Основні принципи в частині організації соціального виховання молоді регіону

МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ УКРАИНЫ

ДОНЕЦКИЙ НАЦИОНАЛЬНЫЙ УНИВЕРСИТЕТ

ДОНЕЦКИЙ ИНСТИТУТ УПРАВЛЕНИЯ

Плотников П.В.

доктор педагогических наук, профессор,

Академик Международной Академии наук

педагогического образования (МАНПО),

Отличник образования Украины

ОСНОВНЫЕ НАПРАВЛЕНИЯ ВОСПИТАТЕЛЬНОЙ РАБОТЫ С     МОЛОДЕЖЬЮ В СИСТЕМЕ ОБРАЗОВАНИЯ УКРАИНЫ

(Реферативный сборник)

 

Выпуск 1

 

 

Донецк-2012

 

УДК 371.4(477)

ББК Ч310

П396

 

Составитель и научный редактор:

Плотников П.В. – доктор педагогических наук, профессор Донецкого

национального университета, академик

Международной Академии наук педагогического

образования (МАНПО), Отличник образования Украины

Рецензенты:

Алфимов В. Н. – доктор педагогических наук, профессор, директор лицея при Донецком национальном университете, академик МАНПО;

Кучерявый А. Г. – доктор педагогических наук, профессор, заведующий кафедрой педагогики Донецкого национального университета, академик МАНПО;

Носков В. И. – доктор психологических наук, профессор, ректор Донецкого института управления.

 

П396 Плотников П.В. Основные направления воспитательной работы с моло­дежью в системе образования Украины: Реферативный сборник по выпол­нению самостоятельных работ для студентов, магистрантов, аспирантов различ­ных специальностей вузов по курсам: «Педагогика и психология высшей школы», «Основы педагогики и психологии», «Педагогика», «Психология», «Методика воспитательной работы». /Сост. Плотников П.В. – Донецк: ДонНУ, 2012. – 385 с.

 

В реферативный сборник вошли самостоятельные работы студентов, обучающихся в вузах Донецка, где изложены основные направления воспитательной деятельности с различными категориями учащейся молодежи общеобразовательных школ и вузов Украины. В сборнике раскрываются цели, задачи, формы, методы, принципы и педагогические требования к ведению воспитательной работы по различным направлениям. Рефераты содержат опорные схематические конспекты, которые дают систематизированное представление о проблемах, сущности и значении конкретного направления воспитания молодежи в системе образования Украины в современных условиях.

Рассчитано на преподавателей вузов, студентов, магистрантов, аспирантов, молодых учителей, родителей, руководителей общеобразовательных школ и СПТУ, мастеров производственного обучения, классных руководителей, организаторов внеклассной и внешкольной воспитательной работы.

 

Рекомендовано к изданию на расширенном заседании кафедры педагогики Донецкого национального университета и кафедры психологии и педагогики Донецкого института управления 10.1. 2008 года, протокол № 5

 

ISBN 978-966-639-375-6

УДК 371.4(477)

ББК Ч310

Цена договорная. Тираж 300 экз.

© Плотников П.В., 2012

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДІ В СИСТЕМІ ОСВІТИ

(на прикладі Донецького промислового регіону)

ПЛОТНІКОВ П.В.

доктор педагогічних наук, професор,

академік Міжнародної Академії наук педагогічної освіти (МАНПО), Відмінник освіти України

Вступ

 

У Національній доктрині розвитку освіти, затвердженої Указом Президента України, підкреслено: “Національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета – виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування в молоді потреби та уміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості” [1; 3].

Духовно-моральне становлення дітей і молоді, підготовка їх до самостійного життя є найважливішою складовою розвитку суспільства і держави. Проявом державної політики в галузі соціального виховання стали сформульовані в Законі України: “Про освіту” принципи гуманістичного характеру освіти, де зокрема підкреслюється: “Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями. Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами” [2; 1]. Визначення конкретних цілей і завдань соціального виховання, моделювання соціально-виховного простору з метою забезпечення самовизначення особистості, створення умов для її самореалізації, взаємодія родини і педагогічних колективів освітніх установ складають основу такої політики.

Розробка і прийняття Програми розвитку соціального виховання в системі освіти Донецької області є найважливішим напрямком реалізації принципів державної політики в Донецькій області в галузі освіти. Програма орієнтована на підвищення суспільного соціального статусу освітніх установ, відновлення змісту і структури соціального виховання на основі українських традицій і сучасного досвіду, в тому числі і регіонального, забезпечення багатомірності й інтегрованості навчального і соціально-виховного процесів, балансу державного, регіонального суспільного і сімейного виховання, сучасних механізмів соціального виховання і його пріоритетів в освітніх установах усіх типів донецького регіону. У період соціальних перетворень у сучасному українському суспільстві набуває актуальності формування ціннісних світоглядних основ соціального виховання, нового соціально-виховного потенціалу системи освіти, забезпечення наступності між поколіннями українців на основі суспільної згоди в дусі формування культури миру і толерантності.

Основні напрямки соціального виховання учнівської молоді визначають мету, завдання, форми і методи удосконалювання організації сучасних виховних процесів в системі освіти Донецького регіону, а також першочергові заходи, пов’язані з розвитком соціально-виховної практики освітніх установ.

Основні напрямки мають не тільки регіонально-відомчий статус, вони призначені насамперед для органів управління освітою, а також освітніх установ усіх типів і видів. Ці основні напрямки є основою для розробки регіональних і місцевих програм.

 

1. Основні проблеми і тенденції соціального виховання дітей і учнівської молоді в Донецькій області (аналітичний огляд)

Виховання дітей і молоді в сучасному Донецькому регіональному суспільстві реалізується в умовах економічного і політичного реформування, внаслідок чого істотно змінилися соціокультурне середовище і життя підростаючого покоління, функціонування освітніх установ, засобів масової інформації, молодіжних і дитячих громадських об’єднань, релігійних організацій. У той самий час реформування викликало соціальне розшарування суспільства, зниження життєвого рівня більшості населення, в тому числі молоді, й інші негативні наслідки.

Ці зміни негативно позначилися на українській родині. Відзначаються різка диференціація доходів, масове зубожіння родин. Багато людей не змогли пристосуватися до нових умов, сформувати захисні механізми. Відбувається подальша дезорганізація життя родин, руйнуються сформовані морально-етичні норми і традиції сімейного укладу. Внаслідок правової, моральної, економічної незахищеності посилилася конфліктність стосунків між чоловіком і жінкою, батьками і дітьми. Відзначені негативні тенденції супроводжуються різким зниженням соціального виховного впливу родини, її ролі в соціалізації дітей. Неблагополуччя багатьох родин, високий рівень безробіття, а з іншого боку – надмірна зайнятість батьків у багатьох благополучних родинах, несприятливі сімейні відносини обумовлюють відчуженість дітей, прояви жорстокості і насильства по відношенню до них, зростання соціального сирітства, спричиняють різкі форми асоціальної поведінки.

Діти, що ростуть у неблагополучних, конфліктних родинах, характеризуються широким спектром психічних аномалій і відхилень у поведінці. Погіршується стан здоров’я дітей і молоді; набувають поширення хвороби, що мають соціальну обумовленість (туберкульоз, сифіліс, ВІЛ-інфекція); частішають стреси, неврози, прояви агресивності.

Загрозливих масштабів набула бездоглядність, безпритульність дітей. Швидко росте кількість підлітків, що не навчаються і не працюють. Збільшується частка дітей молодшого віку і дівчаток-підлітків серед неповнолітніх правопорушників. Спостерігається тенденція росту дитячої злочинності, зміцнення її зв’язків з організованою злочинністю. Особливу тривогу викликає поширення наркоманії серед учнівської молоді. Високий рівень соціальної патології в дитячому і молодіжному середовищі є могутнім дестабілізуючим фактором тривалої дії, загрожує соціальній безпеці не лише регіону, але й держави.

Сучасний розвиток засобів масової інформації і комунікацій, уведення заборони на цензуру різко розширили і змінили інформаційне поле, в якому відбувається соціально-виховний процес. В умовах високої доступності інформації і матеріалів, розповсюджуваних через пресу, телебачення, радіо, інтернет тощо, на дітей і молодь обрушується потік низькопробної продукції, що пропагує дозвільний спосіб життя, насильство, злочинність, проституцію, наркоманію, секс.

У регіональному суспільному розвитку істотно зросла роль етнічного фактору. З одного боку, це виявляє соціалізуючий потенціал етнічного середовища, але з іншого боку – породжує посилення міжнаціональної напруженості. У той же час ці тенденції недостатньо враховуються в соціальній психолого-педагогічній практиці.

У Донецькій області сформувалася нова релігійна ситуація:

- відбулася переоцінка ролі релігії в історії розвитку України;

- визнається її великий вплив на духовно-моральний розвиток людини;

- релігійним організаціям надана можливість навчати дітей поза межами освітніх програм.

Нових рис набула й участь молодіжних і дитячих громадських об’єднань у соціально-виховному процесі. Якщо в минулому піонерська і комсомольська організації в освітніх установах були частиною єдиної системи виховання, то на початку 90-х років численні молодіжні і дитячі об’єднання, як правило, діють за межами установ освіти; їхній соціально-педагогічний потенціал не затребуваний державою і регіоном у повному обсязі. У той же час існування дитячих громадських об’єднань і організацій як одного з найважливіших факторів соціалізації дитини є наймогутнішим інструментом, що дозволяє ефективно вирішувати складні соціально-педагогічні завдання, закладати основи розвитку демократичної держави в новому ХХI тисячолітті.

У цих складних умовах освітня установа була і залишається основним соціальним інститутом, що забезпечує соціально-виховний процес і реальну інтеграцію різних суб’єктів соціального виховання, особливо в сільській місцевості. Більшість освітніх установ прагне реалізувати всі наявні можливості для досягнення основної мети сучасної освіти – розвитку фізично, морально здорової особистості, її громадянського потенціалу.

“Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку освіти є: особистісна орієнтація освіти; формування національних і загальнолюдських цінностей; створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти; постійне підвищення якості освіти, поновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу; розвиток системи безперервної освіти та навчання протягом життя; пропаганда здорового способу життя; розширення україномовного освітнього простору; забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної самореалізації педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їхнього соціального статусу” [1; 2].

Однак нині істотно послаблює виховну діяльність освітніх установ:

- хронічне відставання їхньої матеріально-технічної бази від сучасних запитів;

- науково-методична незабезпеченість;

- відсутність необхідних фінансів на організацію діяльності;

- невпорядкованість і перебування за межею бідності більшості членів педагогічного колективу багатьох шкіл промислового регіону.

Величезний збиток нанесений соціальній інфраструктурі для дітей. Різко зменшилася доступність культурних центрів, театрів, музеїв, спортивних споруд. Інфраструктура дитячого дозвілля комерціалізується і часто орієнтується на обслуговування інтересів лише високооплачуваної частини населення.

Недостатній обсяг виробництва і видання сучасної науково-методичної літератури, присвяченої проблемам соціального виховання, багато в чому пов’язаний зі скороченням відповідного бюджетного фінансування. Періодичні журнали, що висвітлюють проблеми соціального виховання й освіти, виявилися практично недоступними для освітніх установ. Украй обмежені можливості забезпечення сучасної науково-методичної бази соціально-виховного процесу і в органів управління освітою.

У 90-і роки в законодавстві української держави відбулося відновлення багатьох правових норм освіти, що проявилося у визнанні варіативності, різноманіття систем і учасників соціально-виховного процесу. Намітилася тенденція створення сучасних вітчизняних концепцій соціального виховання підростаючих поколінь.

У них виділені цінності активного соціокультурного життя, особистого і національного достоїнства, загальнокультурної і професійної компетентності, культури громадянства, родини, відповідальності перед собою й іншими. Формуються нові культурні основи соціального виховання – плюралізм і варіативність соціальної виховної практики, демократизація відносин суб’єктів навчально-виховного процесу, відповідальність держави за виховання дітей і молоді.

Але головною проблемою сьогоднішнього дня в регіоні і державі є відсутність стратегії в питаннях соціального виховання дітей і молоді, що стає істотним стримуючим фактором у розвитку намічених позитивних тенденцій. Держава несе відповідальність за стан соціального виховання дітей так само, як і за реалізацію прав людини і громадянина, а це передбачає необхідність розробки і реалізації державної політики в галузі соціального виховання підростаючих поколінь.

Державна політика у сфері соціального виховання на рівні регіону повинна містити в собі цілі і завдання соціального виховання, стратегії їхнього вирішення, розробку законодавства, державних і регіональних програм, виділення ресурсів, підтримку соціально значимих виховних проектів, визначення механізмів контролю. Разом усе це має сприяти створенню необхідних умов для формування системи соціального виховання підростаючих поколінь відповідно до їхніх потреб і суспільних запитів. Громадянське, патріотичне виховання є одним з найважливіших напрямків регіональної політики в освіті. В сучасних умовах очевидна необхідність розробки і реалізації нових підходів до визначення пріоритетів і основних принципів громадянського соціального виховання. На особливу увагу заслуговує питання про сполучення стратегії і тактики в його розвиткові, створення сучасних динамічних методів соціальної виховної роботи з урахуванням цілей і завдань освітніх установ різних типів і видів.

Пропоновані Основні напрямки соціального виховання учнівської молоді, які можуть стати фундаментом розробки Програми розвитку соціального виховання в системі освіти Донецької області, варто розглядати як крок на шляху до розробки і реалізації державної політики у сфері соціального виховання підростаючих поколінь на рівні не тільки регіону, але і держави в цілому

2. Мета і завдання Основних напрямків соціального виховання молоді:

- забезпечення необхідних науково-методичних, організаційних, кадрових, інформаційних та інших умов для розвитку соціально-виховних систем в освітніх установах Донецької області всіх типів і видів;

- упорядкування їхньої діяльності, що сприяє розвиткові соціальної і культурної компетентності особистості, її самовизначенню в соціумі;

- формування людини-громадянина, сім’янина-батька, фахівця-професіонала.

Завдання:

- підвищення соціального статусу соціального виховання в системі освіти Донецької області;

- зміцнення і розвиток соціальних виховних функцій освітніх установ;

- розширення складу суб’єктів соціального виховання, координація їхніх зусиль, зміцнення взаємодії родини й освітніх установ регіону;

- розвиток демократичного стилю керівництва соціально-виховним процесом;

- підвищення культури в міжнаціональних і міжетнічних відносинах;

- формування регіональних і інших систем соціального виховання на основі урахування територіальних, соціокультурних і національних особливостей;

- використання вітчизняних традицій і сучасного досвіду в галузі соціального виховання;

- активне впровадження до соціально-педагогічної практики новітніх досягнень в галузі соціального виховання;

- розвиток гуманістичних принципів, змісту і механізмів морального, громадянського соціального виховання;

- сприяння здійсненню прав батьків на участь в управлінні освітньою установою і в організації освітнього процесу відповідно до Закону України “Про освіту” і Указу Президента України “Про національну доктрину розвитку освіти”;

- надання допомоги родині у вирішенні проблем соціального виховання дітей, розвиток соціальної психолого-педагогічної освіти батьків;

- формування шанобливого ставлення до прав дитини відповідно до Конвенції ООН про права дитини;

- посилення ролі родини у вихованні дітей;

- створення системи психолого-педагогічної і медико-соціальної реабілітації дітей;

- підвищення рівня роботи із засобами масової інформації і друку з питань соціального виховання дітей і учнівської молоді;

- підвищення професійного рівня управління процесом соціального виховання;

- забезпечення взаємодії системи освіти в Донецькій області з усіма соціальними інститутами регіону.

 

Основні принципи в частині організації соціального виховання молоді регіону

Відповідно до Закону України “Про освіту” і Указу Президента України “Про національну доктрину розвитку освіти” соціальне виховання розглядається як цілеспрямована діяльність, здійснювана в системі освіти, орієнтована на створення:

- умов для розвитку духовності учнів на основі загальнолюдських і вітчизняних цінностей;

- надання їм допомоги в життєвому самовизначенні, моральному, громадянському і професійному становленні;

- створення умов для самореалізації особистості.

Донецька область і її державні інститути є найважливішими суб’єктами соціального виховання дітей і молоді, що здійснюють соціально-виховні функції в соціально значимих сферах їхньої життєдіяльності, створюють умови для функціонування недержавних виховних організацій.

Донецька регіональна стратегія у сфері соціального виховання визначається законодавством. Визнається варіативність і розмаїтість соціально-виховних систем, організацій і технологій. Інноваційним ресурсом розвитку системи соціального виховання в регіоні є сучасне філософське, гуманітарне, соціально-педагогічне наукове знання.

Діти і молодь регіону є рівноправними суб’єктами процесу соціального виховання, саморозвитку, соціокультурного самовизначення. Регіональними державними адміністраціями і управліннями освіти мають бути забезпечені:

- цілісність, послідовність і наступність змісту й організаційних форм соціального виховання на різних рівнях освіти;

- розвиток варіативних систем соціального виховання з урахуванням специфіки освітніх установ регіону, їхніх традицій, кадрового потенціалу, соціальних запитів.

Стрижнем соціального виховання молоді в Донецькій області є формування соціально необхідних знань і навичок, професійних інтересів, громадянської позиції учнів.

Особливого значення в сучасному регіональному суспільстві набуває соціальна психолого-педагогічна допомога учнівській молоді в процесі включення її в активне життя, формування соціальної відповідальності.

Соціальному вихованню дітей і учнівської сільської молоді приділятиметься особлива увага як пріоритетному напрямку державної соціальної й аграрної політики, що сприяє прилученню зростаючого покоління до культурно-історичних традицій, формуванню почуття дійсного господаря землі.

Збереження і зміцнення здоров’я учнів у всіх освітніх установах і відповідно роль і актуальність фізичного виховання є безперечними, оскільки фізичне здоров’я є однією з основних передумов формування здорового способу життя.

Зміст і організаційні форми виховання розробляються на основі принципів, що орієнтують соціальне виховання на розвиток соціально активної, освіченої, морально і фізично здорової особистості у мінливих умовах суспільного життя регіону.

Принцип гуманістичної спрямованості соціального виховання передбачає ставлення педагога до вихованців як до відповідальних суб’єктів власного розвитку, а також стратегію взаємодії, що базується на суб’єкт-об’єктних відносинах.

Принцип природовідповідності соціального виховання молоді регіону передбачає, що воно ґрунтується на науковому розумінні взаємозв’язку природних і соціокультурних процесів; що учнів виховують відповідно до їхнього віку і статі, формують у них відповідальність за розвиток самих себе, за екологічні наслідки своїх дій і поведінки.

Принцип культуровідповідності передбачає, що соціальне виховання молоді ґрунтується на загальнолюдських цінностях, будується у відповідності з цінностями і нормами національної культури і регіональних традицій, що не суперечать загальнолюдським цінностям.

Принцип ефективності соціальної взаємодії передбачаєздійснення соціального виховання молоді в системі освіти в колективах різного типу, що дозволяє учням розширити сферу спілкування, створює умови для конструктивних процесів соціокультурного самовизначення, адекватної комунікації, а в цілому – формує навички соціальної адаптації, самореалізації.

Принцип концентрації соціального виховання молоді регіону на розвиткові соціальної і культурної компетентності особистості передбачає, що стратегія і тактика виховання мають бути спрямовані на допомогу дитині, підліткові, молодій людині в освоєнні соціокультурного досвіду і вільному самовизначенні в соціальному оточенні.