Антропологічна періодизація

За допомогою цієї періодизації, як вже згадувалось, можна простежити етапи еволюції людини та її пращурів, встановити принципову межу, яка відокремлює людину від тварини і т.д. Антропологи поділяють епохи за змінами фізичного (морфологічного) типу людини за таким порядком:

Найдавніша людина (Homo erektus – «людина прямоходяча», архантроп); стародавня людина (Homo sapiens neandertalensis, палеоантроп); сучасна людина (Homo sapiens- sapiens, неоантроп). Антропологічна періодизація також синхронізована з геологічними і археологічними періодами.

Вже йшлося про те, що однією з найскладніших проблем в антропології є проблема грані між людиною і твариною. Ще остаточно не з’ясовані критерії морфологічного розмежування між людиною та її предками. Не визначено місце хабілісів (Homo habilis-людина вміла). Одні дослідники вважають її людиною, інші – перед людиною. В цілому не вирішено ще «неандертальську проблему». Вже згадувалось про цікаву знахідку у Франції в 90-х роках ХХ століття, й про наукову статтю в журналі «Nature», коли у липні 1997 року англійські вчені Р. Уорт і К. Стрингер надрукували результати унікального експерименту, який може стати початком нового підходу до вивчення гомінідів, адже генетичний аналіз показав, що різниця між неандертальцем і сучасною людиною настільки велика, і що їхні еволюційні шляхи розійшлися ще 555 – 690 тисяч років тому! Цей експеримент показав, що неандертальська людина не зробила ніякого генетичного внеску в генофонд людства. Вчені дійшли висновку, що субтаксон (гібрид) дюссельдорфського неандертальця – тупікова гілка. Попереду ще аналіз інших типів неандертальців, адже на сьогоднішній час відомо рештки інших типів неандертальців. Можливо, експериментально все ж таки буде знайдено субтаксон неандертальця, який має відношення до людства й тоді рід HOMO буде налічувати 7 видів: Homo habilis (людина вміла), Homo rudolfensis (рудольфензька людина, назва за місцевістю), Homo erectus (людина прямоходяча), Homo ergaster (людина працююча), Homo heidelbergenis (гейдельберзька людина, назва за місцевістю), Homo neandertalensis (неандертальська людина, назва за місцевістю), Homo sapiens (людина розумна). Але, представники негативістського напряму в науці поки ще повністю виключають неандертальця в еволюції людства. Останні неандертальці знайдені на Пірінейському півострові, й датуються 29 тисячами років тому.

В середині ХХ ст., коли були знайдені рештки людиноподібних істот на території Сванскомбі, Фонтешеваді, Штейнгеймі (знахідки датуються 2 млн – 100 тис. років тому, це середній і верхній плейстоцен за геологічною періодизацією) й проведені відповідні дослідження, вчені дійшли висновку, що існувала якась сапієнтна лінія гомінідів, яка виникла набагато раніше за неандертальців, і яка призвела прямо до людини сучасного виду «в обхід» неандертальського таксону (виду, типу). Саме з того часу виникла гіпотеза – «теорія пресапінса». Таких гіпотез сьогодні існує багато. Всі вони мають наступні загальні риси: виключається неандертальська стадія еволюції, прабатьківщиною сучасної людини вважається Європа, припускається існування тупікових гілок.

Гіпотеза «африканської прабатьківщини» людства (автор гіпотези Г. Бройєр)

За цією гіпотезою, людина сучасного фізичного типу виникла в Африці на рубежі середнього і верхнього плейстоцену, мігрувала в Передню Азію 100-120 тисяч років тому, а звідсіля 35040 тисяч років тому – до Європи, де вплинула на розвиток місцевих неандертальців. Концепція африканської прабатьківщини сучасної людини, але за умов виключення неандертальської стадії еволюції, сьогодні прийнята такими відомими дослідниками як Гроувсом, Дисонхансоном, Клейном, Левиним, Диксоном тощо.

Разом з тим, в 1980 році дослідник В.В. Бунак в своїй гіпотезі «фамногенезу» виключив не тільки неандертальців, а й архантропів із списку можливих пращурів сучасної людини. Сапієнтна лінія сьогодні ведеться прямо від Homo habilis (людина вміла).

В 1987 році група американських вчених на чолі з Уілсоном, на основі досліджень та аналізу ДНК в 147 популяціях світу, враховуючи й мутаційний процес, дійшла висновку, що все сучасне людство бере початок від єдиної африканської популяції, при цьому – від однієї жінки-праматери, яку вчені назвали «мітохондріальною Євою», яка існувала на Півдні Сахари в період від 140 тисяч років до 290 тисяч років тому. Ця гіпотеза отримала назву «гіпотези Ноєва Ковчега». За різними дослідженнями час існування предкової африканської групи коливається від 166-249 тисяч років тому; 176-222 тисяч років тому; 188-270 тисяч років тому; 130 тисяч років тому; 133 тисяч років тому.

Підсумовуючи все сказане з приводу спеціальних періодизацій антропогенезу та історії первісного суспільства, слід зазначити, що загальної історичної періодизації первісного суспільства в її закінченому, загальноприйнятому варіанті сьогодні ще не існує. Існує лише схема синхронізації етапів розвитку природного середовища (геологічна), фізичного типу людини (антропологічна) і матеріальної культури первісності, яка розглядається як основа для історично

Методичні матеріали: підготовка до семінарського заняття № 1 (теми 1-2):

Обговорення питання: «»Осьовий час» людської історії.

Рекомендована література:

1. Павленко Юрій. Історія світової цивілізації. Соціокультурний розвиток людства. Видання друге, стереотипне. Навч. посібник. – Київ: «Либідь», 2000. – С. 128-133, 210-220.

2. Космина Віталій. Вступ до історії сучасної цивілізації. – Запоріжжя: «Просвіта», 2002. – С.14-17, 20-21 (визначення: «Цивілізація», «Культура», «Менталітет», «Антропоцентризм», «Центр», Периферія», «Розколота цивілізація»; розташування і час виникнення давніх цивілізацій).

3. Текст лекції професора, д.і.н. В.О. Шайкан до тем №№ 1-2.

За цивілізаційним підходом історичний процес розглядається як зародження, розвиток, співіснування, а також як взаємодія і взаємовпливи соціокультурних спільнот – цивілізацій. Цивілізація – це сукупність самобутніх і взаємопогоджуваних політичних, економічних, соціальних та духовно-моральних засобів (принципів та інституцій), за допомогою яких суспільство забезпечує свою життєдіяльність та усталеність у просторі (на певних територіях) і часі (протягом століть чи тисячоліть).

Найдавніші та відомі нам цивілізації, що сформувалися в ІV – ІІІ тисячоліттях до н.е.: Давньоєгипетська (долина річки Нилу, сучасний Єгипет, ІV тис. до н.е. – VІ століття н.е.), Месопотамська (межиріччя рік Тигру та Євфрату, сучасний Ірак), Егейська (мінойська) цивілізація (географія розташування: деякі острови та балканське й малоазійське узбережжя Егейського моря – переважно сучасна Греція, ХХІІІ (2300 р.) – ХІІІ (1300 р.) століття до нашої ери).; Андська (інків) цивілізація (гори Анди, тихоокеанське узбережжя Південної Америки – сучасні Перу, Еквадор, Болівія; Х – ХV століття нашої ери;. Майянська (майя) цивілізація (Центральна Америка: сучасні Південна Мексика, Гватемала; період сталого існування: І-Х століття нашої ери); Індська цивілізація (Хараппа й Мохенджо-Даро): географія розташування – долина річки Інд, сучасний Пакистан; середина ІІІ (2500 р.) – середина ІІ тисячоліть (близько 1700 р.) до н. е.; Інська (ранньокитайська) цивілізація: пониззя річки Хуанхе, сучасний Центральний Китай; початок ІІ тисячоліття до н.е. (за іншими свідченнями – ХІІІ століття до н.е.) – початок І тисячоліття до н.е.

За теорією відомого англійського історика і філософа ХХ століття Арнольда Джозефа Тойнбі (автора наукового бестселера у 12-ти томах «Дослідження історії»), клжна цивілізація протягом свого існування (життя) проходить 4 стадії: 1. Зародження. 2. Зростання або Розквіт. 3. Надлом або Занепад. 4. Розпад або Смерть.

На думку українського історика Віталія Космини, причиною Зародження і Зростання цивілізації «є пошук суспільством адекватної відповіді на виклик географічного середовища або навколишнього людського світу (суспільство пристосовується до нових умов існування, формуючи й зміцнюючи відповідну власну організацію й менталітет своїх членів)». Причинами Надлому і Розпаду «є відсутність нових викликів, коли вичерпна відповідь на попередні вже знайдена, або ж поява такого потужного виклику, відповідь на який цивілізація знайти вже не може».

Цивілізація виникає з культури і служить для цієї цивілізації механізмом самообмеження і самозбереження. Культура – це смисловий (смислотворчий і смислоутримуючий) аспект людської діяльності, символічний вимір соціальних подій, який дозволяє людині орієнтуватися в навколишньому життєвому світі, розуміти поведінку інших людей і поводити себе зрозуміло для інших.

Людина з певним менталітетом і відповідною соціальною поведінкою є тим стержнем, від якого залежить внутрішня цілісність і неповторність кожної окремої цивілізації. Ментальність, Менталітет (від лат. Mens – розум, свідомість, розсуд) – це глибинний рівень індивідуальної або колективної свідомості, що включає й несвідоме. Це сукупність готовностей, установок, схильностей індивіда або соціальної групи діяти, мислити, відчувати та сприймати світ лише певним чином. Менталітет формується в залежності від традицій, культури, соціальних структур та всього середовища проживання людини і сам, у свою чергу, їх формує, виступаючи як породжуючи свідомість, як важко визначуваний витік усієї культурно-історичної динаміки.