Засада свободи від самовикриття та право свідчити проти близьких

родичів та членів сім ' ї міститься в ч. 1 ст. 63 Конституції України, яка проголошує,

що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо

себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Теж

положення закріплено в ст. 18, 224 КПК України. Зміст даної засади полягає в тому,

що:

1.Жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні

кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які

можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального

правопорушення.

2. Кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи

обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на

запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.

3. Жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які

можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими

родичами чи членами її сім'ї кримінального правопорушення.

Також в ч. 8 ст. 224 КПК зазначено, що особа під час допиту має право не

відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма

заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця

захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати підставою для

підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім'ї

кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують

негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами

досудового розслідування.

Засада недоторканості права власності. Стаття 41 Конституції України

передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю

власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної

власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення

своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної

власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права

власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути

застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в

порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування

їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним

відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного

стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у

випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не

може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам

суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Зміст даної засади полягає в тому, що:

1. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального

провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення,

ухваленого в порядку, передбаченому КПК.

2. На підставах та в порядку, передбаченому КПК, допускається тимчасове

вилучення майна без судового рішення (ст. 16, 167-169 КПК).

Тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного

можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним його майном до

вирішення питання про арешт майна або його повернення.

Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей

тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:

1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя

вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;

2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального

правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального

правопорушення чи як винагорода за його вчинення;

3) є предметом кримінального правопорушення, пов'язаного з їх незаконним

обігом;

4) набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від

них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.

Тимчасово вилучити майно може кожен, хто законно затримав особу в

порядку, передбаченому ст. 207, 208 КПК. Кожна особа, яка здійснила законне

затримання, зобов'язана одночасно із доставленням затриманої особи до слідчого,

прокурора, іншої уповноваженої службової особи передати їй тимчасово вилучене

майно. Факт передання тимчасово вилученого майна засвідчується протоколом.

Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку,

огляду. Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання

або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення

зобов'язана скласти відповідний протокол. Після тимчасового вилучення майна

уповноважена службова особа зобов'язана забезпечити схоронність такого майна в

порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено:

1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна

безпідставним;

2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання

прокурора про арешт цього майна.

3) у випадках, передбачених ч.5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 КПК.