Художні особливості українського костюма

 

Інший вид нашивних прикрас — ко­сичка, сплетена з кількох пасом різно­кольорових вовняних ниток. Вона вжива­лася для обшивання запасок. В одязі гуцулів застосовувалася також косичка стрілкоподібної форми, сплетена з вовни різних кольорів, які чергувалися між собою. Нею прикрашали кептарі, допов­нюючи шнуркуванням та аплікацією.

Додатковим декоративним прийомом було вже зазначене розміщення китиць із різнокольорової вовни — на талії (у відрізних кожухах), на лінії вшивання рукавів, на вставних клинах, кишенях. Великою кількістю китиць визначався суконний та хутряний одяг гуцулів, що надавало йому особливої принадності.

Відомі деякі види декорування, що мали локальне поширення. До таких на­лежить, приміром, оздоблення гуцуль­ських кептарів металевими капелями, розміщеними по шкіряній аплікації на грудях, спині, біля коміра тощо. Для По­куття та Карпат характерне оформлення полотняного одягу дрібними поперечни­ми та поздовжніми зборами (рямуван- ня, рясування). В такий спосіб прикра­шали рукави і переди жіночих сорочок, а також чоловічі штани.

Естетичні функції поряд з утилітар­ними виконувала фурнітура. Саморобні ґудзики, петлі тощо, плетені з шнура, шкіри, виконані з дерева, гармонійно вписувалися в загальну композицію одя­гу, а іноді були основною його прикра­сою («круглі кохти» на Черкащині, черні­гівські кожухи тощо). З кінця XIX ст. саморобна фурнітура поступово заміню­валася фабричною.

Орнаментальні мотиви та колорит оздоблення. Загалом для традиційного українського костюма характерні гео­метричні та рослинні мотиви орнаменту.

Розвиток орнаментального малюнка від елементарних форм до більш складних в історичному і територіальному аспек­тах простежується з півночі на південь. На півночі побутував найдавніший моно­хромний геометричний орнамент. На Південно-Західному Поділлі та в Карпа­тах (у гуцулів) геометричні мотиви ускладнювалися завдяки як графічній побудові, так і поліхромії. Рослинні мо­тиви, поширені на Середній Наддніпрян­щині, а також на Лемківщині, вирізня­лися композиційною побудовою, техні­кою виконання, колоритом.

Орнаментальні мотиви ткання і ви­шивки, які складалися протягом століть, були віддзеркаленням оточуючого світу. Про це свідчать народні назви геометрич­ного і рослинного орнаменту: сонечка, оленячі ріжки, жаб'ячі очі, жучки, зозу­ лі, грабельки, гребінки, дубові листочки, огірочки, жолудь, хмелик, ведмежа лапа, човник, зірка, рожа, кружки, віконця, церковця та ін.

Найпростіший орнаментальний мо­тив — лінійно-геометричний, обумовле­ний технікою ткацтва. Він був пошире­ний в усій Україні, але найбільше побуту­вав на Волині та Поліссі.

В українській орнаментиці досить часто присутній мотив ромба. Найпро­стіша його форма,— квадрат, поставле­ний на кут, іноді ромби бували витягну­тими в горизонтальному чи вертикаль­ному напрямку. Такий декор характер­ний для північної частини України. Чим­далі на південь ромб ускладнювався, його зовнішній контур збагачувався гост­рими зубцями, прямокутними сходинка­ми та гачкоподібними елементами (куче­ рями, ріжками). Ромбовидні мотиви при­крашали жіночі та чоловічі сорочки, за­паски, пояси, ткані кінці переміток (переміткові забори) та ін.

Орнаментальні мотиви та колорит оздоблення

155

 

З-поміж геометричних узорів виділя­лися зірко- та хрестоподібні. Серед пер­ших була поширена розетка з восьми витягнутих паралелограмів, які з'єднува­лися попарно. Як додаткові орнамен­тальні мотиви часто виступали половин­ки восьмипелюсткових розеток. Ціла восьмипелюсткова розетка була основою орнаменту або вписувалася в ромб. До­повненням до ромбів і зірок були прямий або косий хрест (у вигляді двох ліній, перетнутих під прямим кутом), ламана крива, а також трикутники, що заповню­вали простір між ромбами. Свастичні зображення траплялися на сорочках По­ділля. 3-подібні мотиви мали значне по­ширення на Середній Наддніпрянщині, Поділлі та Покутті.

У цілому мотиви ромба, хреста, свас­тики, восьмипелюсткової розетки нале­жать до найдавніших в орнаментиці — не тільки українців, а й багатьох інших народів світу.

Крім геометричного, значну роль у декоруванні традиційного одягу викону­вав рослинний орнамент. У жіночих со­рочках Середньої Наддніпрянщини, Бу­ковини, частково Волині та Поділля був поширений сильно геометризований мо­тив дерева: від уставки вертикальними рядами тягнуться гілки листків, квітів, а також хмелю й винограду. Причому в наддніпрянських, подільських та буко­винських сорочках гілки завжди спря­мовані вгору, а у волинських — додолу.

Стилізований рослинний орнамент застосовувався менше — головним чи­ном для оздоблення кожухів, шкіряних безрукавок (бунд, друшляків), іноді — жіночих юпок. У Галичині таким орна­ментом прикрашали суконні свити, жіно­чі сорочки, фартухи, запаски, жіночі полотняні безрукавки — кабати, камі-зельки.

З початком XX ст. на Середній Над­дніпрянщині, Волині, частково на Поділ­лі та Буковині почали поширюватися натуралістичні зображення квітів, листя, пуп'янків, якими декорували чоловічі та жіночі сорочки. Головними мотивами найчастіше виступали рожа (сентифо- лія), а також гвоздика, виноград, дубове листя.

Значно рідше, ніж геометричні й рос­линні, траплялися в орнаментації зоо­морфні мотиви. Це зображення птахів (потят), якими оздоблювали жіночі со­рочки та запаски на Закарпатті й Буко­вині.

Композиція орнаментальних мотивів тканих прикрас одягу завжди була прямолінійною, що знову ж обумовлене специфікою ткацтва. Особливістю ліній­но-геометричного орнаменту було рит­мічне повторення окремих рапортів, якщо вони покривали все поле того чи іншого виробу: спідниць-шорців Львів­щини, обгорток Північної Буковини та Поділля, гуцульських запасок. Коли ж художнє ткання оздоблювало певну час­тину одягу (як правило, нижню — у спідницях Полісся і Волині), то узор у міру віддалення від краю поступово рід­шав, роблячи плавний перехід до основ­ного тла одягу. Такий перехід досягався збільшенням відстані між окремими ра­портами та скороченням ширини цих ра­портів.

Значний декоративний ефект давало поєднання лінійно-геометричного орна­менту з мотивами ромба, хреста, трикут­ників (у сорочках і спідницях Полісся та Волині, у поясах та запасках Покуття тощо).

Для вишивки були характерні ліній­на, шахова і вільна композиції орнамен­тальних мотивів, для нашивних при­крас — лінійна і вільна.

156

5. ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО КОСТЮМА

 

При лінійній композиції геометричні та рослинні мотиви чи їх комбінації, ритмічно повторюючись, утворювали смугу узору, яка з обох боків обрамля­лася пружком чи косичкою. Над пруж­ком теж з обох боків розміщувалися дрібні деталі орнаменту — зубці, бараня­ чі ріжки, коники тощо. Це надавало вишивці цілісного, довершеного вигляду. Так оздоблювали вставки і рукави соро­чок, жіночі запаски, бойківські білі спідниці-фартухи, полотняні безрукавки-камізельки, верхнє рукавне вбрання — кабати.

Орнаментальні мотиви компонува­лися також у шаховому порядку, часто в ромбічній сітці. Такі композиції харак­терні для жіночих і чоловічих сорочок Полісся, Середньої Наддніпрянщини, Поділля, Карпат. Подекуди в оздобленні рукавів сорочок поєднувалися лінійна і шахова композиції орнаменту: на вставці була смуга узору, а на рукавах у шаховому порядку розміщувались окремі мотиви вставки — так звані одскочки.

Композиція рослинних орнаменталь­них мотивів була вільна, найчастіше бу­кетна, її застосовували для оформлення кожухів, шкіряних безрукавок, свит, жі­ночих юпок, очіпків, дівочих стрічок та ін.

Щодо колориту, то він завжди віді­гравав важливу роль як засіб емоцій­ного впливу. Ткання і вишивка як основ­ні способи декорування тканин для на­родного одягу в різних районах України мали свої особливості кольорового вирі­шення.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. на Чернігівщині та Полтавщині перева­жала монохромна орнаментація жіночих сорочок. Вона була характерна і для правобережного Полісся. Але монохро­мія була різною на Правобережжі й Ліво-

бережжі. У першому випадку превалював червоний колір, у другому — вишивання біллю або трохи підфарбованими у різні відтінки лляними нитками.

Для Київщини, Черкащини, частково Поділля характерна двокольорова чер­воно-чорна вишивка; до цих кольорів іноді додавався третій — жовтий або зе­лений. Від Південно-Західного Поділля починався ареал поліхромії, котрий по­ширювався на захід. У поліхромному вишиванні наддністрянського Поділля та Гуцульщини була червоно-чорна основа, що пов'язує його з вишивкою Цент­ральної Київщини. Однак якщо на Цент­ральній Київщині мала місце відносна рівновага цих кольорів, то переважаю­чим, особливо на Поділлі, був уже чор­ний. Подільська та гуцульська поліхром­на вишивка іноді включала золоту або срібну нитку, що свідчить про молдав­ські впливи.

Лівобережна частина Середньої Над­дніпрянщини визначалася стриманістю колориту. Вишивки побудовані на то­нальних співвідношеннях шиття біллю, синюватою чи сірою невідбіленою нит­кою. Вишивка білими нитками побуту­вала й на Херсонщині, Поділлі, трапля­лася на Волині, Покутті та в Закар­патті.

У карпатських горян однокольорові вишивки (білі, чорні або червоні) збе­реглися до початку XX ст. в буденному та поховальному одязі. Згодом у колори­ті вишивки монохромність витісняється поліхромністю із застосуванням черво­них, оранжевих, зелених, жовтих і чор­них ниток. При такій колористичній різноманітності дивує гармонійне по­єднання кольорів, відсутність строка­тості.

Багатством колориту вирізнявся одяг Північної Буковини. Важливу роль в його

Розміщення декору

157

 

оздобленні відігравали металеві пластин­ки — лелітки, різнокольоровий бісер, зо­лота чи срібна нитка, що урізноманіт­нювало кольорову гаму, робило її більш насиченою.

У Закарпатті за колоритом оздоблен­ня одягу виділялися три типи: моно­хромний, двокольоровий та поліхромний. Монохромна вишивка (білими, червони­ми або чорними нитками) була поши­рена на Рахівщині та в селах Довжан-ської долини. В північній частині Закар­паття у вишивці панували два кольо­ри — червоний та синій. У прикрашенні дівочих сорочок у Хустському районі переважала поліхромія — вишневий, зе­лений, синій та інші кольори. Поліхром­ною була також вишивка хутряних безрукавок-бунд. Основним кольором тут виступав темно-вишневий.

В колориті одягу Півдня України було багато спільного з Середньою Над­дніпрянщиною та Поділлям. У цьому ре­гіоні швидше, ніж будь-де, почала поши­рюватися поліхромія в оздобленні одягу. Поряд із білим, червоним і синім кольо­рами побутували жовтий і чорний.

Розміщення декору. Протягом усієї історії розвитку народного одягу успад­ковувалися й принципи розміщення оздоблення. В попередніх розділах уже зазначалося, що прикраси (зйомні та на­шивні) виконували в давнину не стільки естетичну, скільки магічну роль. Із цим певною мірою пов'язане і їх розміщення. Так, орнамент, на думку деяких дослід­ників, розташовувався там, де відкри­вався доступ до тіла, а саме — в низах рукавів, на горловині або комірі, подолі або полах одягу. Можна припустити, що функція стародавніх шийних прикрас по­ступово перейшла на вишивку горловини, коміра, грудей сорочок; функція прикрас

зап'ястя рук — на вишивку низів рукавів тощо.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. принцип розміщення декору в народному костюмі, зберігаючи давні традиції, зво­дився головним чином до вирішення суто практичних і художніх завдань. Прикра­шалися найбільш відкриті місця одягу, розміщення й конфігурація оздоблення пов'язувалися з кроєм, за допомогою декору досягалася композиційна рівно­вага компонентів костюма.

З-поміж усіх видів одягу найбільше прикрашали сорочки. Розміщення оздоб­лення значною мірою було зумовлене кроєм та місцевими традиціями. Основне декоративне навантаження припадало на рукави — горизонтальні смуги узору на вставках. У сорочках Південної Київ­щини, Поділля та Закарпаття, де побуту­вали безуставкові варіанти, вишивка роз­міщувалася на плечах.

На більшості території України оздоблювали рукави нижче вставки. У різних місцевостях такий декор мав свої особливості. На Середній Наддні­прянщині та Слобожанщині рукави жі­ночих сорочок прикрашали орнаменталь­ними мотивами, розміщеними в шахо­вому порядку. На Правобережжі, Волині та Поліссі узор мав вигляд поздовжніх або поперечних смуг у нижній частині рукава.

Багатством оздоблення визначалися сорочки Північної Буковини та Півден-но-Західного Поділля. Як правило, в цих районах прикрашали весь рукав: уставку, під уставкою, від неї навскіс чи вер­тикально тягнулися смуги до самої чохли.

Комір сорочок орнаментували скрізь, за винятком хіба що тих районів, де його не було (Полтавщина, Південно-Західне Поділля, Буковина).

158