Агресивність дітей та роль сімейного виховання у її виникненні.

Агресивні дії у дитини спостерігаються вже з перших днів життя. У перші роки агресія може виявлятися в нападах дитячого упертості, з якими важко впоратися дорослому. У малюка час від часу з'являються спалахи злості чи гніву, що супроводжуються імпульсивними рухами, кусанням, забіякуватістю. Слід зазначити, що повна відсутність агресивності може бути наслідком деяких порушень розвитку, однак її надмірні прояви свідчать про порушення особистісного розвитку.

Багатьом дітям властива агресивність. Переживання і розчарування дитини, які дорослим здаються дрібними і незначними, виявляються досить гострими і важче для дитини саме в силу незрілості її нервової системи, тому найбільш задовільним для дитини рішенням може виявитися і фізична реакція, особливо при обмеженості здібності дитини до самовираження.

У дитячому віці на появу агресії найбільший вплив робить сімейне виховання дитини, взаємини між батьками, стиль відносин батьків і дітей. На поведінку дітей, поза всяким сумнівом, впливають ті моделі поведінки, які представляють їм батьки.

Якщо батьки систематично виявляють фізичну або вербальну агресію по відношенню до дитини, то зростає ймовірність прояви у дитини захисної агресивності або наслідування моделі поведінки батьків; дитина часто конфліктує, б'ється, на заняттях та уроках вигукує і т. п.; застосовує агресивну модель поведінки в житті.

Якщо батьки застосовують занадто суворі, не повязані з проступком покарання, то рівень агресивності у дитини підвищується і зростає готовність до агресивних дій, зростає ймовірність реактивної (відповідної) агресивності в більш старшому віці і прояви захисної агресивності.

Якщо батьки не звертають уваги на агресивність, запальність дитини, не контролюють його поведінку, то це усвідомлюється дитиною як вседозволеність і сприяє прояву агресивності надалі як типової поведінкової риси.

Якщо батьки не дають можливості дитині проявити здатність до самостійного вибору, не дозволяють дитині заявити про себе, забороняють будь-які форми прояву дитячого гніву, то дитина уникає відкритого прояву гніву, систематично пригнічує свої емоції. Це - причина його деструктивної агресивності, що виявляється в глузуваннях над оточуючими, спонуканню до агресивних дій інших, крадіжці, раптових спалахах гніву.

Якщо батьки виявляють агресію по відношенню до оточуючих у присутності дитини (наприклад, негативно висловлюються з приводу сусідів по комунальній квартирі або з приводу педагогічного стилю в дитячому садку і т. д.), то у дитини закріплюється впевненість, що оточуючі люди є винуватцями всіх їх бід. Ймовірно, що він візьме цю модель за основу свого подальшого поводження.

Формування агресивності у дитини відбувається також під безпосереднім або опосередкованим впливом побачених у якості спостерігача або особисто пережитих реальних сцен насильства. Саме насильство сприймається ним як будь-яка дія, що перешкоджає задоволенню його спонтанно виникають бажань і спонукань. Звідси зрозуміло, що до актів насильства дитина може відносити досить широкий набір дій, до якого включаються навіть такі, як позбавлення ласощі, іграшки, вербальні переконання, вимовлені підвищеним тоном.

До найбільш сильних травмуючим факторів належать фізичні покарання дитини, а також психогенні ситуації, що сприймаються ним як розрив (нехай навіть короткочасний) з об'єктом любові. Подібного роду травмуючі переживання вимагають свого виходу. Вони можуть виливатися в якості відповіді агресивної реакції безпосередньо на особу, яка вчинила насильство по відношенню до дитини, але це буває досить рідко, так як суб'єкт агресії, як правило, табуйовані (мати і батько - «недоторканні» особи). У таких випадках травмуючі переживання, накопичуючись, переносяться на нетабуірованние об'єкти. Ними можуть бути інші члени сім'ї, а також предмети домашнього вжитку, одяг, іграшки.

На взаємозв'язок агресивності підлітків і стилю сімейного виховання можуть впливати й такі фактори як нестійкість виховання (коливання між гіпер-і гіпоопека), перевагу в дитині дитячих якостей (коли в батьків спостерігається прагнення ігнорувати повзросление дітей, стимулювати вікову фіксацію таких дитячих якостей як безпосередність, наївність, грайливість, тобто бажання загальмувати соціалізацію дитини).

Крім того, впливають такі чинники, як проекція на дитину власних небажаних якостей, коли батько в дитині як би бачить риси власного характеру, які відчуває, але не визнає в самому собі. Він бореться з негативними якостями через покарання, і вірить в те, що ці якості у нього самого відсутні; винесення конфлікту між подружжям у сферу виховання (коли дитина стає жертвою конфліктуючих батьків; коли кожен або один з батьків, маніпулюючи дитиною, намагається довести свою правоту протилежному боці).

Підвищена моральна відповідальність, при якій батьки чекають і вимагають від дитини результатів, які не відповідають її реальним можливостям, однак при цьому не обтяжують себе проявами турботи та емоційної підтримки дитини, повністю ігнорують його потреби. В результаті у дитини з'являється стійка реакція опозиції, яка проявляється в категоричних відмовах виконати будь-які доручення, займатися нелюбою справою, навмисною грубості, неслухняності. Повільно накопичується образа нерідко виявляється в продуманих, заздалегідь сплановані дії, спрямованих на те, щоб помститися "кривдникам".

Відносини "Батьки - діти", усвідомлення останніми своїх ролей в сімейних відносинах, коли батьки не помічають істинних потреб дитини в чуттєвому прийнятті, в створилася атмосфері емоційної холодності з орієнтацією на формалізовані відносини в сім'ї, все це штовхає підлітка в своєму самовираженні і запереченні ситуації, що склалася на крайні заходи, в тому числі в спробу звернення уваги на власне існування через самогубство.