Прокурорский нагляд за додержанням законів при застосуванні запобіжного заходу- взяття під варту

Для забезпечення виконання такими суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності, як свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачені, експерти тощо, своїх процесуальних обов’язків, а також для забезпечення доказів, цивільного позову і можливої конфіскації майна органи дізнання, слідчі, прокурори й суди застосовують передбачені КПК заходи процесуального примусу. Запобіжні заходи — це частина заходів процесуального примусу, спрямованих на забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого шляхом певного обмеження їхніх особистих прав[10, с.130].

В. Тертишник в Науково-практичному коментарі до КПК України пропонує наступне визначення Запобіжні заходи — це заходи процесуального примусу, які об­межують свободу пересування обвинуваченого (підозрюваного) і застосовуються з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкодити встановленню об'єктивної істини та здійсненню правосуддя, а також продовжити злочинну діяльність[12, c.156].

Згідно зі статтею 149 КПК передбачено такі запобіжні заходи:

1.Підписка про не виїзд2.Особиста порука 3.Порука громадської організації або трудового колективу 4. Застава 5.Взяття під варту 6.Нагляд командування військової частини 7.Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підозрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку, передбачених статтями 106, 115, 165² КПК

З усіх запобіжних заходів, спрямованих на забезпечення правосуддя щодо осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності, найбільш відчутне ураження прав та свобод людині, яка втягнута у сферу кримінально-процесуальної діяльності, завдають такі заходи кримінального-процесуального примусу, які пов’язані з позбавленням волі. Перш за все, йдеться про затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, та її арешт як найбільш суворі запобіжні заходи, що суттєво обмежують права та свободи людини, і, насамперед, одне з найважливіших прав – право на свободу та особисту недоторканість.

Затримання особи за підозрою у вчиненні злочину є заходом процесуального примусу, суть якого полягає в тому, що ця особа на короткий строк поміщається в спеціальне приміщення (ізолятор тимчасового тримання, гауптвахта для військовослужбовців) і таким чином позбавляється волі. Метою затримання є з’ясування причетності затриманого до злочину і вирішення питання про застосування до затриманого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Оскільки відповідно до положень ст.ст. 106, 106^1, 115 КПК затримання підозрюваного у вчиненні злочину відбувається без санкції прокурора або постанови судді, прокурору важливо забезпечити своєчасний нагляд за дотриманням вимог закону щодо наявності підстав для такого тимчасового обмеження конституційного права особи на свободу та особисту недоторканність.

Підстави для затримання підозрюваного у вчиненні злочину визначені ст. 106 КПК: особа, підозрювана у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, може бути затримана лише за наявності однієї з таких підстав:

1) коли цю особу застали за вчиненням злочину або безпосередньо після його вчинення; 2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вказують на цю особу як на таку, що вчинила злочин; 3) коли на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі виявлені явні сліди злочину.

За наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли особа намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особу підозрюваного.

Закон визначає, що про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину орган дізнання зобов’язаний скласти протокол із зазначення підстав, мотивів, дня, години, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу, позначкою про роз’яснення підозрюваному права мати побачення із захисником з моменту затримання.Копія протоколу з переліком його прав та обов’язків негайно вручається затриманому і направляється прокурору. На вимогу прокурора йому також надсилаються матеріали, що стали підставою до затримання.

Частина 6 ст. 106 КПК встановлює, що протягом 72 годин після затримання орган дізнання, слідчий:

1) звільняє затриманого – якщо не підтверджується підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійснене з порушенням вимог, передбачених КПК;

2) звільняє затриманого й обирає до нього запобіжний захід, не пов’язаний із утримуванням під вартою;

3) доставляє затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного захисту у вигляді взяття під варту.

Зазначений час надається органу дізнання (слідчому) для з’ясування причетності цієї особи до злочину і вирішення питання про застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також для доставлення затриманого до суду з відповідним поданням про обрання цього заходу.

При перевірці законності застосування запобіжного заходу у вигляді затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, прокурор має ознайомитись із матеріалами справи (рапортами працівників міліції, поясненнями громадян, заявою потерпілого, протоколами допитів, з яких убачається, що підозрюваного застали при вчиненні злочину або безпосередньо після нього; є наявні вказівки очевидців та потерпілих на затриманого як на особу, що на їх очах вчинила злочин, підтверджується наявністю очевидних слідів на підозрюваному, його одязі або в його житлі - протоколи огляду місця події, особистого огляду, обшуку тощо).

Коли підставами затримання слугували інші дані, що дозволяються підозрювати особу у вчиненні злочину, прокурор має перевірити наявність інформації про те, що така особа намагалася втекти, або вона не має постійного місця проживання, або не встановлено її особу.

Стаття 148 КПК визначає загальну мету застосування запобіжних заходів: запобігти спробам особи ухилитись від дізнання, слідства або суду; не дозволити особі перешкодити встановленню істини у кримінальній справі; унеможливити продовження особою злочинної діяльності; забезпечити виконання процесуальних рішень

При з’ясуванні цього питання прокурор має особливу увагу приділити також і підставам застосування запобіжних заходів. Зокрема, такими підставами є наявність доказів вчинення кримінально-караного діяння особою, щодо якої вони застосовуються, даних про те, що ця особа може ухилитись від дізнання, слідства чи суду, або буде перешкоджати встановленню істини у кримінальній справі, або може вчинити інші злочини, або не буде виконувати процесуальні рішення.

Закон зазначає, що при застосуванні запобіжного заходу до підозрюваного йому має бути пред’явлене обвинувачення не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред’явлене, запобіжний захід скасовується.

За відсутності передбачених законом підстав прокурор визнає постанову про затримання підозрюваного неправомірною, скасовує її своєю постановою і звільняє особу з-під варти. Одночасно вирішується питання про відповідальність посадової особи, винної у порушенні закону, і відшкодування завданих збитків.

Взяття під варту (арешт) - це обмеження особистої свободи підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого шляхом поміщення їх до спеціальної установи. Стаття 165² КПК передбачає, якщо орган дізнання, слідчий вважають, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить за згодою прокурора подання до суду. При вирішенні цього питання прокурор зобов’язаний ознайомитись з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевіривши законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення.

Перевіряючи законність подання слідчого про застосування до обвинуваченого, підозрюваного як запобіжного заходу ув’язнення, прокурор перш за все має з’ясувати та оцінити такі питання: 1) чи порушено у встановленому порядку кримінальну справу (ст. 98 КПК), чи прийнято її до провадження; 2)чи складено постанову про притягнення як обвинуваченого відповідно до вимог кримінально-процесуального закону; 3) чи своєчасно воно пред’явлене особі (ст.ст. 131, 132, 133 КПК); 4) вручено обвинуваченому копію названої постанови (ч. 2 ст. 110 КПК); 5) чи ознайомлений він з постановою слідчого про застосування зазначеного заходу; 6) вказані в постанові, поданні підстави для застосування саме такого заходу і чи наведені мотиви, які обґрунтовують необхідність саме його застосування; 7)чи враховано при цьому обставини, перелічені у ст. 150 КПК; 8) чи передбачено статтею, за якою пред’явлене обвинувачення певній особі; покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки (ч. 2 ст. 155 КПК) або те, наскільки встановлено виняткові обставини для обрання цього заходу; 9) чи додержані додаткові умови для притягнення до кримінальної відповідальності та застосування названого заходу до неповнолітніх обвинувачених та до осіб, які страждають на психічні розлади.

Предметом прокурорської перевірки є належне дослідження і оцінка, з огляду на вимоги закону, реальних фактичних обставин, об’єктивно необхідних і достатніх для прийняття законного та обґрунтованого рішення про надання згоди або відмову у наданні згоди на обрання запобіжного заходу у вигляду попереднього ув’язнення. При цьому оцінки потребує тяжкість пред’явленого обвинувачення; наслідки злочинного діяння; вжиття обвинуваченим заходів щодо запобігання шкідливих наслідків вчиненого ним діяння; характеристика його особи; наявність чи відсутність судимостей; роль обвинуваченого у складі злочинного угрупування, його конкретні дії; обставини, які пом’якшують та обтяжують вину обвинуваченого; наявність обставин, які виключають кримінальну відповідальність цієї особи; Особливу увагу прокурор повинен звертати на факти використання органами дізнання та досудового слідства затримання і взяття під варту як засобу одержання від підозрюваного, обвинуваченого визнання вини у вчинені злочину[11, с. 93]інші обставини, необхідні для правильного вирішення питання.