Процесуальні джерела доказів та їх види

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи,

висновки експертів.

Показання – це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час

допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо

відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього

кримінального провадження.

Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий у кримінальному провадженні у

формі приватного обвинувачення мають право давати показання під час досудового

розслідування та судового розгляду.

Свідок, експерт, потерпілий (за виключенням потерпілого у кримінальному

провадженні у формі приватного обвинувачення) зобов'язані давати показання

слідчому, прокурору, слідчому суді, суду в установленому КПК порядку.

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він

безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку,

передбаченому ст.225 КПК. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення

показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Особа надає показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто, за

винятком випадків, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом.

Висновок або думка особи, яка надає показання, можуть визнаватися судом

доказом, лише якщо такий висновок або думка корисні для ясного розуміння

показань (їх частини) і ґрунтуються на спеціальних знаннях в розумінні ст.101 КПК.

Якщо особа, яка надає показання, висловила думку або висновок, що

ґрунтується на спеціальних знаннях у розумінні ст.101 КПК України, а суд не визнав

їх недопустимими доказами в порядку, передбаченому частиною другою статті 89

КПК України, інша сторона має право допитати особу згідно з правилами допиту

експерта.

Сторони, потерпілий мають право отримувати від учасників кримінального

провадження та інших осіб за їх згодою пояснення, які не є джерелом доказів.

Згідно ст.96 КПК України, з метою зясування достовірності показань свідка

сторони кримінального провадження мають право ставити свідку запитання щодо

його можливості сприймати факти, про які він дає показання, а також щодо інших

обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показань свідка.

Для доведення недостовірності показань свідка сторона має право надати

показання, документи, які підтверджують його репутацію, зокрема, щодо його

засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння,

що підтверджують нечесність свідка.

Свідок зобов'язаний відповідати на запитання, спрямовані на з'ясування

достовірності його показань.

Згідно ч.4 ст.96 КПК свідок може бути допитаний щодо попередніх показань,

які не узгоджуються із його показаннями. В зв’язку з цим виникає ряд питань. Так,

відповідно до ст.84 КПК показання, як і речові докази, документи, висновки

експертів, є процесуальними джерелами доказів. При цьому і речові докази, і

документи, і висновки експертів підлягають дослідженню в судовому засіданні.

Водночас ч.4 ст.95 обумовлено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на

показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або

отриманих у порядку, передбаченому __________ст.225 Кримінального процесуального

кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими

слідчому, прокурору, або посилатися на них. Виникає питання: Який сенс у допиті

свідка з приводу попередніх показань, які не узгоджуються з його показаннями в

суді (ч.4 ст.96 КПК)? Адже в будь-якому випадку суд не має права на них

посилатись й обгрунтовувати ними своє рішення. А якщо суд не може

обгрунтовувати свої висновки й судові рішення показаннями, наданими слідчому та

прокуророві й посилатися на них, то ким і яким чином буде дана оцінка цим

свідченням як завідомо неправдивим (ст.67 КПК)?

Новим Кримінальним процесуальним кодексом (ст.97) передбачено можливість

отримання показань з чужих слів. Показаннями з чужих слів є висловлювання,

здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується

на поясненні іншої особи.

Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно

від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових

випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами

допустимості доказів.

При прийнятті цього рішення суд зобов'язаний враховувати:

1) значення пояснень і показань, у випадку їх правдивості, для з'ясування

певної обставини і їх важливість для розуміння інших відомостей;

2) інші докази щодо питань, передбачених пунктом 1 цієї частини, які

подавалися або можуть бути подані;

3) обставини надання первинних пояснень, які викликають довіру щодо їх

достовірності;

4) переконливість відомостей щодо факту надання первинних пояснень;

5) складність спростування пояснень, показань з чужих слів для сторони,

проти якої вони спрямовані;

6) співвідношення показань з чужих слів з інтересами особи, яка надала ці

показання;

7) можливість допиту особи, яка надала первинні пояснення, або причини

неможливості такого допиту.

Суд має право визнати неможливим допит особи, якщо вона:

1) відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або через тяжку

фізичну чи психічну хворобу;

2) відмовляється давати показання в судовому засіданні, не підкоряючись

вимозі суду дати показання;

3) не прибуває на виклик до суду, а її місцезнаходження не було встановлено

шляхом проведення необхідних заходів розшуку;

4) перебуває за кордоном та відмовляється давати показання.

Суд може визнати доказами показання з чужих слів, якщо сторони

погоджуються визнати їх доказами.

Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів, якщо

підозрюваний, обвинувачений створив або сприяв створенню обставин, за яких

особа не може бути допитана.

Показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин,

на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими

доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень

частини другої ст.97 КПК.

У будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з

чужих слів, якщо вони надаються слідчим, прокурором, співробітником

оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих

слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення

ними кримінального провадження.

Згідно ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були

знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди

або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин,

що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що

були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті

кримінально протиправним шляхом.

В ч.2 ст.98 КПК зазначено, що документи є речовими доказами, якщо вони

містять ознаки, зазначені в частині першій ст.98 КПК.

Згідно зі ст.99 КПК України документом як джерелом доказівє спеціально

створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить

зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які

можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час

кримінального провадження.

В ч.2 названої статті зазначено, що до документів, за умови наявності в них

відомостей, передбачених частиною першою ст.99 КПК, можуть належати:

1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у

тому числі електронні);

2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального

провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на

обов'язковість яких надано Верховною Радою України;

3) складені в порядку, передбаченому КПК, протоколи процесуальних дій та

додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів

зафіксовано процесуальні дії;

4) висновки ревізій та акти перевірок.

Матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих

осіб та груп, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону

України "Про оперативно-розшукову діяльність", за умови відповідності вимогам

цієї статті, є документами та можуть використовуватися в кримінальному

провадженні як докази.

Сторона кримінального провадження, потерпілий зобов'язані надати суду

оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом

електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як

документу.

Дублікат документа (документ, виготовлений таким же способом, як і його

оригінал) може бути визнаний судом як оригінал документа.

Для підтвердження змісту документа можуть бути визнані допустимими й

інші відомості, якщо:

1) оригінал документа втрачений або знищений, крім випадків, коли він

втрачений або знищений з вини потерпілого або сторони, яка його надає;

2) оригінал документа не може бути отриманий за допомогою доступних

правових процедур;

3) оригінал документа знаходиться у володінні однієї зі сторін кримінального

провадження, а вона не надає його на запит іншої сторони.

Сторона кримінального провадження, потерпілий мають право надати витяги,

компіляції, узагальнення документів, які незручно повністю досліджувати в суді, а

на вимогу суду - зобов'язані надати документи у повному обсязі.

Сторона зобов'язана надати іншій стороні можливість оглянути або

скопіювати оригінали документів, зміст яких доводився у передбаченому цією

статтею порядку.

Порядок зберігання речових доказів і документів та вирішення питання про

них передбачений ст.100 КПК України.

Так, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або

нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків,

передбачених статтями 160 - 166, 170 -174 КПК України.

Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового

рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий.

Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ,

зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному

провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором,

оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду.

Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку,

визначеному Кабінетом Міністрів України.

Документ повинен зберігатися протягом усього часу кримінального

провадження. За клопотанням володільця документа слідчий, прокурор, суд можуть

видати копії цього документа, за необхідності - його оригінал, долучивши замість

них до кримінального провадження завірені копії.

У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй

речового доказу вона зобов'язана повернути володільцю таку саму річ або

відшкодувати її вартість. У разі втрати чи знищення стороною кримінального

провадження наданого їй документа вона зобов'язана відшкодувати володільцю

витрати, пов'язані з втратою чи знищенням документа та виготовленням його

дубліката.

Речові докази та документи, надані суду, зберігаються в суді, за винятком

випадків, передбачених частиною шостою цієї статті, а також речових доказів у

вигляді громіздких або інших предметів, що вимагають спеціальних умов

зберігання, які можуть знаходитися в іншому місці зберігання.

Речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді

предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших

причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних

умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів

або продукції, що піддаються швидкому псуванню:

1) повертаються законному власнику або передаються йому на відповідальне

зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

2) передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за

рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для

кримінального провадження;

3) знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за

рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються

швидкому псуванню, мають непридатний стан;

4) передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням

слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи

товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров'я людей

або довкілля

У випадках, передбачених цією частиною, речові докази фіксуються за

допомогою фотографування або відеозапису та докладно описуються. У разі

необхідності може бути збережений зразок речового доказу, достатній для його

експертного дослідження або інших цілей кримінального провадження.

У випадках, передбачених пунктами 2 - 4 частини шостої ст.100 КПК України,

слідчий за погодженням з прокурором або прокурор звертається з відповідним

клопотанням до слідчого судді місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції

якого здійснюється досудове розслідування, або до суду під час судового

провадження, яке розглядається згідно зі статтями 171 - 173 КПК.

Реалізація, технологічна переробка або знищення речових доказів у випадках,

передбачених цією статтею, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом

Міністрів України.

Питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду,

вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне

провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням

законної сили. При цьому:

1) гроші, цінності та інше майно, які належать обвинуваченому і були

підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя

вчинення кримінального правопорушення, конфіскуються;

2) гроші, цінності та інше майно, які призначалися для схиляння особи до

вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального

забезпечення кримінальних правопорушень або винагороди за їх вчинення,

конфіскуються;

3) майно, яке вилучене з обігу, передається відповідним установам або

знищується;

4) майно, яке не має ніякої цінності і не може бути використане, знищується, а

в разі необхідності – передається до криміналістичних колекцій експертних установ

або заінтересованим особам на їх прохання;

5) гроші, цінності та інше майно, які були об'єктом кримінально-протиправних

діянь, повертаються законним володільцям, а в разі невстановлення їх - передаються

в дохід держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;

6) гроші, цінності та інше майно, набуте в результаті вчинення кримінального

правопорушення, доходи від них передаються в дохід держави;

7) документи, що є речовими доказами, залишаються у матеріалах

кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у

порядку цивільного судочинства. У такому випадку річ зберігається до набрання

рішенням суду законної сили.

У відповідності зі ст.101 КПК України джерелом доказів є також висновок

експерта. Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень

та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання,

поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що

доручив проведення експертизи.

Кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок

експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних

знаннях.

Висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав

безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були

надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за

нього особисту відповідальність.

Запитання, які ставляться експертові, та його висновок щодо них не можуть

виходити за межі спеціальних знань експерта.

Висновок експерта не може ґрунтуватися на доказах, які визнані або можуть

бути визнані судом недопустимими.

Експерт, який дає висновок щодо психічного стану підозрюваного,

обвинуваченого, не має права стверджувати у висновку, чи мав підозрюваний,

обвинувачений такий психічний стан, який становить елемент кримінального

правопорушення або елемент, що виключає відповідальність за кримінальне

правопорушення.

Висновок експерта надається в письмовій формі, але кожна сторона має право

звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового

розгляду для роз'яснення чи доповнення його висновку.

Якщо для проведення експертизи залучається кілька експертів, експерти

мають право скласти один висновок або окремі висновки.

У разі якщо згоди між експертами не було досягнуто, складається декілька

висновків експертів (за кількістю точок зору) або один, у якому вступна і

дослідницька частини підписуються всіма експертами, а заключна – окремими, під

відповідними висновками або згідно з проведеними ними дослідженнями.

Висновок передається експертом стороні, за клопотанням якої здійснювалася

експертиза.

Висновок експерта не є обов'язковим для особи або органу, яка здійснює

провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути мотивована у

відповідних постанові, ухвалі, вироку.

Згідно з вимогами ст..102 КПК України, у висновку експерта повинно бути

зазначено:

1) коли, де, ким (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, свідоцтво

про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий

ступінь, вчене звання, посада експерта) та на якій підставі була проведена

експертиза;

2) місце і час проведення експертизи;

3) хто був присутній при проведенні експертизи;

4) перелік питань, що були поставлені експертові;

5) опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали були використані

експертом;

6) докладний опис проведених досліджень, у тому числі методи, застосовані у

дослідженні, отримані результати та їх експертна оцінка;

7) обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання.

У висновку експерта обов'язково повинно бути зазначено, що його

попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без

поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Якщо при проведенні експертизи будуть виявлені відомості, які мають

значення для кримінального провадження і з приводу яких не ставилися питання,

експерт має право зазначити про них у своєму висновку. Висновок підписується

експертом.