Зародження соціального страхування в Україні

Україна, як відомо, майже 350 років знаходилась у колоніальному стані, будучи частиною імперії, як у складі царської Росії, та і в складі СРСР. У цей період вона ніколи не проводила самостійної соціальної політики і не приймала самостійних рішень щодо соціального страхування і соціального забезпечення. Центральна влада метрополії завжди займала тут монопольне положення, виступаючи і законодавцем і виконавцем відповідної сфери державної політики.

Зародження страхування на терені України припадає на 90-ті роки ХІХ століття, коли в південному регіоні у 1899 році почало діяти Одеське товариство взаємного страхування фабрикантів та ремісників від нещасних випадків з їх робітниками і службовцями. У 1903 році був прийнятий Закон «Про відповідальність підприємців за нещасні випадки з працівниками», за яким встановлювалась винагорода робітників і службовців, що потерпіли від нещасних випадків на виробництві. Цей закон започаткував підвалини страхування працівників на випадок травм і захворювань. Ранні форми соціального страхування робітників часто розвивалися з ініціативи працедавців, які прагнули уникнути відповідальності у разі судового розгляду справи після нещасного випадку, поранення чи смерті людей на робочому місці. Соціальна програма, таким чином, заміняла судочинство, як спосіб розв‘язання конфліктних ситуацій.

У 1912 році під тиском політичних страйків у зв‘язку з розстрілом робітників на річці Лені царський уряд Росії прийняв закони про страхування від нещасних випадків та страхування на випадок хвороби, юрисдикція яких поширювалась і на територію українських губерній Однак інші види страхових ризиків не були охоплені системою соціального страхування. Та навіть і страхування від нещасних випадків та на випадок хвороби не поширювалось на численні галузі економіки – залізничний та морський транспорт, будівництво, сільське господарство тощо. Разом з тим прогресивним моментом прийнятих законодавчих актів було те, що вони замінили індивідуальну відповідальність підприємця за заподіяну шкоду, тобто цивільно – правову форму відповідальності на принцип страхування. Цей вид страхування припинив існування у 1917 році у зв’язку із громадянською війною та зміною державного устрою і був відновлений тільки у 1921 році.

Таким чином, підсумовуючи сказане, можна зробити висновки стосовно засад, на яких базувалася країна "соціалістичного добробуту":

- повна (або соціальна) зайнятість;

- дотації на ціни на споживчі товари та послуги (включаючи житло);

- суспільна служба охорони здоров'я, послуги в галузі освіти та культури, які надаються безплатно або за номінальними цінами;

- пов’язані з трудовою діяльністю допомоги із соціального страхування охоплювали майже 100 відсотків населення;

- різноманітні натуральні та грошові соціальні допомоги, що надавалися через державні підприємства, включаючи і колгоспи.

 

1.2 Поняття, принципи та види соціального страхування Для реалізації Концепції соціального забезпечення населення України були розроблені Основи законодавства України про соціальне страхування, які прийняті у вигляді базового закону. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — Основи) відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян в Україні. Соціальне страхування є однією із організаційно-правових форм соціального забезпечення, визначальною категорією в якому є соціальні ризики й вимога їх обов’язкового й добровільного страхування.
Відповідно до ст. 1 Основ загальнообов’язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі — роботодавець), громадянами, а також з бюджетних та інших джерел, передбачених законом.Соціальне страхування — це встановлена державою система права щодо надання соціальних послуг та матеріального забезпечення громадянам у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадянина причин, старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових коштів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями та найманими працівниками, а також бюджетних асигнувань у випадках, визначених законодавством [4, с. 31]. Соціальне страхування можна собі уявити як соціальну систему, що ставить за мету створення загальнонаціональної організації взаємодопомоги обов’язкового характеру, яка зможе діяти досить ефективно лише в тому випадку, якщо вона буде всеосяжною як із погляду охоплення нею населення, так і з погляду покриття ризиків.
Фінансування виплат зі соціального страхування здійснюється за рахунок страхових внесків працюючих осіб та їх роботодавців. У фінансуванні систем соціального страхування іноді також бере участь держава.Можна виділити такі основні елементи соціального страхування:
- соціальне страхування, що фінансується за рахунок внесків, які зазвичай солідарно сплачують роботодавці та працівники, за можливої участі держави у формі внесків за певні категорії працівників або дотацій за рахунок загальних податків;
- обов’язкова участь працівників із деякими винятками; внески акумулюються у спеціальних фондах, за рахунок яких виплачується пенсія та допомога;
- надлишок коштів у фонді, які не використані для виплати пенсій або допомоги, інвестуються для отримання додаткового доходу; особисте право на пенсію чи допомогу гарантується наявним обліком внесків без застосування процедури перевірки доходів або нужденності;
- розмір внеску та виплати часто залежить від того, який заробіток має (або мала) застрахована особа; страхування від трудового каліцтва зазвичай повністю фінансується за рахунок наймача за можливої участі держави за рахунок загальних податків.Соціально-економічні відносини, інтереси соціальних суб’єктів (працівників, роботодавців та держави) з приводу захисту працівників та самозайнятого населення (і членів їх сімей) від факторів, які знижують якість життя, та їх соціальний статус є предметом категорії соціальне страхування.
Загальнообов’язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципами: - законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов’язкового державного соціального страхування; - обов’язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян — суб’єктів підприємницької діяльності; - надання права отримання виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо; - обов’язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов’язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов’язкового соціального страхування; - солідарності та субсидування; - державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав; - забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування; - цільового використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування; - паритетності представників усіх суб’єктів загальнообов’язкового державного соціального страхування в управлінні загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.Світовий досвід свідчить про те, що захист від конкретних видів соціального ризику найбільш ефективно може бути організований у рамках окремих напрямів (секторів) соціального страхування: пенсійне страхування; страхування від нещасних випадків на виробництві; страхування у зв’язку з безробіттям.Доцільність такого поділу соціального страхування пояснюється різною природою соціальних ризиків, від яких вони покликані захищати, схожістю потреб застрахованих, що задовольняються, а також специфікою правового регулювання різних видів страхування.Українським законодавством визначені такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування: - пенсійне страхування; - страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; - медичне страхування; - страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; - страхування на випадок безробіття; - інші види страхування, передбачені законами України.
Відносини, що виникають за зазначеними видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, регулюються окремими Законами, прийнятими відповідно до Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування: “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, “Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”. Основними джерелами коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування відповідно до ст. 20 Основ є внески роботодавців і застрахованих осіб. Бюджетні та інші джерела коштів, необхідні для здійснення загальнообов’язкового державного соціального страхування, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування. Розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування з кожного його виду визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати:
- надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством;
- фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків;
- створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; - покриття витрат страховика, пов’язаних із здійсненням загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб із кожного виду страхування на календарний рік у відсотках одночасно із затвердженням Державного бюджету України, якщо інше не передбачено законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування залежно від його виду встановлюються з кожного виду страхування, як правило, на календарний рік у відсотках: - для роботодавців — до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підлягають оподаткуванню прибутковим податком із громадян; - для фізичних осіб — до сум оподатковуваного доходу (прибутку).
Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно роботодавець.

1.3 Соціальне страхування в сучасній Україні

Проведення економічної реформи і структурної перебудови економіки обумовлює необхідність подальшого розвитку національного страхового ринку як важливої складової частини фінансового ринку України, що сприяє створенню підґрунтя для стійкого економічного зростання.

Розвиток страхового ринку і використання його в інтересах сталого розвитку національної економіки в умовах її інтеграції у світове економічне співтовариство та посилення процесів глобалізації є важливим компонентом національної безпеки.

У сучасних умовах соціальне страхування в економіці України поступово набуває більшого значення. Воно стає важливим елементом процесу економічного розвитку і зростання, ґрунтується на економічній діяльності суспільства, підвищує його добробут, створює умови для соціального прогресу.[2]

Різні аспекти виникнення і розвитку страхування досліджувались такими вітчизняними і зарубіжними вченими як: В.Д.Базилевич, І.Т.Балабанов С.К.Реверчук, С.А.Рибніков, В.І.Серебровський, Я.О.Чапічадзе, В.В.Шахов. [6]

Аналіз наукової літератури дозволив визначити соціальне страхування як систему прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття в незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел.[5]

Відповідно до правових актів Міжнародної організації праці (МОП) основою сучасного соціального захисту є дев'ять основних видів соціальних допомоги:

a) медичне обслуговування;

b) допомога за умови хвороби, безробіття, старості, у зв'язку з нещасними випадками на виробництві;

c) родинна допомога;

d) допомога за умови вагітності та пологів;

e) допомога за інвалідністю;

f) у разі втрати годувальника. [4]

На їхній основі в Україні сформувалися основні види соціального страхування. На сьогоднішній день у науковій літературі виділено чотири його основних види:

1) пенсійне страхування;

2) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

3) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

4) страхування на випадок безробіття.

Пенсійне страхування ― це гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок хвороби, втрати працездатності; одна із основних форм соціального захисту, в основі якої лежить страховий метод, тобто внесення в особливі фонди обов'язкових платежів суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів господарської діяльності та особами найманої праці, які працюють на умовах трудового договору, й використання державою цих коштів для матеріального забезпечення громадян. [3]

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (ФСС ТВП).[2]

Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності. Завданнями страхування від нещасного випадку є: проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці; відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань; відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їхніх сімей.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття — система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг.[7]

На жаль, на сьогоднішній день система соціального страхування в Україні має наступні проблеми:

a) чинне законодавство, що регламентує функціонування страхового ринку, не є логічно завершеним;

b) немає чіткого бачення стратегічного розвитку вітчизняного ринку соціального страхування в цілому та його окремих складових;

c) проблеми кадрового, технічного, інформаційного забезпечення тощо.

Їх вирішення дозволить не лише поліпшити соціальну політику України, а й зміцнить економіку держави, вивільнить додаткові бюджетні кошти, запобігатиме «тінізації» економіки, дозволить більш ефективно перерозподіляти грошові ресурси, за рахунок зниження навантаження на бюджет країни тощо. [1]