Горбачовська перебудова та її вплив на суспільно-політичні процеси в Україні.

коли 1985 р. генеральним секретарем ЦК КПРС став М. Горбачов, було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни, а невдовзі на докорінну перебудову всіх сфер життя суспільства. Але прискорювати й перебудовувати суспільство водночас було неможливо. Найважливіші зміни в цей період відбулися у сфері духовного життя. М. Горбачов проголосив політику демократії і гласності. Це означали, що було засуджено вияви тоталітаризму в історії країни, скасовано цензуру, з тюрем випущено політв'язнів і дисидентів, покінчено з ганебною практикою тримати людей за політичні переконання в психлікаркях.

Для широкого загалу було відкрито спецсхови бібліотек і читачі познайомилися з творами письменників, раніше заборонених. З полиць було знято талановиті кінофільми, дозволено ставити цікаві спектаклі. А в 1986 — 1987 рр. висувається завдання побудови правової держави і здійснення політичної реформи. У розвитку цієї ідеї сесія Верховної ради СРСР 1988 р. вносить суттєві зміни й доповнення до конституції СРСР. Найвищим органом державної влади проголошується з’їзд народних депутатів СРСР, який повинен скликатися щорічно. В березні—травні 1989 р. відбулися вибори народних депутатів. Поряд із списками загальносоюзних громадських організацій, було висунуто кандидатів від територіальних і нацюнально-тсриторіальних округів. Тому серед перших народних депутатів СРСР, крім представників партійної і бюрократичної еліти, були й опозиційне настроєні діячі науки, зокрема академік А. Сахаров, відомі журналісти й письменники Р. Медвєдєв, Ф. Бурлацький, юрист А. Собчак, економіст Г. Попов та інші.

Таким чином, уже на першому з'їзді народних депутатів СРСР з трибуни пролунала досить серйозна критика на адресу тодішніх керівників партії і уряду СРСР. Вона була спрямована насамперед проти надто повільних темпів запровадження економічно'!, особливо аграрної реформи в кращі. Незважаючи на дозвіл властей створювати кооперативні установи й підприємства у містах і мати фермерські господарства на селі, ці заходи ще не знаходили широкого поширення. Що стосується державного сектора економіки, то наприкінці 80-х рр. його охопила глибока криза. Економічна реформа передбачала зміну функцій центральних планових органів, міністерств і відомств. Підприємства повинні були, не чекаючи централізованих поставок сировини й устаткування, самі шукати постачальників і ринків збуту готової продукції, тобто переходити на самоокупність і госпрозрахунок. Директорам було надано більшу свободу дій, ніж раніше, але й вимоги до них різко підвищувалися. За цих умов більшість державних підприємств опинилася в надави' чайно скрутному становищі. Ринковий механізм ще не було вироблено й запроваджено, а старі командно-адміністратнвні методи вже не діяли. Другою вкрай гострою проблемою в Радянському Союзі наприкінці 80-х рр. стали стосунки центру й союзних республік. Демократизація, гласність, відкритість пробуджувало національну свідомість, піднімали питання правового статусу республік у складі СРСР. Радянські республіки не бажали більше миріптіся з 'їхнім безправним становищем.

Від тих принципів федерації, на яких вони колись об'єдналися, нічого не залишилося. СРСР перетворився по суті на унітарну державу а всемогутнім грабіжницьким центром. Республіки вимагали розширення своїх прав, ставили (як, наприклад, у Прибалтиці) питання про політичну незалежність. Ситуація погіршувалася виникненням ряду міжнаціональних конфліктів, особливо в Закавказзі. Щоб припинити процес децентралізації, відновити старі порядки й структури, 19 — 21 серпня 1991 р. в Москві було здійснено спробу державного перевороту. Змовники, що входили до складу керівництва Союзу РСР і Верховної Ради СРСР (крім Горбачова), намагалися запровадити надзвичайний стан у країні. Змова закінчилася цілковитим крахом, її організаторів було заарештовано. А що в ній брали участь керівні особи держави, це означало кінець СРСР.