Нові навчальні технології в географії.

Р О З Д І Л 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІНТЕРАКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ГЕОГРАФІЇ

Нові навчальні технології в географії.

 

Методика навчання, як і вся дидактика, переживає складний період: відбувається перебудова загальноосвітньої школи, створюються нові концепції освіти, стандарти, в яких описано не лише зміст, а й вимоги до результатів навчання; ускладнюються соціально – професійні функції вчителя, гостро постає питання методичної майстерності, здатності творчо підходити до організації навчального процесу, здійснювати перехід від школи запам’ятовування до школи мислення і діяльності.

У методиці георграфії накопичилося багато проблем які потребують спеціальних досліджень: співвідношення досягнень педагогічної практики і теоретичних положень, оновлення методів, засобів і форм організації навчання.

Поняття освітньої технології у географічній науці перебуває в стадії формування. Хто з учителів не хотів би володіти універсальним методом навчання, завдяки якому можна було б стовідсотково досягти поставленої мети? Про такий метод, який працюватиме чітко й бездоганно, як годинник, мріяв великий дидактик Я. Коменський.

Слово „технологія” походить від грецьких слів техно – мистецтво, майстерність і логія – слово, вчення, поняття. Що означає сукупність способів впливу на сировину, матеріали або напіввироби відповідним знаряддям виробництва. Це поняття належить епохи розквіту науки і техніки кінця ХІХ – початку ХХ ст. У педагогіці способи перенести поняття „технологія” на навчальний процес тривають уподовж 100 років. Перша половина ХХ ст. охарактеризувалася розробками і застосуванням технічних засобів і автоматизованих систем навчання, а друга – кардинальною зміною самого навчального процесу, побудовою його за принципами виробничого процесу з обов’язковим підвищенням ефективності й досягненням учнями запланованих результатів.

Усі технології можна поділити на два види: промислові і соціальні. Технології в освіті належать до соціальних, у яких початковим і кінцевим об’єктом впливу є людина, а основними параметрами, що зазнають змін, – одна або кілька їх властивостей.

Щоб відокремити соціальні технології від промислових, пов’язаних з виробництвом певного матеріального продукту, був уведений термін „педагогічна технологія”, що є непоточним перекладом англійського словосполучення „an educational technology” – освітня технологія. Поняттям „педагогічна технологія” можна було б користуватися, якби це поняття не застосовувалося так широко і так невизначено. Річ у тім, що під педагогічною технологією розуміють прийоми роботи вчителя в галузі як навчання, так і виховання. У зарубіжній педагогіці значення цього поняття відрізняється від того, яке зазвичай застосовується у вітчизняній педагогічній літературі, й обмежується лише навчанням.

Поняття „педагогічна технологія” з часом трансформувалося від початкового уявлення про педагогічні технології як навчання за допомогою технічних засобів до поняття про педагогічну технологію як про системне і послідовне втілення в практику заздалегідь спроектованого навчально – виховного процесу.

Ураховуючи сучасні підходи до навчання географії в Україні, можна дати таке визначення педагогічної технології – це алгоритмізована система застосування дидактичних інструментів (методів, методичних прийомів, форм та засобів навчання), спрямована на досягнення запрограмованого результату, яка може бути відтворена в навчальній діяльності. [8 ].

Специфіка навчальної технології полягає в конструюванні такого навчального процесу, який гарантує обов’язкове досягнення поставленої мети, запрограмованого навчального результату. Головним компонентом навчального процессу на будь – якому його стані (уроку чи іншої організаційної форми вивчення розділу курсу чи всього курсу) є оперативний зворотний зв’язок.

Технологія навчання характеризується:

- постановкою головної мети і підпорядкованих їй цілей дидактичних завдань;

- чіткою орієнтацією навчання на досягнення поставленої мети і на гарантоване досягнення результатів;

- діагностикою поточного стану навчання кожного учня;

- адекватною корекцією процессу навчання, налаштованого на поліпшення результатів;

- заключним оцінювання результатів навчання;

- можливістю її відтворення іншим учителем.

Навчальна технологія передбачає, що діяльність учнів під керівництвом учителя відбувається за чітко розписаними в певній послідовності діями, які фіксуються в так званих технологічних схемах. Вона має чітко окреслені структурні частини:

- концептуальну основу;

- алгоритм навчальної діяльності;

- визначений характер взаємодії вчителя та учня;

- наскрізну діагностику;

- контроль і корекцію поточних та підсумкових результатів.

У методиці географії накопичений значний досвід застосування технологій навчання. Серед них найбільш відома технологія програмованого навчання, спрямована на формування прийомів навчальної роботи й викладена у вигляді правил, зразків, алгоритмів, планів, описів і характеристик географічних об’єктів. Ця технологія знайшла широке відображення в методичному апараті низки підручників з географії, у методичних посібниках, практично втілена в роботі багатьох учителів географії.

Детально розроблена технологія формування навчальної діяльності учнів. Суть цієї технології в тому, що навчальна діяльність розглядається як особлива форма навчальної активності учнів. Вона спрямована на формування знань через вирішення навчальних задач. В основу цієї технології покладено навчальні вправи різного спрямування та різного рівня складності. Завдання, що пропонуються учням на початку уроку (на дошці, плакаті, плівці кодоскопа, мультимедійній дошці), вирішуються на різних етапах уроку. Після завершення уроку за цими завданнями проводиться діагностувально тестова перевірка результатів засвоєння.

Технологія диференційованого навчання також добре відома в методиці географії. При її застосуванні учні классу поділяються на умовні групи з урахуванням їхніх типологічних особливостей. Під час формування груп враховуються: особистісне ставлення до навчання, рівень навченості, інтереси до вичення предмета, до особистості вчителя. Створюється різнорівневий дидактичний матеріал, що відрізняється за змістом, обсягом, складністю, методами і прийомами виконання завдань, а також діагностикою результатів навчання.

У практиці роботи вчителів географії широко застосовується технологія навчально – ігрової діяльності. Однак її реалізація найчастіше епізодична, без чіткої системи організації пізнавальної діяльності. Але досвід роботи вчителів доводить, що застосування ігор з дидактичною метою дозволяє долати певні труднощі під час оволодіння навчальним матеріалом, активізувати пізнавальну діяльність дітей.

Технологія комунікативно – діалогової діяльності вимагає від учителя творчого підходу до організації навчального процесу, оволодіння прийомами евристичної бесіди, уміння вести дискусію з классом і створити умови для неї. У шкільної географії є великі можливості для застосування такої технології. У темах кожного курсу чимало проблем, запитань для організації навчального диспуту.

Учителі географії все частіше стали звертатися до технології проектної діяльності. Зміст цієї технології полягає в досягненні дидактичної мети за допомогою детальної розробки обраної проблеми, в організації дослідницької діяльності учнів, найчастіше на основі краєзнавчої роботи. Головною метою застосування цієї технології є розвиток самостійної пізнавальної діяльності учнів, уміння самостійно формувати свої знання та орієнтуватися в інформаційному просторі.

Відображенню складних якісно – кількісних співвідношень матеріальної дійсності сприяють теоретичні обгрунтування, знакові моделі, відповідне структування матеріалу. Це певною мірою забезпечується впровадженням технології застосування графічних сигналів. В основі технології лежить графічне моделювання, яке впроваджується з метою матеріалізації навчального матеріалу та організації пізнавальної діяльності учнів у процесі оперування цим матеріалом: структурування, кодування та переробка навчальної інформації.

Технології перспективно – випереджального навчання в географії спрямовані на актуалізацію навчальної діяльності учнів високого рівня знань, яких просто необхідно знайомити з додатковим або складнішим матеріалом, зміст якого виходить за межі програми, перевищує базовий рівень навчання. Учні мають можливість навчати одне одного. Учителеві залишається організовувати узагальнення теми. Таким чином засвоєння матеріалу відбувається у три етапи:

1. Актуалізація майбутніх знань.

2. Уточнення нових понять, їх узагальнення і застосування.

3. Розвиток розумових прийомів і навчальних дій.

Таке розосереджене засвоєння навчального матеріалу забезпечує перехід знань у довгострокову пам’ять.[ 11].