Козацькі повстання 1620-1630-х рр.. Причини поразки та наслідки повстань

Наприкінці XVI- на початку XVII ст. українськими землями прокотилося дві хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків: перша (1591-1596) була порівняно короткою у часі, друга (1625-1638)- тривалішою. Головною рушійною силою народних виступів було козацтво.

На початку 20-х років XVII ст. загострювались стосунки козацтва з польськими властями. Відігравши вирішальну роль у Хотинській війні, в якій Польща отримала перемогу, козацтво зазнало поразки. За умовами миру, укладеного 1621 р., йому заборонялося судноплавство по Дніпру та вихід у Чорне море. Але козаки не дотримувались цього договору, бо вони вважали, що цей договір уклав король, а не вони.

Намагаючись взяти під контроль перебіг подій, польська офіційна влада для придушення козацько-селянського руху відправила на Київщини 1625р. 30-тисячне військо С. Конецпольського. Проти шляхти виступили об’єднані сили місцевих повстанців та запорожців на чолі з гетьманом М. Жмайлом. Зазнавши значних втрат, жодна з них не отримала перемоги. Такий розвиток подій призвів до посилення коміркової течії в козацькому середовищі:від керівництва було усунуто М. Жмайла і гетьманську булаву було передано представнику козацької верхівки М. Дорошенку, а потім укладено компромісну мирну угоду. Згідно з Куруківською угодою всі повстанці були амністовані, козацький реєстр зростав від 3 до 6 тис., а щорічн плата реєстровцям збільшувалась до 60 тис. золотих. Водночас козакам заборонялося втручатися у релігійні справи в українських землях, здійснювати морські походи та мати відносини з іноземними державами.

Після закінчення війни зі Швейцарією польський уряд 1629р. значну частину своїх військ розквартирував в Україні, що зумовило новий вибух народного гніву. Основними причинами повстаня стали грабунки та розбої польських жовнірів; зростання релігійних утисків; поглиблення протиріч між нереєстровими та реєстровими козаками, які мусили захищати інтереси гнобителів.Початком повстання стала відмова запорожців коритися гетьману реєстровців Григорію Чорному. У березні 1630р. козаки, обравши ватажком Тараса Федоровича (трясила), вирушили з Січі «на волость». Повстання швидко охопило Полтавщину та значну частину Лівобережжя. Стративши Г. Чорного, оволодівши Каневом та іншими населеними пунктами, козаки підійшли до Переяслава. Проти повстанців знову було кинуто коронного гетьмана Конецпольського.Майже 3 тижні тривали кровопролитні бої між ворогуючими сторонами. Центральною подією протистояння була «Тарасова ніч», коли невеликий загін повстанців знищив Золоту роту- добірне шляхетське формування, що охороняло штаб Конецпольського.Зазнавши значних втрат, гетьман був змушений підти на переговори. Було укладено компромісну угоду, суть якої полягала в збереженні основних вимог Куруківської угоди та в збільшенні реєстру до 8 тис. осіб.

У 1635 р. поляки завершили будівництво Кодацької фортеці на Дніпрі, яка блокувала рух втікачів на Запорожжя та рейди запорожців у верхів’я Дніпра. Того ж року гетьман Іван Сулима на чолі загону січовиків знищив козацький гарнізон та зруйнував фортечні мури, але ця подія не переросла в нове повстання, оскільки козацького ватажка було підступно схоплено реєстровцями і видано польським властям.

Новим масштабним виступом народних мас стало селянсько- козацьке повстання 1637-1638 рр., яке очолили П. Бут (Павлюк), Д. Гуня, Я. Остряниця. На початковому його етапі лідером став гетьман нереєстрового козацтва П. Бут, який зібрав під свої знамена майже 10 тис. осіб. Виступаючи під гаслами боротьби з «ляхами», захисту православної віри, знищення зрадників- старшин- реєстровців, повстання поширило свій вплив на все Подністров’я, особливо на Лівобережжя. Наприкінці 1637р. під Кумейками поблизу Черкас вібулася вирішальна битва. Козацьке військо, втративши більше п’ятої частини свого складу, зазнало поразки, а невдовзі біля Боровиці після невдалогоПотоцькому було видано Павлюка та інших ватажків. Проте навіть такий розвиток подій не зупинив повстанців- вже навесні 1638 р. козаки знову активізують свою боротьбу. Спочатку повстання очолює Я. Остряниця, потім- Д. Гуня. Та или були нерівними, особливо коли на допомогу коронному війську прийшли жовніри Я. Вишнивецького. Після поразки в бою під с. Жовнин (Черкаська область) повстанці змушені були капітулювати. На козацьких радах у Києві (вересень) та Масловому Ставі в Канівському повіті (грудень) реєстровці під тиском польського уряду визнали ухвалену сеймом «Ординацію Війська Запорозького реєстрового», за якою скасовувалося козацьке самоврядування, число реєстрових козаків обмежувалося до 6 тис. Козаки мали право селитися в трьох старостах. Замість обраного гетьмана уряд направляв свого комісара. Нереєстрові козаки переходили до стану посполитих. Отже, дві хвилі козацько- селянських повстань, що прокотилися українськими землями наприкінці XVII ст., закінчилися поразками. Основними причинами невдач були стихійність, неорганізованість, недосконале озброєння повстанців, локальний характер дій, мало чисельність лав повсталих, тертя між козацькою старшиною та рядовим козацтвом, неузгодженість дій реєстрового козацтва, нечіткість програмних установок, гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол лав повстанців тощо. Однак незважаючи на поразки, селянсько-козацькі повстання відіграли значну роль в історії українського народу, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби, служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення народу, прискорювали формування національної самосвідомості.