Поиск: Рекомендуем: Почему я выбрал профессую экономиста Почему одни успешнее, чем другие Периферийные устройства ЭВМ Нейроглия (или проще глия, глиальные клетки) Категории: Астрономия Биология География Другие языки Интернет Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Механика Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Транспорт Физика Философия Финансы Химия Экология Экономика Электроника	Главная О нас Популярное ТОП Новые страницы Случайная страница Контакты FAQ ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ Методи найпростішої фізіотерапії. Гірудотерапія. Оксигенотерапія ⇐ Предыдущая25262728293031323334Следующая ⇒ Після вивчення теми студент має: Знати: — поняття найпростішої фізіотерапії, механізм дії; — види найпростіших фізіопроцедур і протипоказання до них. Можливі ускладнення; — цілі і види оксигенотерапії, протипоказання до їх проведення, техніку безпеки при роботі з медичним киснем; — поняття гірудотерапії. Протипоказання і ускладнення; — можливі проблеми пацієнта, наприклад: страх перед постановкою п'явок, ризик переохолодження пацієнта під час водних процедур. Сестринські втру­чання. Уміти: — підготувати лікувальну ванну; — поставити банки; — поставити п'явки; — дати кисень через носовий катетер. Володіти навичками: — застосування гірчичників; — застосування грілки, міхура з льодом; — застосування холодного, гарячого, зігрівального місцевого компресу; — обмивання, розтирання; — відпускання місцевої лікувальної ванни.   Фізіотерапія: механізм дії засобів впливу на кровообіг Фізіотерапія (від грец. рНувіз — природа, іНегареіа — лікування) — це ціле­спрямований вплив на організм людини з лікувальною метою різних природ­них фізичних чинників: води, тепла, холоду, світла, електрики, електромаг­нітного поля, ультразвуку та ін. З цією метою часто використовують гірчичники, банки, компреси, грілки, міхурі з льодом. Шкіра виконує найважливіші функції в організмі, тому вона добре постача­ється кровоносними та лімфатичними судинами, нервами, містить багато ре­цепторів, за допомогою яких через центральну і вегетативну нервову систему пов'язана з різними органами і тканинами. Шляхом рефлекторного впливу на кровоносні і лімфатичні судини, периферійну нервову систему ці засоби акти­вують обмінні процеси, підвищують адаптаційні реакції організму, посилю­ють його імунний захист у боротьбі з недугою. Подразнення кінцевих нервових закінчень (рецепторів), якому сприяє дія цих засобів, через центральну нерво­ву систему безпосередньо сягає патологічного вогнища, зумовлюючи в ньому сприятливі зміни і зрушення. Тому різні подразнювальні, теплові та холодові засоби, впливаючи на шкі­ру, можуть чинити дію на метаболізм та функції різних тканин, органів, орга­нізм у цілому. Подразнення периферійних нервових закінчень шкіри зумовлює рефлек­торне розширення або звуження кровоносних судин (як артеріальних, так і ве­нозних) не тільки у шкірі, а й у глибоко розміщених органах (легенях, голов­ному мозку). Тому ці процедури показані при різних запальних і спазматичних проце­сах, венозному застої, випотах різної етіології (табл. 29). Показання І Гіпертонічний криз Таблиця 29. Механізми дії засобів впливу на кровообіг Показання Місце постановки Дія 1. Застосування банок Запальні процеси орга­нів грудної клітки (гострий та хронічний бронхіт, пневмонія, крім абсцедивної, плеврит) Грудна клітка: спина, бічні ділянки, у чоловіків — пере­дня частина грудної клітки праворуч Відволікальна, протизапаль­на, розсмоктувальна, загаль-ностимулююча Бронхоспазми різного генезу Уздовж хребта, відступивши від нього по 2 см з обох боків Відволікальна — зменшує набряк стінки бронха; рефлекторна — внаслідок чого бронхи розширюються   Показання Місце постановки Уздовж нервових стовбурів, відступивши від них на 2 см з кожного боку. При ішіасі — на сідниці, задню поверхню стегна Дія Відволікальна — рефлектор­но діє на тонус судин малого кола кровообігу   Застійні явища у малому колі кровообі­гу при хронічній серцевій недостатнос­ті, а також при го­стрих формах серцевої недостатності
Подразнює корінці спинно­мозкових нервів, зумовлюю­чи рефлекторне розширення периферійних артеріол та зниження артеріального тиску Відтягує кров від судин головного мозку (профілак­тика порушень мозкового кровообігу). Відволікальна, протизапаль­на, знеболювальна, загально-стимулююча
Гіпертонічний криз
Запалення нервових стовбурів
Гостре та хронічне запалення м'язів	Уражений м'яз	Відволікальна, протизапаль­на, знеболювальна, загально-стимулююча

____________________І__________________________,_______________

Протипоказання: температура тіла понад 38 °С, різко підвищена чутливість шкіри; зміни шкіри місцевого характеру (гноячкові захворювання, висип, нейродерміт, мокра та суха екзема, садна, опіки, пролежні); пухлини злоякісного і доброякісного походження (незалежно від локалізації пухлини та місця постановки банок); схиль­ність до кровоточивості (гемофілія, тромбоцитопатія, ламкість судин); значне загальне виснаження; туберкульоз легень, міліарна форма туберкульозу; гнійні запалення легень (абсцес, бронхоектатична хвороба, гангрена); септичний стан пацієнта, психічне збудження, судоми.

Ускладнення:

I — патологічна реакція на банки, внаслідок чого можуть виникнути: а) значне підвищення температури тіла — при наступній постановці банок слід тримати їх на шкірі вдвічі менше; б) відшарування верхніх шарів шкіри при її підвищеній чутли­вості (у хворого, якому банки ніколи не ставили) з утворенням кривавих пухирців — пухирі змащують концентрованим розчином калію перманганату; вони швидко

підсихають та загоюються.

II — порушення техніки постановки банок, внаслідок чого можуть виникнути: а) опіки від нагрітих країв банки, які лікують за звичайною методикою; б) багрові пухирі, заповнені кров'янистою рідиною від довгого тримання банок

Методи найпростішої фізіотерапії. Гірудотерапія. Оксигенотерапія

Продовження табл. 29

Слід зважати на те, що пацієнти по-різному реагують на відволікальні про­цедури. Це може бути зумовлене загальним станом пацієнта, індивідуальною реакцією його шкіри на ту чи іншу процедуру, порогом больової чутливості і функціональним станом нервової системи. Тому перед їх виконанням необхід­но з'ясувати індивідуальну реакцію пацієнта на конкретну процедуру, якщо вона застосовувалась раніше. Якщо ж процедуру проводять уперше, слід регу­лярно стежити за самопочуттям пацієнта під час її дії на організм.

Водолікування

Водолікування — це зовнішнє використання води з лікувальною, профілак­тичною та гігієнічною метою. Буває помірної, середньої та надмірної сили дії подразнювання.

До водолікування з помірною дією подразнювання належать такі процедури:

1) промивання, розтирання;

2) ванни для ніг та передпліччя з поступовим підвищенням температури;

3) контрастні ванни для ніг та передпліччя;

4) холодні обливання колін, рук, обличчя та потилиці, стоячі ванни;

5) компреси на груднину.

До водолікування з дією подразнювання середньої сили належать:

1) ванни для ніг, поперекові сидячі та лежачі ванни з послідовним підви­щенням температури;

2) сидяча ванна з розтиранням;

3) мінеральна ванна;

4) тепла ванна з розтиранням (сидяча або до стегон);

5) сидяча ванна з перемінною температурою;

6) компрес на тулуб або вологе обгортання 3/4 тіла середньої тривалості;

7) сидяча парова ванна;

8) сауна.

До водолікування з дією подразнювання надмірної сили належать:

1) розігріваюча ванна;

2) російська лазня;

3) швидке обмивання всього тіла холодною та гарячою водою;

4) тривале обгортання всього тіла або на 3/4.

Ванни можуть бути загальні, коли у воду занурюють усе тіло до мечоподібного відростка, місцеві — коли занурюють частини тіла: половинні — вода покриває тіло до попереку; сидячі, або тазові, коли у воду опускають таз, нижню частину живота і верхню частину стегон; ручні, коли у воду занурюють кисть і передпліч­чя, та ножні — коли у воду занурюють стопи й гомілки тощо (мал. 48).

Сидячі ванни бувають теплі та гарячі (37—40 °С), тривалістю 10, 15 чи 20 хв, або холодні (15—20 °С), тривалістю 3—5 хв. Температура води для про­ведення ванн для кінцівок становить 40—45 °С, а тривалість — 10—20 хв.

Залежно від температури води розрізняють ванни прохолодні (до 33 °С), хо­лодні (нижче 20 °С), дуже холодні (12 °С), індиферентні (34—36 °С), теплі (37— 39 °С), гарячі (понад 40 °С). Тривалість ванн коливається від 3 до 30 хв (мал. 49).

Прудотерапія (застосування п'явок)

У медичній практиці п'явки застосовують з давніх-давен, переважно для крововитягування, як загальний та місцевий протизсідальний засіб.

П'явки належать до класу кільчастих червів. Вони живуть у прісних стоя­чих водоймах (ставках, озерах, болотах, канавах).

З лікувальною метою застосовують медичні {Нігисіо тесіісіпаііз) та аптечні {Нігисіо оіїісіпаііз) п'явки, їх не слід плутати з кінськими п'явками.

П'явка має довгасте пласко-опукле тіло, що складається з кілець; тому вона може як сильно скорочуватися, так і дуже збільшуватися (насмоктавшись крові). Довжина дорослої п'явки становить 3—6 см, поперечник — 10—12 мм; її маса — 1,5—2 г. На головному (звуженому) кінці п'явки є присосок. На його дні розміщений рот, а в ньому — три щелепи, які розходяться у вигляді радіу-

Методи найпростішої фізіотерапії. Прудотерапія. Оксигенотерапія

295

Мал. 49. Механізм дії на організм водних процедур

сів, що мають форму маленьких пилок, поділених на 90 зубчиків, що ними п'явка прокушує шкірні покриви. На хвостовому (подовженому) кінці є ін­ший, більшого розміру, присосок, за допомогою якого п'явка причіплюється до шкіри та просувається вперед. Спинка медичної п'явки має оливково-зелене забарвлення, часто майже чорне, з шістьма вузькими червонуватими поздо­вжніми смугами. Черевце її також має оливково-зелене забарвлення з чорни­ми плямами.

Зберігають п'явки у банці з чистою водою ємкістю в декілька літрів. При цьому в 3—5-літровій банці їх можна зберігати до 300 особин. Банку слід при­кривати кришкою з отворами або рідким полотном. Воду наливають з водопро­відного крана до половини або на 2/3 банки, давши їй відстоятися протягом доби (щоб виділився хлор), міняти воду необхідно щодня або через день. На дно банки треба насипати невеликий шар піску. Банку тримати на вікні в не дуже світлій кімнаті, за можливості при температурі повітря +12...+18 °С.

Для використання придатні тільки здорові, голодні п'явки. Вони мають такі ознаки: швидко пересуваються у воді, у витягнутому вигляді мають тонке тіло, при дотику скорочуються у 3—4 рази, набуваючи форми яйця; тіло такої п'явки на дотик еластичне, слизьке.

Мляві рухи, вузлики, ділянки ущільненості на тілі, липкий слиз на його поверхні вказують на хворобливий стан п'явки. Така п'явка непридатна до за­стосування.

Необхідно пам'ятати, що для запобігання передачі через п'явку інфекцій­них хвороб (гепатит, СНІД) від одного хворого до іншого треба застосовувати п'явку тільки один раз.

Методи найпростішої фізіотерапії. Прудотерапія. Оксигенотерапія

Зазвичай використані п'явки знищують, кидаючи їх у розчин формаліну або нашатирного спирту чи солону воду, а потім викидають до каналізації.

Але їх можна використовувати для того самого хворого декілька разів. Для цього після використовування п'явку слід потримати декілька хвилин у підсо­леній або підкисленій оцтом воді, обережно пальцями витиснувши з неї кров (у напрямку від головного до хвостового кінця) та залишити голодною на декіль­ка місяців (кров, що залишилася у п'явці, перетравлюється надто повільно).

Краще відсмоктують кров п'явки масою 1—2 г. Велика п'явка може на­смоктати за 1 год від 10 до 15 мл крові. Таким чином, 8—10 п'явок, що їх за­звичай прикладають, можуть сприяти крововтраті до 100—150 мл.

Оксигенотерапія

Великого значення у загальній терапії набув метод лікування киснем — оксигенотерапія. Завдяки її винятковій ролі у процесах життєдіяльності орга­нізму, вдихання кисню застосовують при різноманітних патологічних станах, які супроводжуються кисневим голодуванням. Оксигенотерапія показана при екстремальних станах організму, за яких раптово розвиваються тяжкі пору­шення процесів дихання (асфіксія, отруєння чадним газом, метаном, набряк легень, відкритий пневмоторакс, ларингоспазм). Інгаляційне введення кисню застосовують і при численних хронічних захворюваннях, зокрема, серцево-судинної системи (стенокардія, інфаркт міокарда, вади серця, гіпертонічна хвороба, міокардит), органів дихання (пневмонія, пневмосклероз, емфізема легень, бронхіальна астма), органів травлення (виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, хронічні запальні захворювання печінки і жовчних шляхів, гастрит, панкреатит, ентерит, коліт). Широко застосовують оксигено­терапію також при захворюваннях нервової системи, шкірних хворобах, чис­ленних недугах хірургічного профілю.

Ефективним методом інгаляційної оксигенотерапії вважають уведення кис­ню в дихальні шляхи за допомогою катетера, який розміщують у носовому ході (мал. 50), — трансназальний метод.

Кисневі інгаляції можна проводити і за допомогою хірургічних масок. При подаванні кисню через маску його частка у повітряній суміші, яку вдихає па­цієнт, має складати від 40 до 60 %. За відсутності спеціального зволожувача з цією метою можуть використовувати апарат Боброва, заповнений на третину водою.

У середньому швидкість подавання кисню при застосуванні маски сягає 4—5 л за 1 хв. За допомогою спеціального пристрою інгалятора потік газу мож­на регулювати, зокрема, збільшити його до 10 л за 1 хв. Але слід пам'ятати, що жворі погано переносять інгаляції кисню в об'ємі понад 5 л за 1 хв. Це зумовле­но тим, що високі концентрації газу спричиняють висушування слизової обо­лонки рота і дихальних шляхів. За відсутності регулятора швидкість руху

Мал. 50. Інгаляція киснем за допомогою катетера:

а — загальний вигляд редукторної системи і системи зволожування кисню; б — схематичне зображення техніки введення катетера через носовий хід; в — фіксація катетера, уведеного в носовий хід; г — загальний вигляд пацієнта з кате­тером, уведеним через рот

кисню можна контролювати за кількістю і швидкістю утворення бульбашок

газу у зволожувачі.

У сучасних стаціонарних лікувальних закладах для кисневих інгаляцій часто використовують метод надходження кисню до пацієнта за допомогою централізованої системи кисневого забезпечення. Складається вона із кількох кисневих балонів, з'єднаних між собою сполучною редукторною системою. Розміщують систему в спеціально обладнаному приміщенні, яке будують не­подалік від лікувального корпусу.

Визначальна ознака кисневого балона медичного користування — синій ко­лір його оболонки з позначкою "М" у верхній частині ("М" означає "медич­ний"). Цими ознаками медичний кисень відрізняється від технічного.

Для безпечного зберігання кисневих балонів температура приміщення не повинна перевищувати 36 °С, а система центрального опалення має бути від­далена від балонів щонайменше на понад 2 м. Заповнений газом балон повинен містити 40 л газоподібного кисню, стисненого до 150 атм. До балона приєдну-

Методи найпростішої фізіотерапії. Прудотерапія. Оксигенотерапія

ють спеціальний пристрій — редуктор з двома манометрами. Один із них, з'єднаний безпосередньо з балоном, визначає тиск газу в балоні, інший, з'єднаний з камерою низького тиску, призначений для регулювання тиску кисню, який подається хворому. За допомогою регулювального гвинта у ліку­вальні палати кисень по централізованій системі подається під тиском у ме­жах 1—2 атм.

З метою запобігання вибуху кисневих балонів медичний персонал має суво­ро дотримувати правил поводження з ними. При контакті з киснем категорич­но заборонено курити, користуватися електроприладами, запалювати вогонь. При роботі з балонами необхідно пам'ятати, що стиснутий газоподібний ки­сень при контакті з жировими речовинами активно вступає в окисну реакцію, що може спричинити опіки, спалах і навіть вибух. Тому важливо пам'ятати, що до роботи з балонами не слід допускати осіб, на шкірі і одязі яких містяться речовини, виготовлені на жировій основі (губна помада, креми, мазі, пасти тощо). Балони слід оберігати від сильних поштовхів, ударів і струсів, їх потріб­но тримати у вертикальному положенні у зафіксованому стані за допомогою металевих обручів або ланцюгів, які прикріплюють до стіни. При відкриванні вентиля не слід ставати обличчям до напрямку руху струменя кисню, аби уникнути опіків обличчя, насамперед очей.

За відсутності у лікарні централізованої системи кисневого забезпечення для кисневих інгаляцій іноді використовують кисневу подушку. Киснева по­душка — це прогумований мішок ємкістю 15 л з гумовою трубкою, пластмасо­вим мундштуком і регулювальним краном. Для заповнення подушки киснем спочатку відокремлюють від шланга мундштук і з'єднують трубку з редукто­ром кисневого балона. Потім повільно відкривають вентиль, і подушка посту­пово наповнюється газом. Після її наповнення закривають вентиль редуктора і перекривають за допомогою крана зворотний вихід газу, надівають мунд­штук. При використанні подушки з метою зволоження кисню доцільно мунд­штук обгорнути зволоженою марлею. Подавання кисню регулюється за допо­могою спеціального крана. Під час інгаляції мундштук необхідно тримати на відстані 4—5 см від рота пацієнта, аби зменшити відчуття сухості. Слід зазна­чити, що оксигенотерапія із застосуванням кисневої подушки — малоефек­тивний засіб, його можна використовувати лише за відсутності інших.

Перелік практичних навичок

1. Постановка банок.

2. Постановка гірчичників.

3. Гірчичні ванни для ніг.

4. Гірчичні обкутування.

5. Накладання зігрівального компресу.

6. Накладання зігрівального компресу на вухо.

7. Накладання гарячого компресу.

8. Накладання грілки.

9. Постановка міхура з льодом.

10. Застосування п'явок.

11. Підготовка та проведення лікувальних ванн.

12. Подавання зволоженого кисню.

13. Оксигенація через носову канюлю.

14. Оксигенотерапія через носовий катетер.

Постановка банок

Мета: посилення крово- та лімфообігу.

Показання: запальні захворювання дихальних шляхів (трахеї, бронхів, пнев­монія, плеврит), міжреброві невралгії, радикуліт, гострий і хронічний міозит.

Протипоказання: легеневі кровотечі, туберкульоз легень, злоякісні ново­утворення, захворювання шкіри і підвищена її чутливість, виснаження, стан загального збудження.

Підготувати: на лотку 10—16 медичних банок, спирт, металевий стри­жень з ватою на кінці (гніт), сірники, рушник, вазелін.

Послідовність дій

1. Підготувати банки: вимити гарячою водою, витерти насухо, перевірити цілість країв.

2. Поставити лоток з усім необхідним для процедури біля ліжка хворого.

3. Укласти пацієнта, волосся при­брати під косинку; якщо шкіра по­крита волоссям, його збрити, шкіру обмити теплою водою, досуха витер­ти і змазати вазеліном.

4. Металевий стрижень із щільно накрученою ватою (перевірити!) змо­чити спиртом, залишки спирту дещо відтиснути, а флакон зі спиртом за­крити.

5. Запалити змочений гніт і взяти в праву руку.

6. У ліву руку взяти банку і швид­ким рухом на 1—2 с внести гніт з полум'ям у банку, не торкаючись її країв, прикласти банку до тіла, злег­ка прижавши її (банки ставлять на поверхню тулуба на місця найтовщо-го м'язового і жирового шару: спина,

бічні поверхні грудної клітки, поперек; не можна ставити банки на хребет, грудні залози, ділянку серця — мал. 51).

300

7. Якщо банка щільно тримається, а шкіра добре в неї втягнута і набуває багрового кольору, вона поставлена правильно. Поставити необхідну кількість

банок і вкрити хворого.

8. Через 15—20 хв по черзі зняти всі банки — однією рукою трохи відхилити банку, а пальцем іншої руки надавити на шкіру біля краю банки, витерти шкі­ру рушником, тепло вкрити хворого і попросити полежати не менше 30 хв.

9. Банки протерти серветкою і поставити в лоток. Можливі ускладнення: опіки.

Дата добавления: 2015-02-12; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 4396 | Нарушение авторских прав

Лучшие изречения:

Лучшая месть – огромный успех. © Фрэнк Синатра
==> читать все изречения...

1709 - | 1657 -