Релігійна складова сучасного світу.

Тема 7. Історія сучасного світу в системі історичної науки

ПЛАН:

1. Історія сучасного світу як предмет наукового аналізу.

2. Ознаки сучасного світу.

3. Релігійна складова сучасного світу.

4. Ідеологія в сучасному світі.

5. Геополітична, воєнна і терористична складові в історичній ретроспективі сучасного світу.

1. Історія сучасного світу як предмет наукового аналізу.

 

Як писав всесвітньо відомий французький вчений Ф. Бродель, пояснення історії — це таємна мета історії, її глибинний мотив. У сучасній науці спостерігається прагнення перебороти спрощений історизм.

§ Зростає потреба поглибленого розуміння історичного досвіду і його впливів на сучасність,

§ а також інтерес до спроб осягти спрямованість всесвітньої історії.

 

Раніше вона була історією окремих народів, племен, регіонів, історією окремих, багато в чому автономних сфер культури, техніки, науки, релігії і т. ін. Усі ці розрізнені історії з великими труднощами вдавалося зводити до єдиних основ. Історія на наших очах стає глобальною. Усе, що відбувається в житті окремих країн і народів, резонує на всю земну кулю. Те, що відбувається в одній сфері соціального життя, швидше чи повільніше, але відбивається на всіх інших сферах. Про новий напрямок — "глобальну історію" — все більше говорять і пишуть. Чим вона відрізняється від "всесвітньої історії"?

v Всесвітня історія вивчає історію народів усього світу.

v Глобальна історія є спробою здійснити історичний синтез усіх сторін життя людського суспільства в його планетарному масштабі.

v Якщо всесвітня історія є своєрідною сукупністю мікроаналізів,

v то глобальна — макроапалізом історичного минулого.

У іноземній історіографії активно розробляється концепція цілісного, синтетичного бачення історичного процесу. Серед вчених, які першими обґрунтували її необхідність, можна назвати таких, як Н. Девіс і Ч. Тіллі (США), П. Берк (Велика Британія), К. Гінцбург (Італія), Ю. Кока (ФРН), Л.Я. Гуревич (Росія) Т .В. Орлова (Україна) та інших.

 

Можна сказати, що предметом історії сучасного світу є виявлення та осягнення провідних, визначальних тенденцій розвитку сучасного світу, яке здійснюється на основі історико-соціологічного аналізу фактологічного матеріалу, накопиченого в результаті поступу людства.

 

Говорячи про сучасний світ, від якого часу вести відлік його існування?

Це світ сьогоднішнього дня?

Початку XXI сторіччя?

А може, останніх десятиліть?

Насправді середина другого тисячоріччя є часом зародження сучасного світу, який ще називають Світом Модерну (Modernity), формування нової соціальної, політичної, економічної, культурної семантики світопорядку. У цей час закладаються основи історичного піднесення Заходу і його майбутнього домінування на світовій арені. Точкою відліку є Великі географічні відкриття кінця XV — початку XVI ст.

Це були не просто подорожі допитливих і хоробрих людей. В них відбилося дуже багато чого з тих процесів, які вже відбувалися в західноєвропейському суспільстві. Насамперед це

· криза феодальних відносин,

· зародження і зміцнення буржуазних. Поступово підприємці і підприємництво стають визначальним фактором суспільного розвитку.

· Це був час Ренесансу, радикального перевороту в поглядах на призначення Людини, яка стала сміливіше дивитися на світ і можливості його пізнання й перетворення.

· Через якийсь час — у 1517 р. — почалася Реформація — рух за реформування католицької церкви, який багато в чому вплинув на суспільну свідомість.

· Європа стала освоювати світ, завойовуючи його, перетворюючи в колонії, де здійснювався її вестернізаторський вплив.

· Зміни у свідомості сприяли інтелектуальному прориву, який позначився на розвитку науки і технологій.

· Вони, у свою чергу, привели до промислової революції, що почалася в останню третину XVIII ст. Декілька країн, які перебували на стадії аграрній, чи доіндустріальній, почали переходити на нову стадію — стадію індустріального суспільства.

Суть індустріалізму полягає в машинному характері виробництва та організації праці, що наклало відбиток на економічні, соціальні, політичні відносини та духовну сферу. Фаза становлення індустріального суспільства охоплювала останню третину XVIII — початок XIX ст. Епіцентр був у Великій Британії з наступним пересуванням до континентальної Європи та Північної Америки. Фаза швидкого поширення індустріального суспільства тривала до середини XIX ст. Після цього можна говорити про фазу стабільного розвитку індустріального суспільства. Воно переживало фазу успішного поступу до початку Першої світової війни. Після цього почалася фаза його занепаду. З останньої чверті (якщо не раніше) XX ст. для найрозвиненіших країн світу настав перехідний період до иостіндустріального, або інформаційного, суспільства. На початку XXI ст. на цьому рівні розвитку перебуває незначна частина людства. Більша — у країнах з різним ступенем розвитку індустріального суспільства. Ще одна частина людства перебуває на доіндустріальному, або аграрному, рівні. Відомий американський науковець Е. Тоффлер запропонував розглядати історію як послідовне накочування хвиль змін (про, що йшлося у лекції № 5).

Ознаки сучасного світу.

Найбільша частина історії сучасного світу припадає на Другу Хвилю, тобто індустріальне суспільство. Які його характерні риси?

v Насамперед зростають механізація, автоматизація і концентрація виробництва, розповсюдження систем машин, тісно пов'язаних у єдиний технологічний ланцюжок. Це має місце в масштабах не лише окремого підприємства, а й країни і навіть світу (вплив сучасних транснаціональних корпорацій). Суспільство наче перетворюється на єдину індустріальну машину, яка складається з багатьох великих, середніх і малих систем, взаємопов'язаних і працюючих у єдиному ритмі.

v В економіці індустріального суспільства наявні як позитивні, так і негативні явища.

ü Відбувається грандіозне зростання продуктивних сил і продуктивності праці,підвищення рівня життя широких мас населення у розвинених країнах.

ü Проте замість захоплення ідеєю прогресу світ стурбований проблемою виживання. Все чіткішою стає безперспективність саме такої моделі розвитку. Добробут і процвітання небагатьох розвинених країн дуже відрізняється від умов існування у відсталих країнах. Алє парадокс: якщо відсталі країни почнуть швидко розвиватися за зразками передових, все закінчиться екологічною катастрофою для всіх.

v Зростаюча взаємопов'язаність суспільства в національних і світових масштабах створила умови для чіткішого виявлення закономірностей циклічної динаміки, яка дає про себе знати в економічних кризах, що з певною періодичністю вражають усе світове господарство.

v У політичній, державно-правовій системах індустріального суспільства теж простежуються суперечливі тенденції.

ü Його епоха почалася із ствердження буржуазної демократії на основі декількох буржуазних революцій — Нідерландської (1566-1609 pp.), Англійської (1640-1660 pp.), Французької (1789-1794 pp.), зі ствердження основ громадянського суспільства. Загальною тенденцією було посилення позицій демократії.

ü Проте індустріальне суспільство пережило й інші варіанти — антидемократичні. Крайніми виявами стали тоталітарні режими. Фашистська Німеччина явила варіант капіталістичний, Радянський Союз — комуністичний. В обох випадках встановленню і зміцненню тоталітарного ладу сприяли величезні технологічні можливості впливу на людину, насамперед в уніфікації політичних поглядів та пропагандистській обробці.

v Формувалася "масова людина". Однак такий феномен не був притаманний тільки тоталітарним суспільствам. Створене індустріалізмом масове виробництво сформувало суспільство масового споживання, де людська особистість зазнала нівелюючих впливів. Відомий науковець К. Ясперс писав: "Техніка радикально змінила повсякденне життя людини в навколишньому середовищі, насильницьки пересунула трудовий процес і суспільство в іншу сферу, у сферу масового виробництва, перетворила усе існування у дію якогось технічного механізму, усю планету — в єдину фабрику. Таким чином відбувся і відбувається й до сьогодення повний відрив людини від її ґрунту. Вона стає жителем Землі без батьківщини, втрачає спадковість традицій. Дух зводиться до здатності навчатися і здійснювати корисні функції". Епоха гуманізму, яка тривала приблизно до середини XIX ст., закінчилася. Це знайшло яскраве виявлення у виникненні і поширенні масової культури — "маскульту" — індустріально виробленої стандартизованої "культурної продукції", розрахованої на "масового споживача". Індустріальне суспільство на перший план висуває економічну ефективність. Цьому має сприяти все. І цим усе зумовлюється.

v Для підтримки складного механізму промислово розвиненої системи необхідне адекватне духовне забезпечення у вигляді норм і цінностей. Серед них — індивідуалістична спрямованість, важливість прав і свобод особистості, особлива повага до закону як такого, незаперечне значення приватної власності, цінність активності і праці, споживацтво, повага до науки і техніки, раціоналізм, віра у прогрес, універсалізм.

ü Останнє виявлялося як впевненість у вищості західних норм і цінностей і призначенні нести їх усьому світові.

ü Західне індустріальне суспільство, яке досягло значних успіхів, виявило прагнення завоювати планету не тільки технологічно, але й світоглядницьки. Його провідними світоглядницькими орієнтирами стали прагматизм і гедонізм.

ü Разом із тим воно виявило однобокість розвитку західної людини, яка перетворювала усе існуюче не тільки на об'єкт раціоналізації і пізнання, але й оволодіння і споживання. Людина індустріального суспільства поставила в центр буття володіння і підкорення природи, встала на шлях перетворення усіх цінностей у кінцевому результаті на товар.

ü За свій прагматизм і практицизм довелося платити кризою духовності, що є одним з аспектів кризи індустріального суспільства. Симптоматично, що навіть на зустрічі в Давосі, яка відбувалася у лютому — березні 2000 p., "елітарний" Захід, репрезентований найвищими керівниками політики, бізнесу і фінансів, другою за значенням небезпекою і проблемою (після змінювання клімату на Землі) назвав зникнення традиційних етичних начал і норм (третьою небезпекою було названо неефективність міжнародної системи, що існує).

Як пише Е. Тоффлер: "Перехресні течії, утворені цими хвилями змін, відбиваються на нашій праці, нашому сімейному житті, нашій сексуальній поведінці й особистій моралі. Вони проявляються в нашому стилі життя й у тому, як ми голосуємо на виборах. Тому що як у своєму особистому житті, так і в нашій політичній діяльності, розуміємо ми це чи ні, більшість із нас у багатих країнах є по суті або людьми Другої Хвилі, які підтримують приречений умерти порядок, або людьми Третьої Хвилі, які будують абсолютно інше завтра, або розгубленою, опертою на суперечність мішаниною обох".

Україна не належить до кола "багатих країн". Проте в ній теж існують люди, які відчувають, хоча і не усвідомлюють цього, протиборство різних течій, викликаних зіткненням Хвиль. Особливо влучною і доречною до української ситуації є така думка Е. Тоффлера: "Незалежно від того, що проповідують сьогоднішні партії і кандидати, боротьба між ними навряд чи заходить далі, аніж змагання в тому, хто витисне більше вигоди з решток занепалої індустріальної системи. Інакше кажучи, вони б'ються, як кажуть, за крісла на палубі тонучого "Тптаніка"..." Принагідно слід зауважити, що це писалося за часі» Радянського Союзу, і навряд чи автор знав про Україну. Алє її невеликий досвід незалежного існування показує саме це. Досвід також показує, що держава погано вписується у сучасні процеси, особливо у процес глобалізації. З одного боку, суспільство наче пишається своєю традиційністю і "застиглістю", з іншого — українська еліта не діє адекватно новим умовам.

v Глобалізація — об'єктивна реальність, її неможливо ігнорувати. Вона дає великі переваги, але водночас створює чималі проблеми, які важко розв'язати, особливо для ненайдужчих її учасників. Ейфорійне пророкування про гармонійну планетарну конвергенцію не виправдалося. Не пішли в минуле ані міждержавні конфлікти, ані зіткнення на етнічному і релігійному ґрунті. Нерівномірність розвитку країн і регіонів ніякою мірою неподолана. Існуючі "світи" культур і цивілізацій, що відстоюють свою ідентичність і самобутність, настільки розходяться і розрізняються у сприйнятті та розумінні загальнолюдських цінностей (тих же норм моральності і справедливості), що на зміну колишнім релігійним війнам прийшли конфлікти і війни національно-етнічного походження і характеру, не менш запеклі і руйнівні. Розвинені країни вступили в початкову стадію постіндустріального суспільства. Країни, що розвиваються, з величезними витратами намагаються перебороти труднощі першої фази індустріалізму. У багатьох із них настанови на "наздоганяючий розвиток", спроби форсовано перебороти фундаментальні розходження історично сформованих різних типів суспільства і прорватися до сучасних суспільно-політичних та економічних структур не приносять бажаних результатів.

v Постіндустріальний світ перебуває лише на початковому етапі становлення. Суспільства з головними ознаками постіндустріалізму тією чи іншою мірою затвердилися лише в декількох державах, хоча його вплив на світовий розвиток набагато ширший географічно і має глобальний масштаб. Це дає змогу в розрізнених і суперечливих явиїцах світового буття виділити загальні тенденції. Історія показала, що завжди успішніше розвивалися ті співтовариства, у яких самоорганізація забезпечувала більш ефективне використання і розподіл того, що давала їм природа. Самоорганізація знаходила зовнішні форми втілення: від державності і законодавства до національної ідеї. Можна навести приклади Сполучених Штатів Америки або Китайської Народної Республіки, коли національна ідея сприяла динамічному розвитку. В Україні в середині першого десятиріччя XXI ст. пошук національної ідеї, що визначила б майбутнє, не закінчився. А тим часом цей вибір обмежений усього двома варіантами. Перший припускає, що за прикладом розвинених країн Україна самостійно реалізує стратегію свого постіндустріального розвитку на основі демократизації економіки і формування відповідної інноваційної мотивації її громадян. Другий варіант пророкує перетворення країни в індустріальний придаток і траспортно-буферну зону для Європейського Союзу і Росії, з фактичною консервацією вже сформованих економічних відносин на основі монопольної концентрації капіталу у вигляді його матеріальних і фінансових активів.

v Наростаюча влада технократів і Героїв. Джон Ролстон Сол у своїй праці "Ублюдки Вольтера. Диктатура розуму на Заході" визначає руйнівні наслідки традиційних політико-правових і соціальних систем та суспільних відносин через тотальний контроль з боку нової касти – технократів – "людей, які розуміють організацію, використовують технологію і контролюють доступ до інформації, досвідчені "механіки", що навчені управляти промисловою або державною машиною, прибічники чистої влади, повність незалежної від моральних норм і спираючись виключно на раціональне застосування логіки, прибічники структурного імперативу (кард. Ришельє, Р. Макнамара). Герої – політики, які прагнули будувати раціональний світ шляхом популізму (Наполеон, Гітлер)

 

Релігійна складова сучасного світу.

 

Вплив релігій на історичний розвиток зумовлюється відмінностями у способах ставлення до світу, які формують настанови, що визначають напрямок життєдіяльності, вектор соціальної дії.

v Внутрішня логіка вірувань Сходу не передбачає "зверхності" над світом. Тому одні релігії орієнтують на пристосування до світу, як це спостерігається у китайських конфуціанстві та даосизмі,

v другі — на втечу від нього (в індійських індуїзмі та буддизмі);

v треті — на володіння світом. Вони репрезентовані іудаїзмом та християнством. Ці релігії виникли на Близькому Сході, проте переважного розвитку набули на Заході — в Європі та Америці.

В історії релігії можна умовно виокремити три надтривалих цикли і початок переходу до четвертого (з кінця XX ст.). Якщо виходити з європоцентричних засад, то:

Ø Перший цикл охоплює період раннього середньовіччя. Головним у цей період було

ü становлення світових релігій,

ü прагнення церкви охопити, підкорити собі духовний світ і всі сторони діяльності людини.

У Європі це був період стрімкого поширення і утвердження християнства. На Сході, починаючи з VII ст., швидко поширювався іслам. На цей період припадає поширення буддизму (хоча він виник в Індії у VI-V ст. до н. е., спочатку в нього не було багато послідовників). У середньовічному суспільстві встановлюється панування релігії і релігійної моралі. Це було зумовлено потребою у наведенні більшої впорядкованості у людських відносинах. Релігійна мораль увібрала низку загальнолюдських норм, які були вироблені протягом попередніх часів (заборона вбивства, кровозмішення, замахів па власність тощо). З одного боку, в межах панування тієї чи іншої релігії створювався вельми дієвий механізм підтримки єдиного морального простору, незалежно від етнічних відмінностей та державних кордонів. З іншого боку, релігійна мораль заперечувала людські радощі, проповідувала аскетизм, рабську покірливість. Часто мали місце подвійна мораль для священнослужителів, гоніння на адептів інших вірувань, розв'язування релігійних війн тощо. Як ідеологічна основа світові релігії відіграли важливу роль у становленні державності і формуванні сильних держав — Візантійської імперії, імперії Карла Великого, Священної Римської імперії, Київської Русі, Арабського халіфату. Під впливом релігії перебували культура в цілому, наука й освіта зокрема. З одного боку, вона сприяла їх розвитку, з іншого — панував жорсткий ідеологічний диктат.

Ø Другий цикл був зумовлений насамперед несумісністю всевладдя релігійних догматів та гуманістичних начал епохи Відродження. Його відлік ведеться з Реформації, чий початок пов'язаний з виступом у 1517 р. доктора богослов'я Мартіна Лютера. Головними наслідками цього руху були

ü злам диктатури католицької церкви,

ü виникнення нових християнських віросповідань, церков, незалежних від Риму (національних церков пристосованих до буржуазних реалій).

Посилилися чинники, що сприяли зміцненню світської влади і розвиткові національних держав, виробленню нових підходів до проблем політики і права, які з часом зумовили розвиток буржуазно-демократичних свобод. Нові напрямки релігії і церкви були пристосовані до умов буржуазного суспільства і мали значний вплив на його економічне життя. Католицька церква відповіла Контрреформацією (середина XVI-XVII ст.) з її релігійними війнами, інквізицією, орденом єзуїтів, жорсткою цензурою, боротьбою з єретиками. Боротьба релігійних течій мала місце і у православній церкві, в ісламі, буддизмі.

Ø Третій цикл обіймає період з XVIII до останньої третини XX ст. Головною тенденцією є

ü поступова втрата світовими релігіями панування у сфері духовного життя,

ü в політиці та економіці.

Від часів Просвітництва місце релігії як стрижня духовного життя суспільства (насамперед на Заході, пізніше у деяких країнах Сходу) поступово займає ідея наукового прогресу, побудови суспільства на раціональних засадах згідно з потребами розуму, тією чи іншою доктриною.

Кілька буржуазних та небуржуазних ідеологій (деякі з останніх, наприклад марксизм-ленінізм або маоїзм оголошувалися "єдино вірною наукою") справляють значний вплив на політичне, економічне, соціальне, духовне життя окремих держав та їх об'єднань. У цей час посилюється тенденція секуляризації, що почалася в Європі ще у часи Відродження і продовжилася в більш пізні часи. Секуляризація — це широкомасштабний процес послаблення, витіснення, обмеження впливу релігійних інститутів, заміни релігійної системи цінностей світською. Результатом впливу процесів секуляризації молена було б вважати загальне ослаблення релігійності у світі, особливо в XX ст. Однак, починаючи з його останньої третини, ситуація в релігійному житті людства набирає іншого вигляду.

Ø Четвертий цикл, розпочавшись в останній третині минулого століття, продовжується і нині. Його характерною рисою є

ü динамічне збільшення релігійних організацій і чисельності віруючих. Це явище одержало назву релігійний ренесанс, або релігійний ревайвалізм. Всупереч твердженням про те, що "під впливом науково-технічного прогресу відбувається криза релігійної свідомості" і що "відмирання релігії неминуче", релігія залишається пануючим світоглядом для більшості населення Землі. Найрелігійнішими країнами вважаються Індія, Польща і США. Останніми роками зростання релігійності спостерігається на території колишнього СРСР, зокрема в Україні.

Парадоксальним виглядає зростаючий інтерес до релігії на тлі вражаючих досягнень НТП. Однак релігійний ренесанс значною мірою пов'язаний із кризою принципу раціоналізму, що втілився саме у розвиткові науки і техніки. Створене на їхній основі індустріальне суспільство поставило під загрозу існування самого людства (зброя масового знищення, екологічні проблеми, вичерпання ресурсів, катастрофічна нерівність народів і т. ін.). Надії на те, що наука "вирішить" усі проблеми, що ускладнюють життя, не виправдалися. Позиції культу розуму, науки, техніки різко похитнулися. Людина усвідомила небезпеку науково-технічного прогресу, позбавленого духовного виміру, що зумовило зростання і поширення ірраціоналізму, інтересу до інтуїтивних форм пізнання, що, у свою чергу, сприяло зміцненню позицій релігійної свідомості.

"Історичні періоди невизначеності, — за словами Л. Туроу, — завжди характеризуються піднесенням релігійного фанатизму. Люди не миряться з невизначеністю, і багато хто шукає порятунку у вірі, коли несталість фізичного буття стає нестерпною. Люди рятуються від економічної невизначеності довколишнього реального світу у світі релігії, що гарантує їм порятунок, якщо вони дотримуватимуться продиктованих правил". Має місце надзвичайне ускладнення сучасного життя, небачене прискорення усіх процесів, зростання у геометричній прогресії обсягу інформації. Все це ставить у надзвичайне становище людину як біологічну істоту. Людина виявилася неготовою до швидкої адаптації: впродовж XX ст. у світі відбулося більше змін, ніж за всю попередню історію. Непосильні темпи соціодинаміки, що перевищують адаптивні можливості людини, змушують шукати опори у чомусь стабільному, що допоможе їй зрозуміти світ і своє місце у світі. Релігії пропонують не тільки пояснення, духовний стрижень, але й захист, насамперед психологічний. Справа у тому, що в структуру людської психіки закладено категорію надії, без якої людям дуже важко, майже неможливо пройти свій життєвий шлях. Релігія дає цю надію. У фрагментованому суспільстві людині необхідно знайти спільність, членом якої вона себе буде усвідомлювати. Причетність дає відчуття захищеності.

ü На глобальному рівні нинішній цикл в історії релігій характеризується також серйозною проблемою міжконфесійного протистояння. Після того, як біполярна система світу змінилася "новим світовим безладдям", на тлі глобалізації на поверхню вийшли процеси, раніше відсунуті на задній план протистоянням капіталізму і соціалізм у. Мова йде про загострення давніх етноконфесійних конфліктів. Саме релігійні і національні рухи, особливо в економічно відсталих країнах, сьогодні мають найбільший деструктивний потенціал. Для багатьох народів "світові правила гри" задаються представниками інших вір і держав. Це підриває основи звичного існування, сприяє проникненню "чужих" ідей, цінностей, моделей поведінки. В умовах, коли руйнується звичний світ, об'єднання навколо відомих джерел ідентичності допомагає людям знайти ґрунт під ногами. Разом із тим знаходяться сили, що прагнуть використовувати подібні настрої для утвердження і зміцнення своєї влади. Створюється основа для агресивного націоналізму і релігійного фундаменталізму, а також їхніх породжень, зокрема геноциду і тероризму. Конфлікти з "іновірцями" сприяють внутрішній інтеграції, створюють почуття єдності. Міжконфесійні протиріччя і наслідки, що випливають з них, — невідворотна складова історії сучасного світу.

Християнство (виникло у І ст. н. е.) є найбільшою за кількістю віруючих.

Ø Саме під його впливом сформувалася європейська цивілізація (пізніше переросла у міжрегіональну західну), яка здійснює ось уже кілька століть вестернізацію решти світу.

Ø Сто років тому християни становили 34,5 % населення планети, сьогодні — 33,9 %. Щорічне їхнє зростання приблизно відповідає темпам збільшення населення Землі.

Ø Цю світову релігію, у певному розумінні, поки можна назвати "європейською", оскільки з 2 млрд християн 560 млн проживають у Європі. У Латинській Америці сьогодні нараховується 480 млн християн, в Африці — 360, у Північній Америці —- 260 млн.

Ø У християнстві сформувалося три основних напрями: католицизм, протестантизм і православ'я.

 

Іслам (виник на початку VII ст.) – друга за значенням у сучасному світі і наймолодшою з трьох світових релігій.

Ø Жодна інша релігія в наші дні не привертає такої уваги і не викликає стільки дискусій. Попри всю традиційність її можна назвати найсильнішою і найбільш життєздатною релігією сучасності.

Ø На початку XX ст. її прихильники становили 13 % населення планети, чверть століття тому — 18, у 2000 р. — 20 %, тобто більш мільярда осіб (2 мли мусульман проживають в Україні). У 2003 р. їхня чисельність становила більше 1 млрд 300 млн осіб, тобто понад чверть загального народонаселення. До 2025 р. частка зросте приблизно до 30 %. За прогнозами ООН, через 20-25 років кожний третій житель Землі буде мусульманином.

Ø У наш час світ ісламу охоплює майже 50 країн. Водночас істотно зросла імміграція мусульман до інших регіонів, особливо у Європу: у Франції їх нараховується понад 5 млн, у Німеччині — більше 3,2, у Великій Британії — понад 2, в Італії — 1 млн, Голландії — більше 800 тис. і т. д.

Ø Іслам — це більше, ніж релігія. Це також спосіб життя, єдиний світогляд. Іслам сприймається прибічниками як основа життя і мірило всіх речей. На відміну від інших співтовариств в ісламському світі дотепер залишилася монополія духовних вождів, "охоронців віри". Вони всіма силами намагаються зберегти традиції від "мудрувань гяурів", іншими словами, від нововведень, що приходять від немусульман, — у вузькому сенсі слова, від модернізації — у широкому. Будь-які соціальні форми і будь-які зміни повинні оцінюватися, виходячи із настанов шаріату. Тут немає "світської" сфери життя, байдужої з погляду релігії, і тому — здатної до еволюції.

Ø Духовні авторитети не йдуть на видозміну системи поглядів так, щоб вона перестала виступати основою для підтримки вічної напруженості у взаєминах між Дар аль-ісламом ("обителлю ісламу") і Дар аль-хабром ("обителлю війни"). До другої частини світу — "невірних" — підтримується нетерпиме ставлення. Один із провідних ідеологів мусульманського світу — іранський аятола Хомейні у свій час визначив: "Одинадцять речей є нечистими: сеча, кал, сім'я, кістки, кров, собаки, свині, чоловіки і жінки — немусульмани, вино, пиво і піт верблюда, що поїдає свої випорожнення". І ще: "Захід — це лише зібрання неправедних диктатур. Усе людство повинно залізною рукою знищити цих баламутів, якщо тільки воно бажає знову знайти спокій. Якщо ісламська цивілізація буде правити Заходом, нам більше не доведеться зносити цю варварську поведінку, негідну навіть диких звірів". Лідер "Аль-Каїди" Абу Мусаба аль Заркаві сформулював: "Невір'я в Аллаха — достатня підстава для вбивства невірного, що б він не робив і де б не знаходився". Зрозуміло, що на такому переконанні зручно зростати ідеї джихаду – війні проти невірних.

 

Буддизм (виник у VI-V ст. до н. е. Індії) зміцнив свої позиції в багатьох країнах Азії (Китай, Японія, Непал, Таїланд, Цейлон, В'єтнам, Монголія та ін.).У наш час буддизм став дуже популярним також у країнах Європи й Америки. Деякі зірки шоу-бізнесу позиціонують себе як ревних буддистів. Серед них можна назвати американських актора Р. Гіра і співачку Мадонну, російського композитора і співака Б. Гребенщикова та інших.

Ø Оскільки буддизм індиферентний до усього національного, то як світова релігія він приймається представниками багатьох етносів.

Ø Деякі релігієзнавці вважають буддизм згасаючою релігією, посилаючись нате, що в 1900 р. його послідовники становили 20 % світового населення, а в 2000 р. тільки 5 %.

Ø Однак його вплив у майбутньому поки важко однозначно оцінити. Зі зростанням — економічним і політичним таких країн, як Китай, Японія, Таїланд й інших, — можна припустити, що він не втратить свого статусу.

Ø Майже від початку свого існування буддизм розділився на 18 сект. Потім додалися особливості тих країн, де він набув поширення, переплетення з іншими релігійними течіями, включення інших божеств. Тобто навряд чи можна сьогодні вести мову про єдиний буддизм.

Ø Однак яких би форм у своєму розвиткові не набула ця віра, її центральним принципом є релігійна ідея про необхідність звільнення від пут "земного" існування (втечі від світу). Прихильники буддизму стверджують, що їхня віра проголошує мир і самопожертву і не схильна набувати войовничого характеру. Тому буддизм меншою мірою, ніж християнство і мусульманство, виявив себе бойовою політичною силою. У ньому багато людей шукають заспокоєння в умовах сучасного бурхливого світу.

 

Індуїзм національна релігія в Індії (формувався протягом І тис. н. є. на основі розвитку древньої ведичної релігії і брахманізму). В сучасному світі зростає його авторитет.

Ø Це викликано насамперед зростанням населення Індії, де приблизно 83-85 % жителів сповідують саме цю віру.

Ø Очікується, що незабаром країна за чисельністю народонаселення обійде Китай і стане найбільшою державою світу. Якщо в 1900 р. індуїсти становили 13,7 % населення Землі, то у 2000 р. — 14,7 %. На початку 2006 р. їх було 1 млрд 80 млн осіб. Приблизно у 2040 р. населення Індії становитиме 1,5 млрд громадян, серед яких індуїстів буде не менше 1,2 млрд.

 

Однією з тенденцій сучасної ситуації в релігійній сфері є поява і поширення так званої бідної релігії.

Ø Її прихильники не називають себе християнами або мусульманами, не носять натільного хреста, не ходять до храмів і не відзначають релігійних свят, часто навіть не знають змісту священних книг.

Ø Разом з тим вони визнають існування Бога, вірять у життя після смерті, у кару за гріхи, у торжество справедливості. Вони на свій лад вірять в Бога.

Ø Вони вважають себе віруючими, називають релігію необхідною умовою існування, однак не беруть участі у релігійній практиці. "Якщо молитва йде від серця, вона обов'язково буде почута", — кажуть вони.

Ø Можливо, для таких людей зустріч з церквою не відбулася і через складнощі, пов'язані з цим. Не так просто сприйняти разом незвичну обрядовість, не завжди зрозумілою є мова богослужіння, суворі життєві правила, які треба виконувати. Принаймні їхня налаштованість являє новий тип релігійності, що відрізняється від традиційного і формального типів.

У сучасному світі свою нішу має й атеїзм, тобто система поглядів, що відкидає, виходячи з даних природознавства, усю сукупність релігійних уявлень. Історія минулого століття знає приклади зведення атеїзму до статусу державного світогляду, що набирав руйнівних форм.

Після катастрофи тоталітарних систем — релігія переживає відродження там, де раніше не сприймалася. Однак маятник масових вірувань сучасних суспільств буде коливатися між традиційними релігійними вірунаннями і безрелігійним світоглядним раціоналізмом. У сучасному плюралістичному світі співіснуватимуть різні конфесії і свобода дотримуватися атеїстичного світогляду. Тверда альтернатива "або — або" змінилася широким спектром вибору.