Україна після смерті Б.Хмельницького

Розвиток Українських земель в II пол. XVII ст. був дуже суперечливим. Після смерті Б.Хмельницького гетьманом вибирають його сина Юрія, але молодість і відсутність досвіду змушують старшину обрати гетьманом І.Виговського.

Іван Виговський (1657-1659). Основне прагнення - запевнити Україні повну самостійність. В жовтні 1657 р. уклав оборонний союз із Швецією. Відновив союз із Кримом. В пошуках противаги Московським впливам зміцнює зв'язок з Польщею. В своїй політиці опирається на козацьку старшину, ігноруючи інтереси простих козаків. Ця політика призвала до вибуху соціальної боротьби. Проти нього виступили запорізькі козаки на чолі з Яковом Барабашем і Полтавський полк під проводом Мартина Пушкаря. В червні 1658 ворогуючі козацькі армії зіткнулися у битві. Переміг Виговський, але ця перемога коштувала 50 тис. життів українців. Московщина намагалася використати цю війну для поширення своїх впливів. Все це примусило Виговського підписати Гадяцький договір з Польщею 16 вересня 1658 р. За цією угодою Київщина, Брацлавщина та Чернігівщина утворювали Руське князівство, що поряд з Польщею та Литвою ставало рівноправним членом Речі Посполитої. Україні надавалася широка автономія. Гетьман мав відповідати тільки перед королем, мав власне військо, суди, скарбницю та монетний двір. Скасовувалась Берестейська унія, а православні одержували рівні права з католиками. Потенційне значення угоди велике, але наслідки мізерні. Виговський розриває союз з Москвою. В серпні 1658 р. почалася війна з Москвою. Під Конотопом царські війська були розгромлені козаками. Але Виговський не міг використати своєї перемоги. Поляки почали порушувати угоду. Це викликало спалах громадянської війни. Московські війська князя Трубецького зайняли Правобережжя. Виговський в жовтні 1659р. зрікся булави і втік до Польщі.

Юрій Хмельницький (1659-1663 рр.). Під тиском московітів був змушений підписати в Переяславі новий підроблений договір, який вимагав від гетьмана скласти поклін у Москві цареві, забороняв входити в зв'язки з іншими державами, київський метрополіт мав визнати зверхність московського патріарха, Рада не могла усунути гетьмана без дозволу царя, гетьман не має права усувати полковників без дозволу царя, гетьман за наказом царя має іти з військом куди йому звелять.

Цей договір почав руйнувати українську державність. Москва почала війну з Польщею за владу на Україні (1660 р.). Після поразки московських військ під Чудновим Ю.Хмельницький погодився на поновлення Галицького договору. Правобережжя перебувало під владою гетьмана, але Лівобережжя - під владою царя. Громадянська війна продовжувалась, московські, польські і татарські загони рушили Україну. На початку 1663р, Ю Хмельницький зрікся гетьманства і постригся у ченці. Козацька Україна розділилася на дві окремі частини, кожна на чолі з власним гетьманом. Доба Руїни сягнула свою епопею.

Павло Тетеря (1663-1665). Правобічні козаки обрали гетьманом Павла Тетерю, зятя Б.Хмельницького. Проводив протипольську політику, яка сприяла занепаду ідеї Руського князівства.

На Лівобережжі став наказним гетьманом Яким Сомко, суперником якого був ніжинський полковник Василь Золотаренко, яких на Чорній Раді було покарано смертю, а булава була передана запорізькому кошовому Івану Брюховецькому.

Іван Брюховецький (1663-1668). Умілий демагог, заграє з черню, з ненавистю ставиться до Польщі. Заявив себе прихильником підданства цареві. Запропонував власними коштами утримувати царські залоги на Україні, першим вклонився цареві. Підписав договір, що обмежував права українців, розміщуючи московські залоги в містах.

В 1667 р. між Москвою і Польщею був підписаний Андрусівський договір про розділ України, за яким Київ переходив до Польщі. Цей договір визвав обурення московською політикою. По Лівобережжі прокотилася хвиля повстань.

Спробу об'єднати українські землі робить Петро Дорошенко (гетьман Правобережної України з 1665 р.). Він підписує договір з Туреччиною і Кримським ханством (турецька альтернатива Хмельницького) і при їх допомозі, розгромивши поляків, він займає Лівобережжя і стає гетьманом всієї України (1668 р.)_; але на короткий час. Частина козаків його не підтримує, висуваються один за другим кандидати на гетьманську булаву, з якими Дорошенко був змушений боротися, а в цей час татари та турки (хоч і були союзниками) грабують населення. В і 669 р. в Україні воюють між собою три гетьмани,

В 1672 р. гетьманом Лівобережжя вибирають І.Самойловича, який в 1676 р. був проголошений гетьманом всієї України.

Україна лишилася розірваною на частини. В 1681 р. між Росією та Туреччиною було закладено Бахчисарайський договір, який розчленував Україну, а "Вічний мир" між Польщею та Росією (1686 р.) закріпив це становище.

Таким чином, Руїна — трагічний період нашої історії. Смерть Б.Хмельницького припинила державотворчий процес і призвела до посилення впливу Москви, Польщі та Туреччини. З їх допомогою українське суспільство було розколоте на декілька таборів, що воювали один проти одного. Головним підсумком цього періоду стала втрата незалежності і територіальної цілості України.

Гетьманщина. На початку 18 ст. Лівобережжя перетворилося в центр політичного та культурного життя України, Цей край українці називали Гетьманщиною, а росіяни -Малоросією. До нього входило 10 полків: Стародубський, Чернігівський, Ніжинський, Прилуцький. Київський, Гадяцький, Переяславський, Лубенський, Миргородський та Полтавський. Столиця Гетьманщини і резиденція гетьмана - м. Батурин.

Іван Мазепf (1678-1708рр.) — один з найвидатніших політичних діячів козацької України. Діяльність Мазепи носить неоднозначний характер. В своїй внутрішній політиці Мазепа робив ставку на козацьку старшину. Завдяки царським щедротам він стає одним із найбагатших феодалів Європи, але велику частину своїх багатств він віддає на розбудову церков, культурних та освітніх установ.

В зовнішній політиці головними були відносини з Москвою. На першому етапі цієї політики було підтримання добрих відносин з Москвою. Мазепа стає близьким другом Петра 1. Отримує звання Російського генерала, князя, нагороджується орденом Андрія Первозваного. Він надає допомогу Петру 1 в Азовських походах, стає його радником у польських справах, а потім близьким другом. „Цар скоріше не повірить ангелові, ніж Мазепі"— говорили козацькі полковники.

З початком Північної війни ситуація змінилася. Козаки змушені були воювати за чужі їм інтереси, далеко від рідних домівок. Внаслідок поганої підготовки, вони не могли рівнятися з регулярними військами і несли великі втрати (50-70% складу). Цивільне українське населення повинне було утримувати російське військо, працювати на спорудженні укріплень. Централізація державного управління почала серйозно загрожувати автономії України, з'явилися чутки про наміри царя з реорганізувати козацтво, захвилювалася старшина, з'явилася загроза гетьманській владі. Все це штовхнуло Мазепу шукати новий союзників. Перспективи для України гетьман вбачав в союзі зі Швецією. В 1706 р. був підписаний таємний договір, згідно якому після війни з Москвою Україна ставала незалежною, а шведський король гарантом її незалежності.

В1708 р. шведи вступили на територію України. 28 жовтня 1708 р. Мазепа відкрито переходить на сторону шведів. Народні маси не знали про замисли гетьмана і не підтримали його. За гетьманом пішла тільки частина старшини та запорожці на чолі з кошовим Костем Гордієнко. Хоч запорожці на протязі гетьманування були в опозиції до Мазепи, боротьба за волю батьківщини поєднала їх.

Російська і радянська історична наука, слідом за Петром 1 оголосили: Мазепу зрадником. А чи був Мазепа зрадником і якими мотивами він керувався? Як ми бачимо, в перший період своєї діяльності він був щирим прихильником союзу з Москвою, Надавав Петру 1 допомогу в походах проти турків, татар, результатом яких було взято Азову. Але ці походи торкалися інтересів України - забезпечення безпеки її південних кордонів. Зовсім іншою справою була північна війна, котра інтересів України не торкалася, а тільки вимагала людських і матеріальних витрат.

В реорганізаторській: політиці Петра І по створенню централізованої держави зовсім не було місця автономії України, якої так ждав Мазепа. Вона взагалі загрожувала козацькому устою, а також інтересам козацької старшини. До того ж, коли поляки почали загрожувати нападом на Україну, Петро 1 на прохання допомогти відповів: „Боронися, як знаєш", - чим порушив зобов'язання боронити Україну від поляків. Тому перехід в північній війні на бік Швеції, яка гарантувала Україні незалежність, можливо порівняти, з війною за незалежність. Зробивши цей крок, гетьман виявив себе як великий патріот своєї батьківщини, я не зрадник.

Російська наука наголошує на особистих мотивах зради Мазепи (бажання почестей та багатства), але він їх мав достатньо. Сам Мазепа пояснював мотиви свого кроку: „я заприсягався на Євангелії, що не ради високих почестей, не для багатства, а для добра нашої бідної України, для користі всього народу України, для піднесення його прав і вольностей".

Цар Петро 1 жорстоко наказав всих, хто підтримував гетьмана. Столиця України м. Батурин була знищена разом з жителями. Запорізька Січ була зруйнована. Церква піддала Мазепу анафемі, об'являючи його

військ. Шведський король і Мазепа з прихильниками втекли на турецьку територію (перші українські політемігранти).

21 вересня в Бендерах хворий гетьман помер, Його мрія про незалежність України не здійснилась.

Тому жоден українець-патріот не вважатиме Мазепу, котрий бажав бачити Україну вільною, за зрадника. Мазепа для українців - національний герой і борець за незалежність. На цій точці зору стоїть і сучасна українська наука.

П.Орлик. Справу Мазепи, боротьбу за незалежність України, продовжує П.Орлик. Його було вибрано гетьманом у вигнані. Всю свою діяльність Орлик спрямував на пошук союзників в справі визволення України. Він уклав нові договори з Карлом XV, кримським ханом, турецьким султаном.

Навесні 1711 р. П.Орлик з 16-тисячним військом при допомозі татар почав наступ на Україну, але зазнав поразки. Та це не зломило його. Всі ЗО років життя в еміграції він намагався дипломатичними методами боротися за українську справу. Помер у Ясах в 1742 р.

П.Орлик в 1710 р. при виборах на гетьманування розробив документ, згодом названий Конституцією. Вона передбачала:

- встановлення національного суверенітету;

- визначення кордонів держави (по Зборівському договору);

- принцип розподілу влади (законодавча - виборна Генеральна Рада, виконавча- гетьман обмеженими в своїй діяльності законом, генеральна старшина і виборні від полків, судова /

- право приватної власності на землю та її захист;

- права окремих категорій населення (забезпечувала на той час гарантії бідним, вдовам, сиротам);

- визначення принципів внутрішньої та зовнішньої політики;

- окремо обумовлювалися права церкви.

Хоч ця конституція Не була втілена в життя, але вона увійшла в історію, як перша в Європі конституція демократичного суспільства й залишила в свідомості українців глибокий слід. Була вищим проявом демократичних прагнень українського народу.

Занепад автономії України. Після поразки Мазепи процес руйнування української автономії прискорився. Ще в 1708 р. за наказом Петра 1 було обрано нового гетьмана І.Скоропадського. В1709 р. була зруйнована Січ. Права українців були різко обмежені Решетилівськими статтями 1709 р. А в кінці І722 р. була заснована Малоросійська колегія для контролю над гетьманською владою.

Справою збереження української автономії займається наказний гетьман П.Полуботок реформу, намагається стримувати визискування селян старшиною, подає петиції до царя про відновлення прав Гетьманщини. За що Петро 1 викликає його в Петербург і заарештовує. У в'язниці він помирає,

У 1727 р. (уже після смерті Петра 1 у 1725 р Малоросійська колегія була скасовану а гетьманом вибирають Д.Апостола, Але його права були дуже обмежені. Після його смерті вибір нового гетьмана було заборонено. Анна Іонівна встановила так зване правління Гетьманського Уряду (1734-1750 рр.), І тільки Єлизавета 1 відновляє гетьманство. Останнім гетьманом стає Кирило Розумовський (1750-1764 рр.).

Кінець гетьманщини Зруйнування Січи Політика Катерини II щодо українського козацтва. У 1762 р. на російський престол сіла Катерина II, яка продовжила централізаторську політику Петра. Для України це означало ліквідацію всих проявів автономії. Викликаний до столиці К.Розумовський без особливого супротиву підписав зречення з гетьманства — цим виконав бажання цариці, „Щоб сама назва гетьманів зникла". Вся влада України перейшла до Малоросійської колегії на чолі з генералом Румянцевим. Вія провів статистичний опис України, що став основою для нової системи оподаткування (грошові). Нейтралізував українську знать, запрошуючи її на російську службу і роздаючи їй військові чини і титули. Поки точилася російсько-турецька війна (1768-1774 рр.)_, до участі в ній заохочували запорізьке козацтво. Козаки приймали участь в боях за Очаков, Кинбурин та ін. Катерина II надсилала,,Благородственные грамоты" кошовому отаману П.Калнишевському, багато козаків одержали високі нагороди, а сам Г.Потьомкін записався до запорізького війська. Після підписання Кючук-Кайнарджійського миру 1774 р. Росія отримала вихід до Чорного моря, а Крим фактично перейшов під протекторами Росії. Це створило сприятливі умови царизмові для ліквідації запорізького козацтва, з його ненависною царизму Січчю.

4-5 червня 1775 р. генерал Текелій з військом, що поверталося з Криму, несподівано оточив і захопив Січ, зруйнував укріплення і всі будинки. Через 2 місяці Катерина II сповістила про зруйнування Січі „Со истреблением на будущее время самого названий Запорожских козаков". "Злочини", якими виправдовувався цей крок, полягали в тому, що козаки боролися за свої споконвічні землі. Ці землі цариця щедро роздавала своїм вельможам, а також іноземним колоністам: німцям, сербам, болгарам та ін.

Знищення Запоріжжя як осередку демократизму і антифеодального руху дозволило царизму в 1783 р. узаконити кріпацтво на Україні, ліквідувати козацький устрій, а 10 полків перетворити на регулярні полки російської армії.