Соціальна робота з неповнолітніми які мають проблеми з законом

Соціальна робота з неповнолітніми, які порушили закон, складається із соціально-реабілітаційної та профілактичної роботи безпосередньо в місцях позбавлення волі (виховних чи виправних колоніях тощо), а також із роботи на волі, після звільнення - ресоціалізації та соціальної адаптації з подальшою інтеграцією в суспільство.

При цьому слід зазначити, що ресоціалізація спрямована на відновлення у клієнтів якостей, необ­хідних для нормальної життєдіяльності у суспільстві, засвоєння відпові­дних цінностей і соціальних ролей, набуття потрібних навичок. Цей про­цес передбачає застосування комплексу заходів за двома напрямами: ресоціалізація свідомості особистості (відновлення позитивної системи цінностей, знань, переконань, установок тощо) та ресоціалізація діяль­ності (відновлення позитивних навичок, умінь, стилю спілкування тощо). Сутність процесу ресоціалізації полягає у поновленні соціального стату­су, втрачених соціальних навичок, переорієнтації особистості на забуті позитивні відносини з людьми, види діяльності, референтні групи сусп­ільства.

Соціальна адаптація розуміється як пристосуван­ня до нового соціального середовища не на основі утрачених цінностей, властивостей і навичок, а завдяки формуванню нових, яких, з різних причин, у людини до цього часу не було.

За напрямами конкретна діяльність соціальних працівників включає такі види:

- дослідницьку діяльність, у тому числі соціологічні дослідження, що передбачають вивчення характерних проблем у сфері правопо­рушень та злочинності в певному регіоні, визначення першочергових проблем неповнолітніх, які перебувають у місцях позбавлення волі або звільнилися з них тощо;

- організаційну діяльність, що включає планування заходів ЦССМ із залученням широкого кола організацій-партнерів до реалізації програм соціальної роботи з колишніми злочинцями, налагодження відповідних зв'язків із зацікавленими організаціями та структурами; організаційне забезпечення роботи консультативних пунктів при ЦССМ, у слідчих ізоляторах, колоніях тощо;

- науково-методичну діяльність, зокрема, розробка методик проф­ілактичного, просвітницького спрямування, психологічних, педагогічних, лекційно-тренінгових форм, методик для спеціалістів ЦССМ з питань організації роботи з неповнолітніми, яка перебуває у конфлікті з законом;

- рекламно-інформаційну діяльність - розробка та видання матері­алів з профілактики правопорушень та підвищення обізнаності клієнтів з найбільш актуальних питань щодо майбутнього влаштування життя;

- безпосередню соціальну роботу з клієнтами.

Останній напрям дуже різноманітний за формами, змістом та метода­ми. При виборі методів втручання, адекватних особливос­тям випадку, (психологічних, педагогічних тощо) соціальні працівники мають користуватися методичною літературою, дос­тупними матеріалами, які видає ДЦССМ, Інтернет-програми.

В основному соціальна робота з неповнолітніми, які порушили закон, відбувається в межах діяльності консультативних пунктів, котрі відкриваються при ЦССМ, а також слідчих ізоляторах, колоніях тощо. Така робота передбачає психодіагностику та психокорекцію стану клієнта, тестування, використання тренінгів тощо. Неповнолітнім, їх батькам надається правова та психологічна допомога у формі групових та індивідуальних консультацій. У процесі соціальної роботи з клієнтами організовуються та проводяться різноманітні заходи щодо пропаганди здорового способу життя та правових знань, соціально-прийнят­ної поведінки та статевого виховання, сімейного життя та навчання на­вичкам спілкування з представниками різних організацій тощо - зага­лом за широким спектром тематики, знання з якої потребують відновлен­ня або поповнення для успішної ресоціалізації та адаптації.

ЦССМ нада­ють допомогу адміністраціям установ кримінально-виконавчої системи в організації дозвілля та відпочинку засуджених, проведенні культурно-масових заходів тощо. Здійснюється соціальний супровід після звільнен­ня з місць позбавлення волі (допомога у вирішенні питань подальшої освіти у вечірніх школах чи ПТУ, працевлаштування, вирішення житло­во-побутових проблем тощо).

Коли ведеться соціально-реабілітаційна робота з неповнолітніми, технологічний алгоритм включає:

- збір та аналіз повної інформації про дитину, яка має звільнятися (вивчення її характеристик, особової справи, медичної карт­ки тощо);

- знайомство з сім'єю, оточенням дитини;

- бесіда-знайомство з дитиною (з'ясування індивідуально-психологічних особливостей, мотивації подальшої поведінки, характеру стосунків з батьками, міркувань щодо освіти, майбутньої роботи тощо);

- розробка індивідуальних діагностичних карт;

- складання індивідуальної програми реабілітації для успішної адап­тації до життя в суспільстві, підбір методів втручання (засобів впливу на свідомість, почуття, волю);

- складання плану соціального супроводу;

- розробка та проведення тренінгів з питань соціальних цінностей, досвіду та стимулювання розвитку позитивних рис характеру, подолання особистих комплексів.

Коли ведеться соціально-реабілітаційна робота з батьками, по­слідовність дій включає: знайомство з сім'єю (підготовка до зустрічі, з'ясування мотивації щодо проживання дитини в сім'ї, питання подальшої освіти, роботи тощо); допомога у створенні позитивного сімейного мікроклімату; складання плану соціального супроводу сім'ї; індивідуально-консультативна робота з батьками з подолання кон­фліктних ситуацій у сім'ї.

У випадках соціально-реабілітаційної роботи з найближчим ото­ченням, вона розпочинається зі знайомства з людьми, з яких воно скла­дається (однолітки, друзі, знайомі тощо). Спілкування спрямовується на визначення найбільш референтних (для клієнта) осіб з оточення, з'ясу­вання їх індивідуально-психологічних особливостей, мотивації щодо їх допомоги клієнту, прогнозування їх подальшої поведінки, характеру стосунків, що розвиватимуться. Після аналізу отриманої інформації і розробки стратегії втручання ведеться індивідуально-консультативна ро­бота з людьми близького оточення.

Важливу частину соціальної роботи на користь зазначеної категорії неповнолітніх становить організаційна робота з державними установами та громадськими організаціями. Вона включає: представництво і захист інтересів дитини, яка відбула покарання, в державних установах; налагодження порозуміння та взаємозв'язків між різними структу­рами; координацію роботи фахівців різних установ і організацій на ко­ристь клієнта.

Особливо значущим соціальним інститутом при розгортанні соціаль­ної роботи в інтересах неповнолітніх, що скоїли злочин, є спец­іалізовані центри ресоціалізації та адаптації. Вони створюються на базі ЦССМ, до структури повинні входити служби соціального супрово­ду дітей, які повернулися з місць позбавлення волі, та кризові центри тимчасового перебування для неповнолітніх цієї категорії, які потрапили у складну життєву ситуацію.

У межах діяльності спеціалізованих центрів можна реалізувати такі завдання: підтримку соціально значущих зв'язків ув'язнених неповнолітніх та зага­лом соціальної роботи в місцях позбавлення волі; проведення різних видів консультування неповнолітніх, які повернулися з місць позбавлення волі, та їхніх батьків; соціальна допомога неповнолітнім, які повернулися з місць позбавлення волі, та їхнім батькам; соціальний супровід неповнолітніх, які звільнилися з місць позбавлення волі.

На практиці технологія соціальної допомоги неповнолітнім, які повернулися з місць позбавлення волі, включає на підго­товчому етапі дві фази: підготовка до повернення потенційного клієнта; процес особистого знайомства і встановлення контакту, який завер­шується розробкою плану соціального супроводу клієнта. Другий етап - безпосередня реалізація втручання стає власне етапом реалізації соціаль­ного супроводу; третій - підсумковий етап - припинення надання соціальної допомоги і оціночних заходів.

Стосовно першого етапу (перша фаза) - підготовка до повернення потенційного клієнта, то слід зазначити, що етап знайомства й аналізу ситуації може починатися заоч­но, ще до встановлення особистих контактів. Тобто робота починається з ініціативи соціального працівника ще до звільнення неповнолітнього, а не внаслідок звернення клієнта.

Доцільність такого підходу зумовлена не лише тим, що у клієнтів цієї категорії може не з'явитися бажання контактувати із соціальною службою, а ще й тим, що перші дні після повернення часто виявляються найбільш критичними для клієнта, таки­ми, що значною мірою визначають подальше життя. Адже велика кількість клієнтів цієї категорії є вихідцями з асоціальних родин або є вихованцями інтернатів, і саме в перші дні після повернення в місця попереднього проживання вони підпадають під нега­тивний вилив соціальних обставин і оточення.

Соціальний працівник має бути готовим до цього заздалегідь, тому що витрата часу на організацію допомоги уже після повернення клієнта може вкрай негативно позначиться на його подальшому житті. Якщо попередня підготовка до роботи з клієнтом на час повернення не прове­дена, допустимі різні варіанти розвитку подій.

1. Повернення клієнта до асоціальної родини стає приводом до гру­пового тривалого зловживання алкоголем. Після цих "свят" з'ясовується, що ні документів, ні грошей на їх оформлення, одягу і харчування у клієнта і в родині немає. Коли клієнт звертається до ЦССМ за допомо­гою (або це відбувається з ініціативи інших), організація роботи вимагає витрат і часу. Протягом цього часу клієнт пасивно очікує допомоги, не будучи зайнятий корисними справами, що провокує його до пошуків засобів і способів проведення дозвілля. Або він відразу намагається вирішити фінансові проблеми самостійно, та, не маючи документів і підтримки у працевлаштуванні, найчастіше вдається до нових криміналь­них вчинків.

2. Повернення клієнта, у минулому - вихованця інтернату, до роди­ни опікунів ускладнює їх матеріальне становище. Опікуни, як правило - люди літні (бабусі, дідусі), живуть на пенсію, часто на мають достатньо високого рівня забезпеченості соціального статусу, впливових зв'язків і знайомств, щоб допомогти колишньому засудженому. До того ж не дуже освічені, слабо орієнтуються в законодавстві, не знають, куди звернути­ся за допомогою, якої і самі інколи потребують. За час, поки соціальний працівник організовує допомогу, сценарій життя дитини, у якої інколи немає навіть пристойного одягу (зі старого за час ув'язнення вона виросла) розвивається за попереднім варіантом.

3. Найбільш сприятливий випадок, коли клієнт повертається в нор­мально соціалізовану рідну родину, де батьки беруть на себе функції допомоги щодо ресоціалізації та адаптації колишнього засудженого. Але, вирішуючи матеріальні проблеми, батьки далеко не завжди мають достат­ню психолого-педагогічну підготовку, щоб захистити дитину від нега­тивних наслідків вимушеної незайнятості, яка триватиме певний час, до вирішення проблем щодо продовження навчання, працевлаштування тощо. Запобігти цьому може своєчасне підключення фахівців ЦССМ до соціально-педагогічного процесу, але і в цьому разі його потрібно організу­вати заздалегідь.

Отже, оптимальна послідовність дій соціального працівника, який опікуватиме клієнта, передбачає заочне вивчення ситуації, до початку особистого знайомства. Цьому сприяє чинний порядок співпраці ЦССМ і підрозділів Держдепартаменту виконання покарань, яким передбачено, що за місяць до звільнення у ЦССМ за місцем попередньої прописки дитини, яка звільняється, надається інформація з місця позбав­лення волі, де майбутній клієнт відбуває покарання.

На підставі цієї інформації соціальний працівник може починати підготовчу роботу. На цьому етапі виникає потреба вивчити родину, куди повертається дитина. Якщо це родина у соціально-психологічному плані нормальна, члени якої здебільшого ведуть соціально прийнятний спосіб жит­тя, соціальний працівник може вдатися до таких дій:

- ознайомити членів сім'ї з законодавчою базою стосовно можливо­стей надання допомоги неповнолітньому у вирішенні першочергових про­блем з боку державних установ і організацій;

- у разі потреби слід організувати попередні заходи щодо оператив­ного забезпечення документальної легалізації статусу клієнта, надання йому матеріальної допомоги;

- вивчити можливості зайнятості клієнта (продовження навчання, працевлаштування тощо);

- вивчити позасімейне соціальне оточення, що існувало до ув'язнен­ня клієнта, у разі потреби вжити соціально-педагогічних заходів до членів оточення, в разі доцільності - надати їм соціальну допомогу;

- за наявності негативного соціального оточення, ймовірності його впливу на майбутнього клієнта, організувати співпрацю з правоохорон­ними органами з метою належної профілактики рецидиву;

- надіслати листа до установи, де відбуває покарання клієнт, для інформування його щодо можливостей співпраці, яка йому пропонується після повернення.

Якщо клієнта очікує асоціальна сім'я, варто починати роботу з орган­ізації соціальної допомоги родині. Якщо в цій родині хоча б один з членів не страждає хронічною алкогольною або наркотичною залежністю, має позитивні життєві орієнтації, існує ймовірність доцільності допомоги.

Якщо ця родина не є асоціальною, а може бути визначена лише як неблагополучна, імовірність ефективності допомоги значно підвищується. Тоді до вище названих дій щодо вивчен­ня родини у зв'язку з проблемами клієнта додається перша за послідовн­істю — вивчення ситуації в родині, члени якої можуть стати клієнтами соціальної допомоги.

Важливим підсумком роботи на етапі особистого знайомства стає розроблений план соціального супроводу клієнта. Цей план повинен вклю­чати такі напрями роботи: психодіагностику та психокорекцію стану клієнта; правову допомогу у формі групових та індивідуальних консуль­тацій; медичну допомогу (у зв'язку з проблемами здоров'я значної час­тини колишніх ув'язнених, особливо щодо захворювань на туберкульоз, інфекції, що передаються статевим шляхом, ВІЛ/СНІД); заходи щодо пропаганди здорового способу життя (безпечний секс, відмова від алкоголю, куріння тощо); роботу з родиною; роботу з позасімейним соціальним оточенням; роботу з влаштування навчання, працевлаштування, змістовного дозвілля.

На другому етапі здійснюється реалізація соціального супроводу клієнта. Процес соціального супроводу стандартизований тим, що соц­іальний працівник виступає в ролі соціального менеджера, який виконує ряд типових функцій, зокрема:

1. Оцінююча - визначення конкретних потреб клієнтів і наявних ресурсів.

2. Допоміжна - забезпечення послугами клієнтів, які не здатні самостійно вирішувати свої проблеми.

3. Організаційна - ініціювання зусиль різних установ і фахівців з метою створення умов для задоволення потреб клієнтів і забезпечення якості послуг.

4. Освітньо-виховна - забезпечення клієнта необхідними знаннями і навичками.

5. Консультативна - надання клієнтам інформації про наявні ре­сурси і допомогу інших фахівців щодо вибору найбільш ефективного методу допомоги.

6. Посередницька - переадресація клієнтів у відповідні установи і до конкретних фахівців.

7. Координаційна - об'єднання і розподіл зусиль щодо допомоги клієнтів з боку різних установ і фахівців.

8. Адвокатська - захист прав та інтересів клієнта.

9. Адміністративна - планування, облік і контроль заходів із па­дання допомоги клієнтам та оцінки її ефективності.

10. Аналітична - збір і аналіз інформації, необхідної для прийнят­тя рішень.

Третій етап: припинення надання соціальної допомоги. На підставі аналізу результатів соціального супроводу робиться висновок про його припи­нення або, навпаки, про доцільність продовження ще на певний термін. Припинення може бути здійснено як у разі досягнення очікуваних результатів, так і в разі невиконання умов угоди з боку клієнта.

Оволодіння типовими технологіями соціальної роботи, вмінням зас­тосовувати їх в конкретних умовах з врахуванням особливостей різних груп і категорій клієнтів - важливий резерв підвищення ефективності зусиль державних органів, громадських організацій, спрямованих на пол­іпшення соціального становища і соціального самопочуття підлітків, які потрапили в складні життєві обставини, загального оздоров­лення морально-психологічного клімату в суспільстві.