Змістовні теорії мотивації.

Найбільш відомими теоріями мотивації цієї групи є: теорія потреб А. Малоу, теорія існування, зв'язку і росту К. Альдерфера, теорія придбаних потреб Д. МакКлелланда, теорія двох факторів Ф. Герцберга.

Теорія потреб А. Маслоу базується на біхевіористичній доктрині - вивченні поведінки людей, абстрагуючись від вивчення свідомості, мислення. Відповідно з теорією А. Маслоу існує п'ять груп потреб (рис. 6.1):

- фізіологічні (їжа, вода, одяг, повітря, тепло, секс тощо);

- безпеки і захищеності (захист від фізичної і психологічної небезпеки);

- соціальні (відчуття причетності до певних соціальних груп: сім'я, школа, трудовий колектив);

- поваги та визнання (повага з боку оточення - керівників, підлеглих, самоповага);

- самовираження (реалізація власних можливостей).

Згідно з А. Маслоу перші дві групи потреб є первинними (вимагають першочергового задоволення), три інші - вторинними. Людина передусім задовольнятиме перші дві групи потреб, що слід брати до уваги в менеджменті. При цьому на формування потреб значною мірою впливають національні особливості, рівень культури, освіти, праве забезпечення рівності при задоволенні потреб підлеглих із вигодою для організації.

 

Рисунок 6.1 – Піраміда потреб А. Маслоу

 

Теорія А. Маслоу найвідоміша з теорій мотивації і дає можливість з'ясувати як ті або інші потреби можуть впливати на мотивацію людини до діяльності і як надати можливість людині задовольнити свої потреби.

 

Теорія існування, зв'язку і росту К.Альдерфера говорить про те, що потреби людини можуть бути об'єднані в три групи: потреби існування, зв'язку і росту. Ця теорія подібна до теорії Маслоу, потреби також розміщені ієрархічно, але Альдерфер вважає, що рух від потреби до потреби йде в обидві сторони і при незадоволенні однієї з потреб на вищому рівні людина переключається на задоволення потреб низового рівня.

Теорія придбаних потреб Д. МакКлелланда пов'язана з вивченням впливу на поведінку людини потреб досягнення, участі і влади.

Потреба досягнення проявляється у людини в прагненні досягати цілі більш ефективно ніж це вона робила раніше. Люди з такою потребою багато і якісно працюють, але не люблять ділитися своєю роботою з іншими, вони прагнуть отримувати результат індивідуально.

Потреба участі проявляється в людини у вигляді прагнення до дружніх стосунків з оточуючими. Люди з такою потребою намагаються встановлювати і підтримувати гарні відносини, отримати підтримку і високу оцінку за свою роботу з боку оточуючих, його турбує те, що про нього думають.

Потреба влади проявляється у людини в прагненні контролювати ресурси, процеси і людей в організації. Люди з високою мотивацією до влади поділяються на дві групи: ті хто прагне влади заради самої влади і ті, хто прагне влади заради досягнення мети організації.

Теорія двох факторів Ф. Герцберга - це нова модель мотивації, яка була розроблена в другій половині 50-х років і згідно з якою були виявлені фактори, що впливають на працю людини. Так Ф. Герцберг поділяє усі фактори праці на гігієнічні та мотивуючі.

Змістовні теорії мотивації ґрунтуються на потребах і пов'язаних ними факторах, що визначають поведінку людини. Процесуальні теорії розглядають мотивацію з іншого боку. Вони аналізують те, яким чином людина розподіляє зусилля для досягнення різних цілей і як обирає конкретну поведінку. Процесуальні теорії не відміняють існування потреб, але вважають, що поведінка людини визначається не тільки ними. Поведінка людини є функцією його сприйняття і очікувань, які пов'язані з ситуацією, і можливими наслідками обраної ними поведінки.

Існує три основні процесуальні теорії мотивації: теорія очікувань В. Врума, теорія справедливості С. Адамса і комплексна теорія Л. Портера і Е. Лоулера.

Теорія очікувань В. Врума ґрунтується на тому, що активна потреба не є єдиною необхідною умовою мотивації людини для досягнення певних цілей. Людина також має надію на те, що обрана нею поведінка дійсно приведе до бажаного результату.

Теорія справедливості С. Адамса стверджує, що люди суб'єктивно визначають одержану винагороду до витрачених зусиль і потім співвідносять його з винагородженням інших людей, які виконують аналогічну роботу. Теорія припускає, що оцінюючи індивідуальну винагороду за досягнуті в процесі праці результати, працівники організації прагнуть до соціальної рівності.

Теорія Портера-Лоулера - це комплексна процесуальна теорія мотивації, що включає в себе елементи теорії очікувань і справедливості.

 

3. Поняття контролю в менеджменті, його цілі і завдання. Види контролю. Процес контролю та його етапи.

Ефективність функціонування організації в цілому і менеджменту зо­крема значною мірою залежить від рівня контролю. У менеджменті коні роль е одночасно функцією управління і видом менеджерської діяльності.

Контроль як вид менеджерської діяльності (управлінської праці) являє собою процес спостереження і перевірки відповідності функціонування елементів організації законам, планам, нормативам, стандартам, правилам, наказам, розпорядженням, рішенням і т.д. для виявлення вузьких місць і допущених відхилень.

Виявлення вузьких місць і відхилення дає можливість менеджеру усунути перешкоди на шляху до досягнення цілей і завдань організації і забезпечення її ефективного функціонування.

Принципи контролю:

§ орієнтація на досягнення результату;

§ систематичність (безперервність);

§ простота;

§ оперативність (своєчасність);

§ об'єктивність (неупередженість);

§ гласність (освітлення результатів);

§ гнучкість (можливість пристосування до змін);

§ ефективність (результативність).

 

Зміст контролю можна розглядати в трьох аспектах:

§ як одну з основних функцій лінійних і функціональних працівників та органів управління;

§ як завершальну стадію процесу управління організацією;

§ як невід'ємну складову частину технології вироблення, прийняття і реалізації управлінських рішень.

Таким чином, управлінська і контрольна діяльність взаємозалежні. Однак спрямованість їхніх дій різна. Менеджерська діяльність спрямована на досягнення цілей організації і її підсистем, а контрольна - на забезпечення певної поведінки організації з метою створення умов для досягнення нею цілей.

Головним змістом управлінської діяльності, в тому числі і контролю як її складової частини, є досягнення певної кінцевої цілі організації. Але він також має властиву тільки йому ціль.

Загальна ціль контролю полягає в перевірці або порівнянні отриманого результату з бажаним. Цілі контролю поділяються:

§ по змісту - на економічні, соціальні, організаційні, технологічні, науково-технічні;

§ по термінах досягнення - на перспективні, довгострокові, поточні, короткострокові;

§ по рівнях управління - на цілі вищої ланки, середньої ланки, нижчої ланки.

Конкретні цілі контролю відбиваються в його завданнях.

Загальні завдання контролю:

§ передбачення можливого поводження складових організації і її стан через заданий проміжок часу;

§ внесення необхідних змін в організаційну структуру системи для позитивного реагування на зміни чинників зовнішнього середовища; передбачення причин відхилення параметрів і характеристик організації від визначеного рівня;

§ накопичення, опрацювання і передача інформації між елементами організації або її зовнішніми споживачами;

§ забезпечення підтримки стійких характеристик і параметрів організації при досягненні проектного рівня.

Предмет контролю - це стан, у якому знаходиться об'єкт контролю, тобто те, що контролюється. Всередині с.-г. підприємств предметами контролю можуть бути всі без винятку елементи і процеси, що у них відбуваються. Це технологічні процеси, витрати матеріалів і ресурсів, якість готової продукції, організація, стимулювання і продуктивність праці, реалізація готової продукції, надходження виторгу і її розподіл.

За часовим характером предмет контролю ділиться на декілька видів:

Попередній контроль стосовно трьох складових ефективного виробництва: трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Так, контроль ділових і особистих якостей працівників дозволяє попередити призначення на ту або іншу посаду некомпетентних працівників. Контроль матеріальних ресурсів дає можливість у майбутньому робити продукцію необхідної якості. Він здійснюється з використанням стандартів на насіння, добрива, технічні засоби й ін. Фінансовий контроль передбачає перевірку внутрішнього бюджету підприємства.

Поточний контроль спрямований на одержання запрограмованого результату. Він базується на оцінці результатів тих чи інших управлінських робіт або виробничих процесів. Його ефективність багато в чому залежить від наявності зворотного зв'язку.

Заключний контроль сам по собі не впливає на одержання бажаного результату, тому що здійснюється після завершення процесу. Він лише констатує наслідки. Однак дані заключного контролю дозволяють уникнути недоліків у майбутньому.

 

Процес контролю включає три стаді ї:

1.Встановлення нормативів або початкових меж. Нормативи є конкретними цілями, що підлягають вимірюванню. Ці цілі повинні мати обмеження - тимчасові і такі, по яких можна буде оцінити ефективність роботи. По багатьох функціях управління неможливо встановити кількісні показники (добір і розстановка кадрів, етика поведінки й ін.) Тому тут застосовуються непрямі показники ефективності роботи.

2.Вимір досягнутих результатів і порівняння їх з встановленими нормативами. При цьому визначають, наскільки фактичні результати відповідають очікуваним, установлюють вплив відхилень на ефективність управління, масштаби цих відхилень від нормативів, остаточну оцінку результатів.

Також тут дуже важливо встановити періодичність і точність контролю.

3.Вибір способів дій і оцінка ефективності контролю. За результатами контрольної інформації менеджер має три варіанти рішення (управлінських дій):

- перший - не застосовувати ніяких дій (немає відхилень від установлених нормативів і система працює відповідно до плану);

- другий - усунути виявлені відхилення (незначні зміни тих або інших параметрів і їхнього коригування дає можливість досягти мети, наприклад, при нестачі техніки с.-г. роботи організовуються в дві зміни);

- третій - перегляд і зміна нормативів (зміна зовнішніх чинників, наприклад, при введенні НДВ необхідний перегляд цін).

 

4. Поведінкові аспекти контролю. Характеристики ефективного контролю. Ефективність менеджменту.

Контроль передбачає стеження за процесом управління, оцінку фактичних результатів, співставлення їх із поставленою метою. Психологічний бік контролю – це особливий вид діяльності, спрямований на надання своєчасної допомоги (схвалення, заохочення тощо) співробітникам і вжиття, у разі необхідності, відповідних заходів з метою ефективного виконання управлінської цілі всіма членами організації.

Звичайно, говорити про глобальний характер попередження майбутніх помилок, якщо мова йде про людський чинник, неможливо. В той же час, знаючи добре працівників, їх особистісні якості та властивості, можливості професійного росту та інше, можна передбачити ступінь і особливості помилок, які вони можуть здійснити. У зв’язку з цим важливо застосовувати попереджувальні дії для того, щоб помилки не були допущені.

Аналіз теорії й практики управлінської діяльності показує, що якість контролю залежить від поінформованості керівника. Керівник має можливість ефективно виконувати функцію контролю, якщо володіє чіткою, значущою, необхідною і своєчасною інформацією, яка, у свою чергу, допомагає контролювати загальний стан справ в організації, забезпечує стійкий взаємозв’язок керівника й співробітників. Досвід діяльності тих керівників, котрі вміють добре управляти інформаційними системами, показує, що багато проблем вирішується одночасно. А головне – враховуються потреби і запити людей (підлеглих, відвідувачів тощо).

Серед загального пласту інформації, яка має бути в організації, великого значення з точки зору психології управління набуває соціальна інформація і вміння керівників нею користуватися для оцінки діяльності підлеглих: дані про кадровий склад організації, загальнокультурну й професійну підготовку персоналу, про лідерський потенціал керівників підрозділів, зони “соціального напруження”, стан і причини плинності кадрів тощо. Найбільш вдалий спосіб збору такого роду інформації – це безпосереднє спілкування керівника із співробітниками. До традиційних методів також належать спостереження, вивчення ділової документації, індивідуальні бесіди тощо.

Загалом, урахування психологічного аспекту контролю й оцінки результатів роботи – це постійний обов’язок керівників. З погляду підлеглого, контроль дає йому змогу порівняти фактичний результат із бажаним, поспілкуватися з керівником, поділитися з ним своїми думками щодо подальшої кар’єри, краще побачити свої потенційні можливості, формує чіткі орієнтири для поліпшення роботи. З погляду керівника, контроль забезпечує зворотний зв’язок від працівника до нього; дає більш глибоке уявлення про індивідуальні, особистісні особливості та професійні можливості працівника; створює можливості для розв’язання певних проблем психологічного й соціально-психологічного характеру; дає змогу побачити, як робота підлеглого впливає на досягнення загальної мети. Одночасно контроль допомагає підлеглому виправити недоліки, скоректувати подальші дії, визначитися із самовдосконаленням, подальшим навчанням.