Глосарий

Адміністративна відповідальність – це вид юри­дич­ної відповідальності фізичних і юридичних осіб, який вира­жа­ється у застосуванні уповноваженими державою публіч­ни­ми органами (їх посадовими особами) певного виду адміні­стра­тивного примусу – адміністративного стягнення (адмі­ні­стративної санкції).

Адміністративне право (навчальна дисципліна) – це систематизований відповідно до навчальної програми курс, який викладається в юридичних навчальних закладах з ме­тою оволодіння майбутніми юристами, іншими зацікав­ле­ними особами системою теоретичних й науково-прикладних знань щодо норм, принципів, засобів та інших інститутів адміністративного права, а також вміннями й навичками прак­тичного застосування зазначених знань.

Адміністративне право (галузь права) – це сукуп­ність юридичних норм, призначених для врегулювання на засадах “влада-підпорядкування” широких суспільних від­но­син між публічною адміністрацією та об’єктами, які вини­ка­ють у сфері публічного управління, надання адміні­стра­тив­них сервісних послуг з метою публічного забезпечення прав і свобод людини та громадянина, нор­мального функціо­нува­ння громадянського суспільства і дер­жа­ви, з можливістю застосування до порушників адміністративно-правових норм засобів державного примусу.

Адміністративне правопорушення (проступок) – це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи без­діяль­ність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне провадження здійснюються у судовій та квазісудовій (адміністративній) формах. У першому ви­пад­ку постанову про накладення адміністративного стяг­нен­ня накладає суддя районного (міського) суду, в другому – визначений законами України суб’єкт публічної адмі­ні­стра­ції (орган виконавчої влади, місцевого самоврядування, гро­мадської організації чи його посадова особа). Адміністративний нагляд – це особливий вид публічної діяльності, здійснюваної спеціальними органами виконавчої влади стосовно організаційно не підпорядкованих підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян у зв’язку з виконанням ними спеціальних міжгалузевих норм, правил, вимог, з використанням комплексу адміністративних засобів впливу – для попередження, виявлення і припинення правопорушень, відновлення встановлених правовідносин і притягнення винних до відповідальності

Адміністративний примус – це визначені нормами адміністративного права способи офіційного фізичного або психологічного впливу уповноважених державних органів, а у деяких випадках – і громадських організацій, на фізичних та юридичних осіб – у вигляді особистих, майнових, орга­ні­за­ційних обмежень їх прав, свобод та інтересів у випадках вчинення цими особами протиправних діянь або в умовах надзвичайних обставин, з метою попередження та припи­нен­ня протиправних діянь, забезпечення провадження в справах про правопорушення, притягнення винних осіб до відпо­ві­дальності, попередження та локалізації наслідків над­зви­чай­них ситуацій.

Адміністративні стягнення – це застосування визна­че­ними законом суб’єктами публічної адміністрації та суд­дя­ми районних (міських) судів щодо винних у скоєнні адмі­ні­стративних правопорушень осіб особливого виду адміні­стра­тивного примусу. Адміністративно-запобіжні заходи – це комплекс заходів впливу морального, фізичного, організаційного та іншого характеру, які дозволяють виявляти і не допускати правопорушення, забезпечувати правопорядок за різних обставин.

Адміністративно-правова норма – це встановлене, санкціоноване або ратифіковане державою, формальне ви­зна­чене, юридично обов’язкове, охоронюване засобами дер­жав­ного примусу правило поведінки учасників адміні­стра­тив­но-правових відносин з метою забезпечення публічних прав та свобод людини і громадянина, нормального функ­ціо­ну­вання громадянського суспільства та держави.

Адміністративно-правова правосуб’єктність – це по­тен­ційна можливість мати права й обов’язки, передбачені нормами адміні­стра­тив­ного права, здатність бути їх носієм (адміністративна правоздатність), здатність особи своїми власними діями набувати права й обов’язки, самостійно реалізовувати їх, нести відповідальність за свої дії та керу­ва­ти своїми вчинками (адміністративна дієздатність), а також здатність нести адміністративну відповідальність за скоєні правопорушення (адміністративна деліктоздатність).

Адміністративно-правове регулювання – це ціле­спря­мо­ваний вплив норм адміністративного права на суспільні відносини з метою забезпечення за допомогою адміні­стра­тив­но-правових заходів прав, свобод та публічних законних інтересів фізичних і юридичних осіб, нормального функціо­ну­вання громадянського суспільства та держави.

Адміністративно-правовий режим іноземців та осіб без громадянства – це цілісна розширена система регулю­ва­ння відносин у сфері іноземного елементу, встановлена Кон­сти­туцією та іншими законами України з метою захисту прав і свобод людей та національної безпеки країни, що визначає права й обов’язки іноземних громадян і механізм їх реалі­за­ції, характеризується особливим порядком виникнення та припинення, оптимально поєднує інтереси громадян, зазна­че­них суб’єктів і суспільства в цілому, забезпечується дер­жав­ним примусом і громадським осудом порушників режиму.

 

Адміністративно-правовий статус фізичної особи – це сукупність встановлених законодавством України суб’єктив­них публічних прав і юридичних обов’язків індивіда в сукупності з обсягом та характером його адміністративної правосуб’єктності.

Адміністративно-правові акти мають відповідати та­ким ви­мо­гам: 1) приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; 2) органи публічної влади можуть видавати акти тільки з питань, віднесених до їх компетенції, і в межах своїх повноважень; 3) акти повинні відповідати меті, приписам і вимогам законодавчого акту, з приводу якого вони прийняті; 4) акти мають видаватись у встановлених по­рядку і формі.

Адміністративно-правові відносини (зміст) “влада-підпо­ряд­кування”: суб’єкт публічної адміністрації на основі наділеної дер­жавою компетенції встановлює обов’язкові для виконання об’єкта­ми публічного управління вимоги; об’єкт публічного управління зобов’язаний виконувати законні ви­мо­ги суб’єкта публічної адмі­ні­страції; зазначені відносини не вимагають і не виключають орга­ніза­ційної підпо­ряд­ко­ва­ності, однак рішення суб’єкта є у будь-якому передбаченому законом випадку обов’язковим для виконання об’єктом.

Виконавча влада – це самостійна гілка влади (система державних органів), яка на основі законів та з їх виконання здійснює державне управління в країні та наділена компе­тен­цією підзаконної правотворчості.

 

Державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні служ­бо­ві повноваження.

Джерело адміністративного права – це спосіб зов­ніш­нього оформлення адміністративно-правових норм, який за­свідчує їхню державну загальнообов’язковість, тобто це спо­соби, форми вираження і закріплення державної волі Українського народу.

Дисциплінарна відповідальність державних служ­бов­ців – це сукупність адміністративно-правових відносин, що виникають у зв’язку з накладенням на державних службовців передбачених законодавством дисциплінарних стягнень за порушення ними службової дисципліни.

Дисциплінарні провадження в адміністративному пра­ві застосовуються щодо посадових осіб публічної адміні­стра­ції: працівників ОВС, прокуратури, суб’єктів корупційних діянь; державних службовців, органів місцевого само­вряду­вання; спортивних функціонерів.

Закон – це нормативно-правовий акт, прийнятий в резуль­та­ті Всеукраїнського референдуму та Верховною Ра­дою Украї­ни, який приймається в особливому порядку, ре­гу­лює найважливіші суспільні відносини, виражає волю, інте­ре­си Українського народу, має найвищу юридичну силу щодо ін­ших нормативно-правових актів, загально­обов’яз­ко­вий для населення і держави та охороняється дер­жав­ною владою.

Заходи процесуального забезпечення (ст. 259-266 КУпАП): доставляння порушника; адміністративне за­три­мання; особистий огляд і огляд речей; вилучення речей і документів; відсторонення водіїв від керування транс­порт­ними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд їх на сп’яніння; привід правопорушника органом внутрішніх справ до органу, який розглядає справу (ст. 268 КУпАП).

Заходи адміністративного припинення в діяльності публічної адміністрації мають за мету своєчасне реагування на ті чи інші антигромадські діяння, припинення, пере­ри­ван­ня протиправної поведінки і, тим самим, недопущення на­стан­ня її шкідливих наслідків.

Індивідуальні адміністративні акти – це адміні­стра­тив­ні приписи персоніфікованого характеру, прийняті у процесі владної діяльності публічної адміністрації з метою забез­пе­чення завдань публічного управління.

Компетенція – це певний обсяг державної діяльності, покладений на конкретний орган, або коло питань, перед­ба­чених законодавством, іншими нормативно-правовими акта­ми, які цей орган має право вирішувати в процесі практичної діяльності.

Конституція України, яка є Основним Законом Української держави (у системі джерел адміністративного права вихідну роль відіграє). В ній визначається система публічних органів (Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, судів, місцевих державних адміністрацій, Прокуратури України тощо), найважливіші положення їх діяльності та закладено основні вихідні засади, що визначають адміністративно-правовий статус громадян. Оскільки закріплена презумпція про те, що Конституція є актом вищої юридичної сили (ст. 8 Конституції), то від­по­від­но закони України, акти Президента України, Кабінету Міні­стрів України та інших органів виконавчої влади при­йма­ють­ся на основі Конституції і мають відповідати їй.

Корупція - це діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 07.04. 2011р.

КУпАП є провідним нормативно-правовим актом серед джерел адміністративного права. У ньому зосе­реджені норми, що регулюють і охороняють матеріальні й процесуальні суспільні відносини в сфері адміністративних правопорушень і адміністративної відповідальності. Проте для комплексного забезпечення прав і свобод людини в процесі квазісудової адміністративної діяльності нагальним є прий­нят­тя Адміністративно-процедурного кодексу України.

Методи адміністративного права – це способи, при­йо­ми цілеспрямованого впливу на поведінку учасників адміні­стра­тивно-правових відносини. Основними методами адміні­стра­тивного права є переконання і примус.

Місцеве самоврядування – це право територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сіль­ську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – само­стій­но вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції й законів України

Нормативно-правові акти (підзаконні) видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання.

Об’єднання громадян в адміністративному праві характеризуються подвійним статусом: 1) вони є об’єктами управління та повинні виконувати законні вимоги органів легалізації; 2) деякі з них самі володіють публічними деле­го­ва­ними законами повноваженнями (наприклад, громадські формування з охорони громадського порядку), що дає змогу відносити їх до суб’єктів публічної адміністрації.

Об’єктом адміністративно-правових відносин є те ма­те­ріаль­не або нематеріальне благо, на використання чи охо­ро­ну якого спрямовані суб’єктивні права та юридичні обо­в’яз­ки учасників адміністративно-правових відносин. Це бла­га матеріальні або нематеріальні, а також певні дії, заради яких суб’єкти вступають в адміністративно-правові відно­си­ни.

Переконання є засобом попередження правопорушень. Найбільш поширеними формами використання методу пере­ко­нання є: здійснення систематичної роз’яснювальної роботи щодо норм адміністративно-правових актів (агітаційно-про­па­гандистська робота); критика антигромадських вчинків; інформування населення про стан охорони, забезпечення право­порядку; заохочення громадян, які активно беруть участь в охороні правопорядку.

Посада – це визначена структурою і штатним роз­пи­сом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

 

Провадженню у справах про адміністративні право­пору­шення притаманні такі особливості: 1) виникає у зв’яз­ку з вчиненням адміністративного проступку та необ­хід­ністю проведення адміністративного розслідування; 2) реалі­зу­ється тільки визначеним колом суб’єктів публічної адмі­ні­страції; 3) процесуальні акти цього провадження мають пев­ну спе­ци­фіку; 4) за допомогою цього провадження реалі­зу­ються нор­ми адміністративної відповідальності.

 

Суб’єктами адміністративного права є фізичні та юри­дичні особи, які мають суб’єктивні публічні права й юри­дич­ні обов’язки та наділені специфічними юридичними власти­во­стями їх реалізовувати.

Юридичний факт – це конкретна життєва обставина, з якою норма адміністративного права пов’язує виникнення, зміну або припинення адміністративно-правових відносин. За відношенням до волі суб’єкта правовідносин вони можуть бути класифіковані на події, коли настання цих юридичних фак­тів не залежить від волі суб’єктів адміністративного пра­ва (наприклад, повінь, як стихійно лихо, що зобов’язує публічну адміністрацію надавати допомогу населенню), та діяння, що поділяються на: а) дії – вольові акти поведінки людей, які мають свідомо-вольовий характер; б) без­діяль­ність – пасивну поведінку суб’єктів права.

 

 

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАУРИ З КУРСУ «АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО»

Нормативно-правові акти:

1.Конституція України // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

2. Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових

виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів: Закон України від 1 лютого 2011 р. № 2952-VI [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua/

3. Про державну службу: Закон України від 16.12.93 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua/

4. Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 7 жовтня 2010 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua/

5. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 25.05.97 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua/

6. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9.04.99 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua/

7. Про службу в органах місцевого самоврядування: Закон України від 7.06.2001 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua/

8. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. із наступними

змінами // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

9. Закон України “Про Кабінет Міністрів” // Відомості Верховної Ради України вiд 16.03.2007 - 2007 р., № 11, стор. 477, стаття 94.

10. Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03. 2011// http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

11. Закон України “Про про доступ до публічної інформації” http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

12. Закон України “Про державну таємницю” в ред. від 21 вересня 1999 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

13. Закон України “Про звернення громадян” від 2 жовтня 1996 р. із наступними змінами // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

14. Закон України «Про прокуратуру» із змінами//http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

15. Закон України “Про службу в органах місцевого самоврядування” // Офіційний вісник України. – 2001. - № 26. – ст. 1151.

16. Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 07.04.2011// http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

17. Закон України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 р. із наступними змінами 1. Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua/

18. Указ Президента України від 14.04.2000р. № 599 “Про Стратегію реформування системи державної служби в Україні” // Офіційний вісник України. – 2000. - № 16. –ст. 665.

19. Указ Президента України від 20.02.2006р. “Про Концепцію розвитку законодавства про державну службу” // Офіційний вісник України вiд 07.03.2006 - 2006 р., № 8, стор. 39, стаття 421, код акту 35288/2006

20. Указ Президента України від 11.02.2000р. “Про підвищення ефективності системи державної служби” // Офіційний вісник України. – 2000. - № 7. – ст.263.

21. Указ Президента України від 05.03.2004р. № 278 “Про концепцію адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу // Офіційний вісник України вiд 26.03.2004 - 2004 р., № 10, стор. 31, стаття 578, код акту 28042/2004.

22. Указ Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» http://zakon.rada.gov.ua

23. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження положень з питань державної таємниці та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України” від 29 листопада 2001 р. № 1601 із наступними змінами // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

24.Постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2004р. № 746 “Про затвердження Програми розвитку державної служби на 2005-2010р.р.” // Офіційний вісник України. – 2004. - № 23. – ст. 1554.

25. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави” від 27 листопада 1998 р. № 1893 із наступними змінами // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

26. Наказ Головного управління державної служби України від 01.09.1999р. № 65 “Про Довідник типових професійних характеристик посад державних службовців (вип.76).

27.Наказ Головного управління державної служби України від 23.10.2000р. № 58 “Про загальні правила поведінки державного службовця”.

28.Рішення Конституційного Суду у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України “Про інформацію” та статті 12 Закону України “Про прокуратуру” (справа К.Г.Устименка) від 30 жовтня 1997 р. № 5-зп // Офіційний вісник України. – 1997. – № 46. – стор. 126.

Основна література:

1. Авер'янов В. Б., Горбунова Л. М., Комаров В. В., Ємельянова І. І., Сібільов Д. М. Науково-практичний коментар до законів України "Про державну виконавчу службу", "Про виконавче провадження" / О.В. Лавринович (відп.ред.). — К.: Юрінком Інтер, 2010. — 320с.

2. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / Автор-упорядник В.П.Тимощук. – К.: Факт, 2003. – 496 с.

3. Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиції для України / Автори-упорядники І.Б.Коліушко, Р.О.Куйбіда. – К.: Факт, 2003. – 536 с.

4. Адміністративне право: Навч. посіб. – 3-те вид. / З.Р. Кісіль, Р.В. Кісіль. – К. Алерта: ЦУЛ, 2011. – 696 с.

5. Адміністративне право України: Навч. посібн. / За заг. ред. Т.О. Коломоєць, Г.Ю. Гулевської. – К.: Істина, 2007. – 216 с.

6. Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. Т.О. Коломоєць. – К.: Істина, 2010. – 480 с.

7. Адміністративне право: підручник / Ю.П. Битяк (кер. авт. кол.), В.М. Гаращук, В.В. Богуцький та ін.; за заг. ред. Ю.П. Битяка, В.М. Гаращука, В.В. Зуй. – Х.: Право, 2010. – 624 с.

8. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лекций. – Изд. 2-е, дополн. – М.: Омега_Л, 2004. – 584 с.

9. Ботвінкін О.В., Ворожко В.П. Інформація з обмеженим доступом, що не є державною таємницею, в законодавстві України: Аналітичний огляд. — К.: Видавництво Національної академії СБУ, 2006. — 96с.

10. Зайчук О. В., Заєць А. П., Журавський В. С., Копиленко О. Л., Оніщенко Н. М. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / О.В. Зайчук (відп.ред.). — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 685с.

11. Лисенков С. Л., Колодій А. М., Тихомиров О. Д., Ковальський В. С. Теорія держави і права: Підручник / С.Л. Лисенков (ред.). — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 448 с.

12. Оболенський О.Ю. Державна служба: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003.

13. Осауленко О. І. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. для студ. ВНЗ / Київський національний ун-т внутрішніх справ. — К.: Істина, 2007. — 336с.

14. Ославський М.І. Виконавча влада в Україні: організаційно-правові засади: Навч. посіб. / М.І. Ославський. – К.: Знання, 2008. – 216 с.

15. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України. Академічний курс: У 2т. – К., 2010.

16. Правознавство: навч. посібн./[В.П.Марущак, С.О.Козуліна, К.І.Ровинська, Є.О.Львова та ін.]; за заг. ред. В.П.Марущака. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2010 – 250 с.

17. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник для студ. вищ. навч. закладів / Національний ун-т внутрішніх справ. — 2-ге вид. — Х.: Консум, 2005. — 656с.

18. Фурса С.Я., Щербак С.В.. Законодавство України про виконавче провадження: Науково-практ. коментар — К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2004. — 975с.

Додаткова література:

1.Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України /Автор-упорядник В.П.Тимощук. – К.: Факт, 2003. – 496 с.

2.Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиції для України / Автори-упорядники І.Б.Коліушко, Р.О.Куйбіда. – К.: Факт, 2003. – 536 с.

3.Андрійко О.Ф. Державний контроль в Україні: організаційно-правові засади. – К., 2004. – 300 с.

4.Битяк Ю.П. Державна служба в Україні: організаційно-правові засади: Монографія. – Х: Право, 2005. – 304 с.

5.Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та організаційні засади: Навч. посіб. /За заг. ред. Н.Р.Нижник, В.М.Олуйка; Л.: Вид-во Нац. Ун-ту “Львівська політехніка”, 2002. – 352 с.

6.Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / За ред. В.В.Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 320 с.

7. Органи державної влади в Україні: структура, функції та перспективи розвитку: Навч. посіб. / Кол. авт.: Н.Р.Нижник, С.Д.Дубенко, Н.Г.Плахотнюк та ін.; За ред. Нижник Н.Р. – Івано-Франківськ: ЗАТ “Нічлава”, 2003. – 288 с.

8.Педько Ю.С. Становлення адміністративної юстиції в Україні. – К., 2003. – 207 с.

9.Розвиток публічного права в Україні (доповідь за 2003-2004 роки) // За заг. Ред. І.Б. Коліушка, Н.В.Алескандрововї. – К.: Вид-во Лікей, 2005. – 448 с.

10.Тихомиров Ю.А. Административное право и процесс: Полный курс. Второе изд., перераб. И дополн. / М.: Изд-во Тихомирова М.Ю., 2005. – 697 с.