Сталий розвиток суспільства та його проблеми.

У 1983 році з ініціативи ООН була створена Міжнародна комісія з питань екології та розвитку (очолила комісію колишній прем’єр-міністр Норвегії Гро Харлем Брутланд), завданням якої було проведення аналізу стану НПС в контексті глобальних перспектив. На основі оцінок авторитетних експертів у 1987 р. ця комісія підготувала фундаментальне дослідження „Наше спільне майбутнє”, в якому на сучасному рівні об’єктивних знань відображені розуміння світовим співтовариством гостроти соціоекологічної проблематики, необхідність глобальної переорієнтації соціально-політичного, економічного, технічного, технологічного і культурного розвитку, здійснення для цього відповідних національних і загальнопланетарних проектів.

У 1992 році в Ріо-де-Жанейро відбулася Міжнародна конференція ООН відома ще як Самміт „Планета Земля”, присвячена проблемам майбутнього планети Земля, рішенням якої було затверджено „Порядок денний на ХХІ століття”, програма дій якого зосередилася на таких проблемах:

- ощадливе ставлення до наявних ресурсів;

- важливість такої екосистеми, яка досягла б рівноваги, що може влаштувати людство;

- захист і збереження природи;

Цей програмний документ ставить для всіх країн світу головну мету на майбутнє – глобальне партнерство держав для просування шляхом сталого розвитку суспільства, який передбачає узгодження економічних, екологічних та соціальних чинників розвитку.

Сталий розвиток – це такий розвиток суспільства, за якого задоволення потреб теперішніх поколінь не має ставити під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольняти свої потреби”. Із доповіді „Наше спільне майбутнє”

 

«Порядок денний на ХХІ століття» складається з 4 розділів. Перший розділ присвячено економічним та соціальним проблемам людства. Другий розділ відображає глобальні екологічні проблеми планети: знищення лісів, виснаження ґрунтів, розширення площі пустель. У третьому розділі розкрито роль і значення великих груп населення (жінки, молодь, діти, корінне населення та ін.), науковців, органів місцевої влади і недержавних організацій у досягненні цілей сталого розвитку суспільства. Четвертий розділ присвячено висвітленню методів реалізації Концепції сталого розвитку; тут обговорюються фінансові ресурси і механізми, надається інформація про механізм прийняття рішень та засоби поширення екологічно обґрунтованих технологій, розглядаються проблеми міжнародної співпраці, міжнародні угоди і правові механізми.

Основні принципи сталого розвитку:

- принцип «задоволення потреб» – найбільшу увагу слід приділяти задоволенню потреб найбідніших країн світу;

- принцип «встановлення обмежень» – на стан технологій та на розвиток людства мають накладатися обмеження задля збереження довкілля; враховуються також обмеження у спроможності біосфери ліквідувати наслідки діяльності людства.

Причинами виникнення ідеї сталого розвитку суспільства стали:

- глобальне потепління;

- збіднення озонового шару (кожен втрачений відсоток озону на планеті спричиняє 150 тис. додаткових випадків сліпоти через захворювання на катаракту, на 2,6% збільшує число ракових захворювань шкіри);

- кислотні опади;

- накопичення в ґрунтах токсичних відходів важких металів та пестицидів;

- загроза біорозмаїттю (кількість різних видів біологічних організмів на планеті нині складає 1.4 млн.; щорічно зникає 10-15 тис. видів організмів);

- забруднення радіонуклідами (внаслідок аварії на ЧАЕС 1986 року радіонуклідами було забруднено значну територію земної кулі, зокрема, 8.7 % території України);

- погіршення економічних і соціальних умов в багатьох країнах світу, зростання чисельності населення, яке проживає в умовах злиднів.

За даними щорічної доповіді ПРООН (Програма розвитку ООН) Україна за ІЛР у 2013 році посіла 83 місце серед 179 країн світу (для порівняння: у 1990 р. займала 45-ту позицію з 177 країн світу). Явне пониження у цьому рейтингу пов’язане зі скороченням тривалості життя, збільшенням кількості випадків ВІЛ-інфекції, зростанням смертності внаслідок СНІДУ, поширенням туберкульозу, зростаючою кількістю безпритульних дітей.

 

При переході країни на шлях сталого розвитку мають бути вирішені такі завдання:

- сприяння становленню громадського суспільства;

- подолання бідності;

- відхід від таких процесів розвитку суспільства, які призводять до його деградації;

- створення цілісної системи законодавства у сфері сталого розвитку;

- введення дієвого економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності;

- вдосконалення процедур доступу до інформації з питань НПС та здоров’я людини.

 

Найбільш економічно розвинуті країни в основному завершили перехід до високопродуктивної ресурсозберігаючої економічної діяльності, що створює достатні умови для рішення складних екологічних і соціальних завдань. Головними факторами, що сприяли цьому, стали: переміщення в малорозвинені країни галузей, що не вимагають висококваліфікованої робочої сили і створюють велику кількість відходів на одиницю продукції; структурна перебудова економіки за рахунок прискорення розвитку високотехнологічних і маловідходних технологій; консервація власних природних ресурсів, що призводить до обмеження їхнього використання. Але таке вирішення проблеми є лише частковим: відбувається забруднення середовища малорозвинених країн, зростає напруженість у міжнародних відносинах.

У 1997 р. у Нью-Йорку («Ріо+5») та 2002 р. в Йоганнесбурзі («Ріо+10») були підведені підсумки дій, оцінка результатів, досягнутих країнами на шляху до сталого розвитку. Самміти ще раз нагадали урядам і парламентам усіх країн світу, що чи не найважливішою проблемою сучасності є зміна споживацького світогляду всією людської спільноти, інакше людство буде приречене на самознищення.

Проблеми сталого розвитку особливо важливі для України, яка переживає глибоку еколого-економічну кризу. Продовжує зберігатися екстенсивний тип розвитку економіки, що веде до нераціонального використання природних ресурсів і деградації середовища існування людей. Характерні глибинні диспропорції загальнодержавних і регіональних економічних інтересів, невідповідність між розміщенням природно-ресурсного і соціально-економічного потенціалів, зростання науково-технічної і технологічної відсталості.

В Україні, що має в цілому сприятливі умови життя, розвилися негативні процеси і явища: підсилюються радіаційне, хімічне, теплове та інші види забруднень, що значною мірою впливають на рівень життя організмів, у тому числі і людини, і в першу чергу на її здоров’я і тривалість життя.

Зниження техногенно-екологічних ризиків, захист населення і територій від надзвичайних ситуацій є для України першорядним завданням, оскільки економіка її десятиліттями формувалась без урахування об’єктивних потреб та інтересів народу, належної оцінки екологічних можливостей окремих регіонів. Сьогоднішня структура економіки України не відповідає потребам людини, не забезпечує нормальних умов життя. Висока матеріалоємність і енергоємність виробництва призвели до надлишкового видобування корисних копалин, їх переробки і спалювання, породили додаткові обсяги відвалів пустої породи, попелу та шлаків, шкідливих викидів у воду і атмосферу. Все це, підсилене радіоактивним забрудненням територій в результаті найбільшої на планеті техногенної катастрофи – аварії на Чорнобильській АЕС, призвело до створення не лише в багатьох містах, а й на цілих територіях нашої країни несприятливих умов проживання людей.

 

Основні поняття в БЖД