують ціни, розділяють ринки збуту, установлюють своєрідні умови торгівлі, включаючи дисциплінарні санкції за порушення договору його учасниками. Горизонтальні обмеження конкуренції ставляться до найбільш серйозних порушень антимонопольного законодавства.

При вертикальному обмеженні конкуренції, як правило, обмежувальні умови приймаються в однобічному порядку, оскільки пануючий на ринку підприємець в змозі нав'язати свої умови більше слабкому контрагентові. До категорії вертикальних обмежень конкуренції можна віднести насамперед договори про виняткові торговельні операції (мова йде про договори продажу лише певним покупцям або про придбання товарів тільки в певних постачальників), що зв'язують договори (продаж із примусовими асортиментами, коли продавець обумовлює продаж основного товару придбанням другорядного, пов'язаного з основним), встановлення або підтримка перепродажних цін, обмежувальні умови в договорах про передачу прав на об'єкти промислової власності. Але незважаючи на вищесказане, не завжди буває легко відрізнити горизонтальні обмеження конкуренції від вертикальних, наприклад, у випадку перехресного ліцензування відносно прав на промислову власність або коли конкуруючі підприємці призначають один одного винятковими дистриб'юторами своїх товарів [12, c. 90].

Монополізація ринку в закордонних країнах проходить в основному двома шляхами: придбанням підприємств конкурентів або налагодженням своєї власної системи постачання й побуту товарів (вертикальна інтеграція).

Антиконкурентами можна також вважати придбання конкуруючих компаній: ніяка корпорація, що займається торгівлею, не має права здобувати, прямо або побічно, повністю або частково акціонерний капітал компанії.

В західних країнах проведення антимонопольної політики й антимонопольне законодавство одержали широкий розвиток, а головне, що цей механізм контролю за монополіями і її негативними наслідками успішно діє протягом багатьох років. Тут теж є свої негативні фактори, наприклад, порушення непорушності загальної заборони монополій шляхом виключення із списку цієї заборони, що поширюється як на окремі компанії, так і на цілі галузі. Але в цілому можна сказати, що антимонопольні законодавства країн Західної Європи, хоч і принципово відрізняються один від одного в багатьох відносинах, є продуманими й економічно обґрунтованими, що обумовлює можливість їхнього часткового використання в антимонопольній політиці України [8].

Антимонопольне законодавство України відповідає вимогам світових стандартів. Але при цьому було б бажаним і введення на прикладі антимонопольної практики закордонних країн твердого контролю за виконанням даного законодавства. Приймаються відповідні закони, але введення їх у життя одержує відстрочку, або взагалі не відбувається. Тому для нормального функціонування антимонопольного законодавства необхідно створити ще одну його ланку - комісію з контролю за виконанням розпоряджень антимонопольних органів, надавши їй всі повноваження по застосуванню санкцій стосовно порушників антимонопольного законодавства.

Таким чином, у процесі вдосконалювання українського антимонопольного законодавства можуть бути використані антимонопольне законодавство промислово розвинених країн і практика його застосування, але з урахуванням особливостей перехідного періоду української економіки.