Петровський В. В. Історія України. Неупереджений погляд. Факти. Міфи. Коментарі. / В. В. Петровський, Л. О. Радченко, В. І. Семененко. – Х.: Школа, 2007.– 589 с. (рекомендовано).

3. Грицак Я. Нариси з історії України: Формування української модерної нації ХІХ-ХХ ст. / Ярослав Йосипович Грицак. – Київ: Генеза, 1996.- 249 с.; вид. 2-е, 2000.- 360 с.

4. Грушевський М. Іллюстрована історія України з додатками та                доповненнями / Укладачі Й. Й. Брояк, В.Ф. Верстюк. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2008. – 736 с.

5. Давня історія України. У 3-х кн. [Під ред. А. П. Толочко]. – Т. 2. Скіфо-антична доба. – К.: Наукова думка, 2002. – 224 с.

6. Заруба В. М. Історія України / В. М. Заруба, Р. Ю. Васковський – Дніпропетровськ: «Ліра ЛТД» – 2007. – 484 с.

7. Іванченко Р. Історія без міфів. Бесіди з історії української державності. 2-ге вид. Для студентів вищих навчальних закладів.- К.: МАУП, 2006.

8. Історична наука: термінологічний і понятійний довідник: Навч. посіб. / В.М. Литвин, В.І. Гусєв, А.Г. Слюсаренко та ін.. – К.: Вища школа, 2002.- 430 с.

9. Історія України / [Верстюк В. Ф., Гарань О. В., Гуржій О. І. та ін.]; під ред. В. Смолія. – К.: Альтернативи, 1997. – 416 с.

10. Історія України / Відп. ред. Ю. Сливка; кер. авт кол. Ю. Зайцев. – Львів: Світ, 2003. – 520 с.

11. Історія України: У 2-х кн. / [Мельник Л. Г., Баран В. Д., Гуржій О. І. та ін.]; кер. авт. кол. Л. Г. Мельник. – К.: Либідь, 1994. – Кн.. 1. – 570 с.

12. Король В.Ю. Історія України / В.Ю. Король – К.: ВЦ «Академія» – 2008. – 496 с.

13. Кульчицький С. В. Історія України / Кульчицький С. В., Мицик Ю. А., Власов В. С. – К.: Літера – 2011. – 528 с.

14. Лазарович Л. В. Історія України / Л. В. Лазарович – К.: Знання, 2008. – 683 с.

15. Лановик Б. Д. Історія України / Б. Д. Лановик, М. В. Лазарович. – К.: Знання Прес, 2006. – 345 с.Мельник Л.Г. Історія України курс лекції / Л. Г. Мельник, О. І. Гуржій. – К: Либідь, 1991. – 345 с.

16. Мицик Ю.А. Історія України / Ю. А. Мицик, О. Г. Бажан, С. В. Власов. – К.: Києво-Могилянська академія, 2008. – 256 с.

17. Мухин Ю.И. Средства массовой брехни. Политический бестселер. /Юрий Мухин.- М.: «Алгоритм», 2008.- 336 с.

18. Остафійчук В. A. Історія України: сучасне бачення / В. А. Остафійчук. – // К.: Знання-Прес. – 2004. – С. 7–31.

19. Павленко Юрій. Історія світової цивілізації. Соціокультурний розвиток людства. Вид. друге, стереотипне. Навч. посібник для ст.-в гуманітарних ф-в вищих закладів освіти. – К.: «Либідь», 2000.- 360 с.

20. Пасічник М. С. Історія України: державницькі процеси, розвиток культури та політичні перспективи / М, С. Пасічник – К.: Знання, 2005. – 735 с.

21. Світлична В. В. Історія України / В. В. Cвітлична – К.: Каравела, 2005. – 408 c.

22. Субтельний О. Україна: історія / О. Субтельний. – К.: Либідь, 1991. – 510 с.

Історичні джерела:

1. Білас Іван. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953. Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. У двох книгах. Книга перша / Іван Білас. – Київ: «Либідь» - «Військо України», 1994.- 432 с.

2. Білас Іван. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953. Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. У двох книгах. Книга друга. Документи та матеріали. / Іван Білас. – Київ: «Либідь» - «Військо України», 1994.- 688 с.

3. Давня історія України / Хрестоматія з історії України / Упор. та автор комент. О. М. Уривалкін. – К.: КНТ, 2007.  

4. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця, відп. ред. О. В. Мишанич. – К.: Дніпро, 1989. – 591 с.

5.Повесть временных лет. Подготовка текста, перевод, статьи и комментарии Д. С. Лихачева. – М.: Наука, 2007. – 670 с.

6.Повість врем’яних літ. Літопис (За Іпатським перекладом) / пер. з давньоруської, післяслово, комент. В. В. Яременка. – К. – 1990. – С. 138–183.

 

Монографічні видання з актуальних проблем історії українського суспільства (90-ті рр. ХХ ст. – поч. ХХІ ст.):

1. Автономов А.С. Біля витоків громадянського суспільства та місцевого самоврядування: (Нариси). М.: Мейн, 1998.

2. Акимович Є. О. Українська культура в історичному вимірі / Є. О. Акимович. – Одеса: Маяк, 2009. – 496 с.

3. Армстронг Джон. Партизанская война. Стратегия и тактика. 1941-1943/ Пер. с англ. О.А. Федяева.- М.: ЗАО Центр-полиграф, 2007, 2007. – 429 с.

4. Арнольд Джозеф Тойнби. Постижение истории. Сборник / Пер. с англ.М.: Прогресс, 1991.- 736 с.

5. Арон Реймон. Мир і війна між націями: Пер. з фр.- К.: МП «Юніверс», 2000. – 688 с.

6. Бережная С.В., Бондаренко И.И., Кучемко Н.М. Тоталитаризм в истории Европы ХХ века.- Братислава: Европейский Центр Изобразительных Искусств, 2012.-192 с.

7. Билокинь С.И. Механизм большевицкого насилия: Конспект исследования. / Сергей Иванович Билокинь. – Киев: Фонд «Воля» (Нью-Йорк), 2000. – 128 с.

8. Бойчук М.А. Влада і громадянське суспільство: механізми взаємодії [Монографія] // М.А. Бойчук. – К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. – 211 с.

9. Боярский В.И. Партизанская война: История утерянных возможностей. /Под общ. ред. А.Е. Тараса. – Минск:Харвест; М.: АСТ, 2001.- 304 с. – (Коммандос).

10. Брицький П.П., Юрійчук Є.П. Жертва української революції: трагічна доля полковника П. Болбочана.- Чернівці: Знання, 2005.- 112 с.

11. Бунятян К. П. Від привласнювального до відтворювального господарства // Бунятян К. П. Давнє населення України. – К., 1999. – С. 91–109.

12. Відейко М. Ю. Шляхами трипільського світу / М. Ю. Відейко. – К.: Наш час, 2007. – 296 с.

13. Волков Ю. Г., Добреньков В. И., Кадария Ф. Д., Савченко И. П., Шаповалов В. А. Социология молодежи: Учебное пособие / под ред. проф Ю. Г. Волкова. – Ростов-н /Д.: Феникс, 2001.

14. Вронська Тамара. Заручники Тоталітарного режиму: репресії проти родин «ворогів народу» в Україні (1917-1953 рр.). – К.: Інститут історії України НАН України, 2009.- 486 с.

15. Головатый Н. Ф. Соціологія молодежи: Курс лекций. – К., 1999.

16. Головенько В. А. Український молодіжний рух у ХХ столітті. – К., 1997.

17. Гончаревський В.Є. Цивілізаційний підхід до історії: сучасний український досвід (1991-2009).- К.: Логос, 2011.-238 с.

18. Гофман И. Власов против Сталина. Трагедия Русской освободительной армии.1944-1945. /Иохим Гофман; пер. с нем. В.Ф. Дизендорфа. – М.: АСТ:   Астрель, 2005.- 539 с.

19. Гулай В. Міжетнічна комунікація в Західній Україні у роки Другої світової війни: монографія / В.В. Гулай.- Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2011.- 460 с.

20. Дейвіс Норман. Європа: Історія /Пер. з англ. П. Таращук, О. Коваленко. –К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2006.- 1464 с.

21. Держава і громадянське суспільство в Україні: пошук концепції співпраці: аналітична доповідь / за ред. О.М.Майбороди. - К.: ІПіЕНД ім. І.Ф.Кураса HAH України, 2013.-376 с.

22. Дзюба І. Україна у пошуках нової ідентичності. Статті. Виступи. Інтерв'ю. Памфлети. – К.: Україна, 2006. – 845с.

23. Дзюба О. Літопис найважливіших подій культурного життя в Україні (X-середина XVII ст.): пос.-довідник / Дзюба О., Павленко Г. – К.: Артек, 1998. – 200 с.

24. Драгоманов М. П. Вибране... мій задум зложити очерк історії цивілізації на Україні. т. 1 / М. Драгоманов. – К.: Либідь, 1991. – 682с.

25. Запорізький рахунок Великій війні. 1939-1945 /Ф.Г. Турченко, В.М. Мороко, О.Ф. Ш(тейнле, В.С. Орлянський [та ін.]; Ф.Г. Турченко (наук. Ред..) – Запоріжжя: Просвіта, 2013, 2013.- 416 с.

26. Іваненко Валентин, Романець Наталя. Дніпропетровщина і «Великий перелом» на селі кінця 1920-початку 30-х років: Монографія / В.В. Іваненко, Н.Р. Романець. – Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2009.- 256 с.

27. Ільюшин Ігор. Українська Повстанська Армія і Армія Крайова. Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.). – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009.- 399 с.

28. Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием. Политический бестселлер. /Сергей Георгиевич Кара-Мурза.- М.: Эксмо, 2007.- 864 с.

29. Кара-Мурза С.Г. Советская цивилизация. От начала Великой Победы. /Сергей Георгиевич Кара-Мурза.- Харьков: Книжный Клуб «КСД», 2007.- 640 с.

30. Кентій Анатолій, Лозицький Володимир. Радянські партизани 1941-1944: світло й тіні / Анатолій Кентій, Володимир Лозицький / Інститут української археографії та джерелознавства НАН України. – Київ, 2010.- 80 с. (Проєкт «Друга світова. Український вимір»).

31. Коваль М.В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945 рр.). Том 12. / Михайло Васильович Коваль. Інститут історії України НАН України. –Київ: Вид. Дім «Альтернативи», 1999.- 336 с. (Проєкт «Україна крізь віки»).

32. Ковальчук Володимир. ОУН в Центральній, Південній та Східній Україні 1941-1950-ті рр./ Володимир Ковальчук / / Інститут української археографії та джерелознавства НАН України. – Київ, 2011.- 80 с. (Проєкт «Друга світова. Український вимір»).

33. Комітет Архівів України. – Київ: Видавничий Дім «Києво- Могилянська академія», 2006.- 872 с. (Більше не таємно. Т. 1)

34. Котляр М. Ф. Історія України в особах. Давньоруська держава / М. Ф. Котляр. – К.: Україна, 1996. – 240 с.

35. Котляр М.Ф. Духовний світ літописання / НАН України. Інститут історії України. – К.: Інститут історії України, 2011. – 338 с.

36. Кравченко А. И. Социология: Учеб. пособие для студ. высш. пед. Учеб. заведений. – М. Издательский центр "Академия", 2002.

37. Крысько В.Г. Секреты психологической войны (цели, задачи, методы, формы, опыт) / Под общ. ред. А.Е. Тараса.- Минск: Харвест, 1999. – 448 с.

38. Левікова С. І. Молодіжна субкультура: Навчальний посібник. - М.: ФАИР-ПРЕСС.2004.

39. Левченко К.Б. Гендерна політика в Україні: визначення, формування, управління: монографія. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – 344 с.

40. Лисенко О.Є., Вронська Т.В., Першина Т.С. та ін. Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ століття. Історичні нариси. У двох книгах. Книга друга / Олександр Євгенович Лисенко, Тамара Василівна Вронська, Тамара Степанівна Першина та ін. – Київ: Наукова думка, 2011. – 943 с.

41. Лисенко О.Є., Стецкевич В.В., Айсфельд А. та ін. Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ століття. Історичні нариси. У двох книгах. Книга перша / Олександр Євгенович Лисенко, Віталій Вікторович Стецкевич, Альфред Айсфельд та ін. – Київ: Наукова думка, 2011. – 735 с.

42. Литвин Микола, Науменко Кім. Сталін і Західна Україна 1939-1941 рр./ Микола Литвин, Кім Науменко / Інститут української археографії та джерелознавства НАН України. – Київ, 2010.- 80 с. (Проєкт «Друга світова. Український вимір»).

43. Литвиненко Александр, Фельштинский Юрий. ФСБ взрывает Россию. Федеральная служба безопасности – организатор террористических актов, похищений и убийств./ Изд. второе, испр. и доп.- К.: Нора-Друк, 2006. – 464 с.

44. Лихолобова З.Г. Тоталітарний режим та політичні репресії в Україні у другій половині 1930-х років (переважно на матеріалах Донецького регіону). Монографія. / З.Г. Лихолобова.– Донецьк: Донецький національний університет, 2006.- 280 с.

45. Миронець Надія. Олена Теліга / Надія Миронець. / Інститут української археографії та джерелознавства НАН України. – Київ, 2008.- 64 с. (Серія: Великі українці).

46. Місінкевич Л.Л. Реабілітація жертв політичних репресій в Україні (друга половина ХХ – початок ХХІ століття). Монографія.- Хмельницький: Вид-во ХУУП, 2009.- 426 с.

47. Мухин Ю.И. Средства массовой брехни. Политический бестселер. /Юрий Мухин.- М.: «Алгоритм», 2008.- 336 с.

48. Ніколаєв Ігор. Комуністичне єдиновладдя в УСРР у 1920-х рр..: історико-правовий аспект. Монографія. / Ігор Ніколаєв. – Миколаїв: Вид-во ФОП «Швець», 2013.- 439 с.

49. Остапенко П.В. Тайная война в Древнем Мире. – Минск: Харвест, 2004.- 512 с. – (Коммандос).

50. Панченко Володимир. Економічна стратегія ОУН 1920-1950-ті рр..: розробка та реалізація / Володимир Панченко / Інститут української археографії та джерелознавства НАН України. – Київ, 2011.- 80 с. (Проєкт «Друга світова. Український вимір»).

51. Пігідо-Правобережний Федір. «Велика Вітчизняна війна». Спогади та роздуми очевидця / Федір Пігідо-Правобережний.К.: «Смолоскип», 2002.- 288 с.

52. Романець Н.Р. Репресивна політика радянської влади в українському селі (1925-1939): монографія /Наталя Радомирівна Романець.- Кривий Ріг: Вид. Р.А. Козлов, 2014.-456 с.

53. Салата Оксана. Формування німецького інформаційного простору в рейхскомісаріаті України та в зоні військової адміністрації (червень 1941 р. – 1944 р.). / Оксана Олексіївна Салата.- Донецьк: Норд-Прес, 2010. - 364 с.

54. Семененко В.И., Радченко Л.А. Великая Отечественная война. Как это было … Факты. Версии. Комментарии. – Харьков. Белгород: Книжный Клуб «КСД», 2008. – 416 с.

55. Сербин Роман. За яку спадщину? – Київ, 2002.- 144 с. (Видання здійснене завдяки фінансовому сприянню Відділу Ліги українців Канади у Монтреалі).

56. Сергійчук. В. Українська соборність. Відродження українства в 1917-1920 роках.- Київ:»Українська Видавнича Спілка», 1999.- 416 с.

57. Соколов Б.В. Оккупация. Правда и мифы /Борис Вадимович Соколов. – М.: «АСТ_ПРЕСС КНИГА», 2002.- 352 с.

58. Стецкевич В.В. Воєнно-мобілізаційна кампанія в Україні у перший період війни (червень 1941р. – липень 1942 р.). Історіографія проблеми. Монографія. /Віталій Вікторович Стецкевич. – Кривий Ріг: Видавничий центр КТУ, 2009. – 368 с.

59. Ткаченко С.Н. Повстанческая армія (Тактика борьбы)/ Под. общ. ред. А.Е. Тараса/ - Минск: Харвест; М.: АСТ, 2000. – 512 с.

60. Толочко П. П. Історичні портрети / П. П. Толочко. – К.: Наукова думка, 1990.-268 с.

61. Фюре Франсуа. Минуле однієї ілюзії. Нарис про комуністичну ідею у ХХ столітті / Пер. з фр. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2007.- 810 с. (Спільний видавничий проект телеканалу «1+1» та видавництва «ДУХ І ЛІТЕРА»).

62. Шайкан В.О. Ідеологічна боротьба в Україні періоду другої світової війни 1939-1945 рр. Монографія / Валерій Олександрович Шайкан / Відп. ред. д.і.н., професор О.Є. Лисенко, Інститут історії України НАН України.- Кривий Ріг: «Діоніс» (ФОП «Чернявський Д.О.»), 2010. – 436 с.

63. Шайкан В.О. Ідеологічні аспекти підготовки до Другої світової війни /./ Валерій Олександрович Шайкан / Відп. ред. д.і.н., професор О.Є. Лисенко, Інститут історії України НАН України.- Кривий Ріг: «Діоніс» (ФОП «Чернявський Д.О.»), 2010. – 68с.

64. Шайкан В.О. Колабораціонізм на території рейхскомісаріату «Україна» та військової зони в роки Другої світової війни. Монографія. / Валентина Олексіївна Шайкан / Відп. ред. д.і.н., професор О.Є. Лисенко, Інститут історії України НАН України.- Кривий Ріг: «Мінерал» АГН, 2005. – 466 с.

65. Шайкан Валентина. Повсякдення українців у роки німецької окупації 1941-1944 /Валентина Олексіївна Шайкан / Інститут української археографії та джерелознавства НАН України. – Київ, 2010.- 80 с. (Проєкт «Друга світова. Український вимір»).

66. Шайкан Валерій, Шайкан Валентина. Соціально-політичні та економічні причини виникнення колабораціонізму на теренах рейхскомісаріату «Україна» та військової зони в роки Другої світової війни / Валентина Олексіївна Шайкан.- Кривий Ріг: «Мінерал» АГН, 2004. – 151 с.

67. Шайкан Валерій, Шайкан Валентина. Україна в роки Другої світової та Великої Вітчизняної воєн: проблеми дослідження. Навчальний посібник для ст.-в ВНЗ / Валерій Олександрович Шайкан, Валентина Олексіївна Шайкан.- Кривий Ріг: Вид. ФОП Чернявський Д.О., 2010. – 261 с.

68. Шайкан Валерій, Шайкан Валентина. Україна в роки Другої світової та Великої Вітчизняної воєн: проблеми дослідження. Навчальний посібник для ст.-в ВНЗ. Вид. друге: випр. та доп. / Валерій Олександрович Шайкан, Валентина Олексіївна Шайкан.- Кривий Ріг: Вид. ФОП Чернявський Д.О., 2012. – 289 с.

69. Широкорад А.Б. Россия и Украина: Когда заговорять пушки … /Александр Широкорад. – М.: АСТ МОСКВА: ХРАНИТЕЛЬ, 2007.- 429 с.

70. Яковенко Наталя. Вступ до історії. – Київ: «Критика», 2007.- 376 с.

Рекомендовані концептуальні статті:

1.   Балушок В. Чи є українці нащадками трипільців / В. Балушок // Наука і суспільство. – 2005. – № 5/6. – С. 26–31.

2. Березняк В. Анти – далекі пращури козаків? / В. Березняк // Науковий світ. – 2010. – №11. – С. 18–22.

3. Білецький А. Як і коли з’явився український народ, роздуми історика // Дзвін. – 2007. – №3. – С. 106–112.

4. Васильєв В. Великий голод і велике начальство // Критика.- 2008.- Грудень. – С.11-14.

5. Ващенко В.В. «Історія як фізика»: М. Грушевський у пошуках універсальних законів історичної дії // Український історичний журнал.- 2007.- № 4. – С. 138-152.

6. Гіроакі Куромія. Переосмислений Голодомор // Критика. – 2008.- Жовтень- Листопад. – С. 2-5.

7. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. – К.: «Знання» України, 1991.- 240 с.

8. Даревич Д. Голодомор із перспективи мистецтва // Критика. – 2008.- Липень- Серпень. – С. 31-33.

9. Даревич Юрій. Жнива розпачу: історія зафільмованої історії // Критика. – 2008.- Вересень. – С. 24-26.

10. Захаров Євген. Правова кваліфікація Голодомору 1932-1933 років в Україні та на Кубані як злочину проти людяності та як геноциду; Додаток:. Короткий опис історичних фактів 1930-1933 років // Критика. – 2008. – Жовтень-Листопад.- С.5-14.

11. Крисаченко В. Історичні типи держав на теренах Давньої  України / В. Крисаченко // Українознавство. – 2012. – №1. – С. 95–100.

12. Кульчицький С. Нищення задля порятунку // Критика. – 2008.- Березень. – С. 15-17

13.  Мицик В. Хто заснував Трипільську культуру / В. Мицик // Українська культура. – 2002. – №2. – С. 32–33.

14.  Палійчук Ю. Чому ми слов’яни? / Ю. Палійчук // Науковий світ. – 2008. – №10. – С. 18–20.

15.  Пассек Г. Трипільська культура / Г. Пассек // Українська культура. – 2004. – №11/12. – С. 27–30.

16.  Півторак Г. «І розійшлися слов’яни на землі, і прозвалися іменами своїми» / Г. Півторак // Рідні джерела. – 2006. – №2. – С. 1–7.

17.  Портнов А. Винаходячи Річ Посполиту // Критика.- 2006.- Вересень. – С. 22-24

18.  Портнов А. Теорія геноциду перед викликом Голодомору // Критика.- 2008. – Травень. – С. 11-13.

19. Потульницький В.А. Наукова діяльність М. Грушевського в еміграції (1919-1924 рр.) // Український історичний журнал. - 1992. - № 2. - С. 48-58.

20. Релігійні вірування трипільців (за археологічними джерелами)// Українська культура. – 2003. – №10. – С. 28–30.21.

21. Речицький В. Прості цінності конституціоналізму // Критика. – 2011.- Січень-Лютий. – С. 2-5; див.: www.pravda.com.ua /articles/2010/11/24/5606253/; www.epravda.com.ua/news/2010/10/18/252448/

22. Скоблик В.П. Історія Русі-України ХІ-ХVІІІ ст. у контексті між цивілізаційних відносин (особливості тойнбіанської інтерпретації) // Український історичний журнал. – 1998. - № 5.

23.  Сніжко В. Трипільська цивілізація або Протоукраїнська давнина / В. Сніжко // Образотворче мистецтво. – 2003. – №4. – С. 88–92.

24.  Степанчук В. Господарство і повсякденний побут неандертальців // Степанчук В. Льодовики, мамонти і первісні люди: Україна мільйон років тому. – К., 2007. – С. 132–148.

25. Т олочко П. П. Теоретичні проблеми вивчення давньої історії України / П. П. Толочко  // Археологія. – 2005. – №2. – С. 3–12.

26. Трипільська протоцивілізація // Історія України. – 2010. – № 25/27. – C. 19–23.

27.  Цибульський В.І. Деякі проблеми зовнішньополітичної діяльності уряду Б. Хмельницького у зарубіжній історіографії (1945-1990 рр.) // Український історичний журнал. – 1995.-№ 4.

28.  Шаповал Юрій. Голодомор і репресії в Україні // Критика.- 2008. – Грудень. – С.8-10.

Електронний ресурс:

1. Галицько-Волинська держава [Електронний ресурс] – Режим доступу: http//ukr.wikipedia.org

2. Визвольна війна і Хмельниччина.  – [Електронний ресурс].- Режим доступу: // http: // www. ukrterra. com. ua

3. Речицький В. Прості цінності конституціоналізму // Критика. – 2011.- Січень-Лютий. – С. 2-5; див.: www.pravda.com.ua /articles/2010/11/24/5606253/; www.epravda.com.ua/news/2010/10/18/252448/

4. Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги). Матеріали міжнародної наукової конференції / Мін-во Культури України. Мін-во Оборони України. Державний комітет архівів України. Інститут історії України НАН України. Меморіальний Комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років». Національний військово-історичний музей України. Національний університет Оборони України. Відп. ред.-р: Легасова Л.В. – Київ, 2011.-800 с. – [Електронний ресурс].- Режим доступу: // http: // www. warmuseumus. kiev ua / ukr. / kniga. shtm

5. Шайкан В. Колабораціонізм на території рейхскомісаріату “Україна” і військової зони в роки Другої світової війни / Валентина Шайкан. Інститут історії України НАН України. – Кривий Ріг: “Мінерал” АГН України, 2005. – 466 с. [Електронний ресурс].- Режим доступу: http: // rapidshare.com/files/202399121/VShaykan_Kolab.pdf

6. www.ukrcivnet.iatp.kiev.ua - сторінка Інституту громадянської освіти Національного університету Києво-Могилянська Академія

7. www.civnet.org - ресурс навчальних матеріалів з громадянської освіти, опублікованих CIVITAS International, міжнародною НУО,

8. www.education.unesco.org/education/ecp/index.html -Сайти ЮНЕСКО,

9. http://www.tcafu.net - адреса Відкритого Університету з Громадянсьої Активності,

10. http://www.delukr.cec.eu.int сайт представництва Європейської комісії в м.Києві,

11. http://www.csi.org.ua україномовний сайт Інституту громадянського суспільства в м.Києві,

12. http://www.citizen.org.ua - веб –сайт «Молодь діє» Молодіжний інформаційний портал громадянської освіти

 

 

ДОДАТКИ: Методичний матеріал (лекційний матеріал; для підготовки до семінарських занять)

Теми 1-2: Сучасні проблеми української історичної науки: нові підходи, принципи, методи дослідження. Створення наукової історії України. Сучасні схеми і періодизації української і всесвітньої історії. Соборність українських істориків (матеріали до лекції, семінарського заняття № 1: див. програму дисципліни «Історія українського суспільства»).

Рекомендовані питання:

1. Сучасні проблеми історичної науки; нові підходи та методи дослідження; синергетика як теорія хаосу та саморегуляції. Сучасні схеми і періодизації української і всесвітньої історії. М.С. Грушевський про універсальні закони історії: «Історія як фізика».

2. Ярослав Романович Дашкевич про головні принципи сучасної української історії (історизм, об’єктивність), про незнання і нерозуміння об’єктивної історії, неправомірність й небезпечність заперечення постмодернізмом і постмодерністами доцільності й морально-етичного значення історії.

3. Соборність українських істориків. Спільні фундаментальні праці українських і зарубіжних істориків із актуальних проблем української історії та культури.

1.Курс знайомить з гострими, навіть дражливими, дискусійними проблемами історії українського суспільства та культури. Ми будемо намагатися дати відповіді на низку актуальних питань, які однаково хвилюють сучасний український соціум, а ще не дають спокою ідеологічно заангажованим як політикам, так і вченим, яким вдалося перетворити історію у головний чинник своєї політики і вони продовжують фальсифікувати історію у своїх інтересах, адже для таких історія, перш за все, політика, ідеологія. Сьогодні, як ніколи, проблематика ідеологічного протистояння в Україні, є актуальною. Відповіді на такі гострі питання як: етнічна історія українців (етногенез) – тобто, виникнення українського народу; про державність українців, кордони нашої держави, українську культуру, ментальність (свідомість) українців та інші, подолання усталених штампів на кшталт «другорядності українців», «їх недержавності» і тому подібне, а також подолання всякого роду стереотипів на кшталт – «українці – всі зрадники», допоможе, як на нашу думку, зняти надзвичайну гостроту й заідеологізованість дискусій, які ведуться в сучасному українському й не тільки довкола майже всіх ключових проблем української історії: й навколо походження Київської Русі, й місця українців в історії православної цивілізації, й особливостей українців, й відносин українців з росіянами посткиївського періоду, й сприйняття по - новому литовсько-польської доби та переосмислення спільної історичної спадщини («Ягеллонська спадщина»), й суспільно-політичних, історичних обставин розвитку української культури ХІV- ХVІІІ ст., й проблеми української національно-визвольної революції середини ХVІІ ст. та політичної і правової культури Гетьманщини ХVІІІ ст. (1709-1780 рр.) і так далі. Немає такого століття в українській історії, де б сьогодні не виникало б проблем, навколо яких точаться іноді надзвичайно гострі дискусії. Як приклад – Україна в роки Другої світової війни. Про це окремо буде розмова на лекції за певною темою.

Декілька слів про загальний понятійно-термінологічний апарат, за допомогою якого можна зрозуміти й ознайомитися з тими процесами, що відбувалися й відбуваються в історії нашої держави - України. За навчальною Програмою з курсу передбачено ознайомлення з основними науковими категоріями і поняттями (90 понять), які охоплюють актуальну історію та культуру українського народу від первісної історії до сьогодення: наприклад, «неолітична революція», «сепаратизм», «шовінізм» тощо. Зрозуміло, що історія України, історик-науковець, як і будь-яка інша наука та науковець, оперує та оперують певними категоріями та науковими поняттями. Кожна наука має теорію, яка фундується на основних філософських (діалектичний принцип пізнання реальної дійсності), загальнонаукових (історичних, функціональних, термінологічних, моделювання, когнітивних або пізнавальних та ін.), конкретно-наукових (загальновизнаних концепціях провідних учених у певній галузі науки: наприклад, в історії України – концепції М.С. Грушевського про: «Цілісність, незалежність і безперервність історичного процесу», «Системний і комплексний підхід до історії України», «Роль державного чинника в історичному процесі») та інших принципах. Історія в цілому базується на принципах історизму, об’єктивності, цивілізаційності, системності, гуманізму. Історики використовують сучасні підходи у дослідженні складних явищ-феноменів як синергетичний, культурологічний, інформаційний, аксіологічний (ціннісний) та інші. Методологічні принципи (принципи, за допомогою яких здійснюється дослідження; методологія - це вчення про правила мислення при створенні науки), методи дослідження (прийоми проведення наукової роботи – математичні, експериментально-ігрові, візуальні або графічні, статистичні, аналізу тощо) є предметом вивчення епістемології або, щоб було зрозуміло, теорії історичної науки. Для істориків-магістрантів, спеціалістів у нашому ВНЗ читається спеціальна дисципліна «Методологія історичних досліджень».

Цікавим є ознайомлення з одним із універсальних підходів у дослідженні складних явищ-феноменів й у природі, й у соціумі – синергетикою.

   Синергетика – один із нових міждисциплінарних напрямів наукових досліджень, завданням якого є пізнання природних явищ і процесів на основі принципів самоорганізації систем (що складаються з підсистем). Термін «синергетика» ввів Герман Хакен (у 1977 р. вийшла його книга «Синергетика»), утворивши його з грецьких слів: син – «спільне», ергос –«дія». До цих пір не залагоджено суперечку про доцільність введення поняття «синергетика», адже її предмет дослідження знаходиться серед різних дисциплін, а основні методи синергетики взяті від нелінійної нерівноважної термодинаміки.

   Світова криза історичної науки викликана з причин наявності диференціації наукового знання і його синтезу.

   На Заході за умов методологічного плюралізму виникло багато шкіл та різних напрямків в історії: психоісторія, історія ментальностей, історична антропологія та ін. Вчені-історики дійшли висновку, що необхідно створити власну «синтетичну теорію історії», яка б «сбалансувала» спеціалізацію та широкий аналітичний підхід. Поки ще відсутнє таке з’єднання. На думку істориків вихід з такої кризи полягає у методологічному переоснащенні, розвиткові різних методологічних напрямків, формуванні нового теоретичного синтезу на основі зближення гуманітарного і природничого пізнання. В цьому плані історики, філософи, методологи все більше уваги звертають на синергетику, намагаючись використати положення цього міждисциплінарного напрямку як постнекласичну методологічну основу історичного пізнання. По синергетиці виходить велика кількість літератури, відбуваються наукові конференції. Серія «Синергетика» видається вид-вом «Шпрингер», нараховує 7 десятків різних видань, збільшується тематично.

  «Експансія» синергетики сьогодні охоплює не лише різні галузі науки, а й всі сфери людської діяльності. Сучасна наука намагається зрозуміти суть, витоки синергетики, етапи її розвитку, практичне і методичне значення.

Історіографічних праць, присвячених розробці проблем використання синергетики в різних галузях гуманітарних знань, поки ще замало. Обмаль досліджень, які відображають досвід використання синергетики при вивченні конкретних історичних проблем, але такий досвід є і він збільшується.

У травні 1995 р. відбувся міжнародний синергетичний форум (МСФ). Завдання: пошуки нової методології історичного розвитку, синергетичне бачення світу майбутнього. Висновки вчених: 1. Синергетика може бути використана як синтез знань в різних галузях науки; вона здатна наблизити гуманітарні і природничі науки. 2. Синергетика може забезпечити нову методологію пізнання і розуміння еволюції соціальних систем і стане основою для прогнозів в умовах невизначеності. 3. Синергетика виробляє нові рідходи до навчання і освіти. 4. Методологія синергетики може лягти в основу сучасних досліджень. Теорія хаосу одна із складових синергетики. Вчені можуть за допомогою цієї теорії пояснити причини нестабільності в економічному і соціальному розвиткові. Категорія «хаос» використовуться як один із засобів аналізу робітничого руху в дореволюційній Російській імперії, наприклад. Метод «хаосу» засновано на математичних дослідженнях і використовують механізм «актуалізації можливого». Взагалі, синергетичні методи використовують під час характеристики будь-яких суспільних явищ-феноменів. При пізнанні історії без використання теорії хаосу не обійтися. Соціальні процеси, як відомо, постійно стикаються з нестабільними і випадковими явищами, нестійкими ситуаціями, що призводять до зовсім іншого розвитку подій, ніж було замислено та сплановано.

  Синергетичний підхід є відносно новим фундаментальним методом пізнання. Сутність синергетичного (синергійного) підходу полягає в дослідженні процесів самоорганізації та становлення нових упорядкованих структур. Основа синергетики, як вже згадувалось, – хаос та самоврегуляція. Цей підхід реалізується в дослідженні систем різної природи: фізичних, біологічних, соціальних, когнітивних, інформаційних, екологічних та ін. Предмет синергетики – це механізми спонтанного формування і збереження складних систем, зокрема тих, які перебувають у стані стійкої нерівноваги із зовнішнім середовищем. Синергетика вивчає нелінійні ефекти еволюції систем будь-якого типу, кризи і біфуркації (критичні точки, моменти, коли відбуваються якісні зміни системи, тобто настає якісна зміна стану системи) – нестійкої фази існування, які передбачають множинність сценаріїв подальшого розвитку. Моменти якісних змін вихідної системи вивчаються відповідними розділами математики – теорією катастроф, нелінійними диференційними порівняннями. Коло систем, на котрі впливають різні явища, велик, а це дозволяє вченим дійти висновку й констатувати про те, що у світі відбуваються катастрофи і біфуркації як універсальні якості матерії. Рух матерії можна розглядати як етапи адаптаційного розвитку та етапи катастрофічної поведінки. Якщо лінійні ефекти еволюції систем пояснюються причинно-наслідковими зв’язками, причинами, то нелінійні (складноорганізовані системи) – за допомогою синергетичного підходу. Нестійкі складні системи є слабоорганізовані, нестабільні й мають назву дисипативні складні системи. Суть теорії нестабільності (теорії дисипативних структур): стан нерівноваги систем спричинює порядок та беспорядок, які тісно пов’язані. Нерівноважні системи забезпечують можливість виникнення унікальних подій, появу історії УНІВЕРСУМУ. Час стає невід’ємною константою еволюції, оскільки в нелінійних системах у будь-який момент може виникнути новий тип рішення, який не зводиться до попереднього. Синергетичний підхід демонструє, яким чином і чому хаос може розглядатися як чинник творення, конструктивний механізм еволюції, як з хаосу власними силами може розвиватися нова організація.

Інструментарій (методи, підходи) синергетичного підходу дає змогу визначити, що: 1. Складноорганізованим системам неможливо нав’язати напрями і шляхи розвитку, можливо лише сприяти (через слабкі впливи) процесу самоорганізації. 2. Неможливо досягти одночасного поліпшення відразу всіх важливих показників системи. 3. При кількох станах рівноваги еволюційний розвиток системи відбувається при лінійному зростанні ентропії (невизначеності ситуації). 4. Для складних систем існують декілька альтернативних шляхів розвитку. 5. Кожний елемент системи несе інформацію про результат майбутньої взаємодії з іншими елементами. 6. Складна нелінійна система в процесі розвитку проходить через критичні точки (точки біфуркації), в яких відбувається розгалуження системи через вибір одного з рівнозначних напрямів її подальшої самоорганізації. 7. Керувати розвитком складних систем можливо лише в точках їх біфуркації за допомогою легких поштовхів, сума яких має бути достатньої для появи резонансу – достатньої амплітуди коливань або реакцій як у середині системи, так і відносно впливів зовнішнього середовища.

Тобто, чим менша сума впливів на більший об’єкт або процес у момент біфуркації (криточної точки) складноорганізованої системи, тим більшим є кінцевий синергетичний ефект. «Синергетично» мислячий історик, культуролог, політолог, економіст та ін. вже не можуть оцінювати те чи інше рішення через прямолінійне порівняння попереднього та наступного подій з імовірним ходом подій при альтернативному ключовому рішенні.

Для ефективного використання синергетичного підходу необхідно:

1. Виділити та схарактеризувати (у поняттях формальної логіки) складну систему або процес, які потребують синергетичного впливу.

2.  Дослідити стратегію її розвитку, описати можливі рівні її свободи, тобто рівноможливі напрями і шляхи її розвитку.

3.  Здійснити факторний аналіз можливих шляхів її самоорганізації.

4.  Визначити мету або бажаний результат (у яких конкретно аспектах необхідно змінити стан даної системи).

5. Розробити перелік (номенклатуру) слабких впливів, що сприятимуть самоорганізації хаотичної системи, а також тактику їх застосування.

6.  Правильно визначити критичний момент біфуркації (критичної точки) досліджуваної системи.

Продуктивним є застосування синергетичного підходу до аналізу самоорганізації соціальних систем, узгодження їхніх рушійних сил – мотиваційних спрямованостей соціальних об’єктів на основі певних духовних та культурних цінностей задля досягнення, наприклад, екологічної рівноваги між соціоантропологічною сферою та біосферою планети, котрі разом утворюють цілісну систему. Комплекс синергетичних категорій про моделі самоорганізації у науках про людину й суспільство допомагає по-новому осмислити традиційні проблеми історії, антропології, культурології, соціальної психології та етики, педагогіки, розкриваючи при цьому маловідомі причинні залежності.

   Таким чином, Невизначеність ситуації має назву ентропії. Синергетика як теорія хаосу та самоврегуляції пояснює як механізми нестабільності (ентропія, криза, хаос, біфуркація та ін.), так і механізми стійкості (порядок, стабільність, гармонія та ін.).

З позицій синергетичного підходу неможливо традиційними детерміністськими методами вивчати розвиток складноорганізованих систем (або окремо підсистем, сфер і т. ін., котрі разом створють цілісну систему). Як відомо, нестійкість системи розглядається як перешкода, що потребує обов’язкового подолання. Жорсткі причинно-наслідкові зв’язки поступального розвитку мають лінійний характер. Сучасне визначається минулим, а майбутнє – сьогочасним. Синергетичний підхід ПЕРЕДБАЧАЄ ЙМОВІРНЕ БАЧЕННЯ СВІТУ, базується на дослідженні нелінійних систем. Образ світу, таким чином, постає як сукупність нелінійних процесів. Ідея нелінійності є теж основою синергетики та включає багатоваріантність, альтернативність, шляхів еволюції та її незворотність. Синергетика як теорія хаосу та самоврегуляці дає ключ до розуміння не лише механізмів нестабільності, а й механізмів стійкості складних систем.