Необхідність та значення оцінки фінансового стану страховика.

Страхова компанія відрізняється від промислових, комерційних та інших підприємств та фінансових установ тим, що вона є фінансовою установою специфічного типу, яка концентрує на собі майнові інтереси багатьох своїх клієнтів (страхувальників) — фізичних і юридичних осіб. У зв’язку з цим найважливішою метою аудиту страхової компанії є складання аудитором висновку про її фінансовий стан на основі його аналізу та оцінки. Фінансовий стан страхової компанії — це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів фінансово-господарської діяльності страхової ком­панії і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів.

Для аналізу фінансового стану страховика аудитор використовує такі форми фінансової звітності: баланс (ПБО 2), Звіт про фінансові результати (ПБО 3), Звіт про рух грошових коштів (ПБО 4), Звіт про власний капітал (ПБО 5), Звіт про доходи і витрати страховика та іншу спеціалізовану фінансову звітність.

Найважливішою характеристикою фінансового стану страхової компанії є її платоспроможність, вимоги до забезпечення якої регулюються державою. Контроль за платоспроможністюстраховика повинен бути пріоритетним напрямком як зовнішнього, так і внутрішнього аудиту страхової компанії.

Фінансові коефіцієнти, використовувані для аналізу фінан­сової стійкості страхової компанії. Для проведення поглибленого аналізу фінансового стану стра­ховика здійснюється дослідження структури його балансу з метою прийняття рішення про визнання цієї структури задовільною (незадовільною), а страховика платоспроможним (неплатоспроможним). При цьому проводиться аналіз динаміки валюти балансу шляхом порівняння її величини на початок і кінець звітного періоду; структури активу та пасиву, розраховуються фінансові коефіцієнти, що характеризують ступінь фінансової надійності страховика і встановлені Вимогами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо аудиторської перевірки страхових компаній (відкритих акціонерних товариств і підприємств-емітентів облігацій), які затверджені рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 3 липня 1997 р. № 15.

Основними показниками фінансової стійкості і платоспроможності страхової компанії визнаються коефіцієнти ліквідності (у тому числі загальний, проміжний, абсолютної ліквідності); фінансової стійкості; фінансової незалежності; ефективності використання активів, ефективності використання власних коштів (капіталу).

Загальний коефіцієнт ліквідності (покриття) характеризує співвідношення суми оборотних активів страхової компанії і поточних зобов’язань. Показник дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень оборотних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов’язань. Якщо оборотні активи в загальній сумі перевищують поточні зобов’язання страховика, то така страхова компанія може розглядатись як вдало функціонуюча.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (або проміжний коефіцієнт ліквідності). Розраховують його діленням суми грошових коштів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій і дебіторської заборгованості на суму поточних зобов’язань. На відміну від інших показників ліквідності, він враховує якість оборотних активів і є найбільш жорстким критерієм ліквідності, оскільки під час його розрахунку використовуються найбільш ліквідні поточні активи (запаси не враховуються).

Коефіцієнт абсолютної (критичної) ліквідності. Визначається співвідношенням величини грошових коштів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій до величини поточних зобов’язань.

Коефіцієнт фінансової стійкості характеризує співвідношення між власними і позиковими коштами. Цей показник дає найбільш загальну оцінку фінансової стійкості страхової компанії. Він показує, скільки припадає залучених коштів на кожну гривню власних коштів, вкладених в активи страховика.

Коефіцієнт фінансової незалежності характеризує співвідношення між власними коштами страхової компанії і страховими резервами. Цей показник можна вважати схожим з попереднім показником, особливо якщо зважати, що в складі позикових (залучених) коштів страховика страхові резерви становлять левову частку.

Коефіцієнт використання активів являє собою співвідношен­ня між прибутком страховика від усіх видів діяльності і підсумком активу балансу (тобто валютою балансу). Цей показник характеризує, наскільки ефективно страхова компанія проводить свою інвестиційну політику.

Коефіцієнт використання власних коштів (капіталу) розраховується як відношення прибутку страхової компанії від усіх видів діяльності до її власних коштів. Цей показник унаочнює «віддачу» власного капіталу страховика і дає зрозуміти, скільки гривень прибутку дає кожна гривня власних коштів страховика.

Окрім зазначених коефіцієнтів, аудитор може використовувати також інші, виходячи зі специфіки та профілю кожної конкретної страхової компанії.

 

12.2. Прогнозування та планування страхової діяльності

Планування в страхуванні - це спроба передбачення формування страхових резервів як непрямого показника ефективності економіки в країні, джерела страхових платежів. У зв'язку з цим планування надходження страхових платежів слід розглядати не тільки як план виробництва страхових послуг, але і як план стану і руху страхових резервів, їх величини і асортименту.

В умовах ринкових відносин централізоване планування не є головним інструментом регулювання господарської діяльності страхової організації, оскільки економічна рівновага досягається за рахунок функціонування ринкових структур. Проте страхова справа як і будь-який господарюючий суб'єкт вимагає цілеспрямованого управління і планування.

Процес планування страхової діяльності включає наступні елементи:

а) вибір мети і задач;

б) послідовність дій для реалізації плану;

в) оцінку витрат на здійснення плану;

г) контроль за ходом виконання плану.

В даний час застосовуються наступні методи планування: балансовий, нормативний, програмно-цільовий, экономіко-математичне моделювання.

Балансовий метод планування є плановим балансом доходів і витрат, який відображає стан страхової організації, результат страхових операцій, інвестиційної діяльності, статті доходів і витрат, а також джерела їх фінансування. В прибутковій частині відображаються надходження страхових платежів із запасних і резервних фондів, амортизаційних відрахувань, від інвестування засобів і ін. У витратній частині - страхові виплати, відрахування до запасних і резервних фондів, на попереджувальні заходи, на ведення справ, у тому числі на комісійну винагороду посередникам і страховим агентам, виплати за ризиками, переданими у перестрахування. Показники балансу дозволяють визначити не тільки оподатковуваний прибуток від страхових операцій, інвестиційної і іншої діяльності, але і суму податку на прибуток і його подальший розподіл.

Надходження коштів із страхових резервів не планується, оскільки воно визначається фактичною збитковістю, яка буде відома лише в кінці звітного періоду (звичайно в кінці року). При цьому надходження коштів із страхових резервів можна вважати умовно доходом, оскільки за своєю економічною сутністю це всього лише перерозподіл коштів страховика.

Витратна частина планового балансу складається структурним методом (на основі структури тарифної ставки). Це означає, що планування витрат за всіма статтями проводиться в тій частці від суми страхових внесків, яка закладена на цю мету у тарифній ставці. Наприклад: якщо планова сума надходження страхових внесків складає 1 млн.грн., а структура тарифної ставки передбачає, що нетто-ставка складає 50 %; відрахування на попереджувальні заходи - 25; витрати на ведення справи - 10; планований прибуток (нагромадження) - 15 %, то це означає, що на страхові виплати повинне бути передбачено 500 тис.грн.; на ПЗ - 250; на ВВС - 100 і на накопичення - 150 тис.грн.

Структурний метод формування балансу має дві істотні переваги. По-перше, він виключає вплив на розмір накопичень факторів, не залежних від діяльності страхових організацій (кон'юнктура ринку, інфляційних процесів і т. п.). По-друге, такий метод значно спрощує техніку розрахунку окремих статей витрат.

У зв'язку з тим, що вартісна структура тарифної ставки за видами страхування різна, розрахунок витрат проводять за кожним видом страхування окремо. Вартісна структура тарифної ставки розробляється страховими організаціями самостійно, тому іноді виникає необхідність в корегуванні тарифу або його заміні. В цьому випадку питома вага нетто-ставки, призначеної для страхових виплат, визначається на основі аналізу динаміки показника рівня виплат за найближчі роки в даній страховій організації, а якщо такої статистики немає, то питома вага нетто-ставки визначається на основі очікуваного показника збитковості страхової суми. Відрахування на попереджувальні заходи закладаються в тарифну ставку, виходячи з необхідності фінансування заходів, що забезпечують зниження збитковості страхової суми. Витрати на ведення справи закладаються в тариф на основі рівня прибутку, який одержано або рівня планованого прибутку. Рівень накопичень закладається в тариф відповідно до перспективного розвитку страхової організації і від можливостей гарантованого функціонування в умовах конкуренції.

Співставляючи планові суми доходів і витрат, страхова організація визначає фінансовий результат своєї діяльності за певний період, що є джерелом задоволення соціально-економічних потреб працівників страхової компанії, і її подальшого розвитку.

Основу нормативного планування складає розробка страхового тарифу, що дозволяє проводити не тільки розрахунки доходів і витрат за окремими видами страхування, але і оцінювати планові відрахування на попереджувальні заходи, ведення справи, отримання прибутку тощо.

Оскільки функціонування страхової організації є динамічною системою, то для ефективного планування її діяльності застосовується ще програмно-цільове і економіко-математичне моделювання з використанням ЕОМ.

Прогнозування страхових операцій - найважливіший елемент успішного розвитку страхових організацій в умовах ринкової економіки. Прогноз - це оцінка ймовірності майбутнього стану страхової організації, заснована на статистичних даних минулого і теперішнього часового рівнів. Мета прогнозування - виявлення головних тенденцій і закономерностей в динаміці страхових операцій. Сучасною наукою достатньо детально розроблені загальнотеоретичні основи побудови економіко-математичних прогнозів з проведенням розрахунків на ЕОМ. За допомогою економіко-математичних прогнозів проводиться аналіз динамічного ряду числа діючих договорів страхування в передпрогнозному періоді, а потім методом екстраполяції виявляється тенденція динаміки. Далі за допомогою експертних оцінок проводиться корегування цієї тенденції.

Доведено, що характер динаміки економічних показників страхової організації вдається описати за допомогою тієї або іншої математичної функції або аналітичного управління. Підібравши відповідне рівняння, на основі фактичних даних обчислюють його параметри (постійні коефіцієнти). Обчисливши параметри рівняння, проводять вирівнювання, або згладжування динамічного ряду, змінюючи в рівнянні тільки часовий параметр (t). Способи вирівнювання детально розроблені математичною статистикою. Розраховані за рівнянням і нанесені на графік значення показників дають функціональну криву, яка наочно показує тенденцію руху ряду. Екстраполюючи цю криву, одержують прогноз на майбутнє.

Таким чином, основною умовою достовірного прогнозування є правильний вибір рівняння для опису тенденції. Так, наприклад, ряд проб і випробувань різноманітних кривих показав, що динаміку числа діючих договорів страхування найбільш точно відображає рівняння логістичної функції:

де У(t)- чисельність страхувальників (число діючих договорів страхування);

L - граничне значення У(t);

а, b - параметри (коефіцієнти) рівняння, які обчислюються, виходячи з фактичних значень динамічного ряду за передпрогнозний період;

е - основа натурального логарифма, рівна 2,718;

t - час, змінна величина, від зміни якій залежать конкретні річні значення прогнозу.

Графічно логістичні криві схожі на латинську букву "S" через що їх називають "S-подібні криві".

Решта показників (наприклад, надходження страхових внесків, страхові виплати), за допомогою яких можна прогнозувати фінансові результати страхових операцій, визначається шляхом виявлення кореляційної залежності, за допомогою побудови рівнянь регресії, що відображають залежність надходжень внесків від зміни кількості договорів страхування і доходів населення (оскільки сума надходжень залежить від числа застрахованих і розміру сплачуваних кожним з них страхових внесків).

Об'єми страхових виплат в прогнозованому періоді можуть бути визначені за рівнянням регресії, що відображає залежність виплат від надходження страхових платежів. Аналогічним чином можна прогнозувати і витрати на ведення страхових операцій. Потім сальдовим методом визначаються фінансові результати.

Спочатку будується так званий точковий прогноз. Він показує ймовірні середні значення обчислюваних показників. Прогноз достовірний, але в межах певних відхилень. Вірогідна величина відхилень обчислюється як величина, пропорційна середньоквадратичному відхиленню з коефіцієнтом пропорційності td, який визначається за розподілом Стьюдента (числові значення коефіцієнта Стьюдента (td) наводяться в спеціальних таблицях).

Щорічні значення інтервального прогнозу можуть бути обчислений за формулою:

де δ- середньоквадратичне відхилення фактичних значень від вирівняних в динамічному ряді за передпрогнозний період; td - коефіцієнт Стьюдента; - ймовірне середнє значення.

Через зміни загальної економічної ситуації в країні вважається за доцільне розробляти плаваючі прогнози із зсувом вперед на один, два або три роки. Складання таких прогнозів забезпечує систематичне корегування прогнозних показників, що у свою чергу дає можливість складати реальні плани і корегувати їх.