Сучасні історики цивілізаційний принцип періодизації всесвітньої історії переносять і на періодизацію історії окремих держав і народів.

Наведемо періодизацію всесвітньої історії, у яку вписується періодизація нашої – української історії:

У 1970-1980-х рр. зарубіжні дослідники українського походження – американські історики-україністи Павло-Роберт Магочій і Микола Чировський також зробили спробу застосувати цивілізаційний підхід до історії України. Так, у створеному при Гарвардському університеті (США) Інституті українських досліджень, було видано у 1977 році працю Павла-Роберта Магочия «Українська історична спадщина». У 1981 році в Нью-Йорку за авторством Миколи Чировського вийшов І том тритомного видання «Вступ до історії України», де у вступному розділі до тому, М. Чировський виклав схему періодизації історії України. Важливо відмітити, що методологічні принципи періодизації, застосовані американськими істориками, вимагають розглядати історію українського суспільства в контексті взаємодії з іншими цивілізаціями та з урахуванням впливу на історичний розвиток українського народу «національного духу», притаманних українцям ідей демократизму, свободолюбства.

Сучасні зарубіжні й українські історики «прагнуть поглянути на Україну як на оригінальну культурно-історичну одиницю – зону контакту (протистояння і асиміляції) кількох цивілізацій. Древні і середньовічні цивілізації, поширені на українських теренах, належали до двох типів культур – осілої і кочової, землеробської і скотарської, що формувалися з ІV тис. до н.е.», саме до такого висновку дійшов колектив авторів концептуально нового наукового доробку – навчального посібника «Історія України з давнини до початку ХХІ століття» за авторством В.Т. Британ, О.Ю. Висоцького, О.В. Михайлюк, Н.Г. Мосюкової, Л.С. Підлісної (Дніпропетровськ: НМЕТАУ, 2007.- 170 с.), в якому українська історія викладається за проблемно-хронологічним принципом, історія України розглядається під кутом «зони контакту цивілізацій». Автори доводять, що на початку нашої ери співіснування землеробської і скотарської культур набрало рис співжиття, протистояння спочатку двох цивілізацій – християнської і поганської (язичницької), а з часом й мусульманської; з ХVІ – ХVІІІ століть на території південно-західної частини Східної Європи (це українські землі) починається «взаємозбагачувальне суперництво західноєвропейської (католицько-протестантської), або атлантичної, та євразійської (російсько-православної) цивілізацій. Становлення цивілізаційних систем планети проходило протягом століть, кожна з них на початкових етапах формування містила характерні риси багатьох інших. При цьому український культурно-національний тип, будучи розділеним між кількома названими утвореннями, виявився носієм певних ознак різнохарактерних цивілізацій. Історія України, таким чином, надає чудовий матеріал для порівняльного аналізу процесів взаємопроникнення ряду світових цивілізацій». Базуючись на проблемно-хронологічному принципі, колектив цього навчального підручника виділив в історії українського суспільства наступні історичні періоди, які відповідають всесвітній періодизації історії людства:

І. Первіснообщинний лад, або до цивілізаційний (доісторичний) період – 800 тисяч років тому – початок І тисячоліття до нашої ери.

ІІ. Скіфо - сарматський й еллінська доба, або античний період – VІІ століття до нашої ери - VІ ст. нашої ери.

ІІІ. Германо – тюрко - слов’янська доба, або ранньосередньовічний період

– VІІ-ІХ століття н.е.

ІV. Києво - руська доба, або зріле середньовіччя – Х – перша половина

ХІV ст.

V. Польсько-литовська й татарська доба, або пізне середньовіччя –

середина ХІV – середина ХVІІ ст.

VІ. Козацько-малоросійська доба, або ранній новий час (середина ХVІІ ст.

- кінець ХVІІІ ст.

VІІ. Російсько-австрійська (імперська) доба, або новий час (остання

  чверть ХVІІІ ст. – початок ХХ ст.).

VІІІ. Радянська доба, або новітній час (1920-1991 рр.).

ІХ. Доба української державної незалежності, або пострадянський період

   (з 1991 р.).

Заслуговує на увагу дослідження сучасного американського історика-україніста Павла-Роберта Магочія (США) «Україна: історія її земель та народів» ([Текст]/ Павло-Роберт Магочій; пер. з англ.: Е. Гийдель, С. Грачова, Н. Кушко, О. Сидорчук; карти П.-Р. Магочій; покажчики Л. Ільченко; наук. ред. С. Біленький; ред. укр. вид. Л. Ільченко; відп. ред. В. Падяк. – Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2012. – 794 с. +ХХІІ с.+карти+табл.), ця книга є перекладом з англійської, суттєво доповненого та переробленого видання Торонтського університету (Канада) у 2010 році. Більше того, її автор використав 46 карт, вміщених у виданні: Павло-Роберт Магочій «Ілюстрована історія України»» (Київ: Критика, 2012). Сам автор відмічає, що перших два видання книги англійською мовою призначались для широкого загалу Північної Америки, яким цікаво було ознайомитися з історичним минулом «цієї європейської держави». Ця книга також надає інформацію про раніше маловідомі або невідомі аспекти українського минулого. Павло Магочій акцентує увагу на тому, що «до тепер, по суті, всі існуючи історії України мали помилку в назві, оскільки вони насправді є історіями українського народу – цілком виправданого суб’єкта історії, можу я додати, - але не історіями території, яку охоплює сучасна держава Україна». Отже Павло-Роберт Магочій в цій книзі зробив, як на нашу думку, цілком вдалу спробу «змалювати розвиток всіх народів та культур, які коли-небудь існували в Україні». Автор видання намагається уникати тих версій української історії, у яких інші народи, які проживали на українських землях, згадуються лише як «чинники негативного впливу на етнічних українців. На відміну від вищезгаданих версій історії держави України, у нашій історії, - розповідає автор, - росіяни, поляки, євреї, карпаторусини, кримські татари, німці, румуни, греки поряд з іншими, що проживають на території України, розглядаються і розуміються як невід’ємна частина української історії, а не просто як супротивники етнічних українців у їх власній віковій боротьбі за національне виживання». І далі Павло-Роберт Магочій пояснює, чому саме з такої позиції він намагається висвітлити історію України: «Але чому такий багатонаціональний підхід до історичного минулого України є настільки важливим? Це дуже просто, оскільки Україна не є унікальною в цьому відношенні державою. Подібно до більшості європейських держав її кордони охоплювали в минулому і охоплюють сьогодні народи різноманітного етнокультурного, етнолінгвістичного походження та різного релігійного віросповідання. У сучасній правовій державі кожен громадянин повинен відчувати, що він чи вона має голос в суспільстві, що усвідомлення існування особи, відповідно з поширенням на існування предків цієї особи, як групи, є правом всіх громадян і визнається як невилучна частина багатозначної дійсності України в цілому».