Поняття та структура банківської системи України.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» визначає банківську діяльність як залучення у вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб, розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських розрахунків фізичних і юридичних осіб. Одне і важливих завдань юридичної науки – формування понятійного апарату галузей права, що є достатньо складним процесом. Зазнечене стосується і банківської діяльності. Існує багато точок зору щодо визначення понятійного апарату банківського законодавства. Ці питання розглядали в своїх працях, такі науковці як Н. Єрпильова, О Лукашев, О. Олійник, О. Орлюк, В. Нагребельний, А Селиванов, Г. Толсунян, В. Чернадчук, Т. Чернадчук, та ін. У ході обговорення науковцями проблеми, що розглядаються вказується на необхідність упорядкування й уніфікації юридичної термінології.

Історія банківської діяльності дозволяє виділити три основних етапи, для кожного з яких була своя парадигма розвитку. Перший етап, який охоплює процес становлення і розвитку ринкових відносин, характеризується депозитно-кредитним спрямуванням діяльності банків. Другий етап – становлення і розвитку монополістичного капіталізму (від 70-80 –х рр.. ХIХ ст.. до 60-х рр.. ХХ) – доповнює «депозитарно-кредитну» парадигму «інвестиційною» парадигмою, яка поступово стає основною. Третій етап – не заперечує попередні, - на основі маркетингового дослідження потреб суспільства, відбувається їх задоволення і формування, банки стають універсальними фінансовими інституціями, які обслуговують усі потреби ринку. Вони здійснюють трастові, ф’ючерсні опціонні, форвардні, лізингові операції, а також розширюється сфера депозитно-кредитних (розвиток споживчого кредиту, кредитування державних та муніципальних програм) та інвестиційних послуг.

Основною ланкою кредитної системи будь-якої країни є банки. Банки – це фінансові установи, що акумулюють тимчасово вільні кошти, надають їх у тимчасове користування у формі кредитів (позик), стають посередниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, установами чи окремими особами, регулюють грошовий обіг в країні, включаючи емісію грошей та цінних паперів, обліковують векселі, проводять операції з золотом, іноземною валютою та цілий ряд інших операцій та послуг.

Банківське законодавство повинно забезпечувати на належному рівні регулювання банківських правовідносин, які мають цілу низку особливих ознак. Зокрема, банківським правовідносинам притаманна наявність спеціального суб’єкта - банку або кредитної організації та спеціального об’єкта - фінансових інструментів (грошей у безготівковому та готівковому вигляді, цінних паперів, валютних цінностей). Рисами банківських правовідносин є: по-перше, завжди прямо або опосередковано у банківській діяльності бере участь держава, по-друге, відсутність вільного вибору у сторін щодо визначення форм правовідносин та правил їх реалізації, що дає підстави стверджувати про наявність імперативного методу правового регулювання у зазначених суспільних відносинах.

Підставами для виникнення, зміни або припинення банківських правовідносин є правові норми, що містяться у законодавчих, підзаконних актах (у першу чергу, це нормативні акти центрального банку); адміністративних актах (зокрема, ліцензії на банківські операції); договорах або угодах кредитно-фінансових установ як між собою, так і з клієнтами (юридичними та фізичними особами). Аналізуючи нормативно-правову базу, можна визначити низку особливостей, які характерні саме для банківського законодавства. По-перше, йдеться про міжгалузевий характер законодавства, що регулює банківську діяльність. До норм банківської сфери діяльності належать також норми публічного (конституційне, фінансове, адміністративне, господарське, кримінальне) та приватного (цивільне, цивільно-процесуальне) права. Отже, можна говорити про комплексність банківського законодавства.

Банківське законодавство - це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері банківської діяльності. Воно є зовнішньою формою банківського права, що відображає його внутрішню сутність (структуру). Свою дію нормативноправові акти у сфері банківського права спрямовують на регулювання відносин, одним з учасників яких обов’язкового виступають банківські установи, що є елементом банківської системи країни.

Банківська система – внутрішньо організована, взаємозв’язана, об’єднана загальною метою та конституційними принципами сукупність банківських та інших фінансово-кредитних установ, які відповідно до банківського законодавства здійснюють банківську діяльність при постійному банківському нагляді з боку держави.

Банківська система виступає складовою кредитної системи держави й являє собою сукупність різних за організаційно-правовою формою та спеціалізацією національних банківських установ, що існують у межах єдиної фінансової системи та єдиного грошово-кредитного механізму в певний проміжок часу (певний історичний період).

В Україні побудовано централізовану дворівневу банківську систему. Такий принцип побудови банківської системи базується на побудові взаємовідносин між банківськими установами, як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі – це відносини рівноправного партнерства між різними низовими ланками (комерційними банками різних типів і видів незалежно від форм власності); по вертикалі – відносини між центральним банком, як керівним і управляючим центром, та низовими ланками (комерційними банками). Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Законодавство визначає банк як юридичну особу, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності банківські операції.

Національний банк України визначає види спеціалізованих банків та порядок набуття банком статусу спеціалізованого.

Банки є одними з найстаріших і найбільших за активами фінансових посередників. Вважають, що перші банки виросли з контор міняйли з’явилися в епоху Відродження в італійських містах. Як правило, під банком розуміють кредитну організацію, яка має виключне право здійснювати в сукупності такі банківські операції: залучення до вкладів грошових коштів; розміщення зазначених коштів від свого імені, за свій рахунок і на власний ризик, на умовах поворотності, платності, строковості; відкриття та обслуговування банківських рахунків і здійснення розрахунків. Банківські установи, на відміну від так званих «негрошових» кредитних установ, постійно створюють фінансові активи та керують їх переміщенням.

Залежно від обсягу здійснюваних операцій банки в Україні можуть функціонувати як:

універсальні - здійснюють весь спектр банківських операцій; спеціалізовані – здійснюють окремі банківські операції чи

функціонують у вузькому секторі ринку. Банк набуває статусу

спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу.

Банки в Україні створюються у формі публічного акціонерного товариства, або кооперативного банку. За формою власності банки можуть бути державними або такими, що основані на приватній формі власності. Зокрема, державний банк - це банк, 100 % статутного капіталу якого належать державі. Державний банк створюється за рішенням Кабінету Міністрів України, його статут затверджуються відповідною постановою уряду. При цьому в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зобов’язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснувати державний банк. Висновок Національного банку України також обов’язковий у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності. Держава здійснює та реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку. Органами управління державного банку є наглядова рада та правління банку. Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначається наглядовою радою державного банку. В Україні, крім Національного банку України, державними банками є Ощадний банк України та Український експортно-імпортний банк. Відповідно до чинного законодавства в Україні можуть засновуватися і кооперативні банки. Вони створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки.

Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімально необхідної діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації. Учасниками центрального кооперативного банкує місцеві кооперативні банки.

Банки мають право створювати банківські об’єднання таких типів:

банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками промисловофінансових груп з дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.

З метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв’язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності банки мають право створювати наприбуткові спілки чи асоціації, які є договірним об’єднанням банківі не мають права втучатися у діяльність банків.