Фінансові правовідносини: поняття, зміст, особливості, види.

Суспільні відносини, що виникають в процесі фінансової діяльності держави, для досягнення поставлених перед державою завдань потребують правового регулювання. Урегульовані нормами фінансового права, вони стають фінансово-правовими відносинами: виникають на основі норм фінансового права. Учасники цих відносин виступають як конкретні носії прав і обов’язків, що встановлені фінансово-правовими нормами і забезпечені примусовою силою держави.

Розглядаючи фінансове право як галузь права, можна говорити про його специфіку, що визначається генезисом фінансових відносин, які регулюються нормами фінансового права й становлять предмет цієї галузі. Відомо, що фінанси як економічна категорія, що виражає певну сферу економічних відносин, з’являються на певній стадії історичного розвитку суспільства при виникненні держави та розвинутих товарно-грошових відносин. Внаслідок цих історичних та економічних передумов фінанси формуються в розвинуту систему грошових відносин, що мають свої особливості, які виділяють їх з інших груп суспільних відносин.

Такими особливостями фінансових правовідносин вважаються:

• виникають тільки в сфері публічної фінансової діяльності держави, тобто планомірного утворення, розподілу і використання державних та місцевих грошових фондів і доходів;

• є різновидом публічних майнових відносин і мають грошовий характер, оскільки виникають із приводу грошових коштів, а саме: державних та місцевих фінансових ресурсів, що використовуються на загальнозначущі потреби;

• обов’язковим суб’єктом фінансових правовідносин є держава (в особі органів законодавчої або виконавчої влади; фінансово-кредитних органів, наділених владними повноваженнями стосовно інших учасників фінансових правовідносин) чи місцеве утворення (в особі відповідного органу місцевого самоврядування). Це зумовлено тим, що сама держава (чи місцеве утворення) здійснює фінансову діяльність в інтересах суспільства: організує надходження грошових коштів до різних державних (місцевих) грошових фондів, розподіляє й використовує їх на соціально-економічні програми та інші суспільно необхідні потреби. У фінансових правовідносинах не буває рівності сторін. Уповноважена державою сторона фінансових правовідносин наділена правом привести в дію юридичні засоби захисту, що забезпечують реалізацію фінансових приписів держави;

• фінансові правовідносини являють собою владні відносини, тобто вони побудовані за схемою «вказівка (припис) - підпорядкування». Вказівки (приписи), що виходять від держави чи місцевого утворення, виконують різні суб’єкти (фізичні та юридичні особи);

• їх виникнення, зміна та припинення не відбуваються за волевиявленням сторін, а пов’язані з фінансово-правовими актами. У сфері фінансової діяльності держави та її місцевих утворень виникають та існують різноманітні взаємовідносини.

Фінансові правовідносини у механізмі правового впливу на державні фінанси виконують три основні функції:

1) вказують на коло осіб, на яких у конкретний час поширюється дія фінансово-правової норми;

2) закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб і громадян у галузі мобілізації, розподілу й витрачання фондів коштів, якої вони мають додержуватися;

3) є умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків учасників фінансових відносин.

Кращому уявленню про сутність фінансових правовідносин, розумінню їх змісту та особливостей сприятиме їх класифікація, яка здійснюється за різними підставами. Визнаючи фінансове право однією із галузей національного права, ми вважаємо доцільним в першу чергу провести класифікацію фінансових правовідносин як на зальноправових засадах, так і з урахуванням галузевої специфіки та особливостей цих правовідносин.

Залежно від структури фінансової системи виділяються такі види фінансових правовідносин: бюджетні; податкові; правовідносини з державного кредиту, правовідносини з організації фінансів державних підприємств, установ та організацій; правовідносини з організації страхової справи, банківські, валютні тощо.

Залежно від змісту фінансових правовідносин виділяються такі їх види:

• матеріальні фінансові правовідносини, в яких реалізуються права і обов’язки суб’єктів із приводу утворення (чи отримання), розподілу та використання певних фінансових ресурсів. Ці фінансові ресурси виражені в конкретному розмірі або певному виді доходів чи видатків. Основний зміст суб’єктивних матеріальних фінансових прав і обов’язків полягає в можливості або необхідності отримання, сплати, розподілу, перерозподілу, витрачання, вилучення тощо цих конкретно визначених обсягів фінансових коштів. Внаслідок реалізації зазначених прав і обов’язків регулярно утворюються та використовуються державні та місцеві грошові фонди;

• процесуальні фінансові правовідносини. В них виражається юридична форма, в якій здійснюється отримання державою чи місцевими утвореннями (територіальними громадами) в своє розпорядження фінансових ресурсів, їх розподіл та використання. Саме тому процесуальні права та обов’язки спрямовані на використання певної юридичної форми та порядку фінансової діяльності. Процесуальні фінансові правовідносини здійснюються шляхом використання встановлених форм і видів актів державних органів та органів місцевого самоврядування, дотримання певної послідовності та строків здійснення тих чи інших дій.

За структурою юридичного змісту фінансові правовідносини поділяються на прості та складні фінансові правовідносини. Оскільки з точки зору суб’єктивного складу усі фінансові правовідносини можна розглядати як складні, то видається доцільним розуміти під цим критерієм сукупність прав та обов’язків. Прості фінансові правовідносини характеризуються тим, що складаються з одного права і одного обов’язку. Простими фінансовими правовідносинами є, наприклад, правовідносини з приводу встановлення показників бюджету: праву держави в особі Верховної Ради України на встановлення показників державного бюджету кореспондується обов’язок іншої особи не перешкоджати здійсненню цього права. У складних фінансових правовідносинах є декілька взаємопов’язаних суб’єктивних прав і обов’язків, і тому більшість фінансових правовідносин є складними.

За об’єктом правового регулювання фінансові правовідносини поділяються на майнові (грошові) та немайнові (негрошові). Оскільки суб’єктом майнових (грошових) фінансових правовідносин є грошова субстанція (податки, позики, трансферти, видатки тощо), то до цієї групи фінансових правовідносин належать правовідносини з формування доходної частини бюджету, правовідносини з бюджетного та позабюджетного фінансування, трансфертні правовідносини. Об’єктом немайнових (негрошових) фінансових правовідносин є негрошова субстанція: проект фінансового закону, бюджет як закон і плановий акт, фінансовий контроль, фінансова звітність тощо. І тому до немайнових (негрошових) фінансових правовідносин належать, зокрема, окремі види фінансово-процесуальних правовідносин (наприклад, нормотворчі), контрольно-фінансові правовідносини тощо.

За устроєм держави фінансово-правові відносини поділяються на вертикальні та горизонтальні. Перші опосередковують зв’язок між державою в цілому, її суб’єктами та місцевими (муніципальними) утвореннями, як правило, на підставі субординації. Другі відображають зв’язок між рівноправними за юридичним статусом територіями, тобто місцевими (муніципальними) утвореннями. У цілому поділяючи підхід автора щодо поділу фінансових правовідносин на вертикальні й горизонтальні, вважаємо, що цей поділ здійснюється за критерієм взаємодії учасників фінансових правовідносин. Це не заперечує і автор, оскільки в подальшому зазначає, що запропонована класифікація, здійснена за співвідношенням правового статусу учасників фінансових правовідносин, дозволяє побачити усі види цих правовідносин.

Таким чином, вертикальні фінансові правовідносини існують між підпорядкованими суб’єктами цих правовідносин, а горизонтальні - між непідпорядкованими. І відповідно основна маса фінансових правовідносин є вертикальними.

За ознакою кількісного складу учасників фінансових правовідносин вони поділяються на двосторонні, реалізація яких побудована на волевиявленні двох сторін правовідносин, та багатосторонні, в яких реалізується воля трьох і більше сторін фінансових правовідносин, кожна з яких виражає індивідуалізовану волю. Більшість же фінансових правовідносин є двосторонніми.

Фінансові правовідносини, як і будь-яке інше органічно цілісне утворення, мають свою певну структуру (склад), тобто сукупність взаємопов’язаних його елементів: це суб’єкт, об’єкт, суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Суб’єктивні права та обов’язки становлять зміст фінансових правовідносин. Усі їх складові частини спрямовані на досягнення цілей фінансової діяльності держави (місцевих утворень) й зумовлені специфікою цієї діяльності. Однак кожний окремий елемент виконує особливі, тільки йому притаманні функції. За відсутності хоча б одного з зазначених елементів стає неможливою наявність і самих правовідносин. Завдяки такому складу фінансові правовідносини виконують усі свої функції в процесі фінансової діяльності держави та її місцевих утворень.

Об’єктом фінансових правовідносин є фонди коштів, які формуються, розподіляються та використовуються внаслідок реалізації суб’єктивних прав та юридичних обов’язків учасників фінансових відносин. Враховуючи значення фінансової діяльності для функціонування держави, об’єкт фінансових правовідносин завжди буде пов’язаний з інтересом держави.

Суб’єктами фінансових правовідносин виступають юридичні та фізичні особи, які можуть бути носіями суб’єктивних юридичних прав та обов’язків. З одного боку, учасником фінансових відносин є суб’єкти, що представляють інтереси держави у сфері державних фінансів, зокрема Міністерство фінансів, Державна казначейська служба, Національний банк тощо, з іншого - суб’єктами є юридичні та фізичні особи, які, виконуючи покладені на них юридичні обов’язки, сприяють мобілізації або використанню фінансових ресурсів. Так, суб’єктами фінансових відносин можуть бути як платники податків - підприємства, організації, громадяни (у тому числі резиденти й нерезиденти), так і бюджетні установи, що фінансуються за рахунок коштів бюджетів відповідних рівнів. Окремі правові інститути або підгалузі фінансового права мають особливості щодо суб’єктивного складу. Так, учасниками бюджетних відносин можуть бути виключно юридичні особи, громадяни в них не беруть участі.

Для існування фінансових правовідносин необхідні також юридичні факти, що поділяються на дії та події. Юридичні факти - це життєві обставини, що приводять у дію норми права, в результаті чого настають певні наслідки - виникають, змінюються або припиняються правові відносини.

Дії у фінансових відносинах можуть бути правомірні та неправомірні.

Правомірні дії як вольова поведінка, передбачена фінансово-правовою нормою, поділяються на:

юридичні акти - правомірна дія учасника фінансових правовідносин, спрямована на отримання правового результату. Юридичні акти можуть бути індивідуальними. Наприклад, індивідуальним актом є кошторис бюджетної установи, податкова декларація платника податків, акт ревізії, складений контролером Рахункової палати України, тощо; юридичні вчинки - правомірна дія, що зумовлює правові наслідки, пов’язані з фактом вольової дії, яка не залежить від бажання суб’єкта відносин. Наприклад, юридичним вчинком буде надання свідчень посадовою особою платника податків щодо сплати обов’язкових платежів. Неправомірні дії являють собою поведінку, що не відповідає приписам фінансово-правових норм. Це, зокрема, несвоєчасне подання податкової звітності платником податків, нецільове використання бюджетних коштів, порушення терміну повернення банківського кредиту.

Юридичні факти у вигляді юридичних подій - це обставини, що не залежать від волі їх учасників, але тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення фінансових правовідносин. Народження дитини надає одному з батьків право на щомісячне зменшення оподатковуваного доходу на одну мінімальну заробітну плату, якщо його сукупний доход не перевищує 10 мінімальних заробітних плат.

За наслідками юридичні факти поділяються на правотворчі, правозмінюючі та правоприпиняючі.

Отже, фінансові правовідносини - це врегульовані фінансовоправовими нормами суспільні відносини, учасники яких виступають як носії юридичних прав і обов’язків, що реалізують приписи цих норм щодо утворення, розподілу й використання фондів грошових коштів, необхідних для функціонування держави та її місцевих утворень.