Сутність великих корпорацій та передумови їх виникнення

Зміст

Вступ. 3

1.Сутність великих корпорацій та передумови їх виникнення. 4

2.Активізація процесів злиття та поглинання на сучасному етапі 10

3.Злиття та поглинання в Україні 16

Висновки. 25

Список використаної літератури. 27

 

 

Вступ

Трансформаційні процеси в економіці України зумовили актуальність проблематики з управління корпораціями та корпоративного управління зокрема. Це пов'язано з приватизацією державної власності, відродженням різних форм корпорацій, появою нової системи суспільних та виробничих відносин між зацікавленими у діяльності цих корпорацій особами.

Актуальність дослідження проблем управління корпораціями зумовлена не тільки неврегульованістю корпоративних відносин, але й важливістю розвитку інтеграційних процесів в економіці.

Зазначені тенденції сприяли формуванню корпоративного се-ктору української економіки, до якого можна віднести великі промислові та промислово-торговельні акціонерні товариства, фінансово-промислові групи, холдингові та транснаціональні компанії.

Проблеми розвитку корпоративного сектору висвітлено в різних аспектах науковцями, а саме: правове регулювання відносин, формування інформаційного поля корпорацій, управління фінансовими ресурсами корпорацій, управління розвитком корпорацій та гармонізація інтересів учасників корпоративного управління, розбудова системи корпоративних відносин, яка дозволяє повною мірою використовувати всі переваги акціонерної форми власності.

Значний внесок у розвиток теорії управління корпораціями зробили такі українські вчені: В. М. Гейєць, В. І. Голіков, П. В. Дем'яненко, В. А. Євтушевський, Д. В. Задихайло, О. Р. Кібенко, Г. В. Назарова, Ю. Є. Петруня, А. С. Поважний, М. В. Сірош та ін.

Ми розглянули теоретичний контур проблематики управління корпораціями, дослідили особливості управління різними формами корпорацій в контексті інтеграційних процесів в економічному середовищі України.

Сутність великих корпорацій та передумови їх виникнення

Існують різні форми організації бізнесу, і однією з найбільш поширених є корпоративна форма. Ринок великих корпорацій, а таким є ринки фактично всіх розвинених країн і світовий ринок в цілому, має величезні переваги перед ринком підприємств. Тому що великі корпорації відносно легко та на вигідніших умовах отримують кредити, користуючись урядовою підтримкою та власним авторитетом. Також корпорації мають великі можливості диверсифікації своєї діяльності. І також у зв'язку з ефектом масштабу, корпорації мають можливості знижувати витрати, як виробництва, так і збуту, отримуючи, таким чином, переваги перед конкурентами та підвищуючи економічну ефективність своєї діяльності. Корпорації охоплюють просторово ширший ринок, на якому виявляється ефект усереднювання коливань кон'юнктури, що полегшує планування господарської діяльності та сприяє їх стійкому функціонуванню. Корпоративна форма ведення бізнесу є вершиною піраміди розвитку організаційних структур.

Одне з ключових понять у корпоративних відносинах та корпоративному управлінні - «корпорація». Слід зазначити, що законодавства різних країн по-різному трактують поняття «корпорація». У деяких з них, наприклад у США, взагалі не існує єдиного закону, в якому визначено поняття «корпорація». Погляди вчених щодо цього питання також різняться. Але можна сказати, що на сьогодні у світовій практиці під корпорацією зазвичай розуміють акціонерну компанію. Наведемо, наприклад, визначення вченого Б. А. Райзберга: «Корпорація (від лат. corporatio - об'єднання) - сукупність осіб, що об'єдналися для досягнення загальних цілей, здійснення спільної діяльності та утворюють самостійний об'єкт права - юридичну особу».

Українське законодавство дещо інакше визначає це поняття. У статті 3 Закону України «Про підприємства в Україні» викладено, що корпорації - це «договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників».

Отже, під корпорацією можна розуміти два поняття: «корпоративне підприємство» та «корпоративне об'єднання». Слід розрізняти ці поняття. Корпоративні підприємства створюються злиттям капіталів і головною метою їх діяльності є отримання прибутку. До них відносять: акціонерні та неакціонерні господарські товариства, спільні підприємства, міжгосподарські підприємства.

Як зазначено вище, в українському законодавстві поняття «корпоративне об'єднання» визначається як об'єднання корпорацій, створене не для отримання прибутку, а для координації підприємницької діяльності її членів, забезпечення захисту їх прав, представлення загальних інтересів у різних органах. Під поняттям «корпоративне об'єднання» можна розуміти також інтегровані корпоративні структури (холдинги, фінансово-промислові групи тощо), що являють собою об'єднання корпорацій, створене не тільки для координації підприємницької діяльності її членів, але і для отримання прибутку.

Отже, корпорації існують у вигляді акціонерних товариств, державних підприємств, спеціалізованих фінансових інститутів (банки, корпорації розвитку тощо). Загальні ознаки корпорацій такі:

1) наявність юридичної особи, від імені якої ведеться бізнес, яка не відповідає за зобов'язаннями власників і за зобов'язаннями якої не відповідають власники (це відрізняє корпорацію від таких видів компаній, як, наприклад, повні або командитні товариства);

2) інституційний (правовий або персональний) розподіл функцій власності та управління;

3) колективне прийняття рішень власниками та (або) найманими менеджерами (найбільше виражений розподіл функцій управління та власності у пайових інвестиційних фондах, недержавних пенсійних фондах та інших сучасних фінансових інститутах)[1, c. 163-164].

Отже, сучасна корпорація - це організація, що належить державі або колективу незалежних один від одного власників (фізичних або юридичних осіб); яка є юридичною особою; не відповідає за зобов'язаннями власників; здійснює свою діяльність згідно з нормами законодавства та статуту (який приймають засновники та змінюють відповідно до правил, установлених законодавством та статутом), адміністративними рішеннями органів державної влади (у межах їх компетенції); якою управляють колективні органи, обрані власники, а також наймані менеджери, яких призначають власники та які мають право укладати від імені корпорації угоди у межах делегованих власниками повноважень.

Типовий різновид корпорації - акціонерне товариство, де право власника на участь в обранні органів управління та на отримання частки доходів пропорційне до належної йому частки капіталу корпорації (це право і факт володіння часткою капіталу підтверджено цінним папером - акцією, яку можна відчужувати). Суспільний сектор економіки складається з державних установ та підприємств, що виробляють звичайні товари (послуги) і суспільні блага й організовані як корпорації. Іноді держкорпорації створюють як акціонерні товариства зі стовідсотковою участю держави.

Корпорації можуть бути виробничі, транспортні, банківсько-фінансові; вони також можуть об'єднуватись у фінансово-промислові групи, концерни, холдинги, синдикати, консорціуми, стратегічні альянси та інші інтегровані системи зі створенням або без створення юридичної особи - метакорпорації. У широкому розумінні «корпорація» - це будь-яка організована група людей та юридичних осіб, що об'єднані загальним економічним інтересом, професійною приналежністю, спільною економічною діяльністю, правилами поведінки. Корпораціями є купецькі та ремесельні гільдії, торговельно-промислові палати, союзи та асоціації зайнятих однаковим бізнесом підприємців, наукові товариства тощо.

Слідкуючи за світовими тенденціями глобалізації господарської діяльності, уряди багатьох країн майже не перешкоджають злиттю великих національних корпорацій, які повинні бути конкурентоспроможними на світовому ринку. Вважають, наприклад, припустимим збереження в країні (або навіть у масштабі групи країн) єдиної автомобільної або аерокосмічної корпорації. Інакше кажучи, критерієм монополізації виробництва натепер є частка на світовому, а не на національному ринку даного товару. Компанія «Майкрософт», наприклад, стала об'єктом переслідування у суді не через свої розміри, а у зв'язку зі зловживанням своїм монопольним становищем у світі та використанням методів недобросовісної конкуренції.

Інтернаціоналізація економіки зумовила домінування транснаціональних корпорацій, а глобалізація завершує створення загальносвітової «економіки корпорацій». В останнє десятиріччя світовий ринок набуває характеру олігополістичної структури. В автомобільній, аерокосмічній, комп'ютерно-програмній та інших наукоємних галузях промисловості, телекомунікаціях та ЗМІ створюються консорціуми та альянси, здійснюються злиття та поглинання, що приводять до створення суперкорпорацій. Фінансово-інвестиційні та торговельно-промислові відносини фізичних осіб переважно опосередковуються корпоративними інститутами, що діють у багатьох державах та вже претендують на визнання їх самостійними суб'єктами міжнародного права.

Отже, корпорації є основним інститутом соціального ринкового господарства (при усіх його національних особливостях). Колективне прийняття рішень та розподіл функцій власності й управління, можливість нагромадження капіталів та вилучення будь-яким власником своєї частки шляхом продажу її третім особам, залучення накопичень завдяки розміщенню акцій на фондовому ринку - усе це зробило корпорації найефективнішою та домінуючою формою організації виробництва в індустріальній та постіндустріальних економіках[7, c. 74-79].

Нині в Україні на етапі переходу до ринкової економіки характерною тенденцією є пошук на всіх рівнях господарського управління фінансових ресурсів, потрібних для виведення економіки з кризового стану та фінансування виробництва. І саме корпоративна форма господарювання найефективніша для вирішення даної проблеми.

Поняття «корпоративне управління» стає більш популярним. Але використовують його у кожному конкретному випадку по-різному.

У вузькому розумінні корпоративне управління полягає у забезпеченні діяльності менеджерів щодо управління підприємством в інтересах власників-акціонерів. Дехто з учених розглядає це поняття як шлях та засоби, за допомогою яких усі зовнішні інвестори (власники акцій та кредитори корпорації) гарантують доходи на свої інвестиції. У широкому розумінні корпоративне управління - це захист та врахування інтересів як фінансових, так і нефінансових інвесторів, що роблять свій внесок у діяльність корпорації (концепція «спів-засновників»). До нефінансових інвесторів найчастіше відносять співробітників, які мають специфічний досвід саме для даної корпорації, постачальників специфічного обладнання для неї, місцеву владу (інфраструктура та фіскальна політика в інтересах корпорації).

Відокремлюючи корпоративне управління як певний тип, особливості якого зумовлені специфікою корпорації як об'єкта управління, його визначають як «управління, що побудоване на пріоритетах інтересів акціонерів та їх ролі у розвитку корпорації, управління, що враховує реалізацію прав власності, передбачає взаємодію акціонерів (корпоративні комунікації), базується на стратегії розвитку корпорації в цілому (інтереси фірми підпорядковані загальним інтересам), врешті-решт, - це управління, яке породжує корпоративну культуру, тобто комплекс загальних традицій, установок, принципів поведінки».

Виходячи з цього визначення можна зробити висновок: система корпоративного управління - це організаційна модель, за допомогою якої акціонерне товариство має представляти та захищати інтереси своїх акціонерів.

Також зазначимо про наявність широких можливостей участі в акціонерній власності, експансії акціонерного капіталу, що дає складні варіанти переплетіння капіталів і, відповідно, непостійне коло зацікавлених сторін навіть упродовж малих проміжків часу. Отже, об'єктом корпоративного управління в організаційно-правовому аспекті можуть бути не тільки акціонерні товариства.

Специфіка поняття «корпоративне управління» потребує певного доповнення, а саме розширення об'єкта корпоративного управління: раціоналізація управління господарським товариством може зумовлювати використання і нечленських організацій (наприклад, у деяких випадках окремі функції доцільно покласти на структуру, що має статус автономної некомерційної організації) та організаційних структур, що не є суб'єктами правоздатності (філіали, групи юридичних осіб, які проводять узгоджену політику).

Отже, корпоративне управління - це управління організаційно-правовим оформленням бізнесу, оптимізацією організаційних структур, побудова внутрішньо- та міжфірмових відносин компанії відповідно до прийнятих цілей. Такий погляд на сутність корпоративного управління відображає взаємозв'язок корпоративного управління та управління інтегрованими корпоративними структурами, зокрема і щодо пріоритету акціонерної власності під час проектування організації великого бізнесу[8, c. 18-22].